Постанова 4818 № 646/9092/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА Іменем України 13 січня 2025 року м. Харків справа № 646/9092/24 провадження № 22-ц/818/553/25 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дурдинець Володимира Володимировича на рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 11 вересня 2024 року у складі судді Бібіка О.В., в с т а н о в и в: У серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 67878 грн 90 коп., суму сплаченого судового збору в розмірі 3028 грн та 9200 грн витрат на професійну правову допомогу. Рішенням Червонозаводського районного суду м.Харкова від 11 вересня 2024 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 67878,90 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» сплачений судовий збір в сумі 3028,00 грн, а також витрати на професійну правову допомогу у розмірі 9200 грн. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Дурдинець Володимир Володимирович, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Зазначає, що відповідачці не було відомо про судове слухання, вона не мала можливості повідомити суд про свої заперечення проти позовної заяви. Також посилається на те, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення до суду. Просить рішення суду скасувати та в задоволенні позовних вимог відмовити. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка належним чином не виконувала умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь кредитора. Такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судовим розглядом встановлено, що 11 липня 2017 року ОСОБА_2 підписано оферту на укладання угоди про обслуговування кредитної картки відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета Кредиту для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії у розмірі 200 000 грн. Процентна ставка 24% річних. Тип процентної ставки фіксований. Обов`язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 7% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн. Підписанням цієї оферти позичальник беззаперечно підтверджує, що перед укладанням угоди ознайомлений, в тому числі у письмовій формі: зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту; з нормами закону України «Про споживче кредитування» та нормативними актами НБУ; із інформацією, зазначеною в ч.2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг, яка розміщена на офіційній сторінці банку у мережі інтернет за посиланням www.alfabank.ua. Всі відносини, що не врегульовані угодою, запропоновано позичальником врегулювати договором, який визначає всі інші істотні умови надання та користування кредитом, додатково до тих, що вказані в угоді, і є невід`ємною частиною угоди та діюча редакція якого розміщена на сайті банку www.alfabank.ua. Також 11 липня 2017 року ОСОБА_2 підписала паспорт споживчого кредиту, відомості за яким є аналогічним оферті на укладання угоди про надання кредиту від 11 липня 2017 року. 22 лютого 2021 року між Акціонерним товариством «Альфа-банк» (клієнт) та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФОРТ» (фактор) укладено договір факторингу № 1 за умовами якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає фактору, а фактор набуває належне клієнтові право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено в додатку до договору. Згідно з п. 2.3 договору факторингу право вимоги вважається відступленим фактору з дати оплати фактором ціни прав вимоги відповідно до п 4.2 цього договору. В дату здійснення оплати фактором ціни прав вимоги відповідно до цього договору сторони підписують акт приймання-передачі реєстру боржників, за формою встановленою в додатку до цього договору. Відповідно до п.4.2 договору факторингу ціна права вимоги за цим договором становить 14 235 001,00 грн. Фактор зобов`язаний передати в розпорядження клієнту грошові кошти і сплатити Клієнтові ціну прав вимоги в розмірі 14 235 001,00 00 грн, шляхом перерахування на рахунок Клієнта № НОМЕР_1 відкритого в АТ «Альфа-Банк», до 23.02.2021 року. Представником позивача долучено до матеріалів справи копію акту приймання-передачі реєстру боржників від 22 лютого 2021 року до договору факторингу № 1 за яким у відповідності та на виконання договору факторингу № 1 від 22 лютого 2021року Клієнт передав, а Фактор отримав право вимоги, детальний опис складових якого наведений в додатку № 1-1 до договору та копію платіжного доручення № 35 від 23 лютого 2021 року на суму 14 235 001,00 грн (призначення платежу: за право вимоги згідно договору факторингу № 1 від 22 лютого 2021 року). 23 лютого 2021 року між ТОВ «ФК«ФОРТ» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (фактор) укладено договір факторингу № 01-23-02/21 за умовами якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає фактору, а фактор набуває належне клієнтові право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено в додатку № 1-1 до договору. Згідно з п. 2.3 договору факторингу право вимоги вважається відступленим фактору з моменту підписання цього Договору. В день підписання цього Договору Сторони підписують Акт приймання-передачі Реєстру Боржників, за формою встановленою в Додатку № 2 до цього договору. Відповідно до п.4.2 договору факторингу ціна права вимоги за цим договором становить 14 235 001,00 грн. Фактор зобов`язаний передати в розпорядження клієнту грошові кошти і сплатити Клієнтові ціну прав вимоги в розмірі 14 235 001,00 грн, шляхом перерахування на рахунок Клієнта № НОМЕР_2 відкритого в АТ «ПУМБ», до 09.03.2021 року. Представником позивача долучено до матеріалів справи копію акту приймання-передачі реєстру боржників від 23 лютого 2021 року до договору факторингу № 01-23-02/21 за яким у відповідності та на виконання договору факторингу № 01-23-02/21 від 23 лютого 2021 року Клієнт передав, а Фактор отримав право вимоги, детальний опис складових якого наведений в додатку № 1-1 до договору та копію платіжного доручення № 129 від 23 лютого 2021 року на суму 13 235 001,00 грн (призначення платежу: за право вимоги згідно договору факторингу № 01-23-02/21 від 23 лютого 2021 року). Згідно витягу з додатку № 1-1 до договору факторингу № 4 01-23-02/21 від 23 лютого 2021 року «Характеристика права вимоги, переданих фактору клієнтом за договором та боржників за основними договорами» від 23 лютого 2021 року, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором 11.07.2017 року, у сумі 75 790,80 грн, з яких: 51 965,75 грн сума за основною заборгованістю в валюті договору на дату укладення договору, 23 825,05 грн сума заборгованості в валюті договору (проценти та комісія за кредитом) на дату укладення договору (а.с.12, 53-54). З наданого розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку з 11 липня 2017 року по 08 квітня 2024 року вбачається, що станом на 23 лютого 2021 року ОСОБА_2 має заборгованість в сумі 67878,90 грн. 05.04.2024 року ОСОБА_2 уклала шлюбу з ОСОБА_3 , прізвище після державної реєстрації шлюбу змінено з ОСОБА_4 на ОСОБА_5 . У наданому розрахунку міститься інформація щодо поточної заборгованості клієнта за тілом кредиту, також наявні відомості про часткове погашення відсотків за користування кредитом. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України). Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг. Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України). Під час розгляду справи встановлено, що кредитний договір від 11 липня 2017 року містить інформацію про суму кредиту, мету кредиту, умови та порядок видачі, строк їх повернення, погашення, розмір відсоткової ставки (річної), відповідальність сторін, вони підписані сторонами, сторони досягли домовленості з усіх істотних умов договору, на момент укладення договору позичальниця не заявляла додаткових вимог щодо умов кредитного договору та в подальшому частково виконувала його умови, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним й відповідало їхній внутрішній волі. Однак, отримавши кошти в кредит, в порушення умов виконання кредитного договору ОСОБА_6 , свої зобов`язання по поверненню кредиту і сплаті процентів за користування грошима належним чином не виконала. ОСОБА_6 отримувала кредитні кошти, користувалася ними та частково виконувала зобов`язання щодо їх повернення, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою, які було надано банком до суду першої інстанції, тому і підлягає стягненню з неї на користь кредитора в заявленому розмірі. За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідачка отримала кредит за договором від 11 липня 2017 року, проте не виконала взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, отримані в кредит кошти не повернула, тому наявні підстави для стягнення з неї на користь позивача заборгованість за тілом кредиту. Проте, висновки суду першої інстанції щодо розміру заборгованості ОСОБА_6 є помилковими. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення частини першої, другої та п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними. За пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Пунктом 5 Правил про споживчий кредит передбачено, що банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит). Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Частиною 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частиною 1 та частиною 2 статті 11, частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 461/2857/20. У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, банком в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються ОСОБА_6 та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору та вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23. З виписки по рахунку за кредитною карткою ОСОБА_6 вбачається, що станом на 23.02.2021 року, банком неправомірно нараховано позичальнику щомісячне списання за розрахунково-касове обслуговування основної картки на загальну суму 39 089,83 грн, яка підлягає вираховуванню із загального розміру заборгованості. Суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі. У зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення - зміні зі зменшенням розміру заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню з підстав, зазначених вище. Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції. Таким чином стягненню з ОСОБА_6 на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» підлягає заборгованість за кредитним договором в розмірі 28 789,07 грн. В задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» до ОСОБА_6 в іншій частині, слід відмовити. Щодо посилання апелянта на неналежне повідомлення його про розгляд справи, судова колегія зазначає наступне. Ухвалою судді Червонозаводського районного суду м.Харкова від 20 серпня 2024 року відкрито провадження у справі. Визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням ( викликом) сторін (а.с.42). Розгляд справи призначено на 11.09.2024 рік. Копію ухвали про призначення та копію позовної заяви направлено на адресу відповідачів, проте повернуто із зазначенням «адресат відсутній». Тому суд першої інстанції мав підстави для розгляду справи за відсутності відповідачки. Щодо посилання представника відповідача, що позивачем пропущений строк позовної давності на звернення до суду із позовом, судова колегія зазначає наступне. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України). Матеріалами справи підтверджено, що відповідач не виконував свої обов`язки щодо сплати кредитних коштів. Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором є обґрунтованим, оскільки строк позовної давності позивачем не пропущений, виходячи з наступного. Останнє поповнення рахунку ОСОБА_2 відбулося 06.10.2019 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» 540-IX від 30 березня 2020 року розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема п. 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний Закон набрав законної сили з 02 квітня 2020 року. Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції застосовував подовження строку позовної давності, та стягнув заборгованість. В апеляційній скарзі відповідачка просила про застосування строків позовної давності, зазначивши, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» 540-IX від 30 березня 2020 року втратив чинність 30.06.2023 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Тому підстав для стягнення суми заборгованості не вбачається. Разом з тим Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм та період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, в якому пунктом 19 визначено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259,362,559,681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Таким чином висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості відповідає вимогам закону, оскільки строк позовної давності за зазначений період продовжений Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм та період дії воєнного стану», який вже був чинним на момент скасування Закону України 540-IX від 30 березня 2020 року Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» . У зв`язку з викладеним, починаючи з дня набрання чинності Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX, тобто з 02.04.2020 року діє положення про продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану в Україні. Задовольняючі позовні вимоги суд першої інстанції обґрунтовано застосовував подовження строку позовної давності, оскільки Закон України № 540-IX від 30 березня 2020 року набрав законної сили 02 квітня 2020 року. Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» звернулося до суду з вказаним позовом 16.08.2024 року, тобто у межах трирічного строку давності. Щодо витрат на правничу (правову) допомогу , судова колегія зазначає наступне. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Частинами 1, 2 ст. 246 ЦПК України визначено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу (ч. 3 ст. 246 ЦПК України). Відповідно до статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено. Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат. Так судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Зі змісту статті 58 ЦПК України вбачається, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Згідно статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Частиною четвертою статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». У відповідності до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Судом встановлено, що 03.07.2024 року між адвокатом Литвиненко О.І. та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладений договір про надання правової ( правничої) допомоги № 03-07/24, в якому визначено, що вартість послуг адвоката встановлюється з розрахунку, що ціна однієї години затраченого адвокатом часу на надання послуг становить 2 000,00грн без ПДВ. Конкретні суми до оплати наводяться у Акті приймання - передачі наданих послуг, надісланому адвокатом та погодженому із клієнтом. Згідно акту приймання - передачі наданих послуг №1 від 15.07.204 року вбачається, що адвокатом надано клієнту юридичні послуги, а саме: надання первинної консультації, правовий аналіз наявних документів у замовника, правової ситуації із застосуванням відповідного законодавства, правових висновків ВС та ЄС з прав людини, підготовка та подання позовної заяви. Загальний затрачений час становить 2,6 години вартістю 9 200,00 грн. Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Витрати на правничу допомогу адвоката можуть включати в себе гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката. Для того, щоб суд міг визначити розмір понесених витрат на правничу допомогу з метою їх подальшого розподілу, сторона по справі повинна подати детальний опис наданих робіт (послуг) та здійснених нею витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При відшкодуванні витрат на правничу допомогу розмір судових витрат встановлюється судом на підставі поданих доказів (договори, рахунки, акти виконаних робіт тощо). У такому випадку важливо, щоб договір про надання правничої допомоги був з прозорим ціноутворенням, аби суд міг об`єктивно оцінити вартість та обсяги роботи адвоката. Адвокат повинен також надати детальний опис виконаних робіт з наданням доказів (документального підтвердження) факту виконаних адвокатом робіт. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги. Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015 року, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Із змісту договору про надання правничої допомоги від 03.07.2024 року укладеного між адвокатом Литвиненко О.І. та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» вбачається, що вартість послуг адвоката встановлюється з розрахунку, що ціна однієї години затраченого адвокатом часу на надання послуг становить 2 000,00грн без ПДВ. Конкретні суми до оплати наводяться у Акті приймання - передачі наданих послуг, надісланому адвокатом та погодженому із клієнтом. На підтвердження наданих за Договором послуг, сторони Договору підписали акт приймання - передачі наданих послуг №1 від 15.07.204 року. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи характер виконаних адвокатом Литвиненко О.І. робіт з надання правової допомоги у зв`язку із розглядом справи, з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, в межах подання розгляду та вирішення позовної заяви, критерію необхідності подання відповідних документів, значимості таких дій у справі, та витраченого часу представником у даній справі, а також зважаючи на те, що постановою Харківського апеляційного суду змінено, зменшено суму стягнення з ОСОБА_6 на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» суму заборгованості з 67 878,90 грн до 28 789,07 грн, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу та зменшення розміру судових витрат до 3 901,72 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_6 на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс». Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З матеріалів справи убачається, що під час звернення до суду із позовом позивачем сплачено 3 028,00 грн. З урахуванням того, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» підлягають частковому задоволенню, а саме: на 42,41 % (з 67 878,90 грн на 28 789,07 грн), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 1 284,17 грн (42,41% від 3 028,00 грн). Оскільки апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, тому з ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» підлягає стягненню на користь ОСОБА_6 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 092,59 грн(57,59% від 3 633,60 грн). Згідно ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Таким чином з ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» на користь ОСОБА_6 слід стягнути судовий збір у розмірі 808,42 грн (2 092,59 грн - 1 284,17 грн). Керуючись ст. 367, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дурдинець Володимира Володимировича - задовольнити частково. Рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 11 вересня 2024 року - змінити. Позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 28 789,07 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 901,72 грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 808,42 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук В.Б. Яцина