Постанова 4855 № 320/7908/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/7908/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2026 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: cудді-доповідача Аліменка В.О. суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області , в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо невиплати позивачу грошової компенсації за 132 календарних дні (доби) невикористаної оплачуваної відпустки за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за 132 календарних дні (доби) невикористаної оплачуваної відпустки за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані щорічні основні оплачувані відпустки за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за усі дні невикористані щорічні оплачувані відпустки за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції змінити в резолбютивній частині рішення. Також, не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та принйяти нгове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі. Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданого 24 листопада 2003 року Броварським РВ ГУ МВС України в Київській області. Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Київській області від 29 квітня 2022 року №76 о/с ОСОБА_1 звільнено 03 травня 2022 року з посади старшого інспектора сектору ювенальної превенції відділу превенції Броварського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області відповідно до пункту 2 (через хворобу) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» із виплатою компенсації за 14 днів невикористаної відпустки у році звільнення, за 2022 рік. Головне управління Національної поліції в Київській області у відповіді на адвокатський запит від 09 червня 2023 року № 24, оформленій листом від 16 червня 2023 року № 56аз/109/12, повідомило, що при звільненні зі служби з поліції ОСОБА_1 у травні 2022 року була нарахована грошова компенсація за невикористану в році звільнення відпустку за 14 днів; згідно з витягу з наказу від 29 квітня 2022 року № 76 о/с про звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 кількість невикористаних днів щорічної відпустки у році звільнення -

14. Згідно довідки Головного управління Національної поліції у Київській області від 17 липня 2023 року № 75аз/109/12, наданої у відповідь на адвокатський запит від 07 липня 2023 року №31, ОСОБА_1 , колишній старший інспектор сектору ювенальної превенції відділу превенції Броварського районного управління поліції ГУНП в Київській області, станом на день звільнення має невикористану частину щорічної чергової відпустки у кількості 14 діб. Разом з тим у відповіді повністю проігноровано адвокатський запит в частині надання інформації про тривалість невикористаних щорічних оплачуваних відпусток ОСОБА_1 за період проходження служби в Головному управлінні Національної поліції в Київській області в період із 07 листопада 2015 року по 02 травня 2022 року. Відповідно до листа Головного управління Національної поліції у Київській області від 04 вересня 2023 року № 94аз/109/12, наданої у відповідь на адвокатський запит від 28 серпня 2023 року №34, відповідач надав: наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 25 лютого 2021 року № 17о/с про надання ОСОБА_1 відповідно до частини шостої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» частини щорічної чергової відпустки за 2020 рік на 21 добу, з 10 до 30 березня 2021 року; невикористана частина відпустки за 2020 рік складає 20 діб; витяг з наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 31 липня 2020 року № 91о/с про надання ОСОБА_1 відповідно до частиною шостої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» частини щорічної чергової відпустки за 2019 рік на 14 діб, з 03 до 16 серпня 2020 року; невикористана частина відпустки за 2019 рік складає 26 діб; витяг з наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 11 грудня 2017 року № 750о/с про надання ОСОБА_1 відповідно до частини шостої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» частини щорічної невикористаної чергової основної відпустки за 2017 рік на 25 діб, із 25 грудня 2017 року по 18 січня 2018 року; витяг з наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 09 червня 2017 року № 444о/с про надання ОСОБА_1 відповідно до частини 6 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» частини щорічної чергової основної відпустки за 2017 рік із виплатою матеріальної допомоги для оздоровлення на 15 діб, із 03 до 17 липня 2017 року; невикористана частина відпустки за 2017 рік складає 22 доби; витяг з наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 29 липня 2016 року № 392о/с про надання ОСОБА_1 чергової відпустки за 2016 рік з виплатою матеріальної допомоги для оздоровлення в розмірі посадового окладу на 36 діб, із 04 липня по 08 серпня 2016 року; розрахунково-платіжну відомість № ГУНП КО-2648 за травень 2022року. Вважаючи, що Головне управління Національної поліції в Київській області протиправно не виплатило ОСОБА_1 суму грошової компенсації за невикористані дні відпустки за усі роки служби в поліції, позивач звернувся до суду із цим позовом. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково та зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період, з 02.07.2016 по 28.02.2018, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період, з 02.07.2016 по 28.02.2018. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень статті 43 Конституції України, кожній особі гарантується право на працю, яке передбачає можливість забезпечувати себе засобами до існування шляхом виконання роботи, що обирається нею добровільно або на яку вона добровільно погоджується. Також цією нормою встановлено, що право працівника на своєчасне отримання оплати за виконану роботу підлягає захисту на законодавчому рівні. Згідно зі статтею 45 Конституції України, кожна працююча особа має гарантоване право на відпочинок. Реалізація цього права забезпечується шляхом надання щотижневих вихідних днів, а також оплачуваної щорічної відпустки. Окрім цього, законодавством передбачається встановлення скороченої тривалості робочого дня для окремих категорій професій і виробництв, а також зменшення тривалості роботи у нічний час. При цьому гранична тривалість робочого часу, мінімальні строки відпочинку і щорічної оплачуваної відпустки, перелік святкових і вихідних днів, а також інші умови реалізації права на відпочинок визначаються законами України. Закон України №504/96-ВР від 05 листопада 1996 року «Про відпустки» (надалі - Закон №504/96-ВР) встановлює державні гарантії щодо реалізації права громадян на відпустки, а також визначає умови, порядок і тривалість їх надання працівникам. Метою таких відпусток є відновлення працездатності, зміцнення стану здоров`я, створення умов для виховання дітей, задоволення особистих життєво важливих потреб та інтересів, а також забезпечення всебічного розвитку особистості. Відповідно до статті 4 Закону №504/96-ВР, передбачено такі основні види відпусток: щорічні відпустки, до яких належать: основна відпустка (стаття 6 Закону №504/96-ВР); додаткова відпустка за роботу в умовах, що є шкідливими або важкими (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер виконуваної праці (стаття 8 Закону №504/96-ВР); а також інші додаткові відпустки, передбачені чинним законодавством; додаткові відпустки, що надаються у зв`язку з навчанням (статті 13, 14, 15 Закону №504/96-ВР); творча відпустка (стаття 16 зазначеного Закону); 3-1) відпустка, що надається для підготовки та участі у спортивних змаганнях (стаття 16-1 Закону №504/96-ВР); соціальні відпустки, зокрема: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 Закону №504/96-ВР); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 Закону №504/96-ВР); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 Закону №504/96-ВР); додаткова відпустка для працівників, які виховують дітей або мають повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 Закону №504/96-ВР); відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 Закону №504/96-ВР). Крім того, інші види відпусток можуть бути встановлені законодавством, колективними договорами, угодами або індивідуальними трудовими договорами. У випадку припинення трудових відносин працівнику виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки, а також за додаткову відпустку, яка надається працівникам, що мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР). Подібні положення закріплені і в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України. Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР, учасники бойових дій, особи, які постраждали під час Революції Гідності, особи з інвалідністю внаслідок війни, а також особи, реабілітовані відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років», мають право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 14 календарних днів щороку. Правові основи діяльності Національної поліції України, статус поліцейських та порядок проходження служби визначаються Законом України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02 липня 2015 року (далі - Закон №580-VIII). Згідно з частинами першою та третьою статті 59 Закону №580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру і полягає у професійній діяльності поліцейських щодо виконання покладених на поліцію повноважень. Усі рішення, що стосуються проходження служби, оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі визначених документів, перелік і форма яких встановлюються Міністерством внутрішніх справ України. Питання проходження служби в поліції регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII). Відповідно до частин першої та другої статті 92 Закону №580-VIII, поліцейським надаються щорічні основні оплачувані відпустки у порядку та тривалості, визначених законодавством. Крім того, вони мають право на додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі, соціальні відпустки, відпустки без збереження грошового забезпечення, а також інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Частинами першою-четвертою статті 93 Закону №580-VIII встановлено, що тривалість відпусток поліцейських обчислюється в календарних днях, при цьому святкові та неробочі дні до їх тривалості не включаються. Щорічна основна оплачувана відпустка становить 30 календарних днів, якщо інше не передбачено законом. Після досягнення п`ятирічного стажу служби за кожний повний календарний рік поліцейському надається один додатковий день оплачуваної відпустки, але не більше ніж 15 днів загалом. У рік початку служби тривалість відпустки визначається пропорційно відпрацьованому часу, виходячи з однієї дванадцятої частини річної відпустки за кожен повний місяць служби. Згідно з частиною десятою статті 93 Закону №580-VIII, у разі звільнення поліцейського йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки відповідно до вимог законодавства. Відповідно до статті 94 Закону №580-VIII, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого залежить від займаної посади, спеціального звання, стажу служби, умов та інтенсивності роботи, рівня кваліфікації, а також наявності наукового ступеня чи вченого звання. Порядок виплати такого забезпечення визначається Міністром внутрішніх справ України. Механізм і умови виплати грошового забезпечення поліцейським та курсантам закладів вищої освіти МВС визначені наказом МВС України від 06 квітня 2016 року №260 (далі - Порядок №260). Відповідно до положень пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260, у разі звільнення поліцейського йому виплачується грошова компенсація за невикористану відпустку, яка обчислюється виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, що належить йому на день звільнення. Законодавство також передбачає, що у разі хвороби поліцейського під час відпустки її тривалість продовжується на кількість днів непрацездатності після одужання, за умови належного документального підтвердження. У рік звільнення поліцейський має право за власним бажанням використати чергову відпустку пропорційно відпрацьованому часу або отримати відповідну грошову компенсацію. При цьому у випадку надмірно використаних днів відпустки проводиться відповідне відрахування із грошового забезпечення. Загалом відкликання поліцейського з відпустки не допускається, за винятком випадків крайньої необхідності, коли таке рішення може бути прийняте керівником відповідного органу поліції. Невикористана частина відпустки, за бажанням поліцейського, може бути перенесена та приєднана до відпустки наступного року. Положення Порядку №260 також деталізують склад грошового забезпечення поліцейських, до якого входять посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, щомісячні додаткові виплати (надбавки, доплати, підвищення), премії, а також одноразові додаткові виплати. Відповідно до абзаців сьомого та восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260, у разі звільнення поліцейських їм підлягає виплаті грошова компенсація за невикористану у році звільнення відпустку згідно з вимогами чинного законодавства. Така компенсація обчислюється виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, на яке поліцейський має право на день звільнення зі служби. При цьому розмір грошового забезпечення за один календарний день визначається шляхом ділення місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів, а кількість днів, за які підлягає виплаті компенсація, зазначається у відповідному наказі про звільнення. Разом із тим, колегія суддів враховує, що за загальним правилом у випадку конкуренції норм пріоритет підлягає застосуванню спеціального законодавства, тоді як норми трудового законодавства застосовуються у частині, не врегульованій спеціальними нормативно-правовими актами. Спеціальним законодавством, зокрема Законом №580-VIII та Порядком №260, не врегульовано питання щодо виплати компенсації за невикористані відпустки за попередні роки служби. У зв`язку з цим до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України та Закону №504/96-ВР, які гарантують працівникові у разі звільнення право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні відпусток. Такий підхід узгоджується з правовою позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002. Суд апеляційної інстанції також враховує правові висновки Верховного Суду, зокрема викладені у постанові від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19, відповідно до яких право особи на відпочинок, у тому числі у формі відпустки, є конституційно гарантованим і не може бути обмежене чи скасоване. Аналіз положень статті 92 Закону №580-VIII свідчить, що поліцейським можуть надаватися різні види відпусток, а саме: щорічні оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі, соціальні відпустки, відпустки без збереження грошового забезпечення, а також інші види відпусток відповідно до законодавства. При цьому положення статті 93 Закону №580-VIII не встановлюють обов`язковості використання відпустки виключно у межах календарного року її надання. Навпаки, законодавець передбачає можливість перенесення та продовження відпустки, зокрема у випадку тимчасової непрацездатності під час її використання, а також приєднання невикористаної частини відпустки до відпустки наступного року. Законодавством не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке виникло у попередні роки служби. Більше того, працівник має право реалізувати таке право як шляхом безпосереднього використання відпустки, так і шляхом отримання грошової компенсації у разі звільнення. Таким чином, у наступному календарному році, у тому числі у році звільнення, поліцейський має право як на відпустку за поточний рік, так і на всі невикористані відпустки за попередні роки, що в свою чергу породжує право на отримання грошової компенсації за весь період невикористаних оплачуваних відпусток незалежно від часу їх виникнення. Аналогічні правові висновки неодноразово висловлені Верховним Судом, зокрема у постановах від 04 лютого 2021 року у справі №160/5393/19, від 31 березня 2021 року у справі №320/3843/20, від 26 травня 2021 року у справі №360/1362/20, від 24 червня 2021 року у справі №520/8054/2020. При цьому у постанові від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19 Верховний Суд відступив від раніше сформованих правових висновків та дійшов висновку про необхідність виплати компенсації за всі невикористані дні відпусток за весь період служби. Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції при вирішенні справи враховує зазначені висновки Верховного Суду щодо застосування норм права. Разом із тим, колегія суддів встановила, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів щодо точної кількості днів невикористаних позивачем відпусток, що унеможливлює визначення конкретного розміру такої компенсації судом. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог та необхідність зміни резолютивної частини рішення суду першої інстанції. Зокрема, резолютивна частина підлягає викладенню у редакції, відповідно до якої визнається протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані оплачувані відпустки за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки. Також підлягає зміні спосіб захисту порушеного права шляхом покладення на відповідача обов`язку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі дні невикористаних оплачуваних відпусток за вказані періоди, а не лише за дні невикористаних щорічних відпусток, що відповідає вимогам чинного законодавства та правовим висновкам Верховного Суду. Щодо вимог апеляційної скарги в частині нарахування та виплати грошової компенсації ОСОБА_1 за усі календарні дні невикористаної оплачуваної відпустки за 2019, 2020 та 2021 роки, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до принципів адміністративного судочинства, зокрема диспозитивності та змагальності сторін, межі розгляду справи визначаються заявленими позовними вимогами. Суд першої інстанції розглядає справу виключно в межах позовних вимог, заявлених позивачем, і не наділений повноваженнями виходити за їх межі. Згідно з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та тих вимог, які були предметом розгляду у суді першої інстанції. При цьому апеляційний перегляд не передбачає можливості пред`явлення нових позовних вимог, які не були заявлені та досліджені судом першої інстанції. Колегією суддів встановлено, що у поданій позовній заяві позивач не заявляв вимог щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані оплачувані відпустки за 2019, 2020 та 2021 роки. Вказані вимоги вперше викладені лише в апеляційній скарзі, що свідчить про їх новий характер. Таким чином, заявлення в апеляційній інстанції вимог, які не були предметом розгляду суду першої інстанції, суперечить процесуальним засадам адміністративного судочинства та фактично змінює предмет позову, що є неприпустимим на стадії апеляційного перегляду справи. Крім того, прийняття та розгляд таких вимог судом апеляційної інстанції призвело б до порушення права відповідача на належний судовий захист, оскільки він був позбавлений можливості надати свої заперечення та докази щодо цих вимог у суді першої інстанції. З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що вимоги апеляційної скарги в зазначеній частині не підлягають задоволенню, оскільки вони не були предметом розгляду в суді першої інстанції та заявлені позивачем лише на стадії апеляційного перегляду справи. З огляду на викладене, доводи позивача та відповідача апеляційних скарг знайшли своє підтвердження частково. Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з частиною першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до частини другої статті 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Згідно з частиною четвертою ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду - зміні. У решті рішення суду слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів П О С Т АН О В И Л А: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Київській області - задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року змінити в резолютивній частині виклавши абзац другий та третій у такій редакції: «Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо невиплати позивачу грошової компенсації за усі календарні дні невикористаної оплачуваної відпустки за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки; Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за усі календарні дні невикористаної оплачуваної відпустки за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки» В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Н.В. Безименна Т.Р. Вівдиченко