Постанова 4824 № 372/4296/24

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 квітня 2026 року місто Київ справа № 372/4296/24 апеляційне провадження № 22-ц/824/1789/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Саліхова В.В., суддів: Євграфової Є.П., Шкоріної О.І., за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» - адвоката Філатової Наталії Анатоліївни на рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 червня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Тиханського О.Б., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Державної податкової служби України про визнання договору дарування недійсним та скасування запису про обтяження,- в с т а н о в и в : В серпні 2024 року ТОВ «ФК «Форінт» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Державної податкової служби України про визнання договору дарування недійсним та скасування запису про обтяження. В обгрунтування позову позивач зазначив, що 04 червня 2007 року між ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого є АТ «Міжнародний резервний банк», та ОСОБА_1 , укладено кредитний договір № 01-06-07/ФО, відповідно до умов якого, останній отримав кредит у розмірі 1 500 000 доларів США. Однак ОСОБА_1 своїх зобов`язань не виконав, грошові кошти кредитору не повернув. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва № 2-3705/10 від 14 липня 2010 року, стягнуто заборгованість у сумі 3 636 203, 18 доларів США та 6 419 720, 87 грн., що станом на 08 червня 2010 року становить 35 222 086, 25 грн. На виконання вказаного рішення суду, 14 березня 2013 року видано виконавчий лист № 2-3705/10 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 27 травня 2024 року між АТ «МР Банк» та ТОВ «ФК «Форінт» укладено договір №GL3N225744, за яким АТ «МР Банк» відступило право вимоги на користь позивача за вищевказаним кредитним договором. 27 червня 2024 року ухвалою Дарницького районного суду м. Києва у справі № 2-3705/10 замінено стягувача АТ «МР Банк» його правонаступником ТОВ «ФК «Форінт» у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 2-3705/10 виданого 14 березня 2013 року на примусове виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2010 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості. Виконавчий документ № 2-3705/10 від 14 березня 2013 року, перебував на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Державної виконавчої служби з 03 жовтня 2013 року по 13 липня 2020 року, а у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Филипів А.М. з 08 жовтня 2020 року по 03 травня 2024 року. Виконавчий документ повернуто стягувачу, з підстав відсутності у боржника майна. Рішення суду не виконано, заборгованість не стягнуто. 08 червня 2012 року ОСОБА_1 відчужив своєму синові ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 0,3706 га, яка розташована на території Підгірцівської сільської ради, АДРЕСА_1 , шляхом укладення договору дарування. Вважає, що оскільки договір укладено 08 червня 2012 року, тобто після закінчення розгляду справи та винесення рішення про стягнення кредитної заборгованості, перехід права власності на нерухоме майно відбувся безоплатно до рідного сина, що вказує на залишення подарованого майна у фактичному володінні та користуванні родини відповідачів, що є підставою для визнання договору дарування недійсними, внаслідок його фіктивності. Вказує, що визнання договору дарування земельної ділянки недійсним, як наслідок, є підставою для скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію обтяження 20 листопада 2023 року - податкової застави, де обтяжувач: Державна податкова служба України, а боржник: ОСОБА_2 . Посилаючись на наведене, позивач просив суд: визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,376 га, розташованої на території Підгірцівської сільської ради, АДРЕСА_1 , укладений 08 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Головкіною Я.В. за реєстровим № 1458, за яким приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Головкіною Я.В. був виданий 26 листопада 2015 року дублікат договору дарування земельної ділянки (серія та номер:6235) та зареєстровано 20 серпня 2016 року за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 3223186801:13:012:0058); скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію обтяження (номер запису про обтяження:52597090; дата, час державної реєстрації:20.11.2023 10:17:01; вид обтяження: податкова застава; документи подані для державної реєстрації: акт опису майна, на яке поширюються право податкової застави, серія та номер:495, виданий 20.11.2023, видавник: ГУ ДПС у Київській області; інший тип договору, рішення про опис майна в податкову заставу, серія та номер:№19222/6/10-36-13-09, виданий 21.04.2023, видавник: ГУ ДПС у Київській області ; обтяжувач: Державна податкова служба України). Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 червня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, представник ТОВ «ФК «Форінт» - адвокат Філатова Н.А. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга обгрунтована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що позивач звернувся в межах встановленого законом строку позовної давності, про що вказано у позові та зазначалось у судовому засіданні, а відповідачем не спростовані дані обставини. Стороною відповідача не надано жодного доказу на підтвердження обставин, що позивач міг знати про належність боржнику на праві власності зазначеної земельної ділянки та про укладення оспорюваного договору дарування. Вказує, що безпідставним є висновок суду про закінчення строку позовної давності на оскарження фраудаторного правочину 20.08.2019, оскільки початок строку на оскарження почався з дати (20.08.2016) державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 . Суд не урахував, що 08 липня 2024 року ТОВ «ФК «Форінт», під час отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, стало відомо, що земельна ділянка, кадастровий номер: 3223186801:13:012:0058, загал. площ. 0.3706 га, зареєстрована за ОСОБА_2 (сином боржника) 20 серпня 2016 року, на підставі дублікату договору дарування. Зауважує, що інформаційна довідка з реєстру речових прав не містить жодних даних з приводу того хто є дарувальником за договором на підставі якого 20 серпня 2016 року було зареєстровано право власності за ОСОБА_2 (сином боржника). У реєстраційній справі за №1010480432231 по вказаному об`єкту відсутні (не завантажені) документи, в тому числі вказаний дублікат договору дарування, договір дарування, рішення реєстратора, витяги. В той же час, у реєстраційній справі №1010480432231 по даному об`єкту нерухомості наявна копія витягу з газети за №61 (9845) від 19.08.2016, в якій опубліковано оголошення «вважати недійсним: втрачений договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Головкіною Я.В., 8 червня 2012 року між ОСОБА_1 (дарувальником) та ОСОБА_2 (обдарованим) на земельну ділянку загал. площ. 0.3706 га, розташованої на території Підгірцівської сільської ради, с. Підгірці, вулиця Боровкова Обухівського району Київської області, реєстровий №1458» (копія знаходиться в матеріалах справи, як додавалась до позову). Тобто, вказане підтверджує, що позивач про оскаржуваний правочин дізнався тільки у липні 2024 року, в порядку доступу адвокатів до реєстру (реєстраційної справи), в якій міститься, зокрема копія витягу з газети, із зазначенням даних оскаржуваного правочину та їх сторін. Крім того, зауважує, що з огляду на приписи ст. 256, 257 ЦК України, пункти 12, 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України щодо продовження/зупинення строків позовної давності на час дії карантину (який розпочався з 02 квітня 2020 року та відмінений з 30 червня 2023 року) та у період дії в Україні воєнного стану (що введений з 24 лютого 2022 року та наразі триває), а також об`єктивної можливість отримати документи реєстраційної справи навіть позичаючи з 17 березня 2021 року в порядку надання повного доступу адвокатам Міністерством юстиції України до Державного реєстру речових прав (інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно, обтяження таких прав, а також документів реєстраційної справи та дату (липень 2024 року) щодо обізнаності про оскаржуваний правочин, свідчить про те, що трирічний строк позовної давності щодо заявлених вимог про визнання договору дарування недійсним у даній справі позивачем не пропущено. В судовому засіданні представник ТОВ «ФК «Форінт» - адвокат Філатова Н.А. підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити. Представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Стельникович С.А. проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення. Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення представника позивача та представника відповідачів, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом встановлено, що 04 червня 2007 року між ЗАТ «Банк НРБ» (правонаступником якого став ЗАТ «Дочірній банк сбербанк росії», а в подальшому АТ «Міжнародний резервний банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 01-06-07/ФО, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 1 500 000 доларів США. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2010 року, стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк сбербанк росії» солідарно заборгованість у розмірі 3 636 203,18 доларів США та 6 419 720, 87 грн., що станом на 08 червня 2010 року становить 35 222 086, 25 грн. та судові витрати в сумі 1950 грн. Вказане рішення набрало законної сили 18 вересня 2012 року. Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 03 жовтня 2013 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Юхименко О.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3, з примусового виконання виконавчого листа № 2-3705/10 виданого 14 березня 2013 року Дарницьким районним судом м. Києва. 08 жовтня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Филипівим А.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63255955 з примусового виконання виконавчого листа № 2-3705/10 виданого 14.03.2013 Дарницьким районним судом м. Києва. 30 травня 2024 року постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Филипівим А.М., виконавчий лист № 2-3705/10 виданий 14.03.2013 року Дарницьким районним судом м. Києва, повернуто стягувачу на п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», тобто, у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можна звернути стягнення. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва № 2-3705/10 від 27 червня 2024 року, замінено стягувача АТ «Міжнародний резервний банк» його правонаступником ТОВ «ФК «Форінт» у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа №2-3705/10 виданого 14 березня 2013 року на примусове виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2010 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості. Постановою Київського апеляційного суду від 04 березня 2025 року, ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 27 червня 2024 року залишено без змін. 08 червня 2012 року ОСОБА_1 передав у власність (подарував) своєму сину ОСОБА_2 , а останній прийняв у власність (дарунок) земельну ділянку, розташовану на території Підгірцівської сільської ради, АДРЕСА_1 , площею 0,3706 г, що підтверджується копією договору дарування земельної ділянки, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В., зареєстрований в реєстрі за №1458. Згідно п. 1.2 договору дарування земельної ділянки від 08.06.2012, вказана земельна ділянка належить дарувальнику на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ № 070073, виданого 15.12.2003 року на ім`я ОСОБА_1 , Обухівським районним управлінням земельних ресурсів на підставі рішення виконавчого комітету від 28.11.2003 №12 Підгірцівської сільської ради Обухівського району та зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 1341. З відповіді Філії №2 Київського обласного державного нотаріального архіву № 403/01-17/Ф2 від 20.11.2024 р., наданої на ухвалу суду від 05.11.2024 про витребування документів, вбачається, що наряди 02-21 «Заяви на видачу дублікатів документів, які зберігаються у державній нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса» та наряди 01-30 (Документи (запити, вимоги, заяви, витяги, інформаційні довідки тощо) щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та надання інформації за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) на зберігання до філії №2 архіву не передавалися. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обгрунтованими, оскільки відчуження майна мало на меті лише недопущення звернення стягнення позивачем на вказане майно, однак позивачем пропущено строк позовної давності, який почався з дати державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 , тобто з 20 серпня 2016 року та закінчився 20 вересня 2019 року. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанови Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20). При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов). Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є за своєю суттю «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (постанови Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі № 201/3274/21, від 22 листопада 2023 року в справі № 128/1878/20). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України». Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України). Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа). Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (постанови Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18, від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20). Касаційний суд вже зауважував, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (постанова Верховного Суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21). Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (пункти 108, 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 916/379/23, провадження № 12-22гс24). У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 757/52379/21-ц (провадження № 61-3339св24) зазначено, що: «касаційний суд зауважує, що: цей суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису; зміст як договірного, так і недоговірного зобов`язання складають права та обов`язки його суб`єктів. Суб`єктивне право, що належить управненій стороні у зобов`язанні, йменується правом вимоги, а суб`єктивний обов`язок зобов`язаної сторони називається боргом; недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником.» У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 , будучи обізнаним про наявність у нього заборгованості за кредитним договором від 04 червня 2007 року № 01-06-07/ФО, стягнутої рішенням суду від 14 липня 2010 року, уклав 08 червня 2012 року договір дарування з сином ОСОБА_2 , за яким з метою уникнення звернення стягнення відчужив наявне у нього майно, а саме - земельну ділянку, розташовану на території Підгірцівської сільської ради, АДРЕСА_1 , площею 0,3706 га, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання договору дарування недійсним. Відповідно до ч. 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором є нотаріус, як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 9 названого Закону, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав. Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Відповідно до п. 9 ч. 1, п. 5 ч. 2 ст. 27 цього Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація обтяжень проводиться, зокрема, на підставі договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дубліката. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна від 08.07.2024 № 385888383, щодо земельної ділянки кадастровий номер: 32231868801:13:012:0058, загальною площею 0,3706 га, вбачається наявність обтяження вказаного майна, а саме: запис про обтяження: 52597090; дата, час державної реєстрації: 20.11.2023 10:17:01; вид обтяження: податкова застава; документи подані для державної реєстрації: акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, серія та номер: 495, виданий 20.11.2023, видавник: ГУ ДПС у Київській області; інший тип договору, рішення про опис майна в податкову заставу, серія та номер № 19222/6/10-36-13-09, виданий 21.04.2023, видавник: ГУ ДПС у Київській області; обтяжував: Державна податкова служба України, код ЄДРПОУ 43005393. Єдиною умовою скасування державної реєстрації права власності, обтяження та іншого речового права є рішення суду, яке набрало законної сили. Частиною 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині скасування рішення про державну реєстрацію обтяження від 20.11.2023 року, оскільки договір дарування від 08 червня 2012 року визнано недійсним. Доводів щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції у частині наявності підстав для визнання недійсним договору дарування та скасування рішення про державну реєстрацію обтяження апеляційна скарга не містить. Щодо застосування позовної давності Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення своїх прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) наголошував на тому, що «перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову в матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається. Насамперед, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об`єктивні обставини - сам факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення». При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, тому обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. У справі, яка переглядається, встановлено, що 08.07.2024 ТОВ «ФК «Форінт» (кредитору/стягувачу) під час отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 08.07.2024 за №385887891 стало відомо, що земельна ділянка, кадастровий номер: 3223186801:13:012:0058, загал. площ. 0.3706 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, адреса: АДРЕСА_1 , зареєстрована за ОСОБА_2 20.08.2016, на підставі: дублікату договору дарування, земельної ділянки до договору дарування земельної ділянки, посвідченого Головкіною Я.В., приватним нотаріусом Обухіського районного нотаріального округу Київської області за реєстровим №1458, серія та номер: 6235, виданий 26.11.2015, видавник: Головкіна Я.В., приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області. Необхідно зауважити, що інформаційна довідка з реєстру речових прав не містить жодних даних з приводу того хто є дарувальником за договором на підставі якого 20.08.2016 було зареєстровано право власності за ОСОБА_2 (сином боржника). У реєстраційній справі за №1010480432231 по вказаному об`єкту відсутні (не завантажені) документи, в тому числі вказаний дублікат договору дарування, договір дарування, рішення реєстратора, витяги. В той же час, у реєстраційній справі №1010480432231 по даному об`єкту нерухомості наявна копія витягу з газети за №61 (9845) від 19.08.2016, в якій опубліковано оголошення «вважати недійсним: втрачений Договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Головкіною Я.В., 8 червня 2012 р. між ОСОБА_1 (дарувальником) та ОСОБА_2 (обдарованим) на земельну ділянку загал. площ. 0.3706 га, розташованої на території Підгірцівської сільської ради, с. Підгірці, вулиця Боровкова Обухівського району Київської області, реєстровий №1458. Тобто, вказане підтверджує, що позивач про оскаржуваний правочин дізнався тільки у липні 2024 року, в порядку доступу адвокатів до реєстру (реєстраційної справи), в якій міститься, зокрема копія витягу з газети, із зазначенням даних оскаржуваного правочину та їх сторін. 17 березня 2021 Міністерство юстиції України на своєму офіційному сайті надало роз`яснення щодо порядку отримання доступу адвокатами України до реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно із ч. 3 ст. 32 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів Національної поліції, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, Бюро економічної безпеки України, Національного банку України, Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції, приватних виконавців, адвокатів, нотаріусів інформація з Державного реєстру прав у зв`язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб`єктом права чи за об`єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав, за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою електронного цифрового підпису. Порядок доступу до Державного реєстру прав визначається Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених цим Законом. Поряд з цим, у юридичних осіб і на сьогоднішній день відсутній повний доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, який би міг надати можливість побачити документи реєстраційної справи (вчинених правочинів) недобросовісних боржників для захисту своїх порушених прав. Тобто, у кредитора (позивача) з`явилася об`єктивна можливість дізнатися про оскаржуваний правочин 17 березня 2021 року, коли Міністерство юстиції України надало повний доступ адвокатам до Державного реєстру речових прав (інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно, обтяження таких прав, а також відповідним відомостям з його невід`ємною архівною складовою частиною, документів реєстраційної справи). Відтак, встановивши, що про спірний договір дарування позивач дізнався у липні 2024 року з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої адвокатом Ковалевським Р.В., колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про застування позовної давності, оскільки, звернувшись із позовом до суду 29 липня 2024 року, позивач не пропустив трирічний строк. Твердження суду першої інстанції про те, що строк звернення до суду з позовом почався з дати державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 , тобто з 20 серпня 2016 року, не спростовують тієї обставини, що про спірний договір дарування позивач мав змогу дізнатися з дня формування інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за запитом адвоката у липня 2024 року. Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року, який був неодноразово продовжений та постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року відмінено на всій території України карантин з 30 червня 2023 року. Отже, враховуючи пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину в межах позовної давності знаходиться період із березня 2017 року. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку позовної давності. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 червня 2025 року скасуванню із ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Державної податкової служби України про визнання договору дарування недійсним та скасування запису про обтяження. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги у розмірі по 6 661,60 грн. з кожного. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» - адвоката Філатової Наталії Анатоліївни - задовольнити. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 червня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Державної податкової служби України про визнання договору дарування недійсним та скасування запису про обтяження - задовольнити. Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, загал. площ. 0.3706 га, розташованої на території Підгірцівської сільської ради, с. Підгірці, вулиця Боровкова Обухівського району Київської області, укладений 08 червня 2012 року між ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , посвідчений приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Головкіною Я.В. за реєстровим №1458, за яким приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Головкіною Я.В. був виданий 26.11.2015 дублікат договору дарування земельної ділянки (серія та номер: 6235) та зареєстровано 20.08.2016 за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку (кадастровий номер: 3223186801:13:012:0058), РНОНМ 1010480432231. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію обтяження (номер запису про обтяження: 52597090; дата, час державної реєстрації: 20.11.2023 10:17:01; вид обтяження: податкова застава; документи, подані для державної реєстрації: акт опису майна, на яке поширюються право податкової застави, серія та номер: 495, виданий 20.11.2023, видавник: ГУ ДПС у Київській області; інший тип договору, рішення про опис майна в податкову заставу, серія та номер: №19222/6/10-36-13-09, виданий 21.04.2023, видавник: ГУ ДПС у Київській області; обтяжувач: Державна податкова служба України, код ЄДРПОУ 43005393). Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги у розмірі по 6 661,60 грн. з кожного. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 10 квітня 2026 року. Головуючий: Судді: