Постанова 4813 № 495/231/26

Номер провадження: 33/813/772/26 Номер справи місцевого суду: 495/231/26 Головуючий у першій інстанції Волкова Ю. Ф. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.04.2026 року м. Одеса Суддя Одеського апеляційного суду Сегеда С.М., за участю: секретаря Козлової В.А., захисника ОСОБА_1 - адвоката Заліпаєва Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє захисник адвокат Заліпаєв Юрій Валерійович, на постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 січня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ВСТАНОВИВ: Зазначеною постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, серії ПдРУ № 379952 від 10.01.2026 року ОСОБА_1 ставиться у провину вчинення адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 172-15 КУпАП із таким формулюванням: з 00:00 год. 07.01.2026 року по 09:00 год. 08.01.2026 у прикордонному наряді «Контрольний пост», організувавши несення служби шляхом перевірки документів та огляду транспортних засобів у осіб, які прямують через транзитну ділянку автодороги Одеса-Рені. В період несення служби близько 14:00 год.07.01.2026 року ОСОБА_1 не належним чином здійснив перевірку документів та наявність законних підстав для проїзду у осіб чоловічої статті, які слідували у маршрутному транспортному засобі. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги ст. 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, абзац 6 п. 12 глави 5 розділу ІІ МВС № 1261, за що передбачена відповідальність за ч.2 ст. 172-15 КУпАП. Зазначені обставини стали підставою для винесення оскаржуваної постанови Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області від 29 січня 2026 року про визнання винним і притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 173-15 КУпАП (а.с.10). Не погоджуючись із вказаною постановою суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє захисник - адвокат Заліпаєв Ю.В., звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення (а.с.13-17). Постановою Одеського апеляційного суду від 30 березня 2026 року ОСОБА_1 поновлено строк на апеляційне оскарження постанови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 січня 2026 року. Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Апеляційний суд зазначає, що відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Згідно з положеннями ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Статтею 251 КУпАП, передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно до ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності також має право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою, оскаржувати постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Верховний Суд у постановах від 31.03.2021 у справі №676/752/17, від 21.03.2019 у справі №489/1004/17, від 30.01.2020 у справі №308/12552/16-а та у справі №482/9/17, від 06.02.2020 у справі №205/7145/16-а зробив наступні висновки: «…закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи». Суди повинні неухильно виконувати вимоги ст. 268 КУпАП щодо розгляду справи про адміністративні правопорушення у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності зазначеної особи це можливо лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце та час розгляду і якщо від неї не надійшло клопотання про його відкладення. Відповідно до ч.1 ст.277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніше як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначається дата і місце розгляду справи. Згідно постанови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 січня 2026 року, ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, розгляд вказаної справи відбувся без його присутності. Однак, матеріали справи не містять даних про те, що судом першої інстанції ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату і місце розгляду справи, призначеного на 29.01.2026 року. Судова повістка із зазначенням дати слухання, що міститься в матеріалах справи, не відповідає фактичній даті розгляду справи, відповідно суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 268 КУпАП, розглянув справу без участі ОСОБА_1 , який при цьому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 277-2 цього Кодексу, не був належним чином повідомлений про дату і місце розгляду справи, а тому його доводи в апеляційній скарзі про порушення його права на захист в суді, є обґрунтованими. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що адреса зазначена в судовій повістці суду першої інстанції, не відповідає реєстрації місця проживання ОСОБА_1 . Так, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади №2026/003883132 від 11.03.2026 року, дата реєстрації 15.02.2017 року (а.с.23). Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд дійшов висновку про порушення судом першої інстанції процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки справу розглянуто за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не повідомленої належним чином про час і місце судового засідання, що зобов`язує суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції і прийняти нову, як того вимагає п. 3 ч. 8 ст. 294 КУпАП. Стосовно суті вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, то суд апеляційної інстанції, вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, серії ПдРУ № 379952 від 10.01.2026 року ОСОБА_1 ставиться у провину вчинення адміністративного правопорушення за ч. 2 ст.172-15 КУпАП із таким формулюванням: з 00:00 год. 07.01.2026 по 09:00 год. 08.01.2026 у прикордонному наряді «Контрольний пост» організувавши несення служби шляхом перевірки документів та огляду транспортних засобів у осіб, які прямують через транзитну ділянку автодороги Одеса-Рені. В період несення служби близько 14:00 год.07.01.2026 не належним чином здійснив перевірку документів та наявність законних підстав для проїзду у осіб чоловічої статті, які слідували у маршрутному транспортному засобі. Своїми діями порушив вимоги ст.. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (Далі -ЗСУ), абзац 6 п. 12 глави 5 розділу ІІ МВС № 1261, за що передбачена відповідальність за ч.2 ст. 172-15 Кодексу. Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 січня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 172-15 КУпАП та притягнуто його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172-15 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн. Так, приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції виходив із того, що вина ОСОБА_1 підтверджується зібраними по справі доказами, а саме: -протоколом про адміністративне правопорушення, серії ПдРУ № 379952 від 10.01.2026, яким зафіксовано дату, час, місце, учасників адміністративного правопорушення (а.с. 3); -документами, що посвідчують особу правопорушника (а.с. 4); -поясненнями учасників адміністративного правопорушення (а.с. 5). Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про доведеність наявності в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, оскільки такий висновок відповідає фактичним обставинам справи та узгоджуються із наявними в матеріалах справи доказами, які, на переконання апеляційного суду, були в повній мірі досліджені судом. Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено яких-небудь даних, які би давали підстави вважати, що начальник відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) ОСОБА_2 був упереджений при складанні щодо ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення, що в нього були підстави для обмови останнього та фальсифікації протоколу, і що він зацікавлений у результатах розгляду справи. З підстав викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що начальник відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) ОСОБА_2 при виконанні своїх функціональних обов`язків діяв у межах наданих йому повноважень. Відповідно вказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та передбаченими способами. Відповідно відсутні будь-які сумніви у їх достовірності та істинності. Диспозиція ч. 2 ст. 172-15 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду. Об`єктивною стороною недбалості, тобто недбале ставлення до служби передбачає невиконання або неналежне виконання службових обов`язків через недбале чи несумлінне ставлення до них. При цьому, якщо особа не мала реальної можливості взагалі проявити ставлення до своїх службових обов`язків, то не можна говорити про те, що воно було недбалим чи несумлінним (через хворобу, у зв`язку з виконанням інших покладених на неї обов`язків внаслідок нетривалої роботи на посаді та за відсутності досвіду тощо). Недбале ставлення військової службової особи до своїх службових обов`язків характеризує, перш за все, об`єктивну сторону вчиненого і виявляється в тому, що за наявності в особи реальної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, винний або взагалі не діє, не виконує службові обов`язки, або хоча і діє, але виконує ці обов`язки неналежним чином, не відповідно до закону або відповідно до нього, проте неякісно, неточно, неповно, несвоєчасно, поверхово, у протиріччя з установленим порядком і тією обстановкою, що склалася, тощо. Верховний Суд України у своїй постанові від 21.05.2021 справі № 185/12161/15-к вказав, що при встановленні недбалого ставлення до військової служби у формі невиконання службових (посадових) обов`язків необхідно встановити, що винний зобов`язаний був вчинити ті дії, невиконання яких ставиться йому за вину. Військова службова особа може відповідати за недбале ставлення до військової служби лише у тому випадку, коли вона не тільки повинна була через свій службовий обов`язок виконати ті чи інші дії, але й могла, тобто мала реальну можливість виконати їх належним чином. Якщо військова службова особа перебувала у таких умовах, за яких не мала фактичної можливості належно виконати свої службові (посадові) обов`язки, то відповідальність за недбале ставлення до військової служби виключається. Стаття 172-15 КУпАП є бланкетною нормою, тобто такою, що лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших нормативно-правових актів, що наповнює дану норму більш конкретним змістом для встановлення тих ознак, які мають значення для правильної правової кваліфікації зазначеного діяння. Тобто, у протоколі про адміністративне правопорушення повинно бути зазначено, які порушення правил несення військової служби допущені особою та якими нормативними актами передбачені правила, що порушила особа. Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України» з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) в Україні настає особливий період. Відповідно до Указу Президента України №303/2014 від 17.03.2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VІ, в Україні оголошено часткову мобілізацію, отже з того часу настав особливий період, який триває по теперішній час, оскільки рішення про демобілізацію, затвердженого Верховною Радою України (ст. 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») не приймалось. Також, щодо факту запровадження особливого періоду в Україні з 18.03.2024 наголосив Верховний Суд України у постанові від 30.05.2018 у справі №521/12726/16-ц. Крім того, у зв`язку з військовою агресією РФ указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який був продовжений та діє і по теперішній час. Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі. У доводах апеляційної скарги безпідставно наголошується на тому, що у матеріалах справи має бути наведений конкретний нормативний акт із переліком службових обов`язків, порушених військовослужбовцем. Відповідно до вимог ст. 11, 16 Закону України «Про статут внутрішньої служби ЗСУ», кожен військовослужбовець зобов`язаний сумлінно виконувати службові обов`язки, накази командирів і положення чинних нормативних актів. Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами ЗСУ, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. Ці обов`язки мають загальнонормативний характер і визначаються законами, статутами та наказами Міністерства оборони України. Отже, суд, визнаючи військовослужбовця винним у недбалому ставленні до служби, має право посилатися на загальні норми військових статутів та наказів Міністерства оборони України, без необхідності деталізувати окремий перелік обов`язків. Як вже зазначалось вище, відповідальність за недбалість настає у разі, якщо особа мала обов`язок і реальну можливість діяти, але свідомо не діяла. ОСОБА_1 , як посадова особа, відповідно до абзацу 6 пункту 12 глави 5 розділу 3 Наказу МВС «Про затвердження Інструкції про службу прикордонних нарядів Державної прикордонної служби України» № 1261 під час виконання завдань контрольний пост зобов`язаний здійснювати перевірку документів у визначеної категорії осіб, які перебувають у транспортному засобі, наявності і дійсності реєстраційних документів на транспортний засіб, огляд транспортних засобів з метою виявлення правопорушників, зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон, інших підозрілих предметів, проте, як вбачається з матеріалів справи, даний обов`язок передбачений абзацом 6 пунктом 12 главою 5 розділу 3 ОСОБА_1 не було виконано. Зібрані у справі докази в їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для прийняття рішення про наявність у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 172-15 КУпАП, відтак доводи апеляційної скарги про ухвалення судом рішення за відсутності підстав, всупереч фактичним обставинам справи, є безпідставними та голослівними. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32). Враховуючи викладене, слід дійти висновку про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 172-15 КУпАП підтверджуються зібраними по справі доказами. Підстави вважати вказані докази неналежними, у суду апеляційної інстанції відсутні. Інших переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 172-15 КУпАП, під час апеляційного розгляду не встановлено. Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови у межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Керуючись ст.ст. 251, 280, 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє захисник адвокат Заліпаєв Юрій Валерійович, задовольнити частково. Постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 січня 2026 скасувати. Прийняти постанову, якою ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення і притягнути ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. (сімнадцять тисяч гривень). Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу. У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений ч. 1 ст. 307цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті Кодексу України про адміністративні правопорушення та зазначеного у постанові про стягнення штрафу. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду С.М. Сегеда