Постанова Запорізький апеляційний суд № 333/11039/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №333/11039/25 Головуючий в 1 інст. Ковальова Ю.В. Провадження №33/807/543/26 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 3 квітня 2026 року місто Запоріжжя Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , його захисника адвоката Кіцули В.І. (в режимі відеоконференції), розглянувши в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2026 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір,- В С Т А Н О В И В: Відповідно до оскаржуваної постанови, суддя суду першої інстанції встановив, що 13 листопада 2025 р. о 13 год. 50 хв., ОСОБА_1 , у м.Запоріжжя по пр. Соборному, 6г, керував автомобілем BMW 120D, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме звужені зіниці очей, що не реагують на світло, неприродна блідість обличчя, підвищена жвавість. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння відмовився на місті зупинки, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП. Не погоджуючись з вказаною постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що суд, притягуючи його до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП, неповно з`ясував всі обставини справи, вирішив її, порушуючи порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення, належним чином не обґрунтував доказами наявність в його діях складу адміністративного правопорушення. Наголосив, що під час розгляду справи в суді першої інстанції надавав свої пояснення, відповідно до яких вину у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення не визнав, зокрема зазначив, що більше десяти років не вживає ні алкогольних напоїв, ні наркотичних речовин. Є військовослужбовцем та проходить військову службу неподалік від м.Запоріжжя. В день складання протоколу, у нього була важлива зустріч, яка пов`язана із виконанням військової служби. Він був обізнаний, що процедура освідування має тривалий характер, однак у нього було замало часу для проходження огляду, а тому він відмовився від проходження огляду, хоча категорично відмову не висловлював. Звертає увагу суду, що його захисник - адвокат Кіцула В.І. під час розгляду справи зазначав, що з відеозапису події вбачається, що у нього були відсутні ознаки наркотичного сп`яніння. Також звертав увагу на відсутність доказів керування ним транспортним засобом, відсутність задокументованих порушень правил дорожнього руху, а відтак вимога співробітників поліції пройти огляд була незаконною. Зазначає, що працівниками поліції не здійснювалась зупинка автомобіля марки BMW 120D, д.н.з. НОМЕР_2 , яким, на думку суду, він нібито керував. Коли працівники поліції під`їхали до місця, де перебував припаркованим вказаний автомобіль, він знаходився біля ТЗ, який не рухався, двигун якого не працював, що підтверджується відеозаписом події. Звертає увагу судді апеляційного суду на те, що ч. 1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за відмову особи, яка керувала транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого законом порядку огляду стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а тому вважає, що в даному випадку вимагається доведення того, що він виконуючи функції водія, був в стані наркотичного сп`яніння і відмовився від проходження відповідно до встановленого законом порядку огляду на стан сп`яніння. Тобто відмовився пройти огляд у медичному закладі. Посилається на те, що редакція ст. 266 КУпАП в частині можливості застосування працівниками поліції технічного засобу відеозапису під час огляду, набрала законної сили 17 березня 2021 року. Тобто законодавцем надано право працівнику поліції при наявності такої можливості застосувати під час огляду на стан сп`яніння технічний засіб для здійснення відеозапису. Однак, на думку апелянта, трактуючи буквально внесені зміни, ця можливість застосовувати лише відеозапис стосується саме огляду на стан сп`яніння. Таким чином відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду не є тотожною проведенню самого огляду на відповідний стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Вважає, що будучи військовослужбовцем, виконуючи безпосередньо обов`язки військової служби, діяв в стані крайньої необхідності. Просить постанову судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2026 року скасувати, провадження в справі закрити. Під час апеляційного перегляду справи ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Вказав, що в день складання протоколу були великі проблеми на бойових позиціях, внаслідок чого йому необхідно було їхати до м. Оріхів. Адвокат Кіцула В.І. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Стверджував про порушення працівниками патрульної поліції положень ст. 266-1 КУпАП, оскільки ОСОБА_1 є військовослужбовцем, а тому його огляд не мав проводитися поліцейським. Розглянувши матеріали справи, заслухавши учасників судового засідання, перевіривши доводи скарги, встановивши відсутність порушення норм процесуального та матеріального права, суддя апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні в справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення. Вказані вимоги при розгляді даної справи суддею першої інстанції виконанні в повній мірі. Висновки суду щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП засновані на досліджених в судовому засіданні доказах та є обґрунтованими. Так, вина ОСОБА_1 у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення за обставин відображених в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 511867 від 13 листопада 2025 року підтверджується: - направленням на огляд водія транспортного засобу до закладу охорони здоров`я з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 13 листопада 2025 року. Результати огляду: відмова від проходження огляду (а.с. 5); - відеозаписом події (а.с. 9). Суд дослідив всі наявні в матеріалах справи докази, надав їм належну оцінку та прийшов до правильного висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення. З такими висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд. За змістом п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. Положеннями ч. 1 ст. 130 КУпАП визначено декілька діянь, які утворюють об`єктивну сторону зазначеного правопорушення. Зокрема, адміністративна відповідальність за цією нормою закону передбачена за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Так, згідно п. п. 2, 4, 7 розділу І Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої Наказом МВС України та МОЗ України 09.11.2015 року за №1452/735, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння - порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці, (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови. Згідно з п.12 Розділу ІІ Інструкції № 1452/735, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я. Працівниками поліції вказані вимоги закону дотримані. Відповідаючи на доводи апеляційної скарги про відсутність доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом та відсутність задокументованих порушень ПДР останнім, суддя апеляційного суду приходить до наступних висновків. Відеозаписом події, який міститься в матеріалах справи, зафіксовано рух транспортного засобу BMW 120D, реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 попереду службового автомобілю працівників патрульної поліції. Паркування автомобіля ОСОБА_1 , під час якого поліцейським встановлено, що водій здійснює рух з не пристебнутим ременем безпеки. Слідує перевірка документів ОСОБА_1 , в ході якої у поліцейського виникли підозри про перебування ОСОБА_1 у стані сп`яніння. Слідує візуальний огляд очей водія та встановлено, що зіниці очей, не реагують на світло. Зафіксовано пропозицію ОСОБА_1 пройти огляд на визначення стану наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я. Відмова ОСОБА_1 пройти запропонований огляд. Попередження поліцейським водія про відповідальність за відмову від проходження огляду на визначення стану наркотичного сп`яніння. Однак, ОСОБА_1 повторно надає відмову від запропонованого огляду. Роз`яснення ОСОБА_1 його процесуальних прав. Складання протоколу. Отже, працівниками поліції було в повній мірі дотримано процедуру проведення огляду водія ОСОБА_1 на стан наркотичного сп`яніння, визначену ст. 266 КУпАП та Інструкцією «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», а матеріалами відеозапису підтверджується факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом у зазначений в протоколі час та місці. ОСОБА_1 відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння, за що настає адміністративна відповідальність, передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. Жодних об`єктивних, вагомих причин, які б можна було розцінити як поважні задля відмови від проходження відповідного огляду, суддя апеляційного суду не вбачає. На доводи сторони захисту про порушення працівниками патрульної поліції положень ст. 266-1 КУпАП, оскільки ОСОБА_1 є військовослужбовцем, слід зазначити наступне. Так, аналіз наведених положень свідчить про те, що даними нормами права не визначається порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, які керують транспортним засобом. Тобто, положення ст. 266-1 КУпАП не стосуються спеціального суб`єкту - водій транспортного засобу, а лише військовослужбовців за вчинення військових адміністративних правопорушень. Отже, для військовослужбовців, які керують транспортним засобом застосовується порядок проходження огляду, передбачений ст. 266 КУпАП, які проводять працівники Національної поліції. Крім того, відповідно до вимог частини 1 статті 15 КУпАП військовослужбовці несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. Доводи апелянта про те, що він, будучи військовослужбовцем, виконуючи безпосередньо обов`язки військової служби, діяв в стані крайньої необхідності, не спростовують порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 ПДР України за наявності у справі вищевказаних доказів, які повністю підтверджують обставини вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Згідно зі статтею 18 КУпАП крайня необхідність - це стан, в якому була вчинена дія, передбачена цим Кодексом або іншими законами України, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, і який виключає можливість кваліфікації цієї дії як адміністративного правопорушення. Обов`язковими ознаками крайньої необхідності є вчинення дії: 1) з метою усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління; 2) якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами; 3) якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. Лише за наявності усіх трьох наведених вище умов особа звільняється від адміністративної відповідальності на підставі статті 17 цього Кодексу, а провадження у справі про адміністративне правопорушення, вчинене у стані крайньої необхідності, підлягає закриттю. Доказів того, що саме 13 листопада 2025 року виникла ситуація, яка спонукала ОСОБА_1 відмовитись від проходження огляду після виявлення у нього працівниками поліції ознак наркотичного сп`яніння матеріали справи не містять та стороною захисту не надано. Як і не містять матеріали справи доказів про жодну небезпеку, яку ОСОБА_1 потрібно було усувати. Не містіть і доказів заподіяння ОСОБА_1 будь - якої шкоди внаслідок усунення ним такої небезпеки. Так, в постанові від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності, така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини. Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства. Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій. В рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Таким чином, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна. Правопорушення, вчинене ОСОБА_1 є умисною, суспільно небезпечною дією, зважаючи на конкретні обставини справи, а тому зазначені в апеляційній скарзі обставини не можуть вважатись такими, що є підставою для закриття справи у зв`язку з вчинення дій особою в стані крайньої необхідності. Отже, суддя апеляційного суду вважає, що докази наявні в матеріалах справи не надають законних підстав для звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності, оскільки його протиправні дії не можуть вважатись такими, що є підставою для закриття справи, у зв`язку з вчиненням дій особою в стані крайньої необхідності. Таким чином, висновки суду першої інстанції, викладені у постанові, є обґрунтованими, належним чином вмотивованими, повністю відповідають фактичним обставинам справи, а суддя прийшов до правильного висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. При накладенні адміністративного стягнення суд дотримався вимог ст. 33 КУпАП, наклавши стягнення у межах встановлених цим Кодексом, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, яке стосується безпеки дорожнього руху і є грубим. Призначене стягнення відповідає санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження ні в матеріалах справи, ні під час дослідження доказів в суді апеляційної інстанції, тому визнаються необґрунтованими. Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП справа переглянута в межах апеляційної скарги. Істотних порушень законодавства, що тягнуть зміну чи скасування постанови суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи не встановлено. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя апеляційного суду,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2026 року, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною, й оскарженню не підлягає. Суддя Запорізького апеляційного суду В.Я. Рассуждай Дата документу Справа № 333/11039/25