Ухвала ККС ВС № 720/2842/25

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 квітня 2026 року м. Київ справа № 720/2842/25 провадження № 51-1198ск26 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 січня 2026 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 23 березня 2026 року у кримінальному провадженні № 62025240050000612 щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої, засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 січня 2026 року ОСОБА_5 визнано винуватою та засуджено за ч. 3 ст. 286-1 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років. Вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні. Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватою та засуджено за те, що вона 28 липня 2025 року приблизно о 01:45, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, чим заздалегідь позбавила себе можливості правильно оцінювати дорожню обстановку і координувати свої дії, керуючи автомобілем марки «Volkswagen Tiguan», реєстраційний номер НОМЕР_1 Республіки Іспанія, рухаючись вулицею Центральною у м. Новоселиця Чернівецького району Чернівецької області в напрямку с. Маршинці Чернівецького району Чернівецької області, із пасажирами ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , наближаючись до перехрестя вулиць Центральна та Короленка у м. Новоселиця та проїжджаючи ділянку автодороги із заокругленням вліво по напрямку її руху, в порушення вимог п. 12.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), який безпосередньо перебуває у причинному зв`язку з наслідками, а також п.п. 1.5, 2.3 (б) та 2.9 (а), 12.1, 12.2 ПДР, які сприяли порушенню вимог, проявила неуважність до дорожньої обстановки та самовпевненість у своїх діях, неправильно застосувала прийоми керування транспортним засобом, допустила виїзд керованого нею автомобіля за межі проїзної частини дороги вправо, де допустила зіткнення із нерухомою перешкодою у вигляді бетонної огорожі. Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажирка ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження, від яких померла. Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 23 березня 2026 року вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 січня 2026 року щодо ОСОБА_5 залишив без змін. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала Захисник у касаційній скарзі, покликаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість, просить змінити оскаржені судові рішення, призначивши ОСОБА_5 основне покарання із застосуванням положень ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки. Свої вимоги мотивує тим, що суди повною мірою не врахували те, що його підзахисна добровільно відшкодувала моральну шкоду матері загиблої, злочин вчинила вперше, не притягувалась до адміністративної відповідальності, вину у вчиненому визнавала як на досудовому слідстві, так і під час судового розгляду, в результаті ДТП також зазнала значних травм, перенесла ряд операцій, має на самостійному вихованні та утриманні малолітнього сина, позитивно характеризується за місцем проживання та служби, сумлінно виконувала свої процесуальні обов`язки. Все вищенаведене, суди, як зазначає захисник, могли б визнати пом`якшуючими покарання обставинами, однак безпідставно цього не зробили. Вважає, що наявні усі підстави для застосування до ОСОБА_5 положень ст. 69 КК. Крім того, вказує на відсутність протоколу судового засідання від 16 січня 2026 року та диску з аудіо- та відеозаписом судового засідання, про що він зазначав і в апеляційній скарзі та на що апеляційний суд належної уваги не звернув, зазначивши лише про допущену секретарем описку. Мотиви суду Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК, і правильність кваліфікації її дій у касаційній скарзі захисника не оспорюються. Доводи захисника щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість та можливість застосування до неї положень ст. 69 КК колегія суддів вважає необґрунтованими. Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій. За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання. За правилами ст. 69 КК, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо. У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права. Як убачається із копії оскарженого вироку, суд першої інстанції під час призначення ОСОБА_5 покарання, дотримуючись наведених вимог закону України про кримінальну відповідальність, врахував ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, який хоча і є необережним, однак відноситься до категорії тяжких та за його вчинення передбачене безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років; суспільну небезпеку вчинених обвинуваченою протиправних дій, які виразились у керуванні автомобілем в стані алкогольного сп`яніння та прояві злочинної самовпевненості у своїх діях, наслідком яких стало заподіяння багаточисельних тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_9 , від яких вона померла на місці пригоди; дані про особу винної, яка вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, на обліку у психіатра та нарколога не перебувала, добровільно відшкодувала частину завданої шкоди потерпілим, має на утриманні одну малолітню дитину, внаслідок ДТП сама постраждала, у зв`язку із чим перебувала на лікуванні із діагнозом синтезований, повільно-консолідуючий поперечний перелом с/3 правої стегнової кістки інтрамедулярним блокованим фіксатором, синтезований консолідуючий перелом тіла правої ключиці пластиною з кутовою стабільністю та гвинтами; а також взяв до уваги відсутність обтяжуючих покарання обставин та обставини, що пом`якшують покарання, якими визнав активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та її щире каяття, яке виразилось у тому, що вона повністю визнала свою вину та жалкує про скоєння нею злочину, засуджує свою протиправну поведінку та в процесі судового розгляду справи давала правдиві показання, які посприяли органам правосуддя встановити істину по справі. Крім того, як убачається з вироку суд першої інстанції звернув увагу і на той факт, що внаслідок смерті ОСОБА_9 без материнської турботи залишились її двоє неповнолітніх дітей, які знаходилися на її утриманні та вихованні, а також на те, що обвинувачена вчинила злочин внаслідок керування автомобілем в стані алкогольного сп`яніння будучи працівником поліції, тобто, знаючи про характер та ступінь відповідальності за вказані дії, свідомо сіла за кермо автомобіля в стані алкогольного сп`яніння, що свідчить про її підвищену суспільну небезпеку для суспільства. Тим більше, що обвинувачена як інспектор сектору реагування патрульної поліції зобов`язана була дотримуватися норм поведінки та не допускати порушень у позаробочий час, оскільки її поведінка має відповідати високим стандартам доброчесності, підтримувати довіру суспільства до поліції, так як її статус вимагає бездоганності в дотриманні законів та громадського порядку. Враховуючи у сукупності дані про особу обвинуваченої, ступінь тяжкості та характер скоєного злочину, який був вчинений обвинуваченою-працівником поліції в стані алкогольного сп`яніння, що свідчить про його підвищену небезпеку для суспільства, обставини, які пом`якшують її покарання, а також позицію потерпілих, які висловилися про призначення обвинуваченій найсуворішого покарання, суд дійшов висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_5 неможливе без позбавлення волі. Беручи до уваги, що обвинувачена вперше притягується до кримінальної відповідальності, вину повністю визнала та у вчиненому щиро розкаялася, активно сприяла розкриттю злочину та добровільно частково відшкодувала завдану шкоду, позитивно характеризується та має на утриманні малолітню дитину, внаслідок злочину сама постраждала, а також відсутність обставин, які обтяжують її покарання, суд вважав за доцільне призначити їй міру покарання, необхідну і достатню для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ч. 3 ст. 286-1 КК. Одночасно, суд визнав безпідставними доводи сторони захисту щодо застосування до призначеного покарання обвинуваченій вимог ч. 1 ст. 69 КК та переходу до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 3 ст. 286-1 КК України, у виді пробаційного нагляду. Як вірно зазначено у вироку, застосовуючи положення ст. 69 КК, суд повинен не просто встановити наявність кількох обставин, які пом`якшують покарання, а з урахуванням особи винного умотивувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Встановлення лише факту наявності не менше двох пом`якшуючих обставин не може автоматично тягнути застосування ст. 69 КК. Водночас суд першої інстанції зауважив, що законодавець виділив підвищену суспільну небезпечність порушення правил безпеки дорожнього руху особами, які керують транспортними засобами в стані сп`яніння, та посилив відповідальність для таких осіб у ст. 286-1 КК. Як вказано в оскарженому вироку, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачена вчинила злочин, передбачений ч. 3 ст. 286-1 КК, який відповідно до ст. 12 КК є тяжким, будучи поліцейською, грубо порушила вимоги правил дорожнього руху в стані алкогольного сп`яніння, який більше ніж в 7 разів перевищував допустиму норму для цього стану (1,45 проміле етилового спирту в крові), внаслідок чого потерпілий ОСОБА_9 була заподіяна смерть. За таких конкретних обставини вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення, а також відомостей про її особу, суд вважав, що наявність пом`якшуючих покарання обставин у вигляді щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, не вказують на те, що перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 3 ст. 286-1 КК, в цьому випадку у виді пробаційного нагляду, забезпечить досягнення мети покарання та виправлення обвинуваченої ОСОБА_5 . Інші відомості про особу обвинуваченої, які з позитивного боку характеризують її особу, на переконання суду, не вказують на достатність та співмірність призначення їй покарання у виді пробаційного нагляду, який є невідповідним тяжкості кримінального правопорушення та її особі через м`якість. Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 за апеляційною скаргою її захисника ОСОБА_4 , доводи якої аналогічні доводам у його касаційній скарзі, ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вирок без змін, зазначивши в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення. При цьому колегія суддів апеляційного суду погодилася із висновком суду першої інстанції щодо призначеного покарання, який, як вказала колегія суддів, достатньо та правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, характер та суспільну небезпеку вчиненого злочину та обставини його вчинення, відсутність обставин, що обтяжують покарання, наявність пом`якшуючих покарання обставин, думку потерпілих, ставлення обвинуваченої до скоєного, а також відомості про особу обвинуваченої. Як зазначила колегія суддів, призначення ж обвинуваченій іншого, більш м`якого покарання, ніж те, що призначив суд першої інстанції, а саме яке не зазначено в санкції ч. 3 ст. 286-1 КК, як про те просив адвокат в своїй скарзі, не буде справедливим, законним та обґрунтованим і не відповідатиме вимогам статей 50, 65 КК. З наведеними у вироку та ухвалі висновками погоджується і колегія суддів касаційного суду. Покарання, призначене ОСОБА_5 , є законним, справедливим, відповідає тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винуватої та попередженню вчиненню нею та іншими особами нових кримінальних правопорушень, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Підстав для призначення ОСОБА_5 основного покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки колегія суддів касаційного суду із урахуванням усіх обставин, викладених в оскаржених судових рішеннях, а також доводів касаційної скарги захисника не вбачає. Що стосується доводів захисника у касаційній скарзі про відсутність протоколу судового засідання від 16 січня 2026 року та диску з аудіо- та відеозаписом судового засідання, то вказане було предметом перевірки під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_5 в апеляційному порядку та на що апеляційним судом, як убачається із постановленої ухвали, надано вичерпну відповідь. Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення. Отже, Суд не вбачає підстав для зміни оскаржених судових рішень внаслідок істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість. В касаційній скарзі захисника не наведено переконливих доводів на обґрунтування невиправданої суворості призначеного його підзахисній покарання та можливості застосування до неї положень ст. 69 КК. Доводів щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень, касаційна скарга не містить. Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд, постановив: Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 січня 2026 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 23 березня 2026 року щодо засудженої ОСОБА_5 . Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3