Ухвала ККС ВС № 127/5690/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2025 року м. Київ справа № 127/5690/23 провадження № 51-2408ск25 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 28 січня 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 02 квітня 2025 року щодо останнього, встановив: Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 28 січня 2025 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Батумі, Грузія, громадянина Російської Федерації, робоча адреса: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 Кримінального кодексу України (далі - КК), та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна належного на праві власності. Суд також вирішив питання щодо запобіжного заходу та обрахування початку строку відбування покарання. За вироком суду 22 лютого 2022 року ОСОБА_5 , являючись депутатом Державної думи Федеральних Зборів РФ, будучи представником влади РФ, уповноваженим приймати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів Російської Федерації, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і ЗС Російської Федерації, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи, що він порушує встановлений статтями 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу РФ, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що інші співучасники діють всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, порушують принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року та вимоги частини 4 статті 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09 грудня 1981 року № 36/103, від 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХIХ), статті 1-3, 68 Конституції України, за адресою: Російська Федерація, м. Москва, вул. Охотний ряд, буд. 1, прийняв участь у засіданні Державної думи Федеральних Зборів РФ, де підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецькою народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою. Зазначені рішення Державної думи Федеральних зборів РФ були частиною злочинного плану, так як самі факти їх існування використовувалися при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і були спробою виправдання агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою. Дії РФ призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 02 квітня 2025 року вирок суду першої інстанції залишено без змін. Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник просить оскаржені судові рішення щодо засудженого ОСОБА_5 скасувати через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_5 складу інкримінованого за ч. 3 ст. 110 КК кримінального правопорушення. В обґрунтування вимог зазначає, що в діях засудженого відсутня суб`єктивна сторона інкримінованого йому злочину, а саме прямий умисел на зміну меж території України та державного кордону, а також не доведено наявності кваліфікуючої ознаки злочину - попередньої змови групи осіб. Захисник вважає, що оскаржені судові рішення не відповідають вимогам ст. 370 КПК, ґрунтуються на припущеннях і доказах, зібраних усупереч вимогам КПК. Стверджує, що здійснення спеціального досудового розслідування та судового провадження не дає можливості встановити всі обставини кримінального правопорушення без безпосереднього спілкування із ОСОБА_5 , не дає повного їх розуміння. Так як ні слідство, ні суд не мали можливості з`ясувати відношення останнього до події правопорушення, то необґрунтованими є висновки про наявність суб`єктивної сторони та юридичну оцінку дій засудженого. На переконання захисника, протокол огляду офіційного сайту Державної думи РФ не є належним доказом, який підтверджує підтримання засудженим на засіданні Державної думи РФ рішень, про які йдеться у вироку, й не підтверджує факт особистого голосування за такі рішення. Не встановлено джерела походження публікацій, де зафіксовано висловлювання ОСОБА_5 , не перевірено їх на можливість фальсифікації, а тому, за доводами касаційної скарги, відповідні докази суд мав визнати недопустимими. Інші належні та допустимі докази, які би підтверджували вчинення ОСОБА_5 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, за доводами касаційної скарги, відсутні. Натомість суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зазначеного в належний спосіб не врахували. Також захисник зазначає, що суд у своєму рішенні послався на вирок Солом`янського районного суду міста Києва від 23 травня 2022 року стосовно ОСОБА_6 , проте не навів мотивів, яким чином вказане судове рішення стосується кримінального провадження щодо ОСОБА_5 . Мотиви Суду Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. За змістом ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами. Водночас, суд касаційної інстанції зобов`язаний перевірити в межах доводів, викладених у касаційній скарзі, чи були додержані судами попередніх інстанцій норми процесуального права, які регулюють розгляд судами обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та сукупності доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для висновків суду. Верховний Суд не перевіряє доводи касаційної скарги, які стосуються неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК). Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» та рішенні від 06 грудня 1998 року у справі «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» зазначив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Завданням суду першої інстанції є оцінка доказів, на підставі яких він вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення (пункти 1 - 3 ч. 1 ст. 368 КПК). Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Згідно зі ст. 374 КПК у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення. За змістом ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення. Наведені положення свідчать про те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (не підтвердження) доказами обставин, які за ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує твердження слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті щодо юридичної оцінки діяння. Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії оскаржених судових рішень, колегія суддів виходить із наступного. Як убачається з вироку, висновок місцевого суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, зроблено з дотриманням приписів ст. 23 КПК. Судом з`ясовано всі обставини, що належать до предмета доказування, які підтверджено дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до правил ст. 94 цього Кодексу та з дотриманням інших вимог кримінального процесуального законодавства. Ці докази в сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку. Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК і є обґрунтованим. Так, винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення була встановлена на підставі оцінки належних, допустимих та достовірних доказів, а також документів, долучених до справи, безпосередньо досліджених судом, серед яких: - протокол огляду від 31 березня 2022 року, відповідно до якого за участю спеціаліста оглянуто публікації, що містяться на офіційному сайті Державної думи РФ за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 із диском до протоколу, який містить відповідні знімки з екрана, які були досліджені судом; - протокол огляду від 01 квітня 2022 року, відповідно до якого за участю спеціаліста оглянуто публікації в месенджері «Telegram» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 із диском до протоколу, який містить відповідні знімки з екрана, які були досліджені судом; - повідомлення УСБУ у Вінницькій області від 04 квітня 2022 року, відповідно до якого встановлено інформацію, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження м. Батумі Аджарська АРСР Грузинська РСР, адреса проживання: АДРЕСА_2 (за БД «миротворець»), депутат держдуми РФ, перший заступник голови комітету у справах Співдружності Незалежних Держав, євразійської інтеграції і зв`язками зі співвітчизниками, обраний у виборчому окрузі № 50 (Сочинський - Краснодарський край); спецпредставник держдуми з питань міграції і громадянства. З лютого 2014 року - голова наглядової ради Фонду «Мы все - Беркут». У 2014 - 2016 роках - радник самопроголошеного голови держради і глави Республіки Крим. Приймальна у москві (Інститут країн СНД): 119180, м. москва, вул. Большая Полянка, буд. 7/10, корп. 3; тел. НОМЕР_2, НОМЕР_3, факс: НОМЕР_4. Пресслужба: тел.: НОМЕР_5. Керівник пресслужби: ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 ), тел.: НОМЕР_1 . Сайт: ІНФОРМАЦІЯ_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 Соціальні мережі: ІНФОРМАЦІЯ_6 (профіль не активний), ІНФОРМАЦІЯ_7 (сторінка « команди прихильників держдуми від Сорочинського округу ОСОБА_9 »), ІНФОРМАЦІЯ_3 - протокол огляду від ІНФОРМАЦІЯ_9 , відповідно до якого за участю спеціаліста оглянуто публікації в соціальній мережі «Вконтакте» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_7 із диском до протоколу, який містить відповідні знімки з екрана, які були досліджені судом; - протокол огляду від 15 лютого 2023 року, відповідно до якого в присутності спеціаліста оглянуто публікації, що містяться на офіційному сайті Вінницької обласної військової адміністрації за посиланням: https://www.vin.gov.ua із диском до протоколу, який містить відповідні знімки з екрана, які були досліджені судом; - протокол огляду від 15 лютого 2023 року, відповідно до якого в присутності спеціаліста було оглянуто публікації, що містяться на офіційному сайті Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України за посиланням: https://www.minre.gov.ua із диском до протоколу, який містить відповідні знімки з екрана, які були досліджені судом; - протокол огляду від 15 лютого 2023 року, відповідно до якого за участю спеціаліста проведено огляд публікацій, що містяться на офіційному сайті Національної поліції України за посиланням: https://www.npu.gov.ua із диском до протоколу, який містить відповідні знімки з екрана, які були досліджені судом. Місцевий суд дійшов умотивованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, тобто у вчиненні умисних дій з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків. Не погодившись із вироком місцевого суду, захисник ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, доводи якої є аналогічними доводам касаційної скарги, яку ухвалою апеляційного суду залишено без задоволення. За приписами статей 370, 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. З наданої Суду копії ухвали апеляційного суду вбачається, що під час перегляду вироку місцевого суду апеляційний суд дотримався вказаних вимог закону, діючи в межах та порядку, визначених статтями 404, 405 КПК, надав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі захисника. Зокрема, перевірив обґрунтованість і правомірність здійснення спеціального досудового розслідування, а в подальшому - спеціального судового провадження. Врахував, що в рамках досудового розслідування ОСОБА_5 19 квітня 2022 року шляхом направлення повідомлення про підозру на електронну адресу Державної думи Федеральних Зборів РФ повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 110 КК, та в такий же спосіб направлено повістку про виклик до слідчого відділу УСБУ у Вінницькій області для його допиту в якості підозрюваного. Вказана інформація також була опублікована в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, - в газеті «Урядовий кур`єр», на офіційних веб-сайтах Офісу Генерального прокурора, однак останній до слідчого не з`явився. Дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника ОСОБА_4 , яка була забезпечена Державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Вінницькій області, якій і було вручено повідомлення про підозру, про що свідчить розписка наявна в матеріалах кримінального провадження. Постановою слідчого від 06 травня 2022 року підозрюваного ОСОБА_5 оголошено у державний, міждержавний та міжнародний розшук. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 червня 2022 року ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 08 червня 2022 року надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 110 КК, в порядку глави 24 - 1 КПК, у зв`язку із тим, що останній з метою ухилення від кримінальної відповідальності переховувався від органів слідства на території РФ. Вказана інформація була в подальшому опублікована в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, - газеті «Урядовий кур`єр». З огляду на досліджені матеріали кримінального провадження суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що обвинувачений ОСОБА_5 мав підґрунтя усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, обвинувачений отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя, а тому здійснення спеціального досудового розслідування було проведено в межах вимог КПК, таке узгоджується із нормами міжнародного права та практикою Європейського суду з прав людини, й саме по собі не є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналогічних висновків апеляційний суд дійшов і в частині перевірки правомірності здійснення спеціального судового провадження. Встановив, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 листопада 2024 року постановлено здійснювати спеціальне судове провадження стосовно ОСОБА_5 . При цьому, обвинувачений судом першої інстанції інформувався про судовий розгляд засобами, передбаченими ст. 323 КПК, повідомлення про виклик до суду розміщувалися на офіційному вебсайті суду - https://vnm.vn.court.gov.ua, а також публікувалися в газеті «Урядовий кур`єр». Крім того, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника ОСОБА_4 , яка була забезпечена державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Вінницькій області. З огляду на викладене, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що судове провадження в суді першої інстанції проведено в порядку «in absentia» відповідно до вимог КПК, з дотриманням прав обвинуваченого на доступ до правосуддя та на захист, з урахуванням установлених законом особливостей для кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження. Крім того, апеляційний суд дійшов вмотивованого висновку, що всі зібрані докази, які суд сприймав безпосередньо під час судового засідання і оцінив за правилами ст. 94 КПК, свідчать про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом» та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 110 КК. Надав умотивовані відповіді на доводи сторони захисту, навів аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та переконливо обґрунтував свої висновки. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. Ухвалюючи рішення, апеляційний суд виходив із того, що сукупність досліджених місцевим судом доказів доводить той факт, що ОСОБА_5 ,будучи депутатом Державної думи РФ, яка є вищим законодавчим органом РФ, достовірно знав про незаконність, протиправність зміни меж території та державного кордону України, однак, діючи всупереч встановленим національними нормативно-правовими актами та міжнародним правовим актам, підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецькою народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою. Визнання інших державних утворень так званих «Луганської народної республіки» та «Донецької народної республіки» у межах міжнародно визнаних кордонів України на її території є діями, спрямованими на зміну меж території та державного кордону України. Вказане стало однією з передумов повномасштабного військового вторгнення РФ на територію України 24 лютого 2022 року, початку бойових дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки. Доводи апеляційної скарги захисника про відсутність складових суб`єктивної сторони інкримінованого засудженому злочину суд апеляційної інстанції спростував. Наголосив, що добровільність позиції ОСОБА_5 під час голосування за федеральний закон № 75578-8 детально висвітлена в публікаціях останнього в меcенджері «Telegram», які детально досліджені судом першої інстанції й однозначно свідчать про виправдування ним прийняття вказаного закону; підтримку останнім військової агресії Росії на території України та неодноразове виправдування такої агресії нібито захистом так званих Луганської та Донецької народних республік, вказує на загрозу зі сторони України для Криму та Росії в цілому; героїзує російських військових; вказує на необхідність вторгнення за межі Луганської та Донецької областей. Такі висловлювання ОСОБА_10 , на переконання суду, однозначно свідчать про його позитивне ставлення до прийняття закону № 75578-8, за який він безпосередньо голосував, та наслідків, які йому слідували, а саме збройної агресії російських військ проти України. Також апеляційний суд спростував доводи захисника про фальсифікацію таких публікацій ОСОБА_10 , вмотивувавши це відсутністю обґрунтованих аргументів на підтвердження таких доводів, оскільки захисник не вказала ні цілі, ні мотивів, ні автора (зацікавленої особи) такої фальсифікації. З такими висновками погоджується і колегія суддів Верховного Суду. Доводи касаційної скарги захисника про те, що оскаржені судові рішення ґрунтуються на доказах, зібраних усупереч вимогам КПК, колегія суддів відхиляє. Захисник у касаційній скарзі обмежилася загальним твердженням про неналежність та недостатність доказів для доведення складу інкримінованого ОСОБА_5 злочину, натомість не вказує які саме докази і з порушенням яких вимог кримінального процесуального закону, зібрані стороною обвинувачення і надані суду на підтвердження винуватості засудженого, не отримали належної оцінки стосовно дотримання порядку їх збирання, визначеного в КПК, а також не стверджує про недопустимість доказів у кримінальному провадженні. Доказ визнається допустимим, відповідно до положень ст. 86 КПК, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Натомість обґрунтування щодо недопустимості будь-яких доказів у цьому кримінальному провадженні захисник не наводить. Порядок збирання доказів у кримінальному провадженні врегульовано положеннями ст. 93 КПК, відповідно до ч. 2 якої сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Речовими доказами, згідно з ч. 1 ст. 98 КПК, є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Відповідно до ч. 2 ст. 98 КПК документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті. За змістом ст. 99 КПК спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, є документом та може використовуватися в кримінальному провадженні як доказ. До документів, відповідно до ч. 2 ст. 99 КПК, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати, серед іншого, носії інформації (у тому числі комп`ютерні дані), а також складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії. У ч. 3 ст. 99 КПК законодавець вказує, що оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення як документу. За приписами ч. 5 вказаної вище статті для підтвердження змісту документа можуть бути визнані допустимими й інші відомості, якщо: 1) оригінал документа втрачений або знищений, крім випадків, якщо він втрачений або знищений з вини потерпілого або сторони, яка його надає; 2) оригінал документа не може бути отриманий за допомогою доступних правових процедур; 3) оригінал документа знаходиться у володінні однієї зі сторін кримінального провадження, а вона не надає його на запит іншої сторони. У цьому кримінальному провадженні суд оцінював докази за правилами, визначеними кримінальним процесуальним законом, а саме за приписами статей 84-86, 93, 94, 99 КПК, де відображені відповідні критерії оцінки доказів на предмет їх допустимості, в тому числі й електронних документів. Електронні (цифрові) докази, до яких належать: матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп`ютерні дані), що містяться у відкритих (інтернет; різноманітні засоби масової інформації; соціальні мережі) чи закритих (приватні месенджери та телеграмканали; особисте листування з використанням комп`ютерної техніки і мобільних телефонів, флешносії, карти пам`яті тощо) мережах, є допустимими доказами у разі дотримання порядку їх отримання. Аналогічні підходи послідовно знаходять своє відображення у рішеннях Верховного Суду, зокрема у постановах від 12 червня 2024 року (справа № 569/1908/23, провадження № 51-1430км24), від 31 липня 2024 року (справа № 308/13071/22, провадження № 51-1139км24) тощо. В даному кримінальному провадженні захисник не вказує про недотримання конкретних вимог кримінального процесуального закону щодо отримання фактичних даних із відповідного процесуального джерела, зокрема протоколу огляду офіційного сайту Державної Думи РФ від 31 березня 2022 року, натомість зазначає, що цим доказом не підтверджується факт особисто голосування засудженого за рішення, участь у прийнятті яких інкриміновано останньому. За відсутності обґрунтованих підстав такі доводи Суд відхиляє як неспроможні. Із протоколу огляду від 31 березня 2022 року та інформації, зафіксованої на оптичному диску, суд встановив, що при огляді сторінки в мережі інтернет за вказаним посиланням (офіційна сторінка Державної думи Російської Федерації), серед іншого, розміщена інформація, яка викладена російською мовою «Система анализа результатов голосований по заседаниях Государственной Думы» та зазначено, що на засіданні Державної думи Російської Федерації, депутат Державної думи ОСОБА_5 22 лютого 2022 року під час голосування по питанню: «о проекте федерального закона № 75578-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российской Федерацией и Донецкой Народной республикой» проголосував «За». Указані обставини також підкріплені сукупністю інших доказів, безпосередньо досліджених судом, та наведених в оскаржених судових рішеннях. В силу приписів ст. 433 КПКВерховний Суд не вирішує питання про достовірність вказаних доказів за доводами сторони захисту, яка наполягає на їх оцінці, відмінній від наданої судами попередніх інстанцій. До того ж, захисник не вказує про те, що їй не було надано можливості, як невід`ємної складової права на справедливий суд в аспекті приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, належним чином реалізувати свої права щодо перевірки достовірності доказів, наданих стороною обвинувачення. Захисник у касаційній скарзі стверджує про наявність підстав до закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_5 через відсутність в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, зокрема суб`єктивної сторони, однак такі доводи колегія суддів також відхиляє як необґрунтовані. Факти тимчасової окупації РФ території України, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, розпочатою 20 лютого 2014 року, та повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24 лютого 2022 року, анексії з боку РФ частини території України: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, внаслідок якого були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування. Висновки судів попередніх інстанцій про відповідне психічне ставлення засудженого до його дій і вказаних наслідків, в аспекті встановлення ознак суб`єктивної сторони інкримінованого кримінального правопорушення, спираються на встановлені фактичні обставини кримінального провадження, характер дій, вчинених засудженим. Вина, як обов`язкова ознака суб`єктивної сторони будь-якого складу злочину, нерозривно пов`язана з його об`єктивними ознаками, її зміст відображає об`єктивні ознаки злочину, отже не існує абстрактної вини, відірваної від конкретного суспільно небезпечного діяння, яке і становить предметний зміст вини, її матеріальне наповнення. Під час встановлення вини та її змісту в кожному конкретному випадку суд виходить з того, що вона існує в реальній дійсності та встановлює її на підставі аналізу всіх зібраних у справі доказів. Суд пізнає вину так, як він встановлює й пізнає інші факти об`єктивної дійсності, що існують або відбуваються у зовнішньому світі. Ознаки суб`єктивної сторони вчинених злочинів та особливості психічного ставлення засудженого до вчинених діянь і їх наслідків встановлюються судами відповідно до характеру вчиненого діяння та об`єктивно-предметних умов його вчинення, на підставі встановлених судом фактичних обставин вчинених злочинів, що закріплені належними і допустимими доказами, зібраними в порядку, передбаченому КПК, та оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Принцип суб`єктивного ставлення у провину в кримінальному праві має фундаментальне і основоположне значення для кваліфікації кримінального правопорушення. З урахуванням усталених підходів до кваліфікації кримінальних правопорушень, питання про умисел під час кваліфікації вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння. Колегія суддів не вбачає підстав до спростування висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності в інкримінованому засудженому діянні, вчиненому за попередньою змовою, ознак суб`єктивної сторони відповідних тим, що передбачені в ч. 3 ст. 110 КК, оскільки суди керувалися саме вказаними вище правозастосовними позиціями стосовно їх встановлення та доведення засобами процесуального доказування. Зі змісту оскаржених судових рішень вбачається, що ОСОБА_5 є депутатом Державної думи РФ, яка є вищим законодавчим органом країни РФ, достовірно знав про незаконність, протиправність зміни меж території та державного кордону України, однак, діючи всупереч встановленим національними нормативно-правовими актами та міжнародним правовим актам, підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецькою народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою,усвідомлюючи можливість голосувати «проти», зробив власний усвідомлений вибір при голосуванні, що свідчить про відповідний умисел на вчинення інкримінованих дій під час голосування 22 лютого 2022 року. Зазначені дії засудженого стали невід`ємною складовою управлінського рішення влади РФ, причиною повномасштабного військового вторгнення РФ на територію України 24 лютого 2022 року, початку бойових дій на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що стало наслідком загибелі значної кількості людей, значних руйнувань та інших тяжких наслідків. Доводи касаційної скарги про недоведеність наявності такої кваліфікуючої ознаки злочину, як попередня змова групи осіб, не знаходять свого підтвердження. За встановлених судами попередніх інстанцій обставин ОСОБА_5 підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецької народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою на засіданні Державної Думи Російської Федерації 22 лютого 2022 року під час голосування по питанню: «о проекте федерального закона № 75578-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между российской федерацией и Донецкой Народной республикой» проголосував «За». Голосування за вищевказані проекти федеральних законів безумовно свідчить про попередню змову групи осіб на здійснення саме такого голосування. Про попередню змову групи осіб також свідчать публікації засудженого в меcенджері «Telegram», огляд яких зафіксовано у протоколі від 01 квітня 2022 року та досліджено судом, де зазначено, що останній являється депутатом Державної думи РФ від Сочі, Апшеронського і Белореченського районів Краснодарського краю. У вказаному месенджері також містяться публікації: «Признание Донецкой и Луганской народных республик - это очень трудное решение, которое пришлось принять председателям камитета ГД РФ по делам СНГ, евразийской интеграции и связям с соотечественниками, член фракции «Единая россия» Константин затулин заявил в беседе»; «В ГД напомнили о целях специальной военной операции россии в Донбасе. Первый зампред комитета Константин Затулин казал на то, что россия действует в рамках своего законодательства. Депутат также подчеркнул, что Совфед дал разрешение на использование российских войск за границей»; «Мне кажется, стратегическая цель состоит в том, чтобы снять угрозу со стороны Украины. Ту угрозу, которая эти годы существовала на границах Донецкой и Луганской народных республик, в отношении Крыма и в отношении россии в целом. Цели не ограничиваются просто защитой фактических рубежей ДНР и ЛНР или даже продвижением до границ Луганской и Донецкой областей»; «С тяжёлым сердцем обращаюсь к вам. Третий день идут бои, третий день совершается специальная военная операция российских вооруженных сил по демилитаризации и денафикации Украины. Президент россии, руководство РФ, совет федерации и мы, депутаты государственной думы, были вынуждены принять трудное решение»; «Сегодня время, когда каждому необходимо осознать свою ответственность за судьбу нашей страны. Момент истины для всех. Такие ситуации проверяют людей. Наши солдаты и офицеры воюют, отдавая свои жизни за безопасность россии, за возможность иметь будущее»; «У военной операции, у войны в принципе своя жёсткая внутренняя логика, - и конечно, тот факт, что мы выступили на защиту Донецкой и Луганской народных республики требовал не просто рассматривать это как продвижение до границ этих областей, - а на самом деле исходя из военной необходимости говорил о том, что придется принимать решение о вхождении в другие территории». Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено і обвинувачений є винним в його вчиненні. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Версія обвинувачення в цьому провадженні надає розумне пояснення обставинам інкримінованої події, спирається на оцінку доказів за правилами ст. 94 КПК і висновки судів попередніх інстанцій щодо винуватості засудженого не містять підстав для обґрунтованого розумного сумніву в доведеності вини ОСОБА_5 . Що стосується доводів про відсутність пояснень засудженого з приводу інкримінованих йому дій за ч. 3 ст. 110 КК, то такі Суд не може взяти до уваги з наступних підстав. Кримінальний процесуальній закон містить чіткі вимоги щодо повідомлення осіб, стосовно яких існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала чи перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, про здійснення щодо них спеціального досудового розслідування та судового розгляду. Відповідно до ч. 8 ст. 135 КПК повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами 1, 2, 4-7 цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. Особа, зазначена в абз. 1 ч. 8 ст. 135 КПК, уважається повідомленою належним чином про виклик з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. У випадку наявності в такої особи захисника (захисників) копія повістки про її виклик надсилається захиснику (захисникам). Згідно з положеннями ст. 297-5 КПК повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов`язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом. За Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи № (75) 11 від 19 січня 1973 року процедура заочного розгляду (trial in absentia) не порушує права обвинуваченого як на справедливий розгляд, так і на присутність i при розгляді його справи. У ній сформульовані умови та мінімальний перелік правил заочного розгляду, якими повинні користуватися держави-члени Ради Європи при розгляді справи за відсутності підсудного. Зважаючи на специфіку судового провадження (in absentia), з моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом. Колегія суддів враховує, що за доводами касаційної скарги захисник не стверджує про недотримання встановленого порядку повідомлення особи в цьому кримінальному провадженні, яке здійснювалось in absentia. Підозрюваного ОСОБА_5 06 травня 2022 року було оголошено у державний, міждержавний та міжнародний розшук. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 08 червня 2022 року надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_5 у зв`язку із тим, що останній з метою ухилення від кримінальної відповідальності переховувався від органів слідства на території російської федерації. За перевіркою матеріалів провадження суд першої інстанції встановив, що стороною обвинувачення під час досудового розслідування вжито заходів для повідомлення ОСОБА_5 про здійснюване щодо нього кримінальне провадження, зокрема, окрім повідомлень в спосіб, передбачений вимогами КПК, шляхом публікацій в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження в газеті «Урядовий кур`єр», також публікаціями на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. Будучи повідомленим про розгляд справи, жодних клопотань, заяв, скарг не подавав, у зв`язку з чим на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 20 листопада 2024 року судовий розгляд даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого в порядку спеціального судового провадження (in absentia), з обов`язковою участю захисника. Таким чином, відносно ОСОБА_5 проводилось спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження (in absentia), згідно правил, визначених приписами глави 24-1 КПК, вимоги яких були дотримані. Зміст оскаржених судових рішень переконливо свідчить про застосування належного порядку повідомлення, який в процесуальному значенні дає підстави вважати ОСОБА_5 особою, яка належним чином повідомлена про кримінальне провадження щодо нього. Висновки апеляційного суду про дотримання встановленого законом порядку узгоджуються усталеною практикою Касаційного кримінального суду Верховного Суду, зокрема закріпленою в постановах від 25 квітня 2024 року у справі № 296/8416/21 (провадження № 51-7860 км 23), від 04 жовтня 2023 року у справі № 759/9489/17 (провадження № 51-3247 км 23), ухвалі від 13 червня 2024 року у справі № 199/2218/23 (провадження № 51-2996 ск 24). При цьому наслідки неприбуття обвинуваченого, стосовно якого здійснюється спеціальне судове провадження, до суду передбачені положеннями ч. 3 ст. 323 КПК, відповідно до яких судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук. Таким чином, судами дотримано всіх правил щодо здійснення спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого ОСОБА_5 , останнього належним чином повідомлено про судовий розгляд як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, натомість він не скористався своїм правом з`явитися до суду та надати пояснення щодо інкримінованого кримінального правопорушення. На всіх стадіях кримінального провадження ОСОБА_5 був забезпечений захистом. Наявність у даному кримінальному провадженні усіх елементів складу інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення було встановлено судами на підставі сукупності безпосередньо досліджених доказів, й відсутність показань засудженого у даному випадку не впливає на обґрунтованість їх висновків. Що стосується доводів захисника про безпідставне, на її переконання, врахування місцевим судом вироку Солом`янського районного суду міста Києва від 23 травня 2022 року стосовно ОСОБА_6 , то колегія суддів враховує таке. ОСОБА_5 визнано винуватим та засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, тобто за умисні дії, вчинені з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, вчинені особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків. У даному кримінальному провадженні вирок Солом`янського районного суду міста Києва від 23 травня 2022 року стосовно ОСОБА_6 , засудженого за ч. 2 ст. 438 КК, враховано в обґрунтування кваліфікуючої ознаки злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, а саме факту наявності загибелі людей та інших тяжких наслідків, де цей вирок взято до уваги й оцінено у сукупності з іншими доказами, які підтверджують кваліфікуючі ознаки інкримінованого ОСОБА_5 злочину, як то протоколи огляду від 15 лютого 2023 року публікацій, що містяться на офіційному сайті Вінницької обласної військової адміністрації за посиланням: https://www.vin.gov.ua із диском до протоколу, Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України за посиланням: https://www.minre.gov.ua із диском до протоколу, Національної поліції України за посиланням: https://www.npu.gov.ua із диском до протоколу тощо. З урахуванням цього касаційний суд доходить висновку, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які могли би бути підставами для скасування чи зміни судових рішень щодо ОСОБА_5 , за змістом оскаржених судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій допущено не було. Переконливих аргументів, які би свідчили про наявність підстав для скасування оскаржених судових рішень у касаційній скарзі не наведено та Судом не встановлено. Обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Враховуючи викладене, Суд доходить висновку, що на підставі приписів п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 необхідно відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 28 січня 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 02 квітня 2025 року щодо останнього. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3