Постанова 4855 № 620/15668/24

від 15.04.2026 ·

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/15668/24 Суддя (судді) першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2026 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щомісячного грошового забезпечення за період з 22.06.2022 по 04.09.2024, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2024 роки, грошової компенсації за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік та за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік, одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби із розрахунку 2 роки 02 місяці, із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо проведення перерахунку та доплати позивачу щомісячного грошового забезпечення за період з 22.06.2022 по 04.09.2024, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2024 роки, грошової компенсації за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік та за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік, одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби із розрахунку 2 роки 02 місяці, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, станом на 01.01.2024 на відповідний тарифний коефіцієнт; - зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та доплату щомісячного грошового забезпечення за період з 22.06.2022 по 04.09.2024, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2024 роки, грошової компенсації за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік та за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік, одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби (але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення як військовослужбовцю, якого звільнено у відставку (за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби)) із розрахунку 2 роки 02 місяці, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, станом на 01.01.2024 на відповідний тарифний коефіцієнт. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 грошового забезпечення за період з 22.06.2022 по 19.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022, Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 грошового забезпечення за період з 22.06.2022 по 19.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022, Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. В решті позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог за період з 20.05.2023 по 04.09.2024 та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує на неприпустимість звуження прав позивача постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 р. № 481 та необхідність застосування норм Конституції України, як норм прямої дії, незалежно від скасування нормативно-правового акту, який суперечить закону, судом. Апелянт зазначає, що право військовослужбовця на отримання грошового забезпечення розрахованого виходячи з прожиткового мінімуму на відповідний календарний рік становить саме соціальну гарантію та є змістом права на грошове забезпечення, а звуження змісту права на грошове забезпечення проявляється, у даному випадку, зменшенням бази його розрахунку. Крім того, апелянт вказує на неможливість визначення бази для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців не на підставі соціальних стандартів, встановлених Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», а на підставі сталої незмінної суми. Також, не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що Військова частина НОМЕР_1 діяла правомірно, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2018 року. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційні скарги подані на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , наказом від 04.09.2024 № 252 був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 04.09.2024 (а.с.24). Як слідує з матеріалів справи та не заперечується відповідачем позивачу у спірний період для розрахунку грошового забезпечення застосовувався прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі станом на 01.01.2018 для працездатних осіб, а саме 1762,00 грн. Згідно карток особового рахунку позивача останньому було виплачено грошову допомогу для оздоровлення за 2022, 2023 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік (а.с.31-34). Не погоджуючись такими діями відповідачів, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. За приписами ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. У відповідності до частини 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Згідно частини 4 статті 9 Закону № 2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. 30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704, що набрала чинності 01.03.2018, та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років (далі - Постанова № 704). Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704) в первинній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови № 704 викладено у редакції п.6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103), а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.". В подальшому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". Як вбачається з матеріалів справи, у період з 22.06.2022 року по 04.09.2024 року Військовою частиною НОМЕР_1 нараховувалось та виплачувалось позивачу грошове забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань рік із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Судом першої інстанції частково задоволено позовні вимоги до Військової частини НОМЕР_1 , а саме, зобов`язано даного відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 22.06.2022 по 19.05.2023 (посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням проведених раніше виплат. Разом з тим, апелянт - Військова частина НОМЕР_1 стверджує, що діяла правомірно, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2018 року Обґрунтовуючи правомірність своїх дій, відповідач посилається на пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, який в редакції пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 ,12 ,13 і

14. Колегія суддів не погоджується з вищевказаними доводами апелянта та вважає їх необгрунтованими, з огляду на наступне. Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції, чинній на дату її прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначає Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III), згідно статті 1 якого, державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Згідно із ч. 2 ст. 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). Отже, зазначення у п.4 Постанови №704 у формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. Пунктом 8 Прикінцевих положень ЗаконуУкраїни від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон №294-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня 2018 року, на 2020 рік не містить. Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 (набрання чинності Законом №294-IX) не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. Відповідно до ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема, у постановах від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними. Таким чином, з огляду на передбачені в ч. 3 ст. 7 КАС України правила, а також, враховуючи те, що з 29.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими, прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі, для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №1928-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 05 червня 2024 року у справі № 420/18318/23. Отже, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18, діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін. Тобто, з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 22.06.2022 по 19.05.2023, також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (одноразової грошової допомоги на оздоровлення) без врахування розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, є протиправними. Оскільки, розмір розмірів грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що така допомога також має обчислюватись із використанням для її розрахунку, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року. З огляду на викладене, судом першої інстанції обґрунтовано зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 22.06.2022 по 19.05.2023 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022, Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. З приводу відмови судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог за період з 20.05.2023 по 04.09.2024, колегія суддів зазначає наступне. 12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» (далі - Постанова № 481), пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: «

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів. Отже, з дня набрання чинності Постановою № 481 (20 травня 2023 року) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн. Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог за період з 20.05.2023 по 04.09.2024, суд першої інстанції послався на положення постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 та дійшов висновку про те, що з 21.05.2023 підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями, виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2023 - відпали. Разом з тим, позивач не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вказує на неприпустимість звуження прав позивача постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 р. № 481 та необхідність застосування норм Конституції України, як норм прямої дії, незалежно від скасування нормативно-правового акту, який суперечить закону, судом. Колегія суддів зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Крім того, на переконання апелянта позивача, право військовослужбовця на отримання грошового забезпечення розрахованого виходячи з прожиткового мінімуму на відповідний календарний рік становить саме соціальну гарантію та є змістом права на грошове забезпечення, а звуження змісту права на грошове забезпечення проявляється, у даному випадку, зменшенням бази його розрахунку. З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне. Верховний Суд неодноразово підкреслював, що принцип законності, закріплений у статті 19 Конституції України, вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Аналіз приписів статті 19 Конституції України дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів. Органи публічної влади повинні діяти відповідно до закону і в межах норм, що визначають їхні повноваження. Вони не повинні діяти свавільно. Якщо дії органу публічної влади виходять за межі його повноважень, такі дії будуть незаконними. Спеціальним Законом № 2011-ХІІ встановлені основні засади визначення грошового забезпечення, яке за своєю природою є сукупністю гарантованих державою виплат, які надаються військовослужбовцям за виконання ними військових обов`язків, та визначено його складові такі як основні виплати (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років), додаткові виплати (підвищення посадового окладу, різноманітні надбавки, доплати та винагороди постійного характеру, а також премія) та одноразові виплати (винагороди та допомоги, які надаються за певних обставин). Водночас, визначення розміру такого грошового забезпечення цим Законом делеговано Кабінету Міністрів України (частина четверта статті 9 Закону № 2011-ХІІ). З доводів апеляційної скарги позивача вбачається, що позивач не згоден із діями Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати йому грошового за період з 20.05.2023 по 04.09.2024 із застосуванням розрахункової величини, встановленої Кабінетом Міністрів України. Виходячи зі змісту приписів частини другої статті 245 КАС України, в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача, а саме: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень. При цьому, скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта. Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Отже, у разі визнання акта незаконним суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині постанови. Аналогічний висновок щодо застосування норм права міститься у постановах Верховного Суду від 02.04.2018 у справі № 814/396/17, від 18.04.2018 у справі № 810/3687/16, від 20.08.2019 у справі № 817/368/16, від 10.09.2019 у справі № 826/3785/16, від 20.05.2020 у справі № 817/57/17. У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 1540/3828/18 Верховний Суд також вказав, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням. З огляду на наведене, постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 є нечинною та не підлягає застосуванню до спірних правовідносин лише з 18 червня 2025 року. Крім того, Верховний Суду у постанові від 24 червня 2025 року у справі № 420/5584/24. звернув увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю). Враховуючи вищевказане, судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог за період з 20.05.2023 по 04.09.2024. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 24 червня 2025 року у справі № 420/5584/24, від 02 липня 2025 року у справі № 240/29489/23, від 30 червня 2025 року у справі № 280/8083/24, від 30 червня 2025 року у справі № 460/3942/24, від 03 липня 2025 року у справі № 380/13292/24, від 26 червня 2025 року у справі № 480/7154/24, від 03 липня 2025 року у справі № 360/152/24. Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби із розрахунку 2 роки 02 місяці, із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пунктів 1 та 4 Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення. Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 введено воєнний стан, строк дії якого в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України і який діє дотепер. Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 22.06.2022 року по 04.09.2024 року, тобто у період воєнного стану, а тому звільняючись із служби, мав право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №

460. Таким чином, у випадку звільнення з військової служби у військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) виникає право, зокрема, на одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення. Згідно із наказом командира ВЧ НОМЕР_1 вбачається, що одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення - не виплачувалась. З урахуванням зазначеного, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення. З огляду на викладене, доводи позивача та відповідача апеляційних скарг знайшли своє підтвердження частково. Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з частиною першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до частини другої статті 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Згідно з частиною четвертою ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду - зміні. У решті рішення суду слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів П О С Т АН О В И Л А: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року змінити в резолютивній частині виклавши абзац другий та третій у такій редакції: «Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 грошового забезпечення за період з 22.06.2022 по 19.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби із розрахунку 2 роки 02 місяці без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022, Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 грошового забезпечення за період з 22.06.2022 по 19.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби із розрахунку 2 роки 02 місяці, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022, Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.» В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Н.В. Безименна Т.Р. Вівдиченко

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова 4855 № 620/15668/24

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше