Ухвала ККС ВС № 127/24391/25

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2026 року м. Київ справа № 127/24391/25 провадження № 51-1301ск26 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , перевіривши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 05 січня 2026 року, установив: Вінницький міський суд Вінницької області вироком від 19 листопада2025 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, засудив за частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі частини п`ятої статті 72 КК ОСОБА_5 строк попереднього ув`язнення зарахував у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі з 12 червня 2025 року по день набрання вироком законної сили. Постановив початок строку покарання ОСОБА_5 рахувати з дня набрання вироком законної сили. Згідно з вироком ОСОБА_5 засуджено за те, що він 01 червня 2025 року приблизно о18:19, перебуваючи на площі Майдан Небесної Сотні в м. Вінниці, діючи умисно, таємно, повторно, з корисливих спонукань, в умовах воєнного стану в Україні, шляхом вільного доступу викрав з дерев`яної лавки сумку-месенджер сірого кольору, ТМ «Jing Ping», в середині якої знаходилися мобільний телефон марки «Samsung Galaxy А 25» в чохлі зеленого кольору та блокнот ТМ «Bourgeoss», що належать малолітньому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який незадовго до цього перебував біля вказаного місця та через власну необачність залишив зазначені речі без нагляду. Після цього ОСОБА_5 покинув місце вчинення кримінального правопорушення, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд. Таким чином, своїми діями ОСОБА_5 завдав малолітньому потерпілому ОСОБА_6 майнової шкоди на суму 8 435,33 грн. Вінницький апеляційний суд ухвалою від 05 січня 2026 року постановив прийняти відмову прокурора ОСОБА_7 від поданої нею апеляційної скарги на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада 2025 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 та закрив апеляційне провадження у цій частині. Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 залишив без задоволення, а вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада 2025 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 - без змін. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник порушує питання про скасування вказаних судових рішень та закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), а саме у зв`язку з відсутністю, на його думку, в діянні складу кримінального правопорушення. Посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону танеправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вказує на порушення апеляційним судом принципу безпосередності дослідження доказів, встановленого статтями 23, 404 КПК. Зокрема, зазначає, що під час апеляційного розгляду суд, не змінюючи обсяг доказів офіційно (шляхом задоволення клопотань), фактично вдався до нової оцінки доказів та дослідження обставин, які не були належним чином проаналізовані судом першої інстанції. Зазначає, що апеляційний суд самостійно надав оцінку відеозапису щодо моменту заволодіння майном, трактуючи його інакше, ніж це зробив суд першої інстанції, при цьому безпосереднього дослідження цього доказу у судовому засіданні не проводилося. Стверджує, що суд апеляційної інстанції взяв до уваги обставини, які не були досліджені в суді першої інстанції, а саме допитав потерпілого без клопотання сторони обвинувачення, чим порушив принцип змагальності та диспозитивності (статті 22, 26 КПК). Крім того, у касаційній скарзі зазначає про порушення апеляційним судом вимог статті 419 КПК. Зокрема, зазначає , що сторона захисту в апеляційній скарзі наводила ґрунтовні доводи щодо відсутності в діях ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого статтею 185 КК, вказуючи на те, що подія має ознаки привласнення знахідки. Однак апеляційний суд фактично проігнорував та не спростував ключові доводи захисту, а саме: відсутність ознаки таємності, оскільки майно було залишене власником у публічному місці без нагляду, а ОСОБА_5 не вчиняв дій, спрямованих на активне вилучення майна з володіння особи (кишені, сумки, рук); відсутність суб`єктивної сторони (умислу): обвинувачений сприймав залишені речі (телефон та сумку) як такі, що втратили власника (загублені). Посилається на те, що відповідно до статті 337 Цивільного кодексу України особа, яка знайшла загублену річ, зобов`язана її повернути. При цьому, на думку захисника, невиконання цього обов`язку тягне цивільно-правову, а не кримінальну відповідальність. Стверджує, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки посиланню сторони захисту на постанову Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 761/31918/14-к. Вважає, що в рішенні апеляційного суду відсутні мотиви, чому ситуація з ОСОБА_5 (де річ була залишена власником, який пішов у невідомому напрямку) вважається крадіжкою, а не знахідкою. Вказує, що суд апеляційної інстанції не зробив ґрунтовного аналізу обставин кримінального провадження, не дав належної оцінки за критеріями статті 94 КПК як кожному доказу, так і сукупності доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення. Звертає увагу на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що для кваліфікації дій за статтею 185 КК майно має перебувати у належному володінні особи. Наголошує, що у випадку, коли власник залишив річ і не знає її місцезнаходження, а особа, яка її виявила, не обізнана про належність речі, така річ вважається знахідкою. На думку захисника, кваліфікація дій засудженого за ознаками крадіжки є помилковою, оскільки матеріали кримінального провадження не містять доказів того, що ОСОБА_5 спостерігав момент залишення речі конкретною особою та мав можливість негайно її повернути. Мотиви Суду Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, та надані до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, зокрема, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Статтею 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Крім цього, касаційний суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення в цілому. Що стосується доводів захисника про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_5 за статтею 185 КК, оскільки мало місце привласнення знахідки, то Суд вважає за необхідне вказати таке. Так, за нормативним визначенням крадіжка - це таємне викрадення майна, яке завідомо є чужим для винного, тобто воно перебуває у власності іншої особи, і винний не має на це майно ні дійсного, ні гаданого права. Заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника, а опинилося з будь-яких причин у неналежному, але відомому йому місці (залишене чи забуте), особою, яка знала кому належить це майно, мала підстави вважати де знаходиться власник речі і усвідомлювала, що він може за нею повернутися, слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна. На відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою лише за умов, що: а) воно вибуло з володіння власника; б) місцезнаходження цього майна власнику не відомо; в) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим; г) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати і сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника; д) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна. Як убачається з копійоскаржуваних судових рішень, цими рішеннями встановлено, що висновок суду про доведеність у діях ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 185 КК, при обставинах, встановлених судом, підтверджений дослідженими та детально викладеними у вироку доказами. Так, при постановленні вироку судом було враховано, зокрема: протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 01 червня 2025 року, відповідно до якого ОСОБА_8 просить вжити заходів, щодо розшуку мобільного телефону марки Samsung із сім- картою, який її син ОСОБА_6 з власної необережності втратив під час прогулянки; протокол огляду місця події від 05 червня 2025 року, разом з фототаблицею, відповідно до якого в приміщенні Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області громадянин ОСОБА_5 повідомив, що він таємно із лавочки викрав чужі речі, а саме, барсетку сірого кольору, в якій знаходився блокнот та мобільний телефон, після чого погодився видати вказані речі, а також футболку, в яку він був одягнений; висновок експерта за результатами проведення судової товарознавчої експертизи №1322/25-21 від 09 червня 2025 року ринкової вартості мобільного телефону торгової марки «SAMSUNG» серії «Galaxy А25» моделі «SM-A256/B/DSN» темно-синього кольору, об`ємом пам`яті 8/256Гб, чохла-накладки зеленого кольору на телефон TM «SAMSUNG» серії «Galaxy А25», сумки-мессенджера через плече сірого кольору TM «Jing Ping», блокнота «І am Ukrainian» в клітинку, TM «Bourgeois» Україна, 48 аркушів, розмір 105x148 мм, м`яка палітурка; протокол зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису від 09 червня 2025 року; протокол огляду документа від 09 червня 2025 року, об`єктом якого був диск із відеозаписом з камер вуличного відеоспостереження Вінницької міської ради, на якому відображено площу «Майдан Небесної Сотні» по вул. Театральна в м. Вінниця, в правому куті працює фонтан, біля якого сидять люди. На передньому плані відеозапису стоїть лавочка, на якій сидять, з права на ліво, дівчина, одягнута в чорну футболку та чорну спідницю, дівчина, одягнута в білу сорочку та чорну спідницю, та молодий чоловік, одягнутий у червону футболку. З правої сторони на лавочці лежить сумка темного кольору. Біля лавочки, з правої сторони стоїть чоловік, одягнутий в темну куртку, чорну футболку з білим надписом, штани та туфлі темного кольору. На голові темне волосся, в лівій руці тримає поліетиленовий пакет білого кольору. В подальшому вказаний чоловік озирається по сторонам, бере правою рукою сумку темного кольору, кладе її в пакет та в подальшому швидко прямує в сторону проїзної частини вул. Театральної в м. Вінниця. Місцевий суд оцінив також показання самого засудженого, який у судовому засіданні вину не визнав, хоча не заперечував фактичні обставини справи та повідомив, що не мав жодного умислу на вчинення крадіжки. Зазначив, що, повертаючись додому на площі Небесної Сотні, на лавці помітив пакет з речами, який забрав з собою, після чого пішов на зупинку і поїхав додому. При огляді пакету виявив, що всередині знаходився блокнот та мобільний телефон, які він зберігав за місцем свого проживання та в подальшому видав працівникам поліції. Крім того, зазначав, що якщо він дійсно винен в чомусь, то шкодує про вчинене, просив дати йому можливість виправитись. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про встановлення достатніх доказів, які поза розумним сумнівом вказують на доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. Так, місцевий суд врахував, що допитаний в судовому засіданні ОСОБА_5 свою позицію щодо визнання вини висловлював неоднозначно, оскільки не заперечував той факт, що саме він забрав з лавки сумку, однак зазначав, що він не вважає це крадіжкою, тому що поруч перебувало багато людей, ніхто йому не зробив зауваження та у нього було декілька телефонів, які належали йому, тому він не потребував даних речей. При цьому суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_5 , побачивши барсетку, яка лежала на лавці, підійшов ближче, забрав її та пішов з місця події, при цьому не вжив будь-яких дій, спрямованих на встановлення особи потерпілого та повернення майна власнику. Зокрема, цей суд зазначив, що поруч на лавці сиділи люди, однак ОСОБА_5 не звернувся до них та не запитав чи належить їм річ, хоча мав можливість це зробити, а навпаки заховав барсетку та пішов додому, де перевіривши її вміст, виявив блокном та мобільний телефон, залишивши вказані речі за місцем свого проживання. Місцевий суд вважав, що про умисел на вчинення крадіжки вказує і те, що ОСОБА_5 після того, як начебто знайшов річ, яка нікому не належить, не повідомив про знахідку Національній поліції або органові місцевого самоврядування. Водночас заперечення засудженим своєї вини суд розцінив як версію захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності та справедливого покарання за вчинене. Таким чином, оцінивши в сукупності зібрані та перевірені в судовому засіданні докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 185 КК. Апеляційний суд, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, вважав, щовсупереч доводам апеляційної скарги захисника, докази у цьому кримінальному провадженні були ретельно проаналізовані цим судом з точки зору їх належності та допустимості і правомірно визнані такими, що зібрані відповідно до вимог кримінального процесуального закону, при цьому є допустимими та такими, що в сукупності безпосередньо вказують на вчинення ОСОБА_5 інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 185 КК. При цьому суд апеляційної інстанції вважав безпідставними доводи апеляційної скарги захисника про недоведеність наявності умислу у діях ОСОБА_5 на вчинення крадіжки та залишення судом поза увагою те, що обвинувачений у судовому засіданні послідовно пояснював, що знайшов пакет з речами на лавці, коли повертався додому, і забрав його, вважаючи знахідкою, та не бачив власника і не вчиняв активних дій щодо вилучення майна з володіння потерпілого. Так, відповідно до змісту оскаржуваної ухвали апеляційного суду, під час апеляційного розгляду цим судом встановлено, що сумка-месенджер сірого кольору, ТМ «Jing Ping», в середині якої знаходилися мобільний телефон марки «Samsung Galaxy А 25», в чохлі зеленого кольору та блокнот ТМ «Bourgeoss», фактично не вийшли з володіння малолітнього ОСОБА_6 та не були загублені, а натомість залишені з сорочкою на дерев`яній лавці, яка знаходиться на площі Майдан Небесної Сотні у м. Вінниці, за короткий період часу перед тим, як ними заволодів ОСОБА_5 . Зокрема, апеляційний суд зазначив у своєму рішенні, що під час апеляційного розгляду малолітній потерпілий ОСОБА_6 пояснював, що 01 червня 2025 року гуляв зі своїм товаришем біля театру, поклав свою сумку та сорочку на лавці, яка недалеко від фонтану, та пішов дивитися на фонтан, однак коли повернувся через хвилин 10, то сумки на лавці не було, а була лише сорочка. Він шукав свої речі під лавкою, однак не знайшов їх, запитував у людей, які були поряд, не знайшовши речі, повернувся додому. Водночас суд апеляційної інстанції акцентував увагу на тому, що обвинувачений ОСОБА_5 , будучи дорослою людиною та знаходячись на площі Майдан Небесної Сотні у м. Вінниці, не міг не розуміти, що розташування речей на лавці та зовнішні умови, обстановка (людне місце, оскільки це центр м. Вінниці, поряд обласний театр, фонтан, лавочки для відпочинку) свідчать про те, що речі не вийшли з володіння власника. З огляду на зазначене, цей суд дійшов висновку, що обвинувачений ОСОБА_5 не мав підстав вважати майно остаточно втраченим і мав можливість виявити законного власника майна, проте не вжив для цього жодних заходів, натомість, побачивши сумку, яка лежала на лавці, підійшов ближче для того, щоб забрати її, а після цього пішов з місця події. Разом з тим, апеляційний суд встановив, що матеріали кримінального провадження не містять доказів того, що ОСОБА_5 з 01 по 05 червня 2025 року намагався встановити, кому належать забрані ним речі. При цьому суд наголосив, що, заволодівши сумочкою та побачивши серед її вмісту мобільний телефон та блокнот, обвинувачений ОСОБА_5 не міг не розуміти, що вказані предмети мають певну цінність, яка може мати грошовий вираз, а тому за відсутності будь-яких дій, які б свідчили про його намагання встановити особу власника чи повернути зазначене майно, заволодіння вказаним майном, яке має матеріальну цінність, свідчить про наявність у нього корисливого мотиву та умислу на вчинення таємного викрадення майна. Також суд апеляційної інстанції зважив на те, що законний представник малолітнього потерпілого ОСОБА_8 під час апеляційного розгляду, заперечуючи доводи апеляційної скарги захисника, пояснила, що телефонувала двадцять два рази на мобільний номер сина, однак ніхто не відповідав, і лише о 23:15 відповіли. Водночас вона просила повернути телефон, оскільки він належить дитині, або віднести його до поліції, однак її прохання проігнорували. Крім того, апеляційний суд вважав доводи захисника про те, що судом надано неналежну оцінку відеозапису, як доказу винуватості ОСОБА_5 , оскільки відеозапис фіксує лише момент заволодіння річчю (знахідки), а не момент втрати її власником та не доводить того, що ОСОБА_5 бачив, хто саме поклав сумку або що власник знаходився поруч, надуманими. Зокрема, цей суд зазначив, що встановлені у кримінальному провадженні обставини свідчать про те, що майно потерпілого фактично не вийшло з його володіння, він поклав сумку з речами у відомому йому місці. Крім того, апеляційний суд, врахувавши нетривалість вибуття із поля зору потерпілого майна, вважав, що всі обставини вказують, що дане майно не набуло статусу остаточно втраченого. Водночас апеляційний суд вважав, що місцевий суд слушно зауважив, що поруч на лавці сиділи люди, однак обвинувачений не звернувся до них та не запитав чи річ їм належить, хоча мав можливість це зробити, а навпаки заховав сумку та пішов додому, де перевіривши її вміст, виявив блокнот та мобільний телефон, залишивши вказані речі за місцем свого проживання. Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій у Суду сумніву не викликають, оскільки вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 185 КК, підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, яким суди надали належну оцінку. Отже, Суд наголошує, що доводи захисту про те, що засуджений заволодів знайденим майном, а не вчинив крадіжку, були предметом перевірки судів попередніх інстанцій і обґрунтовано відхилені з огляду на встановлені обставини, зокрема місце залишення речей, їх очевидну належність іншій особі та поведінку засудженого після їх заволодіння. Що стосується твердження захисника про порушення апеляційним судом такої засади як безпосередність дослідження доказів, відповідно до якої апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, якщо ці докази не були досліджені при апеляційному перегляді вироку, то вони є необґрунтованими. Так, положення статті 23 КПК не слід розглядати як такі, що автоматично висувають вимогу про нове дослідження доказів у суді апеляційної інстанції. Якщо апеляційний суд робить лише юридичну оцінку ситуації, але не ставить під сумнів установлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, то це не вимагає нового безпосереднього дослідження доказів цим судом. Відповідно до змісту оскаржуваної ухвали апеляційного суду, цей суд констатував, що у цьому кримінальному провадженні судом першої інстанції було ретельно проаналізовано докази з точки зору їх належності та допустимості. Тобто, підстави для повторного дослідження й переоцінки доказів у апеляційного суду були відсутні. Водночас Суд акцентує увагу на тому, що не знайшли підтвердження доводи захисника про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону у зв`язку з отриманням пояснень потерпілого в суді апеляційної інстанції, оскільки такі пояснення були надані в межах розгляду апеляційної скарги та не свідчать про порушення права на захист чи принципу змагальності сторін. Доводи касаційної скарги захисника про те, що апеляційний суд не надав оцінки посиланню сторони захисту на постанову Верховного Суду від 18 липня 2019 року (справа № 761/31918/14-к), є неспроможними. Так, апеляційний суд зазначив у своєму рішенні, що посилання захисника на правову позицію Верховного Суду у постанові від 18 липня 2019 року (справа № 761/31918/14) є безпідставними, оскільки в даному провадженні касаційним судом скасовано ухвалу апеляційного суду з тих підстав, що судом належним чином не перевірено і не спростовано доводи апеляційної скарги прокурора про незаконність заволодіння мобільним телефоном особою та наявності в діях складу злочину, передбаченого частиною другою статті 185 КК. За наслідками нового апеляційного розгляду Київський апеляційний суд 07 червня 2021 року скасував вирок місцевого суду і постановив свій, яким визнав особу винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 185 КК, і призначив покарання у виді позбавлення волі. Вказаний вирок постановою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року (справа № 761/31918/14) залишено без змін. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК, а висновки про залишення апеляційної скарги захисника без задоволення належним чином мотивовані. Вважати ці висновки необґрунтованими чи сумнівними підстав немає. Отже, зі змісту касаційної скарги захисника не вбачається таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли бути безумовними підставами для скасування судових рішень. Враховуючи наведене, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірити їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги і наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. Керуючись пунктом 2 частини другої статті 428 Кримінального процесуального Кодексу України, Верховний Суд постановив: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 05 січня 2026 року відмовити. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3