Постанова Тернопільський апеляційний суд № 607/6588/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/6588/25Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л. Провадження № 22-ц/817/239/26 Доповідач - Храпак Н.М. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 квітня 2026 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: Головуючої - Храпак Н.М. Суддів - Костів О. З., Хома М. В., за участі секретаря - Дідух М.Є. та сторін: позивача ОСОБА_1 , її представника адвоката Сагайдака В.В., відповідача ОСОБА_2 , його представників адвокатів Білоуса О.В., Білоуса В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні, цивільну справу № 607/6588/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 грудня 2025 року, ухваленого суддею Дзюбичем В.Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Головко Оксани Ігорівни про встановлення факту проживання однією сім`єю, зміну черговості права на спадкування та надання права на спадкування разом із спадкоємцем другої черги,- В С Т А Н О В И В: у березні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась в Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області із позовом до ОСОБА_2 , з участю третьої особи приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Головко Оксани Ігорівни про встановлення факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , із 2015 до дня її смерті, а також змінити черговість спадкування та надати ОСОБА_1 право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із спадкоємцем другої черги. Позивач вказала, що після укладення шлюбу вона проживала разом із ОСОБА_5 та його батьками: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджує довідка від 17.03.2025, видана ОСББ «Живова 37». ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 від 16.12.2016). Після смерті чоловіка позивачка залишилася жити з його батьками, оскільки іншого місця для проживання у неї не було. Свекор та свекруха не заперечували проти спільного проживання з невісткою, оскільки уже перебували у похилому віці (обом було понад 60 років) та потребували допомоги у ведені господарства, а з позивачкою на той час уже налагодили комфортні стосунки та спільний побут. ІНФОРМАЦІЯ_8 згідно зі свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 від 11.02.2021, помер ОСОБА_6 . Надалі за вищезгаданою адресою проживали лише ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Позивач вказала, що окрім спільного проживання вони підтримували повноцінні сімейні відносини, вели спільне господарство та побут, проводили разом свята. Позивач матеріально забезпечувала ОСОБА_4 , здійснювала покупки продуктів та побутових речей, готувала їжу та прибирала у квартирі тощо. Також, з огляду на похилий вік та проблеми зі здоров`ям ОСОБА_4 , позивач забезпечувала жінку ліками та здійснювала догляд за нею. При цьому, позивач допомагала у підтриманні господарства та комфортних умов для життєдіяльності, як у квартирі по АДРЕСА_1 , так і у приватному будинку, який розташований у смт. Сатанів Хмельницької області, які знаходилися у володінні свекрухи. Жодні інші близькі родичі, окрім нечастого спілкування, фактично не брали участь у житті померлої, не надавали їй морального чи матеріального забезпечення, а тому позивач має право на частку у спадкуванні. Вказує, що внаслідок проблем із серцево-судинною системою ОСОБА_4 деякий час перебувала на лікуванні за кордоном. Так, відповідно до виписного епікризу, виданого на підставі її лікування у відділені невідкладної кардіології Міської клінічної лікарні №51 Департаменту охорони здоров`я міста Москви з 01.03.2018 по 07.03.2018, у ОСОБА_4 встановлено діагноз: ІХС; гострий інфаркт міокарда без сегменту ST від 01.03.2018; постінфарктний кардіосклероз (невідомої давності); КАГ, спроба реканалізації від 02.03.2018; ущільнення аорти і клапанного апарату; порушення локальної скоротливості, зниження глобальної скоротливості ЛІП; ФВ 45 %; аневризма верхівки ЛШ; гіпертонічний криз від 01.03.2018; неповна БПНПГ; хронічна аневризма лівого шлуночка; ХСН 2А ст. (Василенко-Страженко); хронічний бронхіт, ремісія. Також у ОСОБА_4 були наявні розлади, пов`язані з очима. Зокрема, у неї було діагностовано: відкритокутова III b, некомпенсована глаукома (в/к IV А глаукома лівого ока та в/к III А глаукома правого ока); глаукомна оптиконейропатія; задньокапсулярна катаракта, незріла ускладнена катаракта лівого та правого ока; післятромботична ретинопатія правого ока тощо. За результатами проведених оглядів лікарів у грудні 2021 року ОСОБА_4 проведено оперативне втручання - факоемульсифікація катаракти з імплантацією 10Л sph +21.0 Дптр на лівому оці. Крім цього, згідно з ультразвуковим дослідженням від 30.06.2023 у ОСОБА_4 встановлено УЗ-ознаки каменів у жовчному міхурі, а також камінь у лівій нирці. Позивачка звертає увагу на те, що як після лікування за кордоном, так і після перенесених ОСОБА_4 операцій, вона доглядала за жінкою, надавала їй допомогу щодо виконання приписів лікарів, забезпечувала лікарськими засобами, супроводжувала жінку до лікарів. Стосовно матеріального забезпечення позивач вказала, що додатковим підтвердженням є оплата комунальних платежів позивачем, як за адресою їх спільного проживання із ОСОБА_4 (квартира АДРЕСА_2 ), так і за приватний будинок, що розташований у смт. Сатанів Хмельницької області, які перебували у володінні померлої свекрухи. Також, як підтвердження спроможності позивача щодо матеріального забезпечення померлої ОСОБА_4 позивач долучила відповідні довідки про доходи за 2022-2024 роки. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 від 09.09.2024. Враховуючи наведене, вважає, що вона є членом сім`ї спадкодавця, померлої ОСОБА_4 , у розумінні норм Цивільного та Сімейного кодексів України, а також правової позиції Верховного Суду. Як довідка від 17.03.2025, видана ОСББ «Живова 37», так і свідчення свідків та інші докази, підтверджують факт проживання позивача зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а тому вказала позивач, вона має право на спадкування як спадкоємець за законом четвертої черги. Разом з цим, позивач вважає, що наявні усі необхідні підстави для зміни черговості спадкування майна померлого спадкодавця, а саме - для надання позивачці права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , поряд зі спадкоємцем другої черги. 04 березня 2025 року позивач звернулася до приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Головко О.І. із відповідною заявою, отримала відмову у наданні права на спадщину. У листі №30/01-16 від 04.03.2025 нотаріус зазначила, що оскільки чоловік позивачки помер задовго до смерті ОСОБА_4 , позивачка не є спадкоємцем померлої. У зв`язку з цим, позивачка просить встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 разом із ОСОБА_4 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2015 року до дня її смерті, а також змінити черговість спадкування та надати ОСОБА_1 право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом зі спадкоємцем другої черги. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 грудня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Головко Оксани Ігорівни про встановлення факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , із 2015 до дня її смерті, а також зміни черговості спадкування та надання ОСОБА_1 права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із спадкоємцем другої черги - відмовлено у повному обсязі. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначив, що рішення суду є незаконним і необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню з підстав порушення норм процесуального права, неправильного застосування норм матеріального права, неповним з`ясуванням обставин справи та невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи. Вказує, що позивач разом із померлою ОСОБА_4 постійно проживали за адресою АДРЕСА_1 . Даний факт підтверджують, як довідка ОСББ від 17.03.2025, так і ряд свідків. Будинок у смт. Сатанів ОСОБА_4 , як і позивач, відвідували досить рідко та використовували лише як заміське володіння, а не як місце постійного проживання. Жінки, окрім спільного проживання, підтримували повноцінні сімейні відносини, вели спільне господарство та побут, проводили разом свята. Позивач матеріально забезпечувала ОСОБА_4 , здійснювала покупки продуктів та побутових речей, готувала їжу та прибирала у квартирі тощо. Також, з огляду на похилий вік та проблеми зі здоров`ям ОСОБА_4 , позивач забезпечувала жінку ліками та здійснювала догляд за нею. При цьому, позивач допомагала у підтриманні господарства та комфортних умов для життєдіяльності як у квартирі по АДРЕСА_3 , так і у приватному будинку у смт. Сатанів, які знаходилися у володінні свекрухи. Як було зазначено у відповіді на відзив, підтвердженням місця проживання померлої ОСОБА_4 саме у місті Тернопіль є уже той факт, що відповідач відкрив спадщину саме у приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області, в той час, як відповідно до ч. 2, 3 ст. 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна. Відтак, факт відкриття спадщини відповідачем саме у м. Тернопіль є підтвердженням недостовірності частини інформації, зазначеної у відзиві та долучених до нього довідках Сатанівської селищної ради. Разом із тим, у оскаржуваному рішенні суд першої інстанції повністю ігнорує дану інформацію, посилається лише на твердження та доводи відповідача (про проживання померлої ОСОБА_4 не в м. Тернопіль разом із позивачем, а у смт. Сатанів), надмірно формально підходить до врегулювання ситуації, що вважають неприпустимим з огляду на кількість сил та часу, витрачених позивачем на догляд за померлою ОСОБА_4 . Також, як було зазначено у позовній заяві, ОСОБА_4 тривалий час страждала через ряд проблем зі здоров`ям. Враховуючи її похилий вік, захворювання значно обмежували її у життєдіяльність, належне виконання побутових справ, ведення господарства тощо. Зокрема, внаслідок проблем із серцево-судинною системою ОСОБА_4 деякий час перебувала на лікуванні за кордоном. Також у ОСОБА_4 були наявні розлади, пов`язані з очима. Як після лікування за кордоном, так і після перенесених ОСОБА_4 операцій, саме позивач доглядала за жінкою, надавала їй різного роду допомогу стосовно виконання приписів лікарів, забезпечувала лікарськими засобами, систематично супроводжувала жінку до лікарів. Наведена вище інформація підтверджується свідченнями залучених позивачем свідків, а також іншими долученими доказами. Разом із тим, суд першої інстанції повністю покладається при прийнятті рішення на докази та свідчення сторони відповідача, що вважають проявом необ`єктивності при вирішення спірної ситуації. Зокрема, долучені відповідачем довідки Сатанівської селищної ради, не ґрунтуються на жодних матеріальних доказах, а тому мають сумнівну доказову цінність. Відповідач стверджує, що поховання померлої ОСОБА_4 організовував та проводив саме він, проте, як довідка селищної ради, так і сам відзив на позовну заяву не містять безпосередніх доказів таких дій, не підтверджені документально зокрема: реєстрами, квитанціями, актами тощо. Також вважають неналежним доказом надана Сатанівською селищною радою довідка про те, що ОСОБА_4 проживала в смт. Сатанів сама, не потребувала жодної допомоги. Так, як на момент смерті жінці було майже 71 рік, в останні роки життя вона систематично зверталася до лікарів, мала проблеми із серцево-судинною системою та очима, проходила лікування за кордоном та операцію на очі тощо, а тому ОСОБА_4 таки потребувала сторонньої допомоги та догляду. Жодними належними та допустимими доказами протилежного доведено не було. Крім того, згадана довідка повідомляє, що нібито померла із позивачем майже не спілкувалися та перебували у поганих стосунках, що також не відповідає фактичним обставинам справи. Звертають увагу суду на те, що долучений відповідачем документ (довідка Сатанівської селищної ради) не містить ані печатки селищної ради, ані достатніх даних щодо самих свідків. Окрім дати та назви населеного пункту, в акті також відсутні будь-які реквізити, які б засвідчували походження даного документу. Вважають, що при детальному аналізі наданих Сатанівською селищною радою документів виникають сумніви щодо належності й допустимості даних доказів, а також їх відповідності фактичним обставинам справи. При цьому, суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні як встановлені фактичні обставини зазначає саме позицію, висвітлену у згаданих документах. Така інформація є оманливою та маніпулятивною, спрямованою на дискредитацію позиції позивача. Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не поступав. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Сагайдак В.В. апеляційну скаргу підтримали з мотивів, викладених у ній та просили її задовольнити. Відповідач ОСОБА_2 та його представники ОСОБА_7 , ОСОБА_8 в судовому засіданні апеляційної скарги не визнали, вважаючи її безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Головко О.І. у судове засідання не з`явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправленя за штрих кодом R068071789792. Разом з тим, на адресу суду надіслала заяву, в якій просить розгляд справи проводити без її участі та вказує, що при прийнятті рішення покладається на думку суду. Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Згідно з п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу. Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Судом встановлено, що 07 грудня 1953 року ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (прізвище до реєстрації шлюбу ОСОБА_11 ) зареєстрували шлюб, що стверджується витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00047268793 від 02.10.2024 (а.с.82, т.1). Згідно із витягу із Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження за №00047267704 від 02.10.2024, вбачається, що ОСОБА_12 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 . Батьками вказані ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . В подальшому внесено виправлення до відомостей актового запису з ОСОБА_13 на ОСОБА_13 (а.с.81, т.1). Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданим 02.04.1964, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 та його батьками є: ОСОБА_14 та ОСОБА_15 (а.с.83, т.1). 12.11.1976 ОСОБА_6 зареєстрував шлюб із ОСОБА_12 . Прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_16 », що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_5 , виданого повторно 25.06.1999 Городоцьким відділом реєстрації актів громадянського стану Хмельницької області (а.с.73, т.1). Згідно із свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_6 , виданого 26.09.2015 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції, вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_17 26.09.2015 року зареєстрували шлюб. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_16 » (а.с13, т.1). Як вбачається із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Тернопільським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління Міністерства юстиції 16 грудня 2016 року, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис № 1942 (а.с.15, т.1). Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 11.02.2021 Виконавчим комітетом Сатанівської селищної ради Городоцького району Хмельницької області, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.16, т.1). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 у віці 69 років померла у м.Городок Хмельницької області, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 , виданим 09.09.2024 Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с.17, т.1). Відповідно до довідки від 17.03.2025, виданої ОСББ «Живова 37», вбачається, що ОСОБА_1 проживає сама за адресою: АДРЕСА_1 з травня 2015 року, та разом із нею проживали: ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14, т.1). Згідно інформаційної довідки із Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) ОСОБА_4 подала 11.08.2022 заяву про скасування заповіту, посвідченого 28.09.2021. Як вбачається із матеріалів спадкової справи №15/2024, заведеної до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , спадщину після смерті останньої прийняв брат померлої - ОСОБА_2 , шляхом подання відповідної заяви до приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Головко О.І. (а.с.66, т.1). 27.02.2025 ОСОБА_1 також звернулась до приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Головко Оксани Іванівни із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.98. т.1). Листом приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Головко Оксани Іванівни № 30/01-16 від 04.03.2025, ОСОБА_1 на її звернення відносно спадкування майна після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 повідомлено, про те, що відповідно до поданих нею документів вона не є спадкоємцем ОСОБА_4 (а.с.19, т.1). Згідно із довідки про осіб, зареєстрованих за період із 03.09.2024 по 02.10.2024, яка видана приватним нотаріусом Головко О.І. у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_1 із 16.03.2017 та ОСОБА_4 із 06.04.2010. Як слідує із довідки Сатанівської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області від 23.04.2025 ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , похоронена в АДРЕСА_4 на місцевому кладовищі. Поховання проводив брат померлої ОСОБА_2 за власний рахунок(а.с.137 зворіт, т.1). Згідно із довідки Сатанівської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області від 23.04.2025 ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно з 2009 року проживала разом із чоловіком ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 та вели спільне господарство в АДРЕСА_4 , будь-які інші особи з ними не проживали (а.с.138, т.1). Відповідно до довідки Сатанівської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області від 23.04.2025 ОСОБА_4 проживала в селищі Сатанів Хмельницької області одна, стороннього догляду, утримання, фінансового забезпечення не потребувала. За життя до Сатанівської селищної ради Хмельницького району Хметницької області із заявою для виділення опікуна (піклувальника), матеріальної допомоги ніколи не зверталася (а.с.139, т.1). Як вбачається із довідок про доходи, які видані ФОП ОСОБА_18 , ОСОБА_1 отримала нарахований дохід за період із січня 2022 року і до грудня 2022 року на загальну суму 78600 гривень; за період із січня 2023 року і до грудня 2023 року на загальну суму 80400 гривень та за період із січня 2024 року і до грудня 2024 року на загальну суму 93300 гривень (а.с.25-27, т.1). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що надані докази не підтверджують факти спільного проживання позивачки із померлою ОСОБА_4 , ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонту, наявності усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням при спільному проживанні, а також наявності інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Факти допомоги позивачки померлій ОСОБА_4 , які надавались останній за місцем її проживання у АДРЕСА_4 та її відвідування за вказаною адресою, не дають законних та обґрунтованих підстав стверджувати про наявність між вказаним особами сімейних відносин. За таких підстав, суд виснував про відсутність законних підстав вважати позивачку ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_4 , відповідно до положень ст. 1264 ЦК України. Також, суд вважав, що позивачкою не доведено, що вона опікувалась ОСОБА_4 до її смерті, матеріально забезпечувала її, чи надавала їй допомогу через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, а також не доведено, що ОСОБА_4 до своєї смерті перебувала у безпорадному стані. Відтак, незважаючи на те, що позивачкою не доведено наявності законних підстав для віднесення її до спадкоємців четвертої черги після смерті ОСОБА_4 , відповідно до положень ст. 1264 ЦК України, суд вважав, що також відсутні законні підстави для зміни черговості одержання права на спадкування після смерті ОСОБА_4 , відповідно до положень ст. 1259 ЦК України. З таким висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, з огляду на таке. Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Частинами першою та другою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Відповідно до положень ст.ст.1261-1264 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Стаття 1259 ЦК України передбачає можливість зміни черговості одержання права на спадкування, у тому числі і за рішенням суду. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (частина друга статті 1259 ЦК України). Суд може задовольнити позов щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування за наявності сукупності таких обставин, встановлених у судовому порядку: 1) опікування над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (прихильне ставлення і спілкування, емоційна підтримка тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири тощо; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Зокрема, під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування необхідна наявність всіх п`яти зазначених вище обставин. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у постановах від 18 лютого 2019 року у справі № 569/18047/17-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17, від 09 жовтня 2019 року у справі №552/8452/17, від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18, від 01 червня 2020 року у справі № 431/5445/19, від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц, від 27 серпня 2020 року у справі № 266/2391/16 від 17 вересня 2020 року у справі № 755/14155/16-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 592/1045/18-ц, від 01 березня 2021 року у справі № 233/5990/18, від 17 березня 2021 року у справі № 200/12980/14, від 22 квітня 2021 року у справі № 331/6453/18. Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів (постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі№ 401/2614/17 (провадження № 61-14759св20), від 28 червня 2023 року в справі № 691/1559/18 (провадження № 61-1917св23)). При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила ч.2 ст.3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен настати на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки. Подібні за змістом висновки Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виклав у постанові від 18.09.2023 у справі №582/18/21. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №644/6274/16-ц зазначено, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 №5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки. Необхідною умовою для встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини є доведеність факту спільного проживання заявника та спадкодавця, як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період не менше ніж п`ять років. З метою застосування ст. 1264 ЦК України встановлення факту проживання однією сім`єю передбачає доведення перед судом факту спільного проживання осіб, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних сім`ї. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне проживання таких осіб в житлі за однією адресою (адресами), збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування один про одного/надання взаємної допомоги тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.11.2022 у справі №361/4744/19, від 23.09.2021 у справі № 204/6931/20. Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 25.03.2024 у справі №243/1073/23. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). У цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту. Скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей, переваги більш вагомих доказів. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри. У справі, що переглядається судом, встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 у віці 69 років померла у м.Городок Хмельницької області, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 , виданим 09.09.2024 Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с.17, т.1). Як вбачається із матеріалів спадкової справи №15/2024 заведеної до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , спадщину після смерті останньої прийняв брат померлої - ОСОБА_2 , шляхом подання відповідної заяви до приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Головко О.І. (а.с.66, т.1). Листом приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Головко Оксани Іванівни № 30/01-16 від 04.03.2025, ОСОБА_1 на її звернення відносно спадкування майна після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 повідомлено, про те, що відповідно до поданих нею документів вона не є спадкоємцем ОСОБА_4 (а.с.19, т.1). Звертаючись із позовом до суду ОСОБА_1 просить встановити факт проживання однією сім`єю із ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема із 2015 року до дня її смерті, а також змінити черговість спадкування та надати їй право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із спадкоємцем другої черги. Позивач, вказує, що разом із померлою ОСОБА_4 постійно проживали у квартирі АДРЕСА_2 , що стверджується довідкою ОСББ від 17.03.2025, так і показами ряд свідків. Будинок у смт. Сатанів ОСОБА_4 , як і позивач, відвідували досить рідко та використовували лише як заміське володіння, а не як місце постійного проживання. Також, окрім спільного проживання, підтримували повноцінні сімейні відносини, вели спільне господарство та побут, проводили разом свята. На підтвердження факту проживання позивачки зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини та матеріального забезпечення ОСОБА_4 , позивачка надала довідку ОСББ «Живова 37» від 17.03.2025, з якої вбачається, що ОСОБА_1 проживає сама за адресою: АДРЕСА_1 з травня 2015 року, та разом із нею проживали: ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14, т.1) та довідки про доходи, які видані ФОП ОСОБА_18 , що ОСОБА_1 отримала нарахований дохід за період із січня 2022 і до грудня 2022 на загальну суму 78600 гривень; за період із січня 2023 і до грудня 2023 на загальну суму 80400 гривень та за період із січня 2024 і до грудня 2024 на загальну суму 93300 гривень (а.с.25-27, т.1). Жодних інших належних, допустимих доказів факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонту, наявності усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням при спільному проживанні, а також наявності інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин позивачем суду не було надано. Разом з тим, відповідачем суду надано ряд доказів на спростування доводів позовної заяви. Так, з довідки від 23.04.2025 за №499/2025, виданої Сатанівською селищною радою Хмельницького району Хмельницької області (а.с.138, т.1), видно, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2009 року проживала разом із чоловіком ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 та вели спільне господарство в АДРЕСА_4 , будь-які інші особи з ними не проживали. Крім того, згідно свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 , виданим 09.09.2024 Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вбачається, що місце смерті ОСОБА_4 є м.Городок Хмельницької області (а.с.17, т.1). Також, як вбачається із довідки Сатанівської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області від 23.04.2025 ОСОБА_4 проживала в селищі Сатанів Хмельницької області одна, стороннього догляду, утримання, фінансового забезпечення не потребувала. За життя до Сатанівської селищної ради Хмельницького району Хметницької області із заявою для виділення опікуна (піклувальника), матеріальної допомоги ніколи не зверталася (а.с.139, т.1) Згідно довідки Сатанівської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області від 23.04.2025 ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , похоронена в АДРЕСА_4 на місцевому кладовищі. Поховання проводив брат померлої ОСОБА_2 за власний рахунок (а.с.137 зворіт). Крім цього, як вбачається із наявною у справі інформацією ПрАТ «Київстар» про з`єднання по телефонному номеру НОМЕР_7 , який належав померлій ОСОБА_4 та згідно якої встановлено, що здебільшого за час спілкування мобільним зв`язком в період часу 13.09.2020 по 03.09.2024 мобільний термінал ОСОБА_4 розташовувався у смт. Сатанів Хмельницької області, а мобільний термінал ОСОБА_1 (тел. НОМЕР_8 ) перебував у м. Тернополі. Також судом першої інстанції у судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 , з показів свідків встановлено, що покійна ОСОБА_4 постійно проживала в АДРЕСА_4, де мала власний будинок і лише, за потреби, навідувалась до власної квартири АДРЕСА_2 , в якій, із дозволу останньої, проживала позивачка. Зокрема, свідок ОСОБА_19 , яка є рідною сестрою позивачки вказала, що її сестра була заміжня за ОСОБА_5 і вони проживали за адресою АДРЕСА_1 ., а батьки чоловіка приїжджали в гості із с. Станів. Пояснила, що позивачка ОСОБА_26 у квартирі в м. Тернополі після смерті чоловіка проживала сама, але підтримувала відносини із ОСОБА_4 , яка приїжджала у справах в м. Тернополі, а ОСОБА_26 їздила, по потребі, до ОСОБА_4 у с. Сатанів для допомоги. Після того, як чоловік позивачки помер у 2016 році, вона залишалась проживати в цій квартирі. Батьки чоловіка: ОСОБА_4 та ОСОБА_6 проживали в с. Сатанів, часто навідувались до позивачки, вона часто їздила до них допомагати, в той час, як померла ОСОБА_4 постійно проживала у с. Сатанів. Отже, як вбачається із матеріалів справи, вказані позивачкою обставини на обґрунтування вимог, а саме факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем ОСОБА_4 понад п`ять років до часу відкриття спадщини, саме по собі, без доведення належними доказами факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт та взаємних прав і обов`язків, не може свідчити про те, що між заявницею ОСОБА_1 та ОСОБА_4 склались та мали місце сімейні відносини. Саме по собі надання допомоги позивачкою померлій ОСОБА_4 , за місцем її проживання у АДРЕСА_4 та її відвідування за вказаною адресою, не дають законних та обґрунтованих підстав стверджувати про наявність між вказаним особами сімейних відносин. Таким, чином, суд першої інстанції, із урахуванням наведених норм матеріального права, належним чином оцінивши письмові докази, пояснення свідків, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_27 протягом п`яти років на момент відкриття спадщини, оскільки надані заявницею докази не підтверджують факти спільного проживання позивачки із померлою ОСОБА_4 , ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонту, наявності усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням при спільному проживанні, а також наявності інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. За таких підстав суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність законних підстав вважати позивачку ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_4 , відповідно до положень ст. 1264 ЦК України. Таким чином доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 постійно проживали у квартирі АДРЕСА_2 , вела із нею спільне господарство та проживали однією сім`єю, надавала їй матеріальну допомогу, здійснювала догляд та утримання, у зв`язку з наявністю у неї захворюваннь, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи. Що стосується вимог про зміну черговості спадкування та надання права на спадкування разом із спадкоємцем другої черги, колегія суддів зазначає таке. Статтею 1259 ЦК України передбачено можливість зміни черговості одержання права на спадкування, у тому числі і за рішенням суду. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (частина друга статті 1259 ЦК України). Тобто вимога про зміну черговості спадкування може бути пред`явлена лише особою, для якої така зміна породжує пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у частині другій статті 1259 ЦК України. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом. Оскільки матеріалами справи не доведений встановлений в судовому порядку факт проживання позивачки разом з померлою ОСОБА_4 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, то за таких обставин позивачка не являється спадкоємцем четвертої групи майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім цього, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_4 перебувала у безпорадному стані. Доводи заявниці в апеляційній скарзі про те, що вона має право на спадкування, так як протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцю ОСОБА_4 , яка через похилий вік та наявність у неї захворювань була у безпорадному стані, суд апеляційної інстанції не бере до уваги, оскільки, ОСОБА_4 померла у віці 69 років, а наявність захворювань, не доводить того, що ОСОБА_4 протягом тривалого часу не могла самостійно забезпечити умови свого життя, потребувала стороннього догляду, допомоги та піклування. Тобто перебувала у безпорадному стані, під час якого вона була неспроможною самостійно забезпечувати свої потреби. Самі по собі звернення ОСОБА_4 до лікарів та проходження лікування не свідчать, що вона не могла самостійно забезпечити умови свого життя та перебувала у безпорадному стані. Висновків судово-медичних експертів та іних медичних (лікарських) документів про наявність такого стану у ОСОБА_4 , під час якого вона була неспроможним самостійно забезпечувати свої потреби, а отже перебувала у безпорадному стані, матеріали справи не містять та позивачем не надано. Колегія суддів зауважує, що допитані в судовому засіданні свідки підтвердили, що ОСОБА_4 до самої смерті пересувалась самостійно, відвідувала ринок за місцем проживання, а також свою квартиру у м. Тернополі та не потребувала сторонньої допомоги. Крім цього, свідки пояснили, що померла ОСОБА_4 отримувала високу пенсію, тому мала можливість задовольняти свої основні життєві потреби, а також наймати працівників для різних робіт за місцем свого проживання у АДРЕСА_4. Між тим позивачка не довела, що нею здійснювалось матеріальне забезпечення ОСОБА_4 , а отримані померлою ОСОБА_4 доходи були недостатніми для її майнового забезпечення. Таким чином, встановивши обставини справи, які мають значення для її вирішення, та правильно застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині зміни черговості одержання права на спадкування та надання права на спадкування разом із спадкоємцем другої черги, оскільки у розглядуваній справі позивачкою не доведено наявності законних підстав для віднесення її до спадкоємців четвертої черги після смерті ОСОБА_4 , відповідно до положень ст. 1264 ЦК України та відповідно виникнення у неї права на зміну черговості одержання права на спадкування з підстав, передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України. Отже, з огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність обставин, на які посилається позивачка як на підставу своїх вимог через відсутність належних доказів, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 грудня 2025 - залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Враховуючи те, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишається без змін, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не здійснюється. Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлено 10 квітня 2026 року. Головуюча Н.М. Храпак Судді: О.З. Костів М.В.Хома