Постанова 4851 № 520/22933/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2026 р. Справа № 520/22933/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/22933/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі відповідач, ГУ ВЧ НОМЕР_1 ), в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 06 грудня 2019 року по 18 липня 2022 року у сумі 326457 (триста двадцять шість тисяч чотириста п`ятдесят сім) грн. 20 коп. та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, у сумі 62 898 (шістдесят дві тисячі вісімсот дев`яносто вісім) грн 56 коп.; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 06 грудня 2019 року по 18 липня 2022 року у сумі 326457 (триста двадцять шість тисяч чотириста п`ятдесят сім) грн 20 коп та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, у сумі 62 898 (шістдесят дві тисячі вісімсот дев`яносто вісім) грн 56 коп. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 24 043,82 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, позивач подав апеляційну скаргу, в якій , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2026 у справі №520/22933/25 в частині стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 24043,82 грн. та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки безпідставно обмежив суму відшкодування розміром фактично виплаченої із запізненням індексації 24043,82 грн, не врахувавши правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 щодо застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності. На думку апелянта, розмір такого відшкодування має визначатися не виходячи лише із суми фактичної заборгованості, а шляхом обрахунку обґрунтованої компенсації за весь період затримки розрахунку, із подальшим застосуванням частки невиплаченої суми у загальному розмірі належних при звільненні виплат. Також апелянт посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23, відповідно до якого до правовідносин, що виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ та продовжилися після цього, з 19.07.2022 підлягає застосуванню редакція статті 117 КЗпП України, яка обмежує період нарахування шістьма місяцями. Апелянт зазначає, що його середньоденне грошове забезпечення становило 341,84 грн, а обґрунтована компенсація за період затримки з 06.12.2019 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 19.01.2023 складає 389355,76 грн, оскільки сума заборгованості, виплачена на виконання судового рішення, становила 24043,82 грн, а загальний розмір належних при звільненні виплат 28846,87 грн, частка заборгованості складає 83,34 %. Виходячи з цього, апелянт вважає, що з урахуванням наведених висновків Великої Палати Верховного Суду та принципу співмірності належний до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 324489,09 грн, а тому визначена судом першої інстанції сума 24043,82 грн є заниженою та не відповідає обставинам справи і судовій практиці. Відповідач правом на подання відзиву на апеляцію не скористався. Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами. Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами. Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 06.12.2019. (а.с. 13-14) У зв`язку з проведенням не в повному обсязі нарахувань та виплат грошового забезпечення під час проходження служби, позивач звертався до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 у справі №520/7716/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період із 05.12.2016 по 28.02.2018 - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 725,15 грн. в місяць за період з 01 березня 2018 року по 06 грудня 2019 рік, з урахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Рішення набрало законної сили 15.07.2025. На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 у справі № 520/7716/25 відповідачем 15.08.2025 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 24 043,82 грн, що вбачається з відповідної роздруківки про зарахування коштів. (а.с. 29-30) Разом з тим, за доводами позивача, відповідач має додатково виплатити йому середній заробіток за час затримки в розрахунку при звільненні за період з 06 грудня 2019 року по 18 липня 2022 року у сумі 326457 (триста двадцять шість тисяч чотириста п`ятдесят сім) грн 20 коп та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, у сумі 62 898 (шістдесят дві тисячі вісімсот дев`яносто вісім) грн 56 коп, однак відповідна виплата йому не була здійснена. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу при звільненні не було виплачено усіх належних сум, а саме індексацію грошового забезпечення, яку відповідач фактично виплатив лише 15.08.2025 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 у справі № 520/7716/25, у зв`язку з чим виникли підстави для застосування статті 117 КЗпП України. Разом з тим, визначаючи розмір відшкодування, суд першої інстанції врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, щодо можливості зменшення суми середнього заробітку з огляду на принципи розумності, справедливості та співмірності. З урахуванням розміру фактично невиплаченої при звільненні суми, тривалості затримки розрахунку, а також поведінки позивача, який звернувся до суду із вимогою про стягнення індексації лише через значний час після звільнення, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, однак у зменшеному розмірі 24043,82 грн. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також , виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України). Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами (пункт 1 частини 1 статті 92 Конституції України). Частиною 1 статі 47 КЗпП України (тут і далі в редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Спірні правовідносини склалися щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Так, позивачу при звільненні зі служби 06 грудня 2019 року не було виплачено індексацію грошового забезпечення. Таку індексацію присуджено судовим рішенням у справі № 520/7716/25, яке набрало законної сили та на виконання якого відповідачем здійснено відповідні виплати 15 серпня 2025 року. Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. На підставі частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина 2 статті 117 КЗпП України). Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Таким чином, на час звільнення позивача зі служби, стаття 117 КЗпП України не передбачала жодного обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Проте на час проведення з позивачем повного розрахунку 15 серпня 2025 року та на день звернення до суду із цим позовом, стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком у шість місяців. Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX 19 липня 2022 року положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248-IV (далі Закону № 3248-IV), втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19 липня 2022 року підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX. Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями). Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX. Верховний Суд указав, що у зв`язку із набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли / тривають після 19 липня 2022 року, є неможливим. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо. Переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови). Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною. Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами ...але не більш як за шість місяців. Отже, частина перша статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) передбачає у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення юридичної визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій період затримки (прострочення), установивши для нього граничну межу. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Законодавче рішення усуває ризик нескінченної відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття обмеження максимального строку та досягнення співмірності не можна ототожнювати. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру. Зокрема, у пунктах 58, 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23). Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Установивши вказані обставини, суд першої інстанції мав присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні. Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Так, абз. 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абз.1 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Як вбачається з абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, суд виходить з числа відпрацьованих календарних днів за цей період. Судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні (06.12.2019), зокрема індексації грошового забезпечення, здійснений відповідачем лише від 15.08.2025 на виконання судового рішення у справі № 520/7716/25, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 06.12.2019 (з дня, наступного за датою звільнення (07.12.2019) по 15.08.2025. В свою чергу, як вже зазначалось, згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню ст. 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX. Мають місце правові відносини, які виникли та припинили дію під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється у період з 19.07.2022 та підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX), тобто обмежені шістьма місяцями. Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом зокрема й у справі №489/6074/23 і Велика Палата визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23). Колегія суддів зазначає, що спірний період тривав з 07.12.2019 (наступний день за датою звільнення ) по 15.08.2025 року. Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19.07.2022 року. Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та визначаючи розмір належного до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів виходить із такого. Як установлено судом, при звільненні позивача 06.12.2019 відповідачем не проведено повного розрахунку, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 24 043,82 грн, яка фактично виплачена лише 15.08.2025 на виконання судового рішення. Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні становить з 07.12.2019 по 15.08.2025 та охоплює як період до 19.07.2022, так і після цієї дати. З урахуванням правових висновків Верховного Суду, до правовідносин за період до 19.07.2022 підлягає застосуванню редакція статті 117 КЗпП України без обмеження строку, тоді як за період після 19.07.2022 із обмеженням шістьма місяцями. Отже, загальна кількість днів, що підлягає врахуванню при визначенні середнього заробітку, становить: 955 календарних днів за період з 07.12.2019 по 18.07.2022; 185 календарних днів (шестимісячне обмеження) за період з 19.07.2022. Загалом 1140 календарних днів. Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 341,84 грн, у зв`язку з чим загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку становить: 341,84 грн Ч 1140 календарних днів = 389 697,60 грн. Разом з тим, відповідно до правових висновків Велика Палата Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, має компенсаційний характер, а тому його розмір підлягає визначенню з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності. З огляду на це, при визначенні розміру відповідальності роботодавця підлягає врахуванню співвідношення розміру несвоєчасно виплачених сум до загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку. У цій справі сума несвоєчасно виплачених коштів становить 24 043,82 грн, що у співвідношенні до загального розміру середнього заробітку становить: 24 043,82 грн / 389 697,60 грн ? 0,0617. Застосовуючи вказаний коефіцієнт співмірності до загального розміру середнього заробітку, колегія суддів визначає розмір належного до стягнення відшкодування: 389 697,60 грн Ч 0,0617 ? 24 043,82 грн. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що справедливим, співмірним та таким, що відповідає обставинам справи, є визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 24 043,82 грн. Враховуючи незначний розмір заборгованості у порівнянні із розрахованим середнім заробітком, стягнення більшої суми призвело б до непропорційного втручання у майнову сферу відповідача. Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2026 по справі № 520/22933/25 в частині відмови у задоволенні позову - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич