Постанова 4817 № 602/935/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 602/935/25Головуючий у 1-й інстанції Наумчук В.А. Провадження № 22-ц/817/279/26 Доповідач - Хома М.В. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31 березня 2026 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючої - Хома М.В. суддів - Гірський Б. О., Костів О. З., розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" на рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 09 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом ТОВ "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИВ: У вересні 2025 року ТОВ "Діджи Фінанс" звернулося до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 103931639 від 10.05.2021 року у сумі 68459,25 грн, з яких: 14580 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 51879,25 грн - заборгованість по відсотках, 2000 грн - заборгованість за комісійними винагородами. В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що відповідач своїх зобов`язань за укладеними кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у зазначеному розмірі, права вимоги якої відступлені 30.09.2021 року на користь ТОВ "Діджи Фінанс" на підставі укладеного договору факторингу. Рішенням Лановецького районного суду від 09.12.2025 року у позові ТОВ "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором відмовлено повністю. В апеляційній скарзі ТОВ "Діджи Фінанс" просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у позові, оскільки, надані докази, зокрема платіжне доручення №27519326 від 10.05.2021 року та відомість про щоденні нарахування і погашення за договором №103931639, належно підтверджують факт укладення відповідачем кредитного договору з ТОВ «Мілоан», перерахування йому 20000 грн на картковий рахунок та подальше існування заборгованості. Суд помилково не врахував електронну форму укладення договору через особистий кабінет і одноразовий ідентифікатор, безпідставно відкинув платіжне доручення як доказ видачі кредиту, не надав належної оцінки бухгалтерським даним первісного кредитора та відомості про часткові платежі відповідача 08.06.2021 року і 10.07.2021 року, які додатково підтверджують існування кредитних правовідносин, унаслідок чого суд неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права. Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Обставини справи. Судом встановлено, що 10.05.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 103931639 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, одноразового ідентифікатора, згідно з умовами якого позикодавець надав позичальнику грошові кошти в сумі 20000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язувався повернути грошові кошти та сплатити проценти відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі. Договір підписано ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором L49611, що стверджується доданою позивачем в системі електронний суд позовною заявою, де наявний зазначений ідентифікатор. З відомості ТОВ «МІЛОАН» про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 103931639 вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором складає 68459,25 грн, з яких: 14580 грн тіло кредиту, 51879,25 грн відсотки, 2000 грн комісія. Згідно вказаного розрахунку, ОСОБА_1 на погашення боргу було сплачено 08.06.2021 року кошти у розмірі - 12317 грн, з яких кредитором здійснено наступні зарахування : 1800 грн - сплата комісії за пролонгацію; 2775 грн - сплата процентів по кредиту; 1800 грн - сплата тіла кредиту; 1942 грн - сплата процентів по кредиту; 2000 грн - сплата комісії за пролонгацію; 2000 грн - сплата тіла кредиту. Крім того, ОСОБА_1 на погашення боргу було сплачено 10.07.2021 року кошти у розмірі - 6726 грн, з яких кредитором здійснено наступні зарахування : 1620 грн - сплата комісії за пролонгацію; 1620 грн - сплата тіла кредиту; 3486 грн - сплата процентів по кредиту. Отже, загальний розмір сплачених ОСОБА_1 коштів на погашення суми боргу становить 19 043 грн. Згідно з п.1.1 Договору кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.3 договору надати позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п.1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання в повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Відповідно до п.1.2, п.1.3, п.1.4 Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 20000 грн. Кредит надається строком на 30 днів з 10.05.2021 року (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 09.06.2021 року. Комісія за надання кредиту: 2000 грн, яка нараховується за ставкою 10 відсотків від суми кредиту одноразово (п.1.5.1 Договору). Проценти за користування кредитом: 7500 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 відсотки від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.5.2 Договору). Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Відповідно до п.2.1 Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок. Відповідно до п.2.2.1 Договору позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п.1.5.1-1.5.2 договору, в термін (дату) вказаний в п.1.4. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний в п.1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п.1.5.2, або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п.1.6 договору, в сумі та на умовах визначених п.2.3 договору. Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 договору (п.2.2.2 Договору) Умовами п. п.2.3.1. договору була передбачена пролонгація, за змістом якої позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 правил, у.т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Згідно п. 2.3.1.2 Договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 Договору. У випадку, якщо Позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.. Додатком №1 до Договору є Графік платежів за Договором про споживчий кредит № 103931639 від 10.05.2021 року. Додатком №2 до Договору є Паспорт споживчого кредиту № 103931639. Згідно платіжного доручення № 27519326 від 10.05.2021 року, платник ТОВ «Мілоан» через Приватбанк перерахував кошти в розмірі 20000 грн. для отримувача ОСОБА_1 , кредитний рахунок: 536354**11, призначення платежу: кошти згідно договору № 103931639 30.09.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу №09Т, відповідно до умов якого, ТОВ «Мілоан» відступає ТОВ «Діджи Фінанс» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у Реєстрі прав вимоги. Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу №09Т, від 30.09.2021 року, доданого позивачем до позовної заяви в системі електронний суд, ТОВ "Мілоан" відступило ТОВ "Діджи Фінанс " право вимоги до боржника - ОСОБА_1 , на загальну суму 68459,25 грн, з яких: 14580 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 51879,25 грн - заборгованість по відсотках, 2000 грн - заборгованість за комісією. Сплата коштів за придбання права вимоги підтверджується платіжними інструкціями, доданими до позовної заяви. До позовної заяви додано досудову вимогу, направлену 16.09.2025 року року на адресу відповідача, у якій зазначено про відступлення права вимоги від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Діджи Фінанс» та рекомендовано відповідачу погасити борг за кредитом у розмірі 68459,25 грн. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права. Частинами першою, другою статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За приписом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Так, пунктами 5, 6, 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Правилами статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення. Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20. Згідно з ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними Кредитним договором. На підставі п. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до змісту ст. 610, ст. 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Відмовляючи у задоволенні позову, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту надання ТОВ «МІЛОАН» кредитних коштів ОСОБА_1 відповідно до укладеного між ними Договору про споживчий кредит №103931639 від 10.05.2021 року. З таким висновком суду погодитись неможливо. По перше, ТОВ «Мілоан» є небанківською (фінансовою) установою, відповідно не здійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб. По друге, ОСОБА_1 здійснював погашення суми заборгованості за кредитним договором. Так, загальний розмір сплаченого ОСОБА_1 боргу становить 19043 грн. На думку колегії суддів, у наданому платіжному дорученні 27519326 міститься посилання на призначення платежу - Кошти згідно договору 103931639, отримувачем вказано ОСОБА_1 та вказано його РНОКПП НОМЕР_1 , що є належним доказом отримання позичальником кредитних коштів. Більше того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді стороною відповідача не заперечувався сам факт отримання кредитних коштів чи неналежність йому кредитної картки, на яку надсилались ці кошти первісним кредитором. Водночас, слід звернути увагу, що відповідачем не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, що б дало можливість відхилити ті обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх позовних вимог. Тому висновок суду першої інстанції про відсутність належних доказів отримання відповідачем кредитних коштів не відповідає фактичним обставинам справи та є помилковим. Цей висновок суду не ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному дослідженні наявних у справі доказів. Відтак, доводи апеляційної скарги з цього приводу колегія суддів вважає обгрнутованими. Оскільки в матеріалах справи міститься копія кредитного договору, який підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, тобто погоджено умови отримання кредитних коштів та відповідальність за порушення погоджених умов, а також підтверджено отримання відповідачем кредитних коштів, відступлення у встановленому законом порядку права вимоги за кредитним договором на користь позивача, відтак апеляційний суд приходить до висновку про наявність у нового кредитора (позивача) права вимоги за кредитним договором від №103931639 від 10.05.2021 року. Однак, колегія суддів не в повній мірі погоджується із нарахованою сумую боргу за означеним кредитним договором, виходячи із наступного. Щодо нарахованої ТОВ Мілоан комісії за надання кредиту у розмірі 2000 грн. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту. Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Згідно з ч. ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. Відповідно до ч. 5 ст 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Аналіз умов кредитного договору №103931639 від 10.05.2021 року, свідчить про те, що комісія за надання кредиту в розмірі 2000 грн, встановлена в п. 1.5.1 договору, є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику. Умови договору не містять переліку інших додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія за обслуговування кредиту. Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику. Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15. Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц. З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що положення договору №103931639 від 10.05.2021 року року щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту в розмірі 2000 грн суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією за надання кредиту в розмірі 2000 грн. Крім того, колегія суддів вважає, що розмір нарахованих позивачем відсотків за користування кредитом у розмірі 51879,25 грн не в повній мірі ґрунтується на умовах договору та вимогах закону. Апеляційний суд дійшов висновку, що умовами кредитного договору сторони передбачили можливість пролонгації строку кредитування як на пільгових, так і на стандартних умовах, а у разі неповернення кредиту у визначений договором строк та подальшого користування кредитними коштами така пролонгація відбувається автоматично, але не більше ніж на 60 днів. Оскільки відповідач у межах первісного строку кредитування до 09.06.2021 року кредит у повному обсязі не повернув та 08.06.2021 року здійснив платіж на суму - 12317 грн, чим фактично продовжив користування кредитом, строк дії договору вважався продовженим, однак не довше ніж до 07.08.2021 року (30 днів, визначених п. 1.4 договору + 60 днів, визначених п.1.3.1.2 договору). Більше того, на погашення суми боргу ОСОБА_1 10.07.2021 року були сплачені кошти у розмірі 6726 грн. Тому проценти за користування кредитом підлягають стягненню лише в межах погодженого сторонами строку кредитування з урахуванням допустимої пролонгації. У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Отже, колегія суддів вважає, що відповідно до п.п. 1.1 - 1.4, 2.2 - 2.4 кредитного Договору про споживчий кредит №103931639 від 10.05.2021 року термін повернення кредиту, з урахуванням пролонгації на стандартних та пільгових умовах, слід рахувати до 07.08.2021 року, оскільки пролонгація договору не може бути більше ніж на 60 днів, після закінчення загального строку кредитування, тому правові підстави для стягнення заборгованості по відсоткам з 09.08.2021 року до 22.09.2021 року (включно) - відсутні. Згідно наданої позивачем відомості про щоденні нарахування та погашення, відсотки за користування кредитом за період з 10.05.2021 року 08.06.2021 року за 30 днів становлять 7500 грн, що відповідає вимогам закону та узгоджується з умовами договору (20000 / 100 х 1,25% х 30 днів) Заявлені позивачем відсотки за користування кредитом в період з 09.06.2021 року по 10.07.2021 року - 32 дні становлять 7087,50 грн, що відповідає умовам договору (20000 грн первісне тіло 3800 грн - сплачена заборгованість, яку було зараховано кредитором на погашення тіла кредиту = 16200 грн/100 х 1,25% х 31 день = 6277,50 грн + 810 грн проценти згідно п.п.1.6, 2.3.1.2 договору.) Заявлені позивачем відсотки за користування кредитом в період з 10.07.2021 року по 07.08.2021 року - 29 днів становлять 5285,25 грн, що відповідає умовам договору (16200 грн первісне тіло 1620 грн (сплачена заборгованість, яку було зараховано кредитором на погашення тіла кредиту) = 14580 грн/100 х 1,25% х 29 днів = 6277,50 грн. Отже, загальна сума заборгованості в межах строку кредитування за період з 10.05.2021 року по 07.08.2021 року становить 19872,75 грн. Сплачені відповідачем кошти (за виключенням оплат, які були зараховані на погашення заборгованості по тілу кредиту): 08.06.2021 року - 1800 грн сплата комісії за пролонгацію; 2775 грн - сплата процентів по кредиту; 1942 грн - сплата процентів по кредиту; 2000 грн - сплата комісії за пролонгацію; -10.07.2021 року - 1620 грн сплата комісії за пролонгацію; 3486 грн - сплата процентів по кредиту, що разом становить 13623 грн, слід зарахувати на погашення заборгованості по процентах за користування кредитом. Отже, розмір заборгованості по відсотках за користування кредитом, який підлягає стягненню з відповідача в користь позивача за період з 10.05.2021 року по 07.08.2021 року, становить 6249,75 грн. Також заявлена позивачем заборгованість по тілу кредиту у розмірі 14580 грн на думку колегії суддів є законною та обґрунтованою. Щодо судових витрат. Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Із урахування постанови апеляційного суду вимоги позовної заяви та апеляційної скарги задоволено на 30.43%, тому сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 737,13 грн (2422,40 грн / 100 х 30,43) та 1105,70 грн (3633,60/100х30,43), що разом становить 1842,83 грн, слід стягнути з ОСОБА_1 в користь ТОВ "Діджи Фінанс". Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року в справі №910/12876/19 суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Відповідно до правової позиції, висловленої об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та підтвердженої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України). На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до суду першої інстанції було надано: -договір про надання професійної правничої допомоги №42649746 від 05.05.2025 року, укладений між ТОВ "Діджи Фінанс" та адвокатом Міньковською А.В.; -додаткову угоду до №103931639 до договору №42649746 про надання правової допомоги; -детальний опис робіт, виконаних адвокатом Міньковською А.В. до договору про надання правової допомоги №42649746, з якого вбачається, що адвокатом було надано послуги, загальна вартість яких становить 5000 грн. свідоцтво про прав на зайняття адвокатською діяльність Міньковською А.В. серії КС №11306/10 Долучений детальний опис робіт містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Отже, стороною позивача документально доведено, що ним понесено витрати на правову допомогу. Заперечень щодо визначеного представником ТОВ "Діджи Фінанс" - адвокатом Міньковською А.В. розміру витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції від ОСОБА_1 не надходило. Враховуючи принцип пропорційності розміру задоволених позовних вимог - 30.43%, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 в користь ТОВ "Діджи Фінанс" слід стягнути 1521,50 грн документально підтверджених витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції. Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" - задовольнити частково. Рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 09 грудня 2025 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" (ЄДРПОУ 42649746) заборгованість за кредитним договором № 103931639 від 10.05.2021 року в сумі 20829,75 грн, з яких: 14580 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 6249,75 грн - заборгованість по відсотках. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" (ЄДРПОУ 42649746) 1842,83 грн судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, а також 1521,50 грн витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Постанову апеляційного суду складено 31 березня 2026 року. Головуюча Хома М.В. Судді Гірський Б.О. Костів О.З.