Постанова 4806 № 302/1542/25

Справа № 302/1542/25 ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20.03.2026 м. Ужгород Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., за участю секретаря судового засідання Форкош Е.Р., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , захисника - адвоката Качайла А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП ОСОБА_1 за апеляційною скаргою адвоката Белла В.М. в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 12 січня 2026 року, В С Т А Н О В И В: Постановою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 12 січня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000, 00 грн. (сімнадцять тисяч гривень) з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державної судової адміністрації України судовий збір в розмірі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 коп.). Відповідно до постанови суду, - 28.10.2025 о 23 годині 40 хвилин, ОСОБА_1 по вул. Центральній в с. Сойми Хустського району Закарпатської області, керував транспортним засобом марки Skoda Octavia з державним номерним знаком НОМЕР_1 , з явними ознаки алкогольного сп`яніння, а саме хитка хода, запах алкоголю з порожнини рота, нечітке вимовлення слів. Від проходження тесту на стан сп?яніння за допомогою газоаналізатора «Драгер 6820» на місці зупинки, а також в медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України. Відповідальність передбачена за частиною 1 статті 130 КУпАП.. Не погоджуючись з даною постановою адвокат Белла В.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення. Вважає, що постанова є незаконною та необгрунтованою, прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , його захисника адвоката Качайло А.І., перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані в справі докази, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ч. 1 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановленому законом. Частиною 7 ст. 294 КУпАП встановлено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Згідно зі ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Як зазначено в ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Статтею 130 КУпАП встановлено відповідальність як за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, так і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Вказані положення повністю кореспондуються з положеннями п. 2.5. Правил дорожнього руху України, згідно з якими водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1№ 496971 від 29.10.2025 року, - 28.10.2025 о 23 годині 40 хвилин, ОСОБА_1 по вул. Центральній в с. Сойми Хустського району Закарпатської області, керував транспортним засобом марки Skoda Octavia з державним номерним знаком НОМЕР_1 , з явними ознаки алкогольного сп`яніння, а саме хитка хода, запах алкоголю з порожнини рота, нечітке вимовлення слів. Від проходження тесту на стан сп?яніння за допомогою газоаналізатора «Драгер 6820» на місці зупинки, а також в медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення, наявний у матеріалах справи, у якому відображено лише обставини події, без підтвердження іншими належними та допустимими доказами, не може слугувати безумовним та беззаперечним доказом доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі Конвенція), яка є джерелом права в Україні кожному гарантовано право на справедливий суд. За своєю структурою стаття 6 Конвенції в частині першій встановлює загальні гарантії щодо справедливого судового розгляду при вирішені спору, пов`язаного з правами та обов`язками цивільного характеру, а також при визначенні обґрунтованості будь-якого висунутого особі кримінального обвинувачення, частина друга та третя статті 6 закріплюють гарантії особам при обвинувачені при вчиненні кримінального правопорушення. Так судом першої інстанції недостовірно зазначено про те, що поліцейськими доведено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом та його зупинку, а також те, що ОСОБА_1 не заперечував поліцейським факт своєї зупинки. Як вбачається з наявних у справі відеозаписів з боді-камер поліцейських, слід звернути увагу, що на цих записах жодним чином не зафіксовано: -рух автомобілю «Skoda Octavia», д.н.з НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 та його зупинку поліцейськими. (На всіх відеофайлах автомобіль стояв на краю дороги під час того, як до нього підходять поліцейські. У зв`язку з цим зазначене у постанові суду першої інстанції твердження, що: «переглянутими відеозаписами, з яких убачається, що працівники поліції підходять до зупиненого транспортного засобу марки Skoda Octavia, у якому на місці водія перебуває ОСОБА_1 » не доводиться доказами, а є припущенням суду); -зізнання ОСОБА_1 у тому, що до цього він їхав і був зупинений поліцейським. (Натомість на відеофайлах ОСОБА_1 неодноразово заявляє поліцейським, що він не їхав, а стояв, тобто сидів у стоячому на місці автомобілі. Також під час допиту в суді ОСОБА_1 повідомив, що поліцейські під`їхали в той час, коли він прийшов до свого стоячого автомобілю від родички, що проживає неподалік в с.Сойми, сів у власний автомобіль та хотів їхати додому, стояв на місці і прогрівав автомобіль, коли позаду нього зупинився патрульний автомобіль, з якого вийшли поліцейські та підійшли до нього. А тому зазначене у постанові суду першої інстанції твердження, що: «на запитання працівника поліції щодо обставин зупинки ОСОБА_1 пояснює, що прямує додому в с. Майдан Хустського району Закарпатської області. У подальшому ОСОБА_1 запитує у працівника поліції, чи може він продовжити рух, на що отримує відповідь про необхідність зачекати. При цьому працівник поліції зазначає, що транспортний засіб було зупинено, на що водій не заперечує» не доводиться безспірними доказами зупинки водія поліцейськими, а є тільки сумнівним припущенням суду, хоча згідно cт. 62 Конституції України всі сумніви повинні трактуватись на користь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Крім того суд неточно зазначає щодо «продовжити рух», чого на відеофайлах зафіксовано не було, а ОСОБА_1 в дійсності питав у поліцейських, «чи може він їхати»). -пропонування поліцейськими ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я, на який би він відмовився від проходження, після того, як відмовився від проходження огляду на місці події. (Натомість на досліджених відеофайлах ОСОБА_1 навпаки погоджувався на проходження огляду на стан сп`яніння в лікарні. Його відмова щодо огляду в лікарні ніде не зафіксована) Не зважаючи на відсутність відеозапису руху транспортного засобу та його зупинки поліцейськими, матеріали справи не містять доказу порушення водієм Правил дорожнього руху, які б слугували підставою для зупинки транспортного засобу, визначених ст.35 Закону України «Про національну поліцію». Відповідно ж до висновків Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, зазначених у справі №686/11314/17 від 15.03.2019 р, якщо зупинка є безпідставною, то всі подальші дії інспектора є також неправомірні. Для того, щоб виявити вказане правопорушення, той чи інший транспортний засіб має бути законно зупинений співробітниками поліції, в противному випадку протиправність зупинки (за умови відсутності задокументованого порушення Правил дорожнього руху та подальшим притягненням до відповідальності), може поставити під сумнів й саму подальшу процедуру виявлення «нетверезого водія». Так у своєму Рішенні від 15 березня 2019 року Верховний Суд у справі №686/11314/17 вказав, що оскільки поліцейськими не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення водієм правил дорожнього руху, то вимоги інспектора до водія про пред`явлення документів на право керування є неправомірними, а співробітники поліції можуть зупиняти автомобіль, лише коли є факт правопорушення. Визначення терміну «керування транспортним засобом» було наведено в п. 27 Пленуму ВСУ від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспортні», за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора водія під час навчання учнів водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Крім того, в рішенні № 404/4467/16-а від 20 лютого 2019 року ВС/КАС зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Таким чином, керування транспортним засобом це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості і транспортного засобу. Тобто доказова база має бути спрямована саме на доведення одночасно двох обставин: керування транспортним засобом і перебування у стані сп`яніння ( наркотичного чи алкогольного). Таким чином, об`єктивна сторона складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП полягає в тому, що порушник має перебувати в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння та обов`язково має керувати транспортним засобом. Відсутність будь якої складової об`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення виключає можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності. Тобто, об`єктивною стороною в даному правопорушенні є саме керування транспортним засобом. За відсутності доказів керування особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, транспортним засобом при обставинах, вказаних у Протоколі, така особа у розумінні диспозиції ст. 130 КУпАП не є суб`єктом вчинення даного адміністративного правопорушення за ознакою відмови від проходження огляду на стан сп`яніння, так як відсутні докази керування ним транспортним засобом на момент зупинення автомобіля працівниками поліції, і як наслідок не може нести відповідальність. А тому справа підлягає закриттю з підстав п.1 ч.1.ст.247 КУпАП, так як залишились не доведеними суб`єкт та суб`єктивна сторона даного правопорушення, чого суд першої інстанції не бажав сприймати, приймаючи своє рішення на стадії припущень та сумнівних доказів, в порушення статі 62 Конституції України. Крім судом першої інстанції не взято до уваги щодо порушення поліцейськими вимоги частини третьої статті 266 КУпАП, яка зобов`язує поліцейських, у разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів на місці зупинки, направляти такого водія на огляд в закладах охорони здоров`я, де і повинно в обов`язковому порядку фіксуватись на відеозапис, або ж засвідчуватись двома свідками факт складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння. Однак, поліцейськими документально не зафіксовано відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в закладі охорони здоров`я, та не зафіксовано складання адміністративного протоколу, як передбачено законодавством. Двох свідків поліцейськими також не залучено. Так на досліджених відеофайлах зафіксовано закінчення найпізнішої по часу відеозйомки о 00 год. 09 хв. 21 сек. Натомість сам Протокол про адміністративне правопорушення складено тільки о 00 год. 43 хв. 25 сек., що спростовує навіть твердження про фіксування поліцейськими факту складання адмінпротоколу, як вимагає чинне законодавство при документуванні відмови водія від огляду на стан сп`яніння. А це є беззаперечні підстави для визнання процедур даного огляду (відмови від огляду) недійсним у порядку ч.5 ст.266 КУпАП. Крім того матеріали справи містять відомості про порушення прав ОСОБА_1 , що передбачені ст.268 КУпАП. Сам ОСОБА_1 на судовому засіданні заперечив факт роз`яснення йому ст.268 КУпАП поліцейськими під час складання протоколу. Поліцейськими не доводиться дотримання положень ч. 4 ст.256 КУпАП щодо роз`яснення ОСОБА_1 його права і обов`язки, передбачених статтею 268 цього Кодексу. Також відповідно до пункти 11 Розділу II Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції», затвердженої Наказом МВС України від 06.11.2015р №1376, при складанні протоколу про адміністративне правопорушення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються її права, передбачені статтями 55. 56. 59, 63 Конституції України, статтею 268 КУпАП, повідомляється, що справу про адміністративне правопорушення буде розглянуто у строки, визначені статтею 277 КУпАП, про що робиться відмітка та ставиться підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Наявні у справі відеозаписи спростовують такий факт роз`яснення ОСОБА_1 статті 268 КУпАП та статей статтями 55, 56, 59, 63 Конституції України, що є істотним порушенням прав ОСОБА_1 . Вищевикладене свідчить про те, що поліцейськими не дотримано відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, тому не можна погодитися з висновками суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні ним правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Відповідно до ст. 62 Конституції України, положення якої знайшли подальшу конкретизацію в національному законодавстві України, особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України). Отже, відсутність на відеозаписі з нагрудних відеокамер працівників поліції процедури проведення огляду на стан ОСОБА_1 , а також відсутність даних про залучення свідків, свідчить про те, що такий огляд був проведений з порушенням вимог Інструкції та положень ст.266 КУпАП. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Державні органи не мають права перекладати обов`язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст.62 Конституції України. Доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом, зазначене викладено в п.43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України». Враховуючи те, що ОСОБА_1 не погоджується із складеним відносно нього протоколом про адміністративне правопорушення, наданим відеозаписом поліцейськими не зафіксовано в повному обсязі обставин, за яких було складено адміністративний протокол відносно ОСОБА_1 , апеляційний суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП не доведена допустимими та достовірними доказами. Зазначене в своїй сукупності дає підстави апеляційному суду дійти висновку про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а, відтак, постанова суду підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення. За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскільки наявні підстави для скасування постанови з прийняттям нового судового рішення про закриття провадження у справі, на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Белла В.М. в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити. Постанову судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 12 січня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Т.Ю. Бисага