Постанова Харківський апеляційний суд № 619/5551/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2026 року м. Харків справа № 619/5551/23 провадження № 22-ц/818/2087/26 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого - Пилипчук Н.П., суддів колегії - Тичкової О.Ю., Люшні А.І. розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за позовом АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Дергачівського районного суду м. Харкова від 10 січня 2024 року, постановлене суддею Овсянніковим В.С., в с т а н о в и в: У листопаді 2023 року АТ «Сенс Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг від 09.10.2018 у розмірі 81 753 (вісімдесят одна тисяча сімсот п`ятдесят три) гривні 56 копійок та судові витрати у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 09.10.2018 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 631032414, відповідно до умов якої Банк зобов`язується надати Позичальнику кредит, а Позичальник зобов`язується в поряду та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором. Умовами цього договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору останній зобов`язаний достроково виконати усі борггові зобов`яззання перед банком протягом 30 календарних днів з дня отримання від банку такої інформації. Згідно з Витягу з Державного реєстру банків, затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс банк», внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022 року. Банк свої зобов`язання за Кредитним договором виконав, надавши Позичальнику кредит. Однак Позичальник своїх зобов`язань за Кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 22.01.2023 має заборгованість за Кредитним договором у розмірі 81 753 (вісімдесят одна тисяча сімсот п`ятдесят три) гривні 56 копійок. З метою дооосудового, добровільного врегулювання спору на адресу позичальника було направлено досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань. Цю вимогу відповідачем було залишено без реагування. Станом на день подання позову відповідач продовжує ухилятись від належного виконання зобов`язань за Договором, чим порушує законні права та інтереси позивача, відтак останній змушений звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів. Рішенням Дергачівського районного суду м. Харкова від 10 січня 2024 року позовні вимоги Акціонерного Товариства "Сенс Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Акціонерного Товариства "Сенс Банк" заборгованості за кредитним договором № 631032414 у розмірі 81 753 (вісімдесят одна тисяча сімсот п`ятдесят три) гривні 56 копійок, станом на 22.01.2023. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства "Сенс Банк" витрати за сплату судового збору у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні. В апеляційній скарзі представник відповідача просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказує, що на підтвердження позовних вимог позивачем долучено до позову розрахунок заборгованості за кредитом. За змістом вказаного розрахунку вбачається, що в період з 08.11.2018 року по 09.06.2023 року ОСОБА_1 використано кредитні кошти на загальну суму 54 132,25 грн. При цьому фактично ОСОБА_1 повернуто кошти в сумі 87 659,00 грн. Тобто сума фактично повернутих коштів перевищила суму фактично витрачених кредитних коштів аж на 33 526,75 грн. (87 659,00 грн. - 54 132,25 грн.). Відтак, з огляду на зміст розрахунку, який складений самим позивачем, вбачається факт відсутності заборгованості за тілом кредитом, з огляд на фактичне повернення суми використаних кредитних коштів ОСОБА_1 . В той же час банком допущено неправомірне нарахування відсотків та комісії РКО. Місцевий суд залишив поза увагою той факт, що за змістом анкети-заяв та оферти не відображено факт погодження з ОСОБА_1 умов щодо сплати процентної ставки за користування кредитом та комісії за обслуговування кредиту розрахункове-касове обслуговування). Наголошує, що враховуючи розмір коштів, які сплачені ОСОБА_1 та зараховані банком в рахунок тіла кредиту 87 659,00 грн., в рахунок непогоджених відсотків 36 885,35 грн., в рахунок непогодженої комісії РКО 73 573,20 грн., загальна сума фактично повернутих відповідачкою коштів складає 110 458,55 грн. (87 659,00 грн. +36 885,35 грн. + 73 573,20 грн.). Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 взятих на себе кредитних зобов`язань належним чином не виконала, доказів, які б спростовували правильність складеного позивачем розрахунку заборгованості або його часткового погашення не надала, підстав для звільнення відповідача від обов`язку з повернення використаних ним кредитних коштів у вказаному розмірі, або для зменшення вказаної суми боргу матеріали справи не містять. Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09.10.2018 між АТ «Альфа Банк» та відповідачем ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) уклали угоду про надання кредиту № 631032414, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Тип кредиту: «Споживчий кредит». Сума кредиту 27, 500 гривень. Процентна ставка - 26 % річних, тип ставки - фіксована. Строк кредиту - 12 місяців (а.с. 5). 09.10.2018 року між ПрАТ СК «Альфа Страхування» та ОСОБА_1 підписано заяву (акцепт) № 248.631032414.111 та №227.631032414.111 про прийняття пропозиції укласти договір страхування (зворотній бік а.с. 5). Відповідно до анкети-заяви № 631032414 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 09.10.2018, з умовами якої погодився відповідач, про що свідчить наявність його власноручного підпису в ній, визначено базову відсоткову ставку, розмір щомісячних платежів тощо (зворотній бік а.с. 4-5). До кредитного договору банк додав загальні умови договорів кредитування, паспорт споживчого кредиту, який підписаний відповідачем. Тобто відповідачка погодилась на приєднання до публічної пропозиції, підтвердила акцептування публічної пропозиції на укладення зазначеного договору і приєднання до умов договору, погодилась з усіма умовами обраної програми кредитування в редакції, що діяла на час його підписання. Матеріали справи містять підтвердження, що Паспорт споживчого кредиту надавався для ознайомлення відповідачці та вона погодилась з ним, підписуючи угоду, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачкою кредитних коштів містив умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами зазначеному в цьому документі, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Отже, сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. 12.08.2022 року рішенням позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про заміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «СЕНС БАНК», що підтверджується витягом з державного рееєстру банків таа випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 30.11.2022 (а.с. 23-30). Відповідно до письмової досудової вимоги б/н від 04.09.2023, банк звернувся до ОСОБА_1 з вимогою погасити заборгованість, яка станом на 22.01.2023 по кредитному договору № 631032414 в загальному розмірі становить 81 753 (вісімдесят одна тисяча сімсот п`ятдесят три) гривні 56 копійок, протягом 30 днів з моменту отримання письмової вимоги банку (а.с. 17- 22). Доказів отримання відповідачем такої вимоги стороною позивача суду не надано. Відповідно до виписки по особовим рахункам за період з 09.10.2018 по 04.07.2023 відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання та не здійснює щомісячні погашення по кредиту, що є підставою для звернення про стягнення суми заборгованості за кредитом. Поточна сума заборгованості на кінцеву дату виписки становить 81 753 (вісімдесят одна тисяча сімсот п`ятдесят три) гривні 56 копійок (а.с. 8-9). Відповідно до частин 1 і 2ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Взяті на себе зобов`язання за договором від 09.10.2018 року банк виконав своєчасно і повністю, надавши ОСОБА_1 кредитні ресурси, однак в порушення зазначених умов договору ОСОБА_1 зобов`язання за договором належним чином не виконала. ОСОБА_1 отримувала кредитні кошти, користувалася ними та протягом тривалого періоду часу частково виконувала зобов`язання щодо їх повернення, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою, які було надано банком до суду першої інстанції та не заперечується самим відповідачем. Банком в підтвердження боргу ОСОБА_1 надано розрахунок заборгованості та виписку по рахунку боржника, яка є первинним документом та підтверджує здійснені по банківському рахунку операції, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведеність позовних вимог банку в частині стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту та за відсотками за користування кредитом. Доводи ОСОБА_1 , що ні в анкеті-заяві, ні в оферті не відображено факт погодження з ОСОБА_1 умов щодо сплати процентної ставки за користування кредитом, спростовуються змістом оферти на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, де розділом ІІІ передбачено процентну ставку за користування кредитними коштами 26% річних. Задовольняючи позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з доведеності невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору. Проте, висновки суду першої інстанції щодо заборгованості ОСОБА_1 за комісією є помилковими. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення частини першої, другої та п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними. За пунктом 4 частини 1 статті 1Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України«Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Закон України «Про споживчекредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Пунктом 5 Правил про споживчий кредит передбачено, що банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит). Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України«Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Закон України«Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Частиною 1 статті 11 Закону України«Про споживче кредитування» передбачено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частиною 1 та частиною 2 статті 11, частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 461/2857/20. У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, банком в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються ОСОБА_1 та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору та вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23. З виписки по рахунку за кредитною карткою ОСОБА_1 вбачається, що за період з 09.10.2018 по 04.07.2023 року, банком неправомірно нараховано позичальнику щомісячне списання за розрахунково-касове обслуговування основної картки на загальну суму 58608,55 грн, яка підлягає вираховуванню із загального розміру заборгованості. Суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі. У зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення - зміні зі зменшенням розміру заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню з підстав, зазначених вище. Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції. Таким чином стягненню з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» підлягає заборгованість за кредитним договором в розмірі 23145,01 грн. В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 в іншій частині, слід відмовити. Стосовно доводів апеляційної скарги, що сторонами не погоджено відсотки за користування кредитом спростовуються матеріалами справи, а саме угодою про надання кредиту № 631032414, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, де зазначена процентна ставка - 26 % річних, тип ставки фіксована. Статтями 12, 81ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. З урахуванням вказаного рішення суду першої інстанції слід змінити, а позовні вимоги - задовольнити частково. Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» задоволено частково на 28,31%, тому сплачений судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 759,84 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк». Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково на 71,69%, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 2308,99 грн підлягає стягненню з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 . Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Враховуючи ч.10 ст.141 ЦПК України, з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути різницю судових витрат, покладених на обидві сторони, в розмірі 2308,99 -759,84 = 1549,15 грн. Керуючись ст. ст. 367,368,376,381,382,383, 384 ЦПК України,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Дергачівського районного суду м. Харкова від 10 січня 2024 року змінити в частині сум стягнення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 23145,01 грн. Перерозподілити судові витрати. Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1549,15 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Н.П. Пилипчук Судді: О.Ю. Тичкова А.І. Люшня