Постанова 4851 № 520/31727/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2026 р. Справа № 520/31727/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Присяжнюк О.В. , Бегунца А.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 (головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А.) по справі № 520/31727/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 липня 2024 року по 20 листопада 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 306 862,32 грн; - зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 липня 2024 року по 20 листопада 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 306 862,32 грн. В обґрунтування позову зазначив, що при звільненні зі служби відповідач не провів повний розрахунок грошового забезпечення в належному розмірі. Вказані кошти виплачені відповідачем лише 20.11.2025 на виконання судового рішення від 11.06.2025 у справі № 520/33804/24, отже у позивача виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі ст. ст. 116, 117 КЗпП України в розмірі не більше шести місяців. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 позов задоволено. Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі - відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що на момент звільнення позивача всі належні та визначені на той час суми грошового забезпечення були виплачені у повному обсязі. Натомість, в подальшому доплачені суми грошового забезпечення виникли не внаслідок бездіяльності відповідача, а у зв`язку з подальшим оскарженням та переглядом в судовому порядку розміру грошового забезпечення, що саме по собі виключає наявність складу правопорушення, передбаченого ст. 117 КЗпП України. Зауважує, що відносини, пов`язані з грошовим забезпеченням осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту регулюються спеціальним законодавством, а не нормами Кодексу законів про працю України, зокрема у частині застосування відповідальності за затримку розрахунку при звільненні. Таким чином, судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення статей 116, 117 КЗпП України. Також, вказує, що судом першої інстанції безпідставно не враховано принцип одноразовості проведення остаточного розрахунку при звільненні. Звертає увагу, що законодавство не передбачає можливості вважати кожне подальше донарахування складовою остаточного розрахунку, а отже і підстав для обчислення середнього заробітку за весь період після звільнення. У зв`язку з викладеним, вважає, що ОСОБА_1 не набув права на стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Щодо розміру середнього заробітку, вказує, що суд першої інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц щодо застосування принципів співмірності та пропорційності при визначенні розміру відшкодування, у зв`язку з чим безпідставно не зменшив розмір середнього заробітку. Крім того, зауважує, що суд першої інстанції залишив поза увагою пропуск позивачем місячного строку звернення до суду. Позивач не надав відзив на апеляційну скаргу. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначений склад колегії: головуючий суддя Русанова В.Б., судді Бегунц А.О., П`янова Я.В. У зв`язку з відрядженням судді П`янової Я.В., на підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначений новий склад колегії: головуючий суддя Русанова В.Б., судді Присяжнюк О.В., Бегунц А.О. Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 до 17.07.2024 проходив службу цивільного захисту в 49 ДПРЧ 4 ДПРЗ ГУ ДСНС у Харківській області, що підтверджується наказом ГУ ДСНС у Харківській області від 17.07.2024 №

358. При звільненні зі служби, ГУ ДСНС у Харківській області не виплатила позивачу грошове забезпечення в належному розмірі. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 у справі № 520/33804/24, яке набрало законної сили 11.07.2025 зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату окремих складових щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, грошової допомоги на соціально-побутові питання за 2022 рік, а саме щомісячних премій у належних відсоткових розмірах, установлених наказами: від 11.02.2020 №57 102% посадового окладу, від 10.03.2020 №92 102% посадового окладу, від 09.04.2020 №124 - 66% посадового окладу, від 08.05.2020 №148 - 102% посадового окладу, від 09.06.2020 №180 - 102% посадового окладу, від 09.07.2020 № 214 - 102% посадового окладу, від 11.08.2020 №249 - 102% посадового окладу, від 11.09.2020 № 276 - 102% посадового окладу, від 12.10.2020 №302 - 102% посадового окладу, від 10.11.2020 № 329 - 102% посадового окладу, від 10.12.2020 №361 - 102% посадового окладу, від 11.01.2021 №14 - 102% посадового окладу, від 10.02.2021 № 47 - 119% посадового окладу, від 10.03.2021 №94 - 119% посадового окладу, від 09.04.2021 № 136 - 119% посадового окладу, від 11.05.2021 №175 - 119% посадового окладу, від 10.06.2021 №220 - 119% посадового окладу, від 06.07.2021 №267 - 119% посадового окладу, від 10.08.2021 №328 - 119% посадового окладу, від 10.09.2021 № 358 - 119% посадового окладу, від 08.10.2021 № 392 - 119% посадового окладу, від 10.11.2021 № 430 - 119% посадового окладу, від 10.12.2021 №484 - 119% посадового окладу, від 10.01.2022 №5 - 119% посадового окладу, від 21.02.2022 №63 - 159% посадового окладу, від 09.03.2022 №88 - 159% посадового окладу, від 11.04.2022 №190 - 159% посадового окладу, від 11.05.2022 №238 - 159% посадового окладу, від 10.06.2022 № 285 - 159% посадового окладу, від 08.07.2022 №340 - 159% посадового окладу, від 09.08.2022 №378 - 159% посадового окладу, від 09.09.2022 №456 - 159% посадового окладу, від 07.10.2022 № 490 - 159% посадового окладу, від 08.11.2022 № 544 - 159% посадового окладу, від 07.12.2022 № 637 - 159% посадового окладу, від 23.01.2023 № 35 - 220% посадового окладу, від 13.02.2023 № 74 - 374% посадового окладу, від 10.03.2023 № 110 - 374% посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум. 20.11.2025, на виконання судового рішення, ГУ ДСНС у Харківській області виплатило позивачу недоплачену частину грошового забезпечення в загальному розмірі 145 990,30 грн, що підтверджується випискою з банку. Вважаючи, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду за стягненням середнього заробітку. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув права на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статтей 116, 117 КЗпП України. Визначаючи суму, яка підлягає стягненню, суд першої інстанції застосував принцип співмірності між сумою остаточного розрахунку та сумою середнього заробітку за час затримки у її виплаті, врахував відсутність доказів виплати при звільненні іншої частини спірних сум та вважав належним розміром середнього заробітку 306 862,32 грн. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно зі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Судом встановлено, що на час звільнення позивача зі служби цивільного захисту 17.07.2024, з ним не проведено повний розрахунок, а саме - не виплачено грошове забезпечення в належному розмірі. За наслідками судового оскарження, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 у справі № 520/33804/24 зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату окремих складових щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, грошової допомоги на соціально-побутові питання за 2022 рік. 20.11.2025, на виконання судового рішення, ГУ ДСНС у Харківській області виплатило належні позивачу кошти в загальному розмірі 145 990,30 грн. Отже, період прострочення щодо виплати позивачу належних сум грошового забезпечення тривав з дати його звільнення 17.07.2024 по день повного фактичного розрахунку 20.11.2025. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції вірно зазначив, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбачених ст. 117 КЗпП України. Доводи апелянта про те, що станом на момент звільнення позивача зі служби відповідач провів з ним повний розрахунок, тоді як виплата грошового забезпечення після його звільнення проведена ГУ ДСНС на виконання судового рішення, що унеможливлює застосування ст. 117 КЗпП України колегія суддів вважає помилковими з огляду на наступне. За змістом ч.1 ст. 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17. Колегія суддів зауважує, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (зокрема, грошового забезпечення) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Наведена правова позиція була неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 06.02.2020 у справі №806/305/17, від 06.08.2019 у справі №826/9793/18, від 20.02.2020 у справі №821/723/17, від 02.09.2020 у справі №804/7733/16, від 28.01.2021 у справі №240/11214/19, від 19.05.2022 у справі № 1640/3365/18, від 27.07.2023 у справі № 420/436/22. Доводи апеляційної скарги щодо непоширення на спірні правовідносини положень статей 116, 117 КЗпП України з огляду на те, що відносини, пов`язані з грошовим забезпеченням осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту регулюються спеціальним законодавством, а не нормами Кодексу законів про працю України колегія суддів відхиляє зважаючи на наступне. Так, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, тоді як норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Колегія суддів зазначає, що спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження служби цивільного захисту не містить норм щодо регулювання виплати звільненому працівнику середнього заробітку у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби цивільного захисту, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України. Подібні правові висновки щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні до осіб, проходження служби яких регулюється спеціальним законодавством неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 27.07.2023 у справі №420/436/22, від 25.04.2024 у справі №460/49364/22. Отже, доводи апеляційної скарги щодо безпідставності застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України не знайшли свого підтвердження. Розмір середнього заробітку визначений судом першої інстанції з розрахунку за шість місяців із врахуванням принципу співмірності та методики розрахунку, зазначеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23. Водночас, апелянт вважає, що визначена судом першої інстанції сума середнього заробітку, є неспівмірною із недоплаченою часткою грошового забезпечення. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Згідно абз.3 п.2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абз.1 п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Як вбачається з п. 5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 № 623 при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день перебування на службі визначається шляхом поділу суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата. Зі змісту Інструкції № 623 вбачається, що грошове забезпечення працівників служби цивільного захисту обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби. Судом встановлено, що періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних ОСОБА_1 сум, є проміжок часу з 18.07.2024 (наступний день після звільнення зі служби) по 20.11.2025 (день виплати коштів) включно. Здійснюючи розрахунок, судом враховано грошове забезпечення позивача за останні два повні місяці перед звільненням зі служби: травень 2024 р. 54 319,45 грн., червень 2024 р. 47 412,33 грн, що підтверджується довідкою про доходи. Таким чином, розмір середньоденного грошового забезпечення складає 1 667,73 грн (101 731,78 грн / 61 календарних днів). Періодом затримки належних позивачу сум при звільненні є період з 18.07.2024 до 20.11.2025 - 184 календарні дні або шість місяців як це передбачено ст.117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX). Таким чином, середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 1 667,73 грн/день за 184 дні становить 306 862,32 грн. Вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав за можливе застосувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 щодо застосування принципів співмірності, разом з тим дійшов висновку про те, що сума середнього заробітку 306 862,32 грн відповідає критеріям співмірності. Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що зазначена сума середнього заробітку є надмірною та підлягає зменшенню з огляду на наступне. Переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) Велика Палата Верховного Суду розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що «відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови). Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України». При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною. Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців». Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців». Зі змісту наведеної норми Велика Палата виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. За позицією Великої Палати, викладеної в постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Велика Палата повторила, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності. У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок: «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.». В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у згаданій Великою Палатою постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру. При визначенні розміру середнього заробітку, суд першої інстанції вважав за можливе застосувати розрахунок суми середнього заробітку виходячи з відсоткового співвідношення недоплаченої частини грошового забезпечення до виплачених сум при звільненні. Так, при звільненні позивачу нараховано грошове забезпечення в розмірі 396 952,78 грн, сума, виплачена на виконання рішення суду у справі № 520/33804/24 становила 145 990,30 грн. Отже, загальний розмір належних при звільненні виплат становив 542 943,08 грн (396 952,78 грн + 145 990,30 грн). Враховуючи наведене, невиплачена на день звільнення сума у розмірі 145 990,30 грн складає 26,89% від загального розміру належних при звільненні виплат у сумі 542 943,08 грн. З урахуванням принципу пропорційності 26,89% від загального розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 18.07.2024 до 20.11.2025 (306 862,32 грн) складає суму 82 515,28 грн (306 862,32 грн х 26,89%). Таким чином, колегія суддів вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 18.07.2024 до 20.11.2025 буде сума 82 515,28 грн. Наведені вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах, сформованою у постановах від 30.10.2025 у справі № 420/2649/24, від 23.10.2025 у справі № 340/4454/23, від 23.10.2025 у справі № 280/6214/23, від 08.10.2025 у справі № 320/30311/24, від 08.10.2025 у справі № 320/30311/24, від 07.10.2025 у справі № 520/7611/22, від 29.09.2025 у справі № 460/4387/24, від 18.09.2025 у справі № 160/2237/22, від 11.09.2025 у справі № 320/4309/21, від 05.09.2025 у справі № 200/5212/23, від 18.08.2025 у справі № 380/20130/23, від 18.08.2025 у справі № 160/20803/22, від 18.08.2025 у справі № 200/3986/23. Як наслідок, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні із застосуванням принципу пропорційності, приймаються колегією суддів в якості належних. Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України. Згідно з ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 2 ст. 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідно до положень статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятої статті 122 КАС України. За змістом положень статті 122 КАС України цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Висновок щодо норми права, яка підлягає застосуванню до випадків обчислення строків звернення до суду з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 у справі № 240/532/20. Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 240/532/20, установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, у межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Отже, виходячи із викладених правових позицій, з цим позовом до суду позивач мав звернутися в місячний строк з моменту, коли дізнався (мав дізнатися) про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Така правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 21.11.2024 у справі № 620/9315/23, від 28.03.2025 у справі № 360/572/21, від 11.12.2025 у справі № 380/5525/25. Судовим розглядом встановлено, що предметом позовної заяви є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.07.2024 до 20.11.2025. Остаточний розрахунок з ОСОБА_1 відповідачем здійснено 20.11.2025, що підтверджується випискою з карткового рахунку. Таким чином, строк звернення до суду з цим позовом закінчувався 22.12.2025 (з урахуванням вихідних днів). З позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 03.12.2025, тобто в межах строку, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України. З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду та про відсутність підстав для застосування наслідків пропуску такого строку. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. При цьому зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміни його мотивувальної та ( або) резолютивної частини. Враховуючи, що судом першої інстанції при визначенні розміру середнього заробітку не вірно застосовано норми матеріального права, колегія суддів вважає, що судове рішення підлягає зміні шляхом викладення абзаців другого та третього в іншій редакції. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 по справі № 520/31727/25 - змінити, виклавши абзаци другий, третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 17 липня 2024 року по 20 листопада 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 82 515,28 грн. Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (ЄДРПОУ 38631015) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 17 липня 2024 року по 20 листопада 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 82 515,28 грн (вісімдесят дві тисячі п`ятсот п`ятнадцять гривень 28 копійок). В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 у справі № 520/31727/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді О.В. Присяжнюк А.О. Бегунц