Постанова 4851 № 520/23393/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2026 р. Справа № 520/23393/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Русанової В.Б. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2025, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 11.12.25 по справі № 520/23393/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, в якому просить суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 26 квітня 2024 року по 15 серпня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 129827 (сто двадцять дев`ять тисяч вісімсот двадцять сім) грн. 52 коп; - зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 26 квітня 2024 року по 15 серпня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 129827 (сто двадцять дев`ять тисяч вісімсот двадцять сім) грн. 52 коп; - стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 по справі №520/23393/25 та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, стосовно того, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільнені сум грошового забезпечення був відсутній спір щодо їх розміру. Позивач вказує, що відповідно рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року ухваленого в адміністративній справі № 520/2387/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум, а також зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2019, з урахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу, з урахуванням виплачених сум. На виконання рішення суду відповідач 15 серпня 2025 року здійснив нарахування грошового забезпечення, а тому відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.3 ч. 1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи ( в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у них доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ( у порядку письмового провадження). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 проходив службу цивільного захисту у Головному управлінні ДСНС України у Харківській області. Відповідно до витягу з наказу (по особовому складу) від 26 квітня 2024 року №198 ОСОБА_1 звільнено зі служби цивільного захисту, знято з усіх видів забезпечення та виключено з кадрів ДСНС України. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2025 року по справі №520/2387/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДСНС України у Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДСНС України у Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Зобов`язано Головне управління ДСНС України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДСНС України у Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2019, з урахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2019, з урахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу, з урахуванням виплачених сум. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2025 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2025 по справі №520/2387/25 залишено без змін. Відповідачем, на виконання рішення суду від 24.04.2025 року по справі № 520/2387/25, 15.08.2025 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.12.2019 року, що підтверджується матеріалами справи. Вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 26 квітня 2024 року по 15 серпня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 129827 (сто двадцять дев`ять тисяч вісімсот двадцять сім) грн. 52 коп., позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спір щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 31.12.2019 року виник більш ніж через п`ять років після звільнення позивача. Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.12.2019 року був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні. Колегія судів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України). Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами (пункт 1 частини першої статті 92 Конституції України). Частиною першою статі 47 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Матеріалами справи підтверджено, що позивачу при звільненні зі служби 26.04.2024 не було виплачено індексацію грошового забезпечення. Таку індексацію присуджено судовим рішенням у справі №520/2387/25, яке набрало законної сили та на виконання якого відповідачем здійснено відповідні виплати 15.08.2025. Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Відповідно до ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Тобто на час проведення з позивачем повного розрахунку - 15.08.2025 та на день звернення до суду із цим позовом, стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком - у шість місяців. Судовим розглядом встановлено, що з 26.04.2024 позивача звільнено з військової служби, фактично остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено 15.08.2025 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2025 у справі №520/9903/25. На виконання зазначеного рішення відповідачем 15.08.2025 нараховано і виплачено позивачу суму у розмірі 135575,73 грн., що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку . Тобто, період затримки розрахунку у цій справі охоплюється періодом з 27.04.2024 по 15.08.2025 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу по день виплати позивачу індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення). Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100). Згідно з положеннями п. 2 Порядку № 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Абзацом третім пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відповідно до архівної відомості №1, грошові доходи позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передували події - звільненню з військової служби (без врахування разових виплат), склали: - за лютий 2024 року нараховано: 21283,30 грн. (без врахування додаткової винагороди 30000грн.) - за березень 2024 року нараховано: 21283,30 грн. (без врахування додаткової винагороди 14482,75грн.) Таким чином, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню з військової служби, склав: (21283,30+21283,30) / (29+31) = 709,44 грн. При звільненні позивачу нараховане грошове забезпечення в загальному розмірі 699320,73 грн., що підтверджується матеріалами справи Разом з тим, при звільненні відповідачем не виплачено позивачу грошове забезпечення в повному обсязі, яку в подальшому виплачено на виконання рішення суду у справі №520/2387/25 у розмірі 135575,73 грн. Отже, зазначені виплати були сплачені позивачу поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України. Загальні кількість днів затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 27.04.2024 по 15.08.2025 (але не більш як за шість місяців) становить 183 календарних днів. Таким чином, середній заробіток за затримку розрахунку за період з 27.04.2024 по 15.08.2025 становить 129827,52 грн. (709,44*183) У той же час суд апеляційної інстанції, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 при вирішенні цього спору, керується критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин, та вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Так, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. За обставин цієї справи колегія суддів вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із сум належних позивачу під час звільнення та суми, яка була нарахована позивачу на виконання рішення суду у справі №520/2387/25, та у зв`язку з отриманням коштів на виконання якого позивач звернувся з цим позовом до суду, з огляду на таке. З урахуванням інформації, що міститься в матеріалах справи, розмір належних позивачеві при звільненні виплат складає 834 896,46 грн. (сума що виплачена при звільненні 699320,73 грн. + сума доплаченого грошового забезпечення на виконання рішення суду 135575,73 грн.). У свою чергу, сума грошового забезпечення у розмірі 135575,73 грн., у зв`язку з несвоєчасно отриманням яких на виконання рішення суду у справі № 520/2387/25, позивач звернувся до суду з цим позовом, складає 16,23% (135575,73/834896,46х100) від усіх належних позивачу при звільненні сум. Відтак, колегія суддів вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та визначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.04.2024 до 15.08.2025 (але не більш як за шість місяців) у розмірі 21071,00 грн. (709,44 грн. х 16,23% х 183). Колегія суддів зазначає, що такий підхід забезпечить справедливий баланс інтересів сторін: захистить право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустить понесення відповідачем несправедливих та непропорційних майнових втрат. Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. За наведених обставин, з огляду на неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат саме у сумі 21071,00 грн. Висновки суду першої інстанції, що спір щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 31.12.2019 року виник більш ніж через п`ять років після звільнення позивача, а тому, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.12.2019 року був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні, з посиланням на постанови Верховного Суду від 04.12.2019 в справі № 825/742/16 та від 28.11.2022 в справі № 380/693/20, колегія суддів вважає безпідставними та помилковими, оскільки відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду. Водночас викладений у даній справі підхід до застосування правових норм узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 15.02.2024 в справі № 420/11416/23, від 10.04.2024 в справі № 360/380/23, від 30.04.2024 в справі № 560/6962/23, від 23.05.2024 в справі № 580/9003/23 та багато інших, які прийняті в часі пізніше, ніж постанови Верховного Суду від 04.12.2019 в справі № 825/742/16 та від 28.11.2022 в справі №380/693/20. Вищенаведене також узгоджується із позицією Верховного Суду, яка наведена у постанові від 24.01.2025 у справі № 380/1607/24. Крім того, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не вірно встановлено фактичні обставини справи, стосовно того, що спір щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 31.12.2019 року виник більш ніж через п`ять років після звільнення позивача, оскільки позивача відповідно до наказу (по особовому складу) №198 звільнено 26.04.2024, а не 01.01.2020, як помилково встановлено судом першої інстанції та слугувало підставою для відмови у задоволенні позову. Стосовно доводів позивача про те, що до періоду після 19.07.2022, який обмежено шістьма місяцями неможливо застосовувати принцип співмірності з посиланням на постанову Верховного суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, колегія суддів зазначає наступне. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови). Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України". Водночас, Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною. Отже, частина перша статті 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) передбачає: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців". Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення юридичної визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій "період затримки (прострочення)", установивши для нього граничну межу. Водночас, встановлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Законодавче рішення усуває ризик "нескінченної" відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути, безумовно, стягнута незалежно від обставин. За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття "обмеження максимального строку" та "досягнення співмірності" не можна ототожнювати. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Закон №2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності. У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Отже, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Враховуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи та як наслідок помилково відмовлено у задоволенні позову, у зв`язку з чим, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 по справі №520/23393/25 підлягає скасуванню, з прийняттям постанови, якою адміністративний позов задовольнити частково, визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 27 квітня 2024 року по 15 серпня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 21071,00 (двадцять одна тисяча сімдесят одна гривня) грн. 00 коп. та зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 27 квітня 2024 року по 15 серпня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 21071,00 (двадцять одна тисяча сімдесят одна гривня) грн. 00 коп. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 по справі № 520/23393/25 - скасувати. Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 27 квітня 2024 року по 15 серпня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 21071,00 (двадцять одна тисяча сімдесят одна гривня) грн. 00 коп. Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 27 квітня 2024 року по 15 серпня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 21071,00 (двадцять одна тисяча сімдесят одна гривня) грн. 00 коп. В іншій частині частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді В.Б. Русанова Я.В. П`янова