Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/11151/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/11151/25 Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О.А. Дата і місце ухвалення: 05.01.2026р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бойка А.В., суддів : Тарновецького І.І., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Одеська виправна колонія (№14)» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : В квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної установи «Одеська виправна колонія (№14)», в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Одеська виправна колонія (№14)» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022р., за період з 11.03.2022р. до 31.05.2022р. у розмірі 30000 гривень щомісячно; - зобов`язати Державну установу «Одеська виправна колонія (№14)» здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 30000 грн., передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022р., за період з 11.03.2022р. до 31.05.2022р., з урахуванням фактично виплачених сум. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та не правильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення від 05.01.2026р., з ухваленням по справі нового судового рішення про задоволення його позову у повному обсязі. В своїй скарзі апелянт зазначає, що постанова КМУ №168 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачала виплату з 24.02.2022р. на період дії воєнного стану додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн. щомісячно особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка». Оскільки згідно з додатком до розпорядження КМУ від 06.03.2022р. №204-р Одеську область віднесено до адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», тому ОСОБА_1 , який у спірний період проходив службу в ДУ «Одеська виправна колонія (№14)», має право на виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022р., в розмірі 30 000,00 грн. щомісячно. Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що поняття «несення служби», яке зазначене у п.1 Постанови №168, тотожне поняттю «проходження служби». В свою чергу, положення п.1 Постанови №168 не містять застережень щодо призначення додаткової винагороди виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в т.ч. в нічний час, несуть службу в наряді, тощо. ДУ «Одеська виправна колонія (№14)» подала письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач зазначає, що Кабінет Міністрів України постановою №793 від 07.07.2022р. змінив умови виплати додаткової грошової винагороди під час дії воєнного стану, передбаченої постановою КМУ №168. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 21.09.2023р. по справі №260/3564/22, зміст внесених Постановою №793 змін до Постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця. А відтак, на користь ОСОБА_1 у період з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року правомірно нараховано та виплачено додаткову винагороду за фактично відпрацьований період згідно з табелем обліку робочого часу. Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного: Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходить службу в Державній установі «Одеська виправна колонія (№14»), зокрема, з 19.06.2018р. на посаді молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки, що підтверджено довідкою ДУ «Одеська виправна колонія (№14)» від 30.01.2025р. №1/8/1-18. Відповідно до довідки Державної установи «Одеська виправна колонія (№14)» від 13.03.2025р. №07 ОСОБА_1 згідно наказу від 25.05.2022р. №401/АГ-22 (з урахуванням наказу від 14.12.2022р. №891/АГ-220) за період з 24.02.2022р. по 25.04.2022р. додаткова винагорода була виплачена у травні 2022 року в сумі 31497,84 грн.; згідно наказу від 15.08.2022р. №590/АГ-22 (відпрацьовано 280 годин) за період з 26.04.2022р. по 31.05.2022р. додаткова винагорода була виплачена у серпні 2022 року в сумі 11343,60 грн. Загальна сума виплаченої додаткової винагороди складає 42841,44 грн. ОСОБА_1 , вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022р., за період з 11.03.2022р. по 31.05.2022р. у розмірі 30000 гривень щомісячно, оскаржив її в судовому порядку. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , зазначив, що у період з 11.03.2022р. позивач мав право на отримання додаткової щомісячної винагороди, встановленої Постановою №168, оскільки проходив службу в межах адміністративно-територіальної одиниці (Одеська область), на території якої надавалася допомога в рамках Програми «єПідтримка». Поряд з цим, суд дійшов висновку, що ДУ «Одеська виправна колонія (№14)» не допустила протиправної бездіяльності щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди в розмірі 30000 грн., оскільки за період з 11 березня 2022 року по 31 травня 2022 року додаткова винагорода нарахована та виплачена йому за фактично відпрацьований період, як це передбачено пунктом 1 Постанови №168 зі змінами, внесеними Постановою №793. Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного. Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України №2713-IV від 23.06.2005р. «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон №2713-IV). Відповідно до ч. 4 ст.21 Закону №2713-IV особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом. Згідно ч.2 ст.23 Закону №2713-IV умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати. На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України (ч.5 ст.23 Закону №2713-IV). З метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018р. №925/5 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Порядок №925/5). Згідно пункту 3 Порядку №925/5 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Відповідно до пункту 8 Порядку №925/5 при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів цього місяця. Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому воєнний стан неодноразово було продовжено указами Президента України. Кабінетом Міністрів України 28.02.2022р. прийнято Постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), відповідно до п.1 якої на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Згідно з пунктом 5 Постанови №168 остання набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022р. В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022р. до Постанови №168 внесені зміни, відповідно до яких абзац перший пункту 1 після слів «та поліцейським» доповнено словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка»». Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022р. передбачено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022р. Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022р. №793 внесені зміни до пункту 1 Постанови №168, а саме: у пункті 1 в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць». Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022р. №793 визначено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022р. З матеріалів справи вбачається, що позивач у спірний період (з 11.03.2022р. до 31.05.2022р.) проходив службу у Державній установі «Одеська виправна колонія (№14)». Розпорядженням Кабінету Міністрів України №204-р від 06.03.2022р. «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми «єПідтримка» затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка» згідно з додатком. Згідно вказаного Переліку програма «єПідтримка» поширюється на Одеську область. Відтак, з 24.02.2022р. на період дії воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах Одеської області, повинна була виплачуватись додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн щомісячно. З матеріалів справи вбачається, додаткова винагорода позивачу виплачувалась, проте не у розмірі 30000 грн. щомісячно, а у розмірі відповідно до фактично відпрацьованих годин з посиланням на п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022р. №793. Суд першої інстанції визнав правомірними такі дії відповідача. Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої з огляду на наступне. Апеляційний суд звертає увагу, що надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09.02.1999р. №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення). У Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997р. №1-зп і від 05.04.2001р. №3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Також, Конституційний Суд України вказав, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки з конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05.04.2001 № 3-рп/2001). У Рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 № 2-р/2017). Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (Рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopeckэ v. Slovakia) заява № 44912/98, від 28.09.2004). Колегія суддів зауважує, що спірні правовідносини не стосуються відповідальності позивача, даний спір пов`язаний з виплатою грошового забезпечення позивачу, а в період походження позивачем служби з 11.03.2022р. до 31.05.2022р. діяли приписи Постанови №168, які передбачали обов`язок відповідача здійснювати розрахунок додаткової винагороди позивачу саме виходячи із розміру 30000 грн щомісячно. Відтак, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для проведення нарахування додаткової винагороди ОСОБА_1 у розмірі 30000 грн. щомісячно у зв`язку із набранням чинності постанови КМУ №793 від 07.07.2022р. Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. При вирішенні спору суд першої інстанції допустив не правильне застосування норм матеріального права, що у відповідності до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України, є підставою для скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року, з ухваленням по справі нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат у справі колегія суддів зазначає наступне. За положеннями ч.1 та ч.3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Частиною шостою статті 139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. При зверненні до суду першої інстанції ОСОБА_1 було сплачено 969.00 грн. судового збору. Відповідно до ст. 5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Таким чином, позивач був звільнений від сплати судового збору, однак все одно його сплатив, що свідчить про помилкову його сплату. З огляду на зазначене, підстави для стягнення помилково сплаченої суми судового з відповідача в даному випадку відсутні. Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися до суду першої інстанції із заявою, в порядку п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», про повернення судового збору. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії справ незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року скасувати. Ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Одеська виправна колонія (№14)» щодо не нарахування та не виплати на користь ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022р., за період з 11.03.2022р. до 31.05.2022р. у розмірі 30 000 гривень щомісячно. Зобов`язати Державну установу «Одеська виправна колонія (№14)» здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022р., за період з 11.03.2022р. до 31.05.2022р. у розмірі 30 000 грн. щомісячно, з урахуванням фактично виплачених сум додаткової винагороди. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Суддя-доповідач А.В. Бойко Судді І.І. Тарновецький О.А. Шевчук