Постанова 4811 № 449/958/25

Справа № 449/958/25 Головуючий у 1 інстанції: Гуняк О.Я. Провадження № 22-ц/811/3807/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Гаврилюк Я.Ю. з участю представника заявниці Леонтьєва О.В., представника заінтересованої особи Ткачука В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Леонтьєва Олега Валентиновича на ухвалу Перемишлянського районного суду Львівської області від 29 жовтня 2025 року в складі судді Гуняк О.Я. у справі за заявою представника ОСОБА_1 адвоката Леонтьєва Олега Валентиновича, заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Військова частина НОМЕР_1 , Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Кам`янка- Бузький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Перемишлянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту, що має юридичне значення,- встановив: У липні 2025 року представник заявника ОСОБА_1 адвокат Леонтьєв О.В. звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, з участю заінтересованих осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , Кам`янка-Бузького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Перемишлянського відділу державної реєстрації актів цивільного стуну у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, просив встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу чоловіка ОСОБА_4 та жінки ОСОБА_1 починаючи з червня 2018 року. Вимоги обгрунтовані тим, що заявниця з червня 2018 року проживала з ОСОБА_4 , як подружжя, однією сім`єю. Від спільного життя у них у 2021 році народилася донька. 24.02.2022 ОСОБА_4 був мобілізований, а 29.04.2022 зник безвісті в зоні бойових дій. Пояснила, що встановлення факту спільного проживання однією сім`єю є необхідним для отримання одноразової грошової допомоги і отримання статусу дружини ОСОБА_4 . Просила заяву задовольнити. Оскаржуваною ухвалою Перемишлянського районного суду Львівської області від 29 жовтня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 адвоката Леонтьєва Олега Валентиновича, заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Військова частина НОМЕР_1 , Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Кам`янка- Бузький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Перемишлянський відділ державної реєстрації актів цивільного стуну у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту, що має юридичне значення залишено без розгляду. Ухвалу суду оскаржив представник ОСОБА_1 адвокат Леонтьєв О.В. В апеляційній скарзі зазначає, що заявниця ОСОБА_1 з червня 2018 року проживала з ОСОБА_4 , від спільного життя у них в 2021 році народилася донька. 24.02.2022 ОСОБА_5 був мобілізований, а 29.04.2022 зник безвісті в зоні бойових дій. Встановлення факту спільного проживання однією сім`єю є необхідним для отримання одноразової грошової допомоги і отримання статусу дружини. Звертає увагу, що у статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Частиною першою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. За приписами пункту 7 частини другої статті 16 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби. Звертає увагу, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. За змістом пункту 12 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міністерством оборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів). З аналізу вказаних правових норм вбачається, що повноваження щодо призначення, відмову у призначенні військовослужбовцю одноразової грошової допомоги чи поверненні документів на доопрацювання належать розпоряднику бюджетних коштів, тобто Міністерству оборони України. Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_1 не наділений повноваженнями встановлювати наявність чи відсутність права на отримання одноразової грошової допомоги. З усіх наданих пояснень, залучених до справи заінтересованих осіб, не вбачається жодного заперечення щодо заяви по суті, а саме щодо встановлення факту спільного проживання заявниці ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , тому незрозумілим є висновок суду про наявність спору про право. Просить врахувати, що у справах такої категорії спір може виникнути лише між суб`єктами отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом №2011-ХІІ, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів. Таким чином, у цій справі спору між позивачкою та Міністерством оборони України, військовою частиною НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 бути не може, оскільки вказані юридичні особи не є суб`єктами отримання такої соціальної допомоги. При цьому, залучені до справи заінтересовані особи будь яких заперечень не висловили. Більше того, допитана в суді як заінтересована особа ОСОБА_3 підтримала заяву ОСОБА_1 і підтвердила викладені в ній обставини спільного проживання її сина із заявницею однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Враховуючи вказане, суд першої інстанції повинен був розглянути справу в порядку окремого провадження і прийняти рішення по суті заяви. Зазначене узгоджується із правовими висновками, що містяться у пункті 106 постанови Великої Палати Верховного суду від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21. Вважає, що висновок суду про наявність спору про право прийнятий за недоведеності обставин, що мають значення для справи та не відповідає обставинам справи. Просить скасувати ухвалу Перемишлянського районного суду Львівської області від 29.10.2025 та направити справу до суду першої інстанції для розгляду по суті. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України). Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявниці ОСОБА_6 на підтримку доводів скарги, а також пояснення представника МОУ Ткачука В.В. на заперечення таких, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити враховуючи таке. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України). Згідно із ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що справи окремого провадження мають такі особливості: заявлені вимоги є безспірними (відсутній спір про суб`єктивне право); завданням суду є охорона інтересів заявника шляхом підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав; в окремому провадженні відсутні сторони із протилежними матеріально-правовими інтересами, а тому принцип змагальності не застосовується. Таким чином, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо при цьому встановлення фактів не пов`язується з наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю заявниця визначила, що метою є реалізація прав на отримання одноразової грошової допомоги і отримання статусу дружини ОСОБА_4 . Врахувавши наведне, суд залишив заяву ОСОБА_1 без розгляду, оскільки заявницею заявлено вимоги про встановлення факту, з яких вбачається спір про право, що є окремим предметом доказування та має здійснюватися шляхом подання до суду відповідного позову, тобто заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, роз`яснивши, що заявниця не позбавлена права звернутись для вирішення питання, яке є предметом цієї заяви, в порядку позовного провадження на загальних підставах. Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали, колегія суддів виходить із такого. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України). Відповідно до приписів частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження (ч. 2 ст. 19 ЦПК України). Частиною 1 ст. 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (ч. 3 ст. 294 ЦПК України). Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Перелік фактів, що мають юридичне значення та які встановлюються в судовому порядку передбачений у ч.ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманняі 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України). Згідно із ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Як роз`яснено у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року з наступними змінами «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) виснувала, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 287/167/18-ц від 30 січня 2020 року викладено висновок, який зводиться до того, що вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній». Як правильно встановлено місцевим судом, заявниця ОСОБА_1 просить встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу чоловіка ОСОБА_4 та жінки ОСОБА_1 починаючи з червня 2018 року, при цьому, самостійно зазначає, що встановлення факту спільного проживання однією сім`єю є необхідним їй для отримання одноразової грошової допомоги і отримання статусу дружини ОСОБА_4 . 24.02.2022 ОСОБА_4 був мобілізований, а 29.04.2022року зник безвісті в зоні бойових дій. Заявниця зазначає, що від спільного життя з ОСОБА_4 у них в 2021 році народилася донька. Зважаючи на те, що предметом даного апеляційного провадження є процесуальна ухвала місцевого суду про залишення без розгляду поданої заяви про встановлення юридичного факту, від якої залежить виключно можливість продовження розгляду такої заяви судом першої інстанції, колегія суддів, слідуючи принципу диспозитивності, не приймає до уваги та не надає правову оцінку доводам ОСОБА_1 , які стосуються суті вимог заяви, оскільки таким може бути надана оцінки лише при розгляді заяви по суті. Ключовим питанням при розгляді цієї справи є насамперед необхідність з`ясувати, у якому порядку (позасудовому чи судовому) підлягає вирішення питання про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з врахуванням необхідності такого та реалізації відповідного статусу заявницею у майбутньому. Із доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 слідує, що остання не зверталася до відповідних суб`єктів щодо невиплаченого грошового забезпечення ОСОБА_4 , оскільки у неї відсутній документ, який би підтверджував статус дружини. Наведене одночасно свідчить і про те, що на сьогоднішній час відсутні будь які рішення відповідних суб`єктів, зокрема Міністерства оборони України в особі комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, а також реалізації права на отримання інших передбачених законом пільг (виплат). В свою чергу, згідно із п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000,00 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону № 2011-XII, крім громадян рф або рб та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору. Відповідно до вимог статті 16-1 Закону № 2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 13 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення). У постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Об`єднаної Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 березня 2023 року у справі №290/289/22-ц, згідно з яким спори про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги не належать до цивільної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. Також Велика Палата Верховного Суду визнала неефективним підхід до визначення юрисдикції спорів про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви. В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду в постановах від 08 листопада 2019 року у справі №161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц виснувала, що не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом. Таким чином, оскільки факт проживання однією сім`єю не може бути встановлений у позасудовому порядку, адже жодний орган влади (суб`єкт владних повноважень) не наділений повноваженнями встановлювати такий факт, то його встановлення можливе лише у судовому порядку в суді цивільної юрисдикції. Така правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21. Враховуючи наведене, колегія суддів не може заперечити права ОСОБА_1 на звернення до суду за захистом, однак така можливість залежить від ряду процесуальних обставин. Зокрема, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які необхідно пред`явити жінці, яка проживала з чоловіком без реєстрації шлюбу у відповідний період, при цьому такі вимоги повинні доводитися із дотриманням принципу диспозитивності у цивільному судочинстві та правил доказування, які, у випадку скасування ухвали суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому розгляду справи, заявниця вправі реалізувати при розгляді заяви по суті. Поряд з цим, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Тобто під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. Якщо виникнення цивільного права залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. У постанові від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. Враховуючи наведене, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції про те, що встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, навіть за наявності відповідного відношення до поданої заяви заінтересованих осіб, свідчить про правовий спір (наявність спору про право), що виключає можливість розгляду поданої заяви в порядку окремого провадження, а тому, як вважав суд першої інстанції, даний спір підлягає розгляду судом в позовному провадженні за загальними правилами. Так, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року в справі № 139/122/14-ц (провадження №61-3238св22) вказано, що: «Під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право». Верховний Суд неодноразово зазначав, що спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Отже, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. Відтак, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту перебування на утриманні, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України. Такі висновки про застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21. Ці висновки є релевантними для застосування у цій справі. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на таке. Відповідно до частини п`ятої статті 188 ЦПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. Аналогічне правило закріплено в частині четвертій статті 172 КАС України про те, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, не можуть бути поєднаними в одному провадженні вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, та оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, оскільки ці вимоги підсудні судам різних юрисдикцій. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що є неефективним підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, залежно від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви. Тому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 виклала висновок про те, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення щодо фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. Оскільки у справі, яка переглядається, заявник не посилається на прийняття у позасудовому порядку будь яких рішень органів державної влади або місцевого самоврядування щодо фактів, які мають юридичне значення, а навпаки, звернулася до суду цивільної юрисдикції з метою встановлення факту, який належить встановлювати в судовому порядку за правилами ЦПК України, тому висновки місцевого суду про те, що факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, оскільки існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження, є помилковими. Крім цього, як вже зазначалося, суб`єкти права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», визначені у пункті 4 статті 16-1 цього Закону: члени сім`ї загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Міністерство оборони України, відповідно до ч. 6 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», є суб`єктом, що призначає і виплачує одноразову грошову допомогу суб`єктам права на таку допомогу. В свою чергу, між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_4 , військовою частиною НОМЕР_1 не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки вказані заінтересовані особи не є суб`єктами отримання такої соціальної допомоги. Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Згідно ч. 3 ст. 42 ЦПК України, у справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи. Порядок залучення заінтересованої особи в ЦПК України не врегульований, а відповідно до частини 3 статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, суд при залученні заінтересованої особи керується вимогами статті 53 ЦПК України, що регулює порядок залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог. Крім цього, відповідно до частини 4 статті 294 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Згідно частини 3 статті 53 ЦПК України, якщо суд при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обовязки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Статею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин. Згідно із висновком Верховного Суду, зробленого у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 638/4/19, права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв`язку із суб`єктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, притягнення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб`єктивних прав. Заінтересовані особи беруть участь у справах окремого провадження з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави. Але на відміну від заявника, ці особи самі не звертаються до суду із заявою, а вступають у вже розпочатий процес з власної ініціативи або притягуються до участі у справі судом. Із матеріалів справи та оскаржуваної ухвали слідує, що статус заінтересованих осіб у справі надано також батькам ОСОБА_4 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Як вже зазначалося, спір про право може виникнути виключно між суб`єктами цивільного права, тобто особами, визначеними у пункті 4 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Разом з цим, будь яких заперечень вимог заяви ОСОБА_1 від заінтересованих осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не має, про неможливість розгляду відповідного питання у порядку окремого провадження, ці особи не зазначали. Більше того, ні на час розгляду справи судом першої інстанції, ні на час перегляду такої апеляційним судом, батьки ОСОБА_4 не надали суду доказів зверненя до Міністерство оборони України, як суб`єкта, що призначає і виплачує одноразову грошову допомогу суб`єктам права на таку допомогу чи отримання відповідної допомоги. В свою чергу, рішення суду про встановлення юридичного факту про який просить ОСОБА_1 надасть їй можливість підтвердити свій статус, як суб`єкта права на отримання передбаченої законодавством соціальної виплати (допомоги), однак, жодних спорів при розгляді даної заяви із суб`єктом владних повноважень у неї не виникає. Таким чином, висновки суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасними та не заслуговують на увагу. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.02.2024 року у справі № 519/339/23. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (стаття 379 ЦПК України). Керуючись ст.ст. 259, 268, 315, 367, 374, 377, 382-384 ЦПК України, суд, - ухвалив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Леонтьєва Олега Валентиновича задовольнити. Ухвалу Перемишлянського районного суду Львівської області від 29 жовтня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 01 квітня 2026 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк