Постанова Вінницький апеляційний суд № 146/371/26

Справа № 146/371/26 Провадження № 22-ц/801/1684/2026 Категорія: Головуючий у суді 1-ї інстанції Скаковська І. В. Доповідач:Войтко Ю. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 рокуСправа № 146/371/26м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б., суддів Матківської М. В., Міхасішина І. В., з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатв інтересах якої діє адвокат Чудак В`ячеслав Дмитрович, на ухвалу Томашпільського районного суду Вінницької області від 25 травня 2026 року, постановлену під головуванням судді Скаковської І. В. в залі суду в смт. Томашпіль Вінницької області, повне судове рішення складено 29 травня 2026 року, в цивільній справі № 146/371/26 за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Чудак В`ячеслав Дмитрович, заінтересовані особи: Управління соціального захисту населення Тульчинської військової державної адміністрації, Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації, встановив: Короткий зміст позовних вимог У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою, у якій просила встановити факт її проживання з ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з 09 березня 2015 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування зазначених вимог заявник вказала, що з 09 березня 2015 року почала проживати разом із ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу у його будинку АДРЕСА_1 . При цьому стосунки притаманні подружжю, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 продовжувалися і не погіршувалися, у них були взаємні права та обов`язки, вони були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільні витрати на купівлю майна. Шлюб не реєстрували, оскільки в цьому не вбачали потреби. 03 березня 2022 року ОСОБА_3 був призваний на військову службу по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час перебування на військовій службі ОСОБА_3 неодноразово надсилав кошти ОСОБА_1 . Однак, виконуючи свій військовий обов`язок, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 загинув. Заявниці необхідно встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в судовому порядку для підтвердження соціального статусу для призначення та виплати допомоги сім`ї військовослужбовця у зв`язку із загибеллю військового під час виконання бойового завдання. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області від 25 травня 2026 року заяву залишено без розгляду. Суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що враховуючи характер цих правовідносин, коло осіб, які беруть участь у справі та вимоги, що ставить заявник, дане питання згідно з вимоги ЦПК України має вирішуватись у порядку позовного провадження, оскільки із викладених у заяві обставин та наданих матеріалів вбачається спір про право. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Чудака В. Д., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись не неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції в іншому складі суду. Рух справи в суді апеляційної інстанції Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2026 року вказану справу передано до розгляду у складі колегії суддів: суддя-доповідач ОСОБА_4 , судді: Матківська М. В., Міхасішин І. В. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 01 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у цій справі, визначено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду. Ухвалою апеляційного суду від 11 червня 2026 року справу призначено до розгляду 23 червня 2026 року о 12:00 год з повідомленням учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Основними доводами апеляційної скарги є те, що в заві зазначено, що «Враховуючи наведені вище обставини, заявниці необхідно встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в судовому порядку для підтвердження соціального статусу для призначення та виплати допомоги сім`ї військовослужбовця у зв`язку із загибеллю військового під час виконання бойового завдання», а не для «для отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця», як зазначило Міністерство. При цьому представник апелянта звертає увагу, що будь-якого спору із дочкою загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 з приводу отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця у заявниці немає. Крім цього зауважує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 дійшла до висновку, що не може бути підставою для залишення без розгляду заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, з посиланням на існування спору про право, саме по собі заперечення заінтересованої особи, зокрема Міноборони України, проти наявності у заявника права на виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, оскільки між заявником та Міноборони України не може бути предметом спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки Міноборони України не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги. Вказує, що заявниця просить встановити факт її спільного проживання з ОСОБА_3 з метою підтвердження прав та гарантій, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, тому заяву ОСОБА_1 слід розглядати в окремому провадженні, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду викладеною у постанові від 12 березня 2025 року у справі № 204/3799/24. Також, з цього приводу є рішення Вінницького апеляційного суду від 05 березня 2026 року у справі №143/861/25, яким рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 13 листопада 2025 було скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 про встановлення факту її проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 09 березня 2015 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке набрало законної сили. Також звертає увагу суду на те, що донька загиблого ОСОБА_3 ОСОБА_2 не заперечує проти факту спільного проживання заявниці з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, про що вказано в рішенні Погребищенського районного суду Вінницької області від 13 листопада 2025 року. При цьому зауважує, що суди мають встановлювати, між ким існує спір, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним (постанови Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц (провадження № 61-39374св18), від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц (провадження № 61-872св21), від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20 (провадження № 61-12758св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21. Отже вважає, що доводи заявниці не містять обставин наявності спору про право. Такі обставини, як і наявність реального спору про право - відсутні. Не може бути і підставою для залишення заяви без розгляду і те, що донька покійного ОСОБА_3 ОСОБА_2 , вказала у заяві, поданій до суду від 24 травня 2026 року: «Щодо наявності спору про право: у цій справі наявний чітко виражений спір про право, що виключає можливість розгляду заяви в порядку окремого провадження». ОСОБА_2 , як рідна донька покійного ОСОБА_3 , згідно з ст. 1261 ЦК України, є спадкоємицею першої черги. Отже ОСОБА_1 , в разі встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, була б згідно з ст. 1264 ЦК України четвертою чергою спадкоємців за законом, а тому жодного спору про спадкування після смерті ОСОБА_3 , між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не існує і існувати не може. До того ж, на переконання представника апелянта, спір про право повинен бути реальним, а не гіпотетичним, відтак вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про існування спору про право та залишив без розгляду заяву про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу представник Міністерства оборони України Стадник С. І., просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зокрема вказав, що апелянт помилково стверджує, що між учасниками справи відсутній спір про право. Натомість із матеріалів справи вбачається, що заінтересована особа ОСОБА_2 категорично заперечує проти встановлення факту проживання ОСОБА_1 однією сім`єю із загиблим ОСОБА_3 , оскільки вважає, що встановлення такого факту безпосередньо вплине на її майнові права та законні інтереси як спадкоємиці після смерті батька. Таким чином, у справі існує реальний конфлікт інтересів між конкретними особами щодо правових наслідків встановлення юридичного факту, який не може розглядатися як гіпотетичний чи абстрактний. У відповіді на відзив Міністерства оборони України на апеляційну скаргу представник заявниці адвокат Чудак В. Д. зазначив, що представник Міністерства оборони України керується лише припущеннями, а тому наведені ним доводи для залишення апеляційної скарги без задоволення є безпідставними. Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу. Позиція учасників справи у судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат Чудак В. Д. просили апеляційну скаргу задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції в іншому складі суду. Представник Міністерства оборони України Стадник С. І. в судове засідання не з`явився, попередньо, в поданій до суду 12.06.2026 заяві, просив розглядати справу без участі представника Міністерства, при цьому підтримує позицію, викладену у відзиві на апеляційну скаргу. Інші учасники в судове засідання не з`явилися, про день та час судового розгляду повідомлені належним чином, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Позиція суду апеляційної інстанції Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України). Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право. Такі висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23 (провадження № 61-8050св24), від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21 (провадження № 61-15630св23) та інших. Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17 виснував, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Тобто під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. Якщо виникнення цивільного права залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц зазначила, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом ІV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові від 13 червня 2024 року у справі № 357/10078/22 (провадження № 61-15033св23) Верховним Судом зазначено, зокрема, що спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Отже, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права. У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. В обґрунтування заяви ОСОБА_1 посилалася на те, що з 09 березня 2015 року почала проживати разом із ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу у його будинку АДРЕСА_1 . При цьому у них були взаємні права та обов`язки, вони були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільні витрати на купівлю майна. 03 березня 2022 року ОСОБА_3 був призваний на військову службу по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_3 , а 23 березня 2023 року, виконуючи свій військовий обов`язок, загинув в бою біля населеного пункту Костромка Херсонської області. У зв`язку із зазначеним просила встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з 09 березня 2015 року по день смерті ОСОБА_3 в судовому порядку для підтвердження соціального статусу для призначення та виплати допомоги сім`ї військовослужбовця у зв`язку із загибеллю військового під час виконання бойового завдання. Також, як встановлено з заяви, донькою померлого ОСОБА_3 , є донька ОСОБА_2 , яка залучена до участі у справі як заінтересована особа. ОСОБА_2 під час розгляду справи заперечувала проти задоволення вказаної заяви, у поданих 17.04.2026 та 24.05.2026 до суду заявах, просила залишити її без розгляду, з посиланням на те, що встановлення факту проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з чоловіком без шлюбу є прихованим етапом для виникнення у неї майнових прав. Зокрема вказала, що заявниця в подальшому має намір претендувати на спадкове майно, яке було набуте нею в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 . Також зазначила, що ОСОБА_1 пов`язує необхідність підтвердження факту проживання однією сім`єю з можливістю отримання одноразової грошової допомоги через смерть військовослужбовця. Суд першої інстанції виходив з того, що вимоги заявниці про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень статей 293, 315 ЦПК України, оскільки така заява може розглядатися за правилами окремого провадження у разі відсутності спору. Водночас у справі представник заінтересованої особи Міністерства оборони України заперечував проти задоволення заяви ОСОБА_1 , оскільки, встановлення даного факту пов`язане з визнанням права на виплати, передбаченими законодавством про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, компенсацій та гарантій, а також ненаданням заявницею належних та допустимих доказів на його підтвердження. Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно реальним, а не гіпотетичним (постанови Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі N 336/709/18 (провадження N 61-39374св18), від 14 квітня 2021 року у справі N 205/2102/19 (провадження N 61-872св21), від 28 квітня 2021 року у справі N 520/19532/19 (провадження N 61-13709св20), від 15 листопада 2021 року у справі N 554/10125/20 (провадження N 61-12758св21), від 03 серпня 2022 року у справі N 759/12740/21 (провадження N 61-126св22). При цьому, слід виходити з того, що спір про право можливий у заявника із іншими особами, які можуть претендувати на отримання державної грошової допомоги сім`ям загиблих військовослужбовців, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У матеріалах справи наявні заяви заінтересованої особи ОСОБА_2 доньки померлого ОСОБА_3 , зокрема, заперечення на заяву з яких вбачається, що вона заперечує проти обставин, вказаних у заяві ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення та встановлення такого факту, а також зазначає про наявність спору про право. Отже, правовим наслідком встановлення факту, про який просить заявниця, є не лише підтвердження певного соціального статусу, а й виникнення підстав для пред`явлення майнових вимог щодо майна, набутого спадкодавцем за життя. У разі встановлення відповідного факту заявниця набуває можливості заявляти вимоги щодо визначення частки у майні, яке наразі входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 . Відповідно частина майна може бути виключена зі складу спадкової маси як така, що належить особі на праві спільної сумісної власності. Таким чином, встановлення заявленого факту безпосередньо впливає на склад спадкового майна, обсяг спадкових прав ОСОБА_2 та інших можливих спадкоємців, а тому породжує спір про цивільне право та майнові інтереси конкретних осіб. Саме наявність таких правових наслідків виключає можливість розгляду справи в порядку окремого провадження. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 вже оформила спадкові права, не спростовують існування спору про право. Оформлення спадщини не позбавляє заінтересованих осіб права оспорювати склад спадкового майна, заявляти вимоги про визнання права власності на частку у спільному майні або порушувати питання щодо виключення певного майна зі складу спадщини. Тому саме по собі оформлення спадкових прав не усуває існуючого конфлікту щодо майнових наслідків встановлення факту проживання однією сім`єю. З матеріалів справи слідує, що заявниця вже зверталася до суду з аналогічною вимогою про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 у порядку позовного провадження. Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 13 листопада 2025 року такі вимоги були задоволені, однак постановою Вінницького апеляційного суду від 05 березня 2026 року у справі №143/861/25 це рішення скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові. Апеляційний суд дійшов висновку, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу не є самостійним способом захисту права у позовному провадженні та не може розглядатися як окрема матеріально-правова вимога. При цьому апеляційний суд звертав увагу, на те, що він не дає оцінки доказам, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, тому що така оцінка можлива лише у межах вирішення відповідного матеріально-правового спору, за умови звернення позивачки із позовними вимогами, задоволення яких може ефективно захистити її право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Після набрання зазначеною постановою законної сили заявниця повторно звернулася до суду щодо того самого юридичного факту, але вже в порядку окремого провадження. Такі обставини свідчать, що встановлення факту не є самостійною метою звернення до суду, а розглядається заявницею виключно як юридична передумова для подальшого набуття та реалізації майнових прав. В апеляційній скарзі апелянтом детально обґрунтовано відсутність спадкового спору та наведено положення статей 1258, 1261 та 1264 ЦК України щодо черговості спадкування. Однак сама необхідність спростовувати існування спору щодо спадкових прав свідчить про те, що встановлення заявленого факту породжує юридичні наслідки саме у сфері спадкових та майнових правовідносин. Оскільки ОСОБА_2 заперечує проти встановлення факту саме через можливий вплив такого рішення на її спадкові та майнові права, висновок суду першої інстанції про наявність спору про право є правильним. Безпідставними є також доводи апеляційної скарги про те, що встановлення юридичного факту необхідне виключно для підтвердження соціального статусу заявниці. Із самої заяви ОСОБА_1 вбачається, що встановлення факту проживання однією сім`єю необхідне їй саме «для підтвердження соціального статусу для призначення та виплати допомоги сім`ї військовослужбовця у зв`язку із загибеллю військового під час виконання бойового завдання». Отже, заявниця прямо пов`язує встановлення відповідного факту з подальшим набуттям майнових прав та отриманням грошових виплат, передбачених законодавством. При цьому законодавство гарантує сім`ям загиблих військовослужбовців одноразову грошову допомогу у розмірі 15 мільйонів гривень. Така виплата передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168. Підставою для виникнення права на допомогу є дата загибелі особи під час дії воєнного стану, яка зазначається у свідоцтві про смерть. За таких обставин встановлення юридичного факту не є самостійною метою звернення до суду, а виступає юридичною передумовою для реалізації майнових вимог. Посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 не спростовує правильності висновків суду першої інстанції. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що не може бути підставою для залишення без розгляду заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, з посиланням на існування спору про право, саме по собі заперечення заінтересованої особи, зокрема Міністерства оборони України, проти наявності у заявника права на виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, оскільки між заявником та Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки Міністерство оборони України не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги. Водночас обставини цієї справи є істотно іншими. У цьому провадженні проти встановлення юридичного факту заперечує не лише Міністерство оборони України, а й спадкоємиця загиблого його дочка ОСОБА_2 , яка вважає, що встановлення відповідного факту порушить її майнові права та законні інтереси. Отже, предметом спору у даній справі є не лише можливість подальшого отримання соціальних виплат, а й цивільні майнові права конкретної особи, які можуть бути змінені внаслідок ухвалення судового рішення. Саме тому правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №560/17953/21 не підлягають безумовному застосуванню до спірних правовідносин у цій справі. Залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_1 суд першої інстанції встановив наявність дійсних осіб, між якими існує спір про право, та встановив, що між такими особами наявний реальний, а не вірогідний спір. Доводи скарги про те, що ОСОБА_1 не має мети, отримавши статус особи, яка проживала із загиблим військовослужбовцем однією сім`єю, використати це рішення для отримання частини спадкового майна ОСОБА_2 , не свідчать про відсутність спору, а тому колегією суддів не беруться до уваги. Тому є правильним висновок суду першої інстанції про те, що факт, про встановлення якого просить заявниця, не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, оскільки існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що заявниця не позбавлена права звернутись до суду з позовом щодо встановлення вказаного факту. Отже, доводи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення діючого законодавства, незгоди з висновками місцевого суду щодо оцінки доказів та застосування вимог Закону. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Ураховуючи викладене, відповідно до положень статті 375 ЦПК України, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат апеляційний суд не здійснює. На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Чудак В`ячеслав Дмитрович, залишити без задоволення. Ухвалу Томашпільського районного суду Вінницької області від 25 травня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 25 червня 2026 року. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: М. В. Матківська І. В. Міхасішин