Ухвала ККС ВС № 720/45/23

УХВАЛА Іменем України 01 серпня 2024 року м. Київ справа № 720/45/23 провадження № 51-3763 ск 24 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 19 лютого 2024 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 25 квітня 2024 року, встановив: Вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 19 лютого 2024 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) із застосуванням ст. 69 цього кодексу до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки. Вирішено питання речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні. Чернівецький апеляційний суду ухвалою від 25 квітня 2024 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 залишив без задоволення, а вирок місцевого суду без змін. Суд визнав ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, а саме у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_6 . Згідно з копіями доданих до касаційної скарги судових рішень, судом встановлено, що, 08 жовтня 2022 року приблизно о 08:45 год ОСОБА_5 , керуючи автомобілем марки «Toyota-Avensis», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись в світлу пору доби по автодорозі Н-03 сполученням «Житомир-Чернівці», поза межами населеного пункту зі сторони м. Хотин в напрямку м. Чернівці, проявив неуважність до дорожньої обстановки та самовпевненість у своїх діях, не переконавшись, що смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, почав здійснювати обгін на ділянці дороги з наявною дорожньою розміткою 1.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) попутного транспортного засобу. У результаті цього ОСОБА_5 , перебуваючи на зустрічній смузі руху, допустив зіткнення із автомобілем марки «ВАЗ-21099», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_6 , який рухався в межах своєї смуги руху. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водію вказаного автомобіля спричинено смерть , яка настала від травматичного шоку, який розвинувся внаслідок ускладнення політравми: численних переломів кісток скелету з ушкодженням внутрішніх органів. Вказану дорожньо-транспортну пригоду ОСОБА_5 вчинив у результаті порушення та невиконання вимог осьової суцільної лінії 1.1 горизонтальної дорожньої розмітки та п.п. 14.2 (в), 14.6 (г) ПДР, які безпосередньо перебувають у причинному зв`язку з наслідками, а також п.п. 1.5, 2.3 (б), які лише сприяли порушенню встановлених «Правилами дорожнього руху» вимог. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність просить змінити судові рішення щодо ОСОБА_5 та звільнити його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК. В обґрунтування своїх доводів вказує на те, що судами попередніх інстанцій не враховано обставин, які дають підстави для звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням, а саме визнання ним винуватості в повному обсязі, стан його здоров`я, вчинення одного необережного тяжкого злочину, активне сприяння розкриттю злочину, намагання добровільно відшкодувати завдану шкоду, а також те, що за місцем проживання засуджений характеризується позитивно, є військовослужбовцем, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, жодного разу до кримінальної відповідальності не притягувався. Мотиви Суду Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети, принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно відповідати характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Згідно з положеннями ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків передбачених ч. 1 цієї статті, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За змістом ст. 75 КК якщо суд, крім випадків передбачених у ч. 1 цієї статті, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку, з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з їх урахуванням визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення. Як убачається з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_5 , дотримуючись наведених вимог кримінального закону, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, дані про особу винного, а також обставини, що пом`якшують покарання, дійшов висновку про можливість призначення обвинуваченому із застосуванням ст. 69 КК більш м`якого покарання, яке не передбачено санкцією статті за якою його засуджено, а саме - обмеження волі на строк 2 роки. Призначаючи ОСОБА_5 таке покарання, місцевий суд врахував характер вчиненого кримінального правопорушення, дані які характеризують особу винного, а саме позитивну характеристику з місця проживання та з місця проходження військової служби, пом`якшуючі обставини - щире каяття, відношення ОСОБА_5 до вчиненого, який негативно оцінює злочин та засуджує свою поведінку, активне сприяння розкриттю злочину, вжиті заходи щодо відшкодування нанесеної матеріальної і моральної шкоди потерпілим (переказ грошових коштів через поштове відділення), його участь у бойових діях проти російської агресії, відсутність обставин, які обтяжують покарання. Разом із тим, ураховуючи суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення, позицію прокурора та потерпілої, які просили суд не звільняти ОСОБА_5 від відбування покарання з іспитовим строком, суд не встановив підстав для застосування до ОСОБА_5 положень ст. 75 КК. Із зазначеною позицією місцевого суду погодився й апеляційний суд. Відповідно до змісту оспорюваної ухвали при перегляді вироку цей суд, перевіривши доводи щодо суворості покарання та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, викладені в апеляційній скарзі сторони захисту, які за своїм змістом аналогічні доводам касаційної скарги, навів переконливі мотиви, з яких він визнав їх неприйнятним і такими, що не є підставою для зміни вироку. Крім того, апеляційний суд у своєму рішенні спростував доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 про тимчасову втрату ним свідомості безпосередньо перед настанням дорожньо-транспортної пригоди внаслідок хворобливого стану, обґрунтовано пославшись на висновок комісійної експертизи від 28 листопада 2022 року № 112, відповідно до якого комісією експертів не встановлено будь-якої інформації як щодо діагностування, так і лікування ОСОБА_5 з приводу епізодів дезорієнтації у просторі та часі, а також висновок судово-психіатричної експертизи від 18 жовтня 2022 року № 616 відповідно до якого наявний у ОСОБА_5 психічний розлад у формі специфічного невротичного розладу у вигляді загикування, не припускає тимчасової втрати свідомості, втрати орієнтації в часі і просторі, втрати критики про оточуючі події. З такими висновками погоджується і суд касаційної інстанції, та вважає неприйнятними аргументи захисника про неврахуваннями судами ряду обставин у ході призначення ОСОБА_5 покарання. Обставини, на які вказує захисник у касаційній скарзі суди визнали такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та врахували призначаючи ОСОБА_5 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК. Разом із тим визнали їх недостатніми для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 цього Кодексу. Обраний засудженому захід примусу є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість Суд не вбачає. Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій є обґрунтованими, відповідають вимогам статей 370, 419 КПК та не викликають сумнівів у їх правильності. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вмотивованість їхніх висновків, у тому числі й щодо правильності призначення ОСОБА_5 покарання та можливості звільнення його від відбування покарання, у касаційній скарзі не наведено. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, зокрема, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 19 лютого 2024 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 25 квітня 2024 року. Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3