Постанова Закарпатський апеляційний суд № 308/13370/25

Справа № 308/13370/25 Закарпатський апеляційний суд П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25.03.2026 м. Ужгород Суддя Закарпатського апеляційного суду Феєр І. С., за участю ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/719/25, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.09.2025. Цією постановою: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, мешканка АДРЕСА_1 , визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП та на неї накладено адміністративне стягнення у виді попередження. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 605 грн 60 коп. Із протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 767135 від 02.09.2025 та постанови судді від 26.09.2025 вбачається, що 31.08.2025 о 16 год 30 хв в м. Ужгороді по вул. Минайській, 16, біля ТЦ «Сільпо» ОСОБА_1 неналежним чином виконувала свої батьківські обов`язки щодо виховання свого малолітнього сина ОСОБА_4 , а саме останній вчинив хуліганські дії, що проявилися у розмальовуванні лавочки маркером, чим порушила ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» та вчинила адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову судді від 26.09.2025 та закриття провадження у справі про притягнення її до адміністративної відповідальності на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що ні вона, ні її малолітня дитина 31.08.2025 не знаходилися в м. Ужгороді на вул. Минайській біля супермаркету «Сільпо». В той день, а саме 31.08.2025, який припав на неділю, її син ОСОБА_5 2013 року народження знаходився разом з батьком ОСОБА_6 в с. Оноківці. Факти викладені у протоколі, що її дитина ОСОБА_5 31.08.2025 розмальовувала лавочку не відповідає дійсності. Обставини зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення не розкривають суті правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КУпАП, то підстав для притягнення її до адміністративної відповідальності немає. Не погоджується з доказами вини, а саме поясненнями сторонніх осіб від 02.09.2025, оскільки такі не підтверджують подію правопорушення, а саме те, що 31.08.2025 ОСОБА_4 знаходився на місці події та розмальовував лавку. В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події правопорушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Також просить поновити їй строк на апеляційне оскарження. В обґрунтування клопотання зазначає, що участі в розгляді справи не брала, про існування постанови про притягнення її до адміністративної відповідальності дізналась 17.10.2025, від одного з батьків дітей, по відношенню до якого також складався протокол. Після чого вона звернулась за -2- допомогою до юриста, який віднайшов в ЄДРСР копію постанови та підготував апеляційну скаргу. Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 , яка підтримали апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані по справі докази, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку та апеляційна скарга підлягають задоволенню, з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що оскаржувана постанова судді винесена за участю ОСОБА_1 , при цьому, в матеріалах справи відсутні відомості про отримання ОСОБА_7 копії постанови в інший строк, ніж той, на який вона посилається - 17.10.2025. З урахуванням наведеного, з метою недопущення порушення права на захист особи, причини пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції відносно ОСОБА_1 апеляційний суд вважає поважними, а клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови обґрунтованим і таким, що підлягає до задоволення і такий строк поновлюється. Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Згідно з положеннями ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Крім того, суд не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, винуватість особи має доводитися саме в суді, що вимагає обережності дій суду при вирішенні питання про тягар доказування в такій категорії справ. Наведені факти відповідно до статті 62 Конституції України повинні тлумачитись судом на користь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, якщо вони не дають суду змоги однозначно оцінити дії такої особи, як такі, що містять склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП. -3- Відповідно до положень ст. 10, 11 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Однак вищезазначені вимоги закону при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 судом першої інстанції дотримані не були, зокрема суддя не з`ясувала суть вчиненого правопорушення, обставини його вчинення, належним чином не дослідила і не перевірила наявні докази, внаслідок чого дійшла помилкового висновку про існування події та наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого саме ч. 1 ст. 184 КУпАП. Відповідно до вимог ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. При цьому, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами поданої апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 767135 від 02.09.2025 вбачається, що 31.08.2025 о 16 год 30 хв в м. Ужгороді по вул. Минайській, 16, біля ТЦ «Сільпо», ОСОБА_1 неналежним чином виконувала свої батьківські обов`язки щодо виховання свого малолітнього сина ОСОБА_4 , а саме останній вчинив хуліганські дії, що проявилися у розмальовуванні лавочки маркером, чим порушила ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» та вчинила адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП. Згідно ч. 1 ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 184 КУпАП настає за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків, щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей. Об`єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів неповнолітніх, які зокрема регламентуються законодавством. Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, полягає в ухиленні батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей. Неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей полягає у бездіяльності, внаслідок якої обов`язки по вихованню виконуються неякісно і у неповному обсязі. Таке ухилення може бути у формі бездіяльності, пов`язаної із незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання, навчання неповнолітніх дітей. Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей. Відповідно до ч. 1 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (ч. 2 ст. 150 СК України). Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (ч. 3 ст. 150 СК України). Батьки зобов`язані поважати дитину (ч. 4 ст. 150 СК України). Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї (ч. 5 ст. 150 СК України). -4- Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини (ч. 6 ст. 150 СК України). Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини (ч. 7 ст. 150 СК України). Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону. У частині 2 пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 визначено, що означає «не піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя»: незабезпечення необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складник виховання; не спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявлення інтересу до її внутрішнього світу; не створення умов для здобуття нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Отже ухиленням від виконання батьківських обов`язків не вважається будь-яка дія, а лише невиконання обов`язків, чітко передбачених законодавством, і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей. Розглядаючи справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП України, суд першої інстанції залишив поза увагою зазначені вимоги законодавства. Дослідивши матеріали справи та перевіривши зміст оскаржуваної постанови, апеляційним судом встановлено, що судом першої інстанції не визначено об`єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, не з`ясовано яким саме чином ОСОБА_1 не виконувала свої батьківські обов`язки, а також не зазначено в чому саме проявилося неналежне виконання ОСОБА_1 батьківських обов`язків і чим конкретно воно підтверджено. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до -5- адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Складений щодо ОСОБА_1 протокол не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, оскільки не містить суті адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 с. 184 КУпАП, а викладена у протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу цього адміністративного правопорушення, а саме у протоколі не зазначено, які саме батьківські обов`язки, що встановлені ч. 1-7 ст. 150 СК України, не виконувала ОСОБА_1 . Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою для притягнення суб`єкта правопорушення до юридичної відповідальності. Об`єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об`єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об`єктивних умов його здійснення. Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу. Разом з тим, під час складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 не конкретизовано, у який спосіб остання, як особа, що притягається до адміністративної відповідальності, ухилилась від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання свого малолітньої сина, та яких саме обов`язків вона не виконала. Наведене прямо суперечить принципу правової визначеності, закріпленому у рішеннях ЄСПЛ (п. 31 по справі «Ракевич проти Росії» та п. 109 по справі «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови»), згідно яких «закон має бути доступним та передбачуваним, що стосується його наслідків, тобто вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку». У протоколі, складеному щодо ОСОБА_1 , не визначено, які саме її неправомірні діяння свідчать про ухилення від батьківських обов`язків. У випадку, коли викладена у протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшуковувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). Апеляційний суд звертає увагу на те, що статтею 184 КУпАП передбачено відповідальність за незабезпечення батьками умов для виховання дітей, тобто не результат, а сам процес, однак у протоколі про адміністративне правопорушення вказані посилання відсутні. Крім того, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, апеляційний суд приходить до висновку, що обставини, наведені у письмових поясненнях свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а також рапорт помічника чергового Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області Павлечко А. О. та начальника СЮП ВП Ужгородського РУП ГУ НП в Закарпатській області Варги Т., зміст, яких зводиться до того, що група неповнолітніх осіб перебуваючи біля магазинів в м. Ужгороді по вул. Минайській, 16, здійснила декілька надписів чорним маркером на лавочках, смітнику та бруківці, жодним чином не свідчить про ухилення ОСОБА_1 від своїх батьківських обов`язків щодо виховання свого малолітнього сина ОСОБА_4 . Матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту саме ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов`язків щодо її малолітнього сина. -6- При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, у тому числі пояснення свідків, вчителів тощо, які б із достовірністю свідчили про легковажне чи байдуже ставлення ОСОБА_1 до поведінки свого малолітнього сина та неналежне виконання нею своїх батьків обов`язків. Також відсутні докази, які б беззаперечно свідчили про неналежне спостереження ОСОБА_1 за поведінкою ОСОБА_4 та відповідністю такої поведінки нормам життя суспільства, що призвело до вчинення останнім будь-яких правопорушень. Тому, апеляційний суд погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що наявні у матеріалах справи докази не можуть вважатися достатніми доказами для доведення вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП. За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять таких доказів, які б із достовірністю свідчили про те, що подія, яка відбулася 02.09.2025 у АДРЕСА_2 , а саме хуліганські дії з боку підлітків, які розмалювали лавочки та стіни за вказаною адресою, стала наслідком саме невиконання або неналежного виконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов`язків щодо виховання сина ОСОБА_4 у розумінні ст. 184 КУпАП. Апеляційний суд вважає, що висновок судді про доведеність вини ОСОБА_1 з огляду на наведені вище обставини є передчасним, необґрунтованим і не узгоджується з наведеними вимогами КУпАП. Всі обставини правопорушення за ч. 1 ст. 184 КУпАП та елементи складу даного правопорушення повинні встановлюватися та перевірятися доказами, наданими сторонами в даній справі, саме в ході її судового розгляду. Таким чином наявними в справі доказами не доведено поза розумним сумнівом факту ухилення ОСОБА_1 від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітнього сина, що в свою чергу не надає можливості зробити висновок про наявність в її діях події і складу правопорушення за ч. 1 ст. 184 КУпАП. Відповідно до ст. 254 КУпАП найважливішим джерелом доказів у справі про адміністративне правопорушення є протокол про вчинення адміністративного правопорушення, який повинен містити ознаки правопорушення, передбаченого КУпАП. Водночас, протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є беззаперечним доказом доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а наведені у постанові суду докази не містять у собі достатніх даних про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП. Оцінка доказів відповідно до ст. 252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, висновки викладені у постанові місцевого суду, давши оцінку фактичним обставинам справи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що при винесенні оскаржуваної постанови суддя місцевого суду належної оцінки та аналізу наявним у справі доказам не надала та у порушення вимог ст. 245, 252, 280 КУпАП, не з`ясувала усі обставини справи в їх сукупності і, як наслідок, за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів, дійшла помилкового висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП. У справі «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04) Європейський суд з прав людини встановив, серед іншого, порушення ч. 3 ст. 6 Конвенції у зв`язку з тим, що в протоколі про адміністративне -7- правопорушення фабула правопорушення була сформульована лише в загальних рисах без конкретизації обставин вчинення правопорушення («проведення несанкціонованого пікету»), але національні суди, розглянувши справу без участі сторони обвинувачення (згідно законодавства Російської Федерації така участь не передбачена), відредагували фабулу правопорушення, зазначивши в постанові суду конкретні обставини правопорушення. У зв`язку з чим, на думку Європейського суду з прав людини, заявниці була відома лише кваліфікація діяння, але не фактичні обставини обвинувачення, таким чином, вона була позбавлена можливості належної підготовки до захисту. У справі «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) Європейський суд з прав людини розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення, що становить порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти неї обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується). Відповідно до положень ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, усі сумніви щодо доведення винуватості особи тлумачаться на її користь. Таким чином, висновок суду не ґрунтується на зібраних матеріалах справи про адміністративне правопорушення, а сама постанова щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, є незаконною й невмотивованою. Апеляційний суд приходить до висновку, що наведені обставини події, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення та постанові суду, дають підстави стверджувати, що в діях ОСОБА_1 відсутні ознаки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, а винність останньої у його вчиненні не знайшла свого підтвердження вказаними доказами у справі. Таким чином постанова судді підлягає до скасування, а провадження по справі - закриттю за відсутністю в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП. За наведених обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Приймаючи рішення про закриття провадження у справі апеляційний суд також зазначає, що відповідно до положень Кодексу України про адміністративні правопорушення вжиття заходів по встановленню осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, складання протоколів про адміністративні правопорушення, з`ясування обставин, за яких скоєно правопорушення, вилучення речей та документів, покладаються на органи Національної поліції, їх територіальні підрозділи; відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; саме на відповідних посадових осіб Національної поліції України покладено доведення винуватості особи у вчиненні того чи іншого правопорушення з точним дотриманням положень чинних нормативно-правових актів. При прийнятті рішення враховуються положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених -8- нормативно-правовими актами; ст. 294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що суд, за відсутності обґрунтованих клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати будь-яких свідків. Керуючись ст. 247, 294 КУпАП, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити, поновити строк на апеляційне оскарження постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.09.2025. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.09.2025 щодо ОСОБА_1 , - скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в її діях події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 цього Кодексу. Постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя