Постанова 4824 № 760/30989/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М. № 22-ц/824/5164/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 760/30989/24 12 березня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Кирилюк Г.М. - Рейнарт І.М. при секретарі - Уляницькій М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заінтересованої особи ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року, постановлену під головуванням судді Ішуніної Л.М., у справі за скаргою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , старший державний виконавець Немирівського ВДВС у Вінницькому районі Вінницької області Дажура Наталія Юріївна, на бездіяльність державного виконавця та зобов?язання вчинити дії,- в с т а н о в и в: 27 листопада 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , старший державний виконавець Немирівського ВДВС у Вінницькому районі Вінницької області Дажура Наталія Юріївна. Вимоги скарги обґрунтовав тим, що у старшого державного виконавця Немирівського районного відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дажури Н.Ю. на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження № НОМЕР_3 від 24 липня 2024 року з примусового виконання виконавчого листа № 760/18940/22, виданого 04 липня 2024 року Солом`янським районним судом міста Києва, про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 аліментів на сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15 грудня 2022 року і до досягнення ним повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_2 . У межах вказаного виконавчого провадження йому був наданий розрахунок заборгованості за аліментами, відповідно до якого заборгованість зі сплати аліментів станом на вересень 2024 року становить 219 843,98 грн. Він не погоджується з вищевказаним розрахунком заборгованості та вважає його помилковим, оскільки виконавче провадження було відкрито після рішення суду в липні 2024 року, однак, з моменту подання до суду позовної заяви про стягнення аліментів ним регулярно здійснювалася сплата аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання сина, шляхом перерахування коштів на особисту карту стягувача, що не були враховані державним виконавцем при здійсненні розрахунку. При цьому, стягувач не заперечує регулярного отримання грошових переказів від боржника у період з моменту першого судового засідання до сьогодні, однак, зазначила державному виконавцю, що такі перекази не є аліментами, у зв`язку з чим вони не були враховані державним виконавцем. Він звертався до державного виконавця з приводу перерахунку заборгованостіза аліментами з урахуванням вже сплачених боржником платежів. Листом від 28 жовтня 2024 року державний виконавець повідомив його про те, що ним було враховано усі квитанції, які надав боржник і де у призначенні платежу зазначено його призначення- аліменти, інші надані платником аліментів квитанції державний виконавець не може зарахувати як аліменти через відсутність у них інформації щодо призначення платежу - аліменти. Враховуючи те, що він, як боржник за виконавчим провадженням, регулярно з моменту призначення аліментів вносив платежі на картковий рахунок стягувача, однак державний виконавець не врахував усіх здійсненихнимплатежівна користь стягувача, які є платежами зі сплати аліментів, заявник ОСОБА_2 вважав, що розрахунок заборгованості проведений державним виконавцем неправильно. Посилаючись на наведені обставини, уточнивши у процесі розгляду справи вимоги скарги, заявник ОСОБА_2 просив суд: визнати протиправною бездіяльність Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не здійснення перерахунку заборгованості за період з грудня 2022 року по серпень 2024 року за аліментами на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів і не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 15 грудня 2022 року до досягнення ним повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 у виконавчому провадженні № НОМЕР_3; зобов`язати Немирівський відділ державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) здійснити перерахунок заборгованості за період з грудня 2022 року по серпень 2024 року за аліментами на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки усіх видів його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів і не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 15 грудня 2022 року до досягнення ним повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, з урахуванням добровільних оплат. Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року скаргу задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дажури Наталії Юріївни щодо нездійснення перерахунку заборгованості у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 за період з грудня 2022 року по серпень 2024 року. Зобов`язано старшого державного виконавця Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дажуру Наталію Юріївну або іншу уповноважену особу Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в провадженні якої перебуває виконавче провадження № НОМЕР_3, здійснити перерахунок розміру заборгованості ОСОБА_2 за аліментами у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 з урахуванням квитанцій, поданих боржником, щодо перерахування коштів ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 за період з грудня 2022 року по серпень 2024 року. Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду першої інстанції, заінтересована особа (стягувач) ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року та постановити нове судове рішення про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_2 . В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував пропуску скаржником 10-денного строку на оскарження дій державного виконавця (ст. 449 ЦПКУкраїни) та останню правову позицію Верховного Суду у постанові від 05.08.2025 року у справі №390/2379/24. Вказує, що суд першої інстанції встановив, що боржнику стало відомо про розрахунок заборгованості 28.10.2024 року, тоді як скаргу до суду подано 27.11.2024 року, клопотань про поновлення пропущеного строку на подання скарги не було. Також, в оскаржуваній ухвалі суд не застосував останню правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05.08.2025 року усправі № 390/2379/24, в якій зазначено про те, що «У призначенні платежу у зазначених квитанціях зазначено: «переказ власних коштів», що не дає можливості ідентифікувати грошові кошти як такі, що спрямовані на сплату аліментів.». Всі платіжні інструкції, що оглянуті судом,місять призначення платежу «переказ на картку», а відтак, на переконання сторони стягувача ОСОБА_1, це не дає можливості ідентифікуватипереслані їй ОСОБА_2 грошові кошти як такі, що спрямовані на сплату аліментів. У зв`язку з цим висновок суду першої інстанції про те, що ці кошти спрямовувалися на сплату аліментів на утримання дитини не відповідає обставинам справи. У відзиві на апеляційну скаргу представник заявника ОСОБА_2 адвокат Старча Андрій Васильович просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року - без змін. Зазначає, що скаржник ОСОБА_2 не оскаржує розрахунок заборгованості, складений державним виконавцем Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), а тому доводи апелянта в частині пропуску строку звернення до суду не стосуються предмету скарги ОСОБА_2 . На аркуші справи №14 міститься копія листа від 28 жовтня 2024 року №14966 Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Зі змісту цього листа від 28 жовтня 2024 року №14966 вбачається, що його було направлено в паперовому вигляді на ім`я "Адвоката Лічмана Олександра Миколайовича" за адресою: АДРЕСА_1 , номер телефону відсутній. Слід наголосити на обставинах віддаленості Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (22800, Вінницька область, місто Немирів, вулиця Шевченка, будинок 14) від поштової адреси адвоката Лічмана Олександра Миколайовича за адресою: АДРЕСА_1 , що потребує значного часу для доставки поштового відправлення. Після виявлення адвокатом Лічманом Олександром Миколайовичем повідомлення оператора поштового зв`язку в абонентській поштовій скриньці бланка повідомлення про надходження поштового відправлення від Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) мав змогу отримати поштове пересилання в якому містився лист від 28 жовтня 2024 року №14966 Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). У зв`язку з обмеженим строком зберігання в АТ «Укрпошта» інформації про пересилання поштового відправлення визначити точну дату отримання адвокатом ЛічманомОлександром Миколайовичем листа від 28 жовтня 2024 року №14966 Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не є можливим. Проте, беручи до уваги наведені обставини, більш вірогідним є висновок, що адвокат Лічман Олександр Миколайович, звертаючись до Солом`янського районного суду міста Києва зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, дотримався 10 денного строку на оскарження бездіяльності державного виконавця Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). При цьому, в судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Кащук М.С. не висловлював жодних заперечень щодо недотримання ОСОБА_2 10-денного строку на оскарження бездіяльності державного виконавця. Дані обставини також були враховані судом першої інстанції, але вже в апеляційній скарзі сторона стягувача змінює свою попередню поведінку та наголошує на порушенні скаржником 10 - денного строкузвернення до суду зі скаргою на дії (бездіяльність державного виконавця. Тобто, спроба особи згодом здійснити суб`єктивне право суперечитиме попередній поведінці такої особи (в тому числі поведінці адвоката) і має призводити до припинення зазначеного права. Посилання сторони стягувача на постанови Верховного Суду від 01.10.2025 року у справі №497/2150/24 та від 05.08.2025 року у справі №390/2379/24 вважає помилковими та безпідставними, так як станом на день винесення Солом?янським районним судом м.Києав ухвали від 15 квітня 2025 року, їх не існувало. Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_2 , як батько дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , добровільно, як до звернення ОСОБА_1 до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом про стягнення аліментів, так і після, і наразі продовжує добровільно виконувати батьківський обов`язок та сплачувати грошові кошти на утримання дитини. Відповідно до наданих суду копій платіжних інструкцій сума добровільної сплати ОСОБА_2 грошових коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 за період з 15 грудня 2022 року по 01 вересня 2023 року становить 122 900,00 грн (копії платіжних інструкцій надано до скарги). В Автоматизованій системі виконавчого провадження ВП НОМЕР_4 відсутні будь-які вимоги виконавця,направлені стягувачу, з метоюотримання інформації про підтвердження або спростування отримання нею грошових коштів, також відсутні будь-які повідомлення та заяви від стягувача про отримання грошових коштів від боржника. Такі дії стягувача сторона боржника вважає недобросовісними та такими, що порушують вимоги ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», в результаті стягувач намагається отримати аліменти в подвійному розмірі, що не відповідає рішенню суду. При цьому, державним виконавцем Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не було вжито всіх заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», з метою правильного визначення розміру заборгованості, не було враховано добровільне виконання боржником обов`язку утримання дитини. Боржник скористався правом на звернення до Солом`янського районного суду міста Києва з поясненнями про визнання протиправною бездіяльності Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не здійснення перерахунку заборгованості за аліментами у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_4 щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого Солом`янським районним судом міста Києва 04.07.2024 року №760/18940/22, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В судовому засіданні апеляційного суду заінтересована особа (стягувач) ОСОБА_1 повністю підтримала доводи апеляційної скарги, просила скаргу задовольнити, ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про залишення скарги без задоволення. Представник скаржиника боржника ОСОБА_2 адвокат Старча Андрій Васильович в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - залишити без змін. Представник Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання не з?явився. Про день та час розгляду справи відділ повідомлений у встановленому законом порядку, а тому суд вважає можливим розгляд справи у відсутності його представника. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 26 березня 2024 року у справі №760/18940/22 стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15 грудня 2022 року і до досягнення ним повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 . На виконання вищевказаного рішення суду 04 липня 2024 року Солом`янським районним судом міста Києва було видано виконавчий лист, на підставі якого, за заявою стягувача, 17 липня 2024 року старшим державним виконавцем Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дажурою Н. Ю. було відкрито виконавче провадження НОМЕР_4. Відповідно до розрахунку заборгованості за аліментами, здійсненомго старшим державним виконавцем, у ОСОБА_2 станом на 01 вересня 2024 року наявна заборгованість зі сплати аліментів у сумі 211 597,98 грн. 08 жовтня 2024 року представником боржника було подано до Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяву про здійснення перерахунку заборгованості зі сплати аліментів, в якій він просив державного виконавця врахувати здійснені ним (боржником) добровільно платежі щодо сплати аліментів, надавши відповідні квитанції. 28 жовтня 2024 року старшим державним виконавцем Дажурою Н. Ю. листом за №14966 було повідомлено, що боржник надав квитанції про сплату аліментів з моменту їх призначення та державним виконавцем було враховано усі квитанції, які надав боржник і де у призначенні платежу зазначено аліменти, інші квитанції державний виконавець не може зарахувати як аліменти через відсутність у них зазначення призначення платежу -аліменти. Тому, по даному виконавчому провадженню у боржника виник борг зі сплати аліментів у розмірі 211 597,98 грн. Задовольняючи скаргу ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , старший державний виконавець Немирівського ВДВС у Вінницькому районі Вінницької області Дажура Наталія Юріївна, на бездіяльність державного виконавця та зобов?язання вчинити дії, суд першої інстанції вказав на те, що в ході судового розгляду судом не встановлено наявності будь-яких інших зобов`язань між стягувачем та боржником, а ніж зобов`язань зі сплати аліментів на утримання їх спільної дитини. Між батьками дитини відсутні угоди щодо порядку сплати грошових коштів на утримання їхнього сина.А відтак, сплачені боржником кошти в період з грудня 2022 року по листопад 2023 року заявник сплачувавякаліменти на утримання сина шляхом переказу грошових коштів стягувачу на її банківський рахунок. За наведених обставин здійснення державним виконавцем розрахунку заборгованості боржника за аліментами, без врахування поданих платником аліментів квитанцій про перерахування ним на рахунок стягувача аліментів за період з грудня 2022 року по листопад 2023 року, як доказів добровільного виконання ним рішення суду, є неправомірним, тому скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвала Солом'янського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року відповідає. Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виконання судового рішення, відповідно до рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом. Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) невід`ємною частиною «права на суд» та фундаментальним аспектом верховенства права є принцип правової визначеності (певності), який включає дотримання принципу остаточності судового рішення. Згідно з практикою ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання завдання шкоди одній із сторін. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України). Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»). На підставі статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Згідно зі статтею 71 Закону «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі, зокрема, надходження виконавчого документа на виконання від стягувача. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Пунктом 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, визначено, що виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. У частині третій статті 195 СК України зазначено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. Відповідно, законодавець визначив обов`язок виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами та водночас імперативно передбачив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри». Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права. У справі, що переглядається, ОСОБА_2 на обґрунтування доводів скарги на дії державного виконавця посилався на безпідставне неврахування виконавцем наданих ним квитанцій про перерахування грошових коштів на утримання дитини, сплачених на банківську картку стягувача ОСОБА_1 . Заявник звертав увагу суду на те, що грошові перекази здійснені без позначки «аліменти», проте, з метою виконання обов`язку з утримання дитини. З`ясувавши обставини справи та оцінивши докази, подані учасниками справи, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 фактично здійснював сплату аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до 26 березня 2024 року, тобто, до дня ухвалення Солом`янським районним судом міста Києва рішення у справі №760/18940/22 про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина, а тому він у здійснених грошових переказах не зазначав відомості про таке призначення платежу як «аліменти». Проте, не зазначення таких даних у квитанціях не спростовує того, що перерахунок коштів на користь стягувача боржник здійснював саме з метою надання утримання їх дитині. Як правильно вказав суд першої інстанції, та не спростовано апелянтом належними та допусимими доказами, в ході судового розгляду судом не встановлено наявності будь-яких інших зобов`язань між стягувачем та боржником, ніж зобов`язання зі сплати аліментів. Між батьками дитини відсутні угоди щодо порядку сплати грошових коштів на утримання їхнього сина. Будь-які доказитого, що сплачені боржником кошти на рахунок стягувача не є аліментами та мають інше цільове призначення, в матеріалах справи відсутні. Крім того, представник стягувача у судовому засіданні не заперечував того, що його довірителька підтверджує факт отримання нею коштів від боржниказа наданими ним платіжними інструкціями. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухввали не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 05.08.2025 в справі № 390/2379/24, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне. У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. З постанови Верховного Суду від 05.08.2025року усправі № 390/2379/24вбачається, що у вказаній справі скаргу на дії державного виконавця було подано саме стягувачем, яка вважала дії державного виконавця щодо зменшення розміру заборгованості зі сплати аліментів протиправними та заперечувала факт того, що боржник надавав кошти саме на утримання дітей, оскільки усі грошові перекази, які боржник здійснював на її рахунок, на підтвердження чого він надає копії дублікатів чеків, перераховувалися ним з метою здійснення обробітку земельної ділянки, яка йому належить, зокрема, на придбання посівного матеріалу, добрив, кропіння від шкідників, придбання сільськогосподарської техніки, сплату земельного податку, тощо. Оскільки вони проживали однією сім`єю, а боржник на той час проходив військову службу, то ці витрати здійснювалися стягувачем за рахунок вказаних вище коштів. На підтвердження виконання свого обов`язку зі сплати аліментів боржник мав би надати докази отримання нею коштів саме в рахунок сплати аліментів у встановленому судом розмірі. Поряд з цим, у даній справі, як правильно встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом належними та допустимими доказами, разом із заявою про відкриття виконавчого провадження стягувач подала довідку про наявність рахунку від 10 липня 2024 року, на який повинні зараховуватись аліменти. З цієї довідки вбачається, що нею було визначено рахунок № НОМЕР_1 . З поданих боржником платіжних інструкцій АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що платежі здійснювались ним протягом серпня 2022 року - листопада 2022 року на картку стягувача № НОМЕР_2 , належність якої останній не заперечувалась її представником у ході судового розгляду, навпаки, було підтверджено, що вона належала стягувачу. З платіжних інструкцій за період з грудня 2022 року по листопад 2023 року встановлено, що боржник перераховував кошти на картку № НОМЕР_1 , тобто, на ту картку, що була визначена стягувачем, як засіб для зарахування платежів по аліментам, при зверненні із заявою про відкриття виконавчого провадження. Будь яких належних та допустимимих доказів того, що боржник перераховував грошові кошти на власні потреби стягувача, матеріали справи не містять і апелянтом суду не надано. Відтак висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 05.08.2025 в справі № 390/2379/24, не підлягають врахуванню у справі, що переглядається, оскільки ці висновки сформульовані за відмінних фактичних обставин. У постановах від 18 листопада 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 26 травня 2021 року у справі № 569/11466/20 Верховний Суд зробив висновки, що виконавець повинен враховувати кошти, сплачені боржником на користь стягувача, оскільки чинне законодавство не передбачає права та обов`язку у виконавця вимагати від боржника надання квитанцій із зазначенням призначення грошових переказів на ім`я стягувача й не враховувати безпосередньо копії наданих квитанцій. Верховний Суд у постанові від 05.08.2025 в справі № 390/2379/24не відступав від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 листопада 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 26 травня 2021 року у справі № 569/11466/20. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував пропуск скаржником 10-денного строку на оскарження дій державного виконавця (ст. 449 ЦПКУкраїни), колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне. Частиною п`ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів ДВС можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення її прав. Тлумачення змісту частини п`ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про обмеження строком оскарження рішень та дій виконавця, посадових осіб органів ДВС. Триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану, за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом. Таким чином, бездіяльність виконавця, посадових осіб органів ДВС є триваючим правопорушенням, у зв`язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у постанові від 25 березня 2020 року по справі № 175/3995/17-ц. ОСОБА_2 , звертаючись до суду з даною скаргою, оскаржував бездіяльність старшогодержавного виконавця Немирівського ВДВС у Вінницькому районі Вінницької області Дажури Наталії Юріївни, яка полягала у неврахуванні під час проведення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів наданих ним квитанцій, які не містили позначки «аліменти». Відтак, підстави вважати, що скаржником ОСОБА_2 пропущено строкзвернення до суду з даною скаргою, відсутні. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Таким чином, доводи, викладені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що ухвала Солом'янського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги заінтересованої особи ОСОБА_1 . Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу заінтересованої особи ОСОБА_1 залишено без задоволення, а судове рішення без змін, тому розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу заінтересованої особи ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 рокузалишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді: