Постанова 4812 № 478/1319/25

19.03.26 22-ц/812/444/26 Справа №478/1319/25 Провадження № 22-ц/812/444/26 Доповідач в апеляційній інстанції: Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 19 березня 2026 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Лівінського І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 26 листопада 2025 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Іщенко Х.В., повний текст складено того ж дня, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит В С Т А Н О В И В: У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (далі -ТОВ « ФК «Солвентіс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що 16 грудня 2019 року між ТОВ "Алекскредит" та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 3020676. Сторони домовились, що договір укладається в електронній формі шляхом використання електронного цифрового підпису з одноразовим ідентифікатором. На виконання умов кредитного договору ТОВ "Алекскредит" перерахувало на картковий рахунок позичальника кредитні кошти у розмірі 5000 грн. ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість на загальну суму 27195 грн., з яких: 5000 грн - заборгованість за кредитом; 22195 грн - заборгованість за процентами. 10 червня 2025 року між ТОВ "Алекскредит" та ТОВ "Секвоя Капітал" укладений Договір факторингу № АК-10/06/2025, відповідно до якого ТОВ "Алекскредит" відступило на користь ТОВ "Секвоя Капітал" права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами позики, у тому числі за Договором №3020676 від 16 грудня 2019 року, що укладений між ТОВ "Алекскредит" та ОСОБА_1 у розмірі 27195 грн. 07 липня 2025 року між ТОВ "Секвоя Капітал" та ТОВ "Фінансова компанія "Солвентіс"", укладений Договір факторингу № ДФ-07072025, відповідно до якого ТОВ "Секвоя Капітал" відступило на користь ТОВ "Фінансова компанія "Солвентіс"" права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі за Договором №3020676 від 16 грудня 2019 року, що укладений між ТОВ "Алекскредит" та ОСОБА_1 у розмірі 27195 грн. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором у розмірі 27195 грн., з яких: 5000 грн - заборгованість за кредитом; 22195 грн - заборгованість за процентами, судові витрати по сплаті судового збору та 6000 грн витрат за надання правничої допомоги. Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 26 листопада 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Солвентіс» заборгованість за договором про споживчий кредит № 3020676 від 16 грудня 2019 року, у загальному розмірі 27195 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5000 грн; заборгованість за відсотками у розмірі 22195 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 6 000 грн. Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що укладаючи кредитний договір сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладання такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Позикодавець виконав належним чином свої зобов`язання за договором, надавши позичальникові кредит, в порядку передбаченому умовами договору, тоді як відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість, яка не спростована. В апеляційні скарзі ОСОБА_1 не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції винесено на підставі неповного та необ`єктивного з`ясування обставин справи, та з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції або ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, в порушення вимог законодавства, розглянув справу за відсутності відповідача. Так, вказав, що відповідачем було подано письмову заяву 25 листопада 2025 року, на електрону адресу Казанківського районного суду Миколаївської області про відкладення розгляду справи через залучення до участі у справі адвоката, та надання часу для ознайомлення з матеріалами справи. Проте суд першої інстанції розглянув справу в одному судовому засіданні, без участі відповідача та його представника. Зазначає, що вказані дії суду суперечать правовій позиції Верховного Суду, відповідно до якої формальне повідомлення сторони без реального забезпечення можливості захисту є порушенням статті 6 Конвенції. Зауважує, що розгляд справи відбувся без його участі як відповідача по справі та у справі в порушення статей 280-283 судом не ухвалене заочне рішення. Чим суд позбавив відповідача процесуального права подати заяву про перегляд заочного рішення та істотно обмежив його право на захист: порушивши принцип правової визначеності. Таким чином відбулось порушення норм матеріального права та недоведеність вимог. Недоведеність факту укладення кредитного договору саме відповідачем. Відповідно до статей 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. Позивач не надав належних та допустимих доказів: ідентифікації саме відповідача як особи, що уклала електронний договір; належності телефонного номера та банківської картки; дотримання вимог Закону України «Про електронну комерцію» щодо електронного підпису. Вказує, що суд першої інстанції без критично прийняв копії документів, не перевіривши їх належність та допустимість, чим порушив статтю 89 ЦПК України. Так, відповідно до статей 1048, 1049, 1054 ЦК України проценти за користування кредитом мають бути обґрунтованими та визначеними договором. Нарахування відсотків у розмірі 22 195 гри при тілі кредиту 5 000 грн є неспівмірним та таким, що порушує принципи справедливості, добросовісності та розумності, передбачені статтями 3, 509, 627 ЦК України. Верховний Суд неодноразово зазначав, що суди зобов`язані перевіряти співмірність фінансових санкцій, навіть за відсутності заперечень сторони. Крім того, позивач по справі не довів належним чином факт переходу до нього права вимоги саме за договором відповідача, що суперечить статтям 512-516 ЦК України. Суд першої інстанції не перевірив обсяг та зміст переданих прав за договорами факторингу. Також відповідач вказує, що він був позбавлений можливості подати заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу, у зв`язку з чим їх стягнення є передчасним та незаконним. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 16 грудня 2019року між ТОВ "Алекскредит" та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 3020676 (а.с.18-21). Договір містить посилання на Правила надання кредиту ТОВ "Алекскредит", що розміщені на сайті кредитодавця (п.1.1. Договору). Згідно з пунктом 1.2 договору за договором кредитодавець надає позичальнику кредит на інші споживчі цілі (вирішення власних фінансових питань) без додаткового забезпечення у тимчасове, строкове, платне користування, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі у відповідності до умов договору. Кредит надається в національній грошовій одиниці України гривні. Відповідно до пункту 1.3. договору сума кредиту складає 5000 грн. Пунктами 1.6-1.7.3 Договору визначено, що розрахунок Зобов`язань (п. 2.18. Правил) Позичальника із зазначенням строків виконання, умов кредитування, а також дати початку періоду, дати платежу (дати закінчення періоду), загальної суми платежу, Основної суми кредиту (п. 2.28. Правил) та Процентів за користування кредитом, розміру процентної ставки, орієнтовної реальної річної процентної ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту, орієнтовної загальної вартості кредиту зазначаються у Графіку платежів (п. 2.6. Правил), який є Додатком № 1 до цього Договору. Графік платежів у Договорі визначає окремі розрахунки Зобов`язань за Лояльними (покращеними) умовами кредитування (п. 2.25. Правил) та за Загальними умовами кредитування (п. 2.15. Правил). 1.7. Нарахування Процентів за користування кредитом здійснюється у наступному порядку: 1.7.1. У випадку використання Кредиту (п. 2.20. Правил) менше ніж 5 (п`ять) календарних днів, включаючи Дострокове виконання Зобов`язань (п. 2.12. Правил), Позичальник сплачує фіксовану суму Процентів за користування кредитом, яка складає 7,65% від визначеної в п. 1.3. цього Договору суми кредиту. 1.7.2. У випадку використання Позичальником Лояльних (покращених) умов кредитування, а саме при повному поверненні суми кредиту (п. 1.3. Договору) та сплати Процентів за користування кредитом протягом 7 календарних днів з 16.12.2019 року до 23.12.2019 року (включно) (Базовий період - п. 2.4. Правил) процентна ставка за один день користування кредитом складає 1,53% (Акційна ставка (п. 2.1. Правил) або Ставка за програмою лояльності (п. 2.34. Правил)). Орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні Лояльних (покращених) умов кредитування складає 5 535,50 грн., у тому числі Основна сума кредиту 5 000,00 грн., Проценти за користування кредитом 535,50 грн. 1.7.3. При використанні Позичальником Загальних умов кредитування процентні ставки складають:- в Базовий період з 16.12.2019 року до 23.12.2019 року (включно) - 1,70 % за один день користування Кредитом (Базова процентна ставка - п. 2.3. Правил);- в Спеціальний період (п. 2.40. Правил) з 24.12.2019 року до 20.06.2020 року (включно) 3 % за один день користування Кредитом (Спеціальна процентна ставка - п. 2.34. Правил). Згідно п. 2.9 Договору сторони встановлюють Узгоджений строк повернення кредиту: до 20 червня 2020 р. (включно). Кредит надається Позичальнику в сумі, що зазначена в п.1.3. Договору в безготівковій формі шляхом перерахування на картковий рахунок Позичальника. Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. Договору строк дії Договору визначається з моменту його укладення між сторонами та діє до повного виконання Сторонами обов`язків за ним. Датою укладання Договору є дата підписання договору (акцептування позичальником оферти)та надання кредиту позичальнику. Згідно з п.7.9. сторони підтверджують, що Сторони погодили, що Договір укладається виключно у письмовій формі у вигляді електронного документа на Сайті Кредитодавця https://alexcredit.ua згідно зі ст. 207, 639 Цивільного кодексу України та із застосуванням норм Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Підписання Позичальником цього Договору відбувається шляхом акцептування ним Оферти (пропозиції укласти електронний Договір), яка відповідно до п. 2.30. Правил містить усі істотні умови Договору, зразок факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки Кредитодавця, а також погодження (заяву, згоду) Позичальника щодо включення до цього Договору інформації щодо кредитного посередника, прізвища, ім`я, по батькові Позичальника, типу Кредиту, мети отримання Кредиту, порядку та умови надання Кредиту, Основної суми кредиту, Кінцевої дати виконання Договору. Акцептування Оферти здійснюється шляхом використання Електронного підпису одноразовим ідентифікатором (п. 2.13. Правил) З боку позичальника договір підписано за допомогою одноразового ідентифікатору 3020676. Додатком №1 до кредитного договору є графік платежів за договором про надання кредиту №3020676 від 16 грудня 2019 року. ТОВ "Алекскредит" на виконання умов договору 16 грудня 2019 року перерахувало шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної картки відповідача через ТОВ "Елаєнс", яке надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків, кошти в розмірі 5000 грн, номер картки НОМЕР_1 (а.с.38). 10 червня 2025 між ТОВ "Секвоя Капітал" та ТОВ "Алекскредит" було укладено договір факторингу № АК-10/06/2025, відповідно до умов якого ТОВ "Алекскредит" відступило право вимоги за договірними відносинам з боржниками, в тому числі і до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №3020676 від 16 грудня 2019 року ( а.с.22-26) Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № АК-10/06/2025 від 10 червня 2025 року, сума заборгованості становить 27195грн, з яких 5000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 22195 грн - заборгованість за відсотками( а.с.11). 07 липня 2025 між ТОВ "Секвоя Капітал" та ТОВ "ФК "Солвентіс" укладено договір факторингу № ДФ-07072025, відповідно до умов якого ТОВ "ФК "Солвентіс" набуло права вимоги права вимоги за договірними відносинам з боржниками, в тому числі і до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №3020676 від 16 грудня 2019 року ( а.с. 29-35). Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № ДФ-07072025 від 07 липня 2025 року, сума заборгованості по якому становить 27195грн, з яких 5000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 22195 грн - заборгованість за відсотками( а.с.12). Згідно детального (щоденного) розрахунку заборгованості за Договором про надання кредиту № 3020676 від 16 грудня 2019 року станом на 06 червня 2025 року сума заборгованості відповідача перед позивачем за Договором про надання кредиту № 3020676 від 16 грудня 2019 року складає 27595 грн, з яких: залишок суми кредиту 5000 грн.; залишок процентів за користування кредитом 22195 грн. Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ТОВ «ФК «Солвентіс», суд першої інстанції виснував, що укладаючи кредитний договір сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладання такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Позикодавець виконав належним чином свої зобов`язання за договором, надавши позичальникові кредит, в порядку передбаченому умовами договору, тоді як відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість, яка не спростована. Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України). Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики в силу частини 1 статті 1047 ЦК України укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Договір про надання кредиту № 3020676 від 16 грудня 2019 року від 07 вересня 2021 року був вчинений сторонами в електронній формі, зокрема, відповідач 16 грудня 2019 року підписав його одноразовим ідентифікатором PS3020676 (а.с. 21). Тому на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Згідно пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Статтею 11 цього ж суду передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»). Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З урахуванням викладених вище встановлених судами обставин справи, положень закону, а саме, що договір про надання кредиту № 3020676 від 16 грудня 2019 року укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, після верифікації особи позичальника кредитором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності заперечень відповідача про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), яка йому не належить, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту його укладання та отримання ОСОБА_1 у розпорядження коштів у позику. Такі висновки ґрунтуються на правових позиціях, викладених Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22) та спростовують аргумент апеляційної скарги. В апеляційній скарзі відповідач заперечуючи факт укладання договору, посилався на ненадання позивачем належних та допустимих доказів ідентифікації саме його як особи, яка укладала електронний договір, належності телефонного номеру та банківської картки, дотримання вимог Закону України « Про електронну комерцію» щодо електронного підпису. Проте вказані доводи апеляційної скарг, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки за нормами Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно не можливим. Належних і документальних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано. Сторони погодили, що Договір укладається виключно у письмовій формі у вигляді електронного документа на Сайті Кредитодавця https://alexcredit.ua згідно зі ст. 207, 639 Цивільного кодексу України та із застосуванням норм Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Підписання Позичальником цього Договору відбувається шляхом акцептування ним Оферти (пропозиції укласти електронний Договір), яка відповідно до п. 2.30. Правил містить усі істотні умови Договору, зразок факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки Кредитодавця, а також погодження (заяву, згоду) Позичальника щодо включення до цього Договору інформації щодо кредитного посередника, прізвища, ім`я, по батькові Позичальника, типу Кредиту, мети отримання Кредиту, порядку та умови надання Кредиту, Основної суми кредиту, Кінцевої дати виконання Договору. Акцептування Оферти здійснюється шляхом використання Електронного підпису одноразовим ідентифікатором (п. 2.13. Правил). Кредитний договір підписаний кредитодавцем шляхом використання факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки кредитодавця, нанесених за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором PS3020676. За такого, встановлено, що договір між кредитором та відповідачем ОСОБА_1 укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитора подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору. Оскільки без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, то цей правочини відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21). Крім того, відповідачем не спростовано факт належності телефонного номеру та недоведено неотримання пароля ідентифікації. Виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо передання коштів на умовах позики підтверджено довідкою ТОВ "ФК "Елаєнс, яке надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків, кошти в розмірі 5000 грн, номер картки НОМЕР_1 від 03 листопада 2024 року ( а.с.38). Разом з тим, заперечуючи факт отримання грошових коштів за кредитним договором № 3020676 від 16 грудня 2029 року, відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень, зокрема виписки з власного банківського рахунку, доступ до якої він має як клієнт банку-емітента платіжної картки АТ КБ «Приватбанк», або довідки про відсутність у нього такого рахунку на момент укладення договору та перерахування коштів. Колегія суддів вважає, що така процесуальна поведінка відповідача не відповідає принципам добросовісності, відкритості та поваги до інших учасників процесу і суду. Вона не спрямована на сприяння суду у своєчасному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин справи й справедливому вирішенні спору, а свідчить про намагання уникнути виконання взятих на себе за кредитним договором зобов`язань. В той же час на виконання ухвали Миколаївської області від 13 березня 2026 року про витребування доказів, із наданого АТ КБ «Приватбанк» довідки вбачається, що ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 . Відповідно до виписки по особовому рахунку на його картковий рахунок 16 грудня 2019 року надійшли кошти в розмірі 5000 грн. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів, не належного виконання відповідачем взятих не себе зобов`язань за кредитним договором та їх не повернення. Доводи апеляційної скарги в цій частині є неспроможними. Щодо переходу до позивача права вимоги за Договором. 10 червня 2025 між ТОВ "Секвоя Капітал" та ТОВ "Алекскредит" було укладено договір факторингу № АК-10/06/2025, відповідно до умов якого ТОВ "Секвоя Капітал" , набуло права вимоги до позичальників, у тому числі й за укладеним відповідачем кредитним договором № 3020676 від 16 грудня 2019 року. 07 липня 2025 між ТОВ "Секвоя Капітал" та ТОВ "ФК "Солвентіс" укладено договір факторингу № ДФ-07072025, відповідно до умов якого ТОВ "ФК "Солвентіс" набуло права вимоги до позичальників, у тому числі й за укладеним відповідачем кредитним договором № 3020676 від 16 грудня 2019 року. Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Згідно статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. Так, у цій справі позивач ТОВ «ФК «Солвентіс» як новий кредитор на підтвердження переходу до нього права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором, укладеним ним 16 грудня 2019 року з ТОВ «Алекскредит», надав договори факторингу, а також реєстри прав вимоги із зазначенням боржника ОСОБА_1 та розміром заборгованості. Наведені докази є належними та достатніми для підтвердження набуття позивачем у справі прав вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 16 грудня 2019 року. Ці обставини в апеляційній скарзі відповідачем не спростовуються. Разом з тим, відповідач жодному з кредиторів свої зобов`язання не виконував, будь-яких коштів в погашення позики та процентів за користування коштів не вніс. Щодо доводів апелянта про неспівмірність нарахування відсотків за користування кредитом в сумі 22195 грн, апеляційний суд зазначає наступне. Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Згідно із статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. У справі, яка переглядається, позивач просить про стягнення з ОСОБА_1 , 27195 грн. заборгованості, яка складається з 5000 грн. заборгованості за тілом кредиту, 22195 грн. відсотків. Так, згідно доводів апеляційної скарги розмір заборгованості по процентам не є співмірним з розміром заборгованості за кредитом. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 квітня 2024 року у справі №559/1622/19 вказав, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню. За умовами Кредитного договору № 43020676 від 16 грудня 2019 року за загальними умовами кредитування при укладенні договору процентна ставка за користування кредитом становить: у базовий період протягом 7 календарних днів з 16 грудня 2019 року до 23 грудня 2019 року 1,70% за один день користування кредитом; у спеціальний період з 24 грудня 2019 року до 20 червня 2020 року 3% за один день користування кредитом. Орієнтовна загальна вартість кредиту за умови виконання загальних умов кредитування визначена у розмірі 5600 гривень 40 копійок (п. 1.7.3 Договору). Судом встановлено, що відповідач свої зобов`язання за договором про надання кредиту не виконував належним чином, не повернув отримані в кредит кошти та не сплатив проценти за користування кредитними коштами, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Проценти за користування кредитними коштами нараховано з врахуванням розміру передбаченої договором процентної ставки та в межах строку дії Договору про надання кредиту № 3020676 від 16 грудня 2019 року, передбаченими умовами договору, з врахуванням додаткових угод до цього договору. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20) вказано, що потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Зазначена орієнтовна загальна вартість кредиту у розмірі 5600 грн 40 коп визначена за умови виконання загальних умов кредитування, що в даному випадку відповідачем не дотримано. Доказів належного виконання зобов`язань по сплаті заборгованості за договором кредиту, укладеними з ТОВ «Алекскредит», відповідач не надав. Оскільки відповідач не здійснював платежі на зменшення суми кредиту, тому відповідно до п. 1.7 Договору, проценти за користування кредитом були розраховані в базовий період за ставкою 1,70%, а в спеціальний період за ставкою 3% в межах строку дії договору. При цьому, як вбачається з графіку платежів, орієнтовна вартість кредиту у сумі 5600 грн 40 коп. визначена, виходячи з того, що у наступному періоді відсотки нараховуються на зменшене тіло кредиту. Натомість, у даному випадку тіло кредиту сплачене не було. Відтак, саме на цю суму були нараховані відсотки за користування кредитом. Таким чином, розрахунок заборгованості проведений з дотриманням узгоджених сторонами істотних умов договору та чинного законодавства, заборгованість по процентам за користування кредитом розрахована в межах строку дії кредитного договору, хоча фактично позивач просить стягнути заборгованість по процентам станом на 15 травня 2020 року. Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Виходячи з мети законодавчого захисту прав споживача як більш вразливої та незахищеної сторони у договорі (в якому одна сторона є фахівець, а інша - ні), закон має на меті захистити право споживача бути обізнаним з умовами договору, що укладається, на зрозумілій для нього мові, коротко і прозоро, без прихованих невигідних для нього наслідків та умов, з метою уникнення ситуації, коли для належного розуміння договору та його умов споживач мав би детально аналізувати об`ємний матеріал, і з метою уникнення викривлення дійсного волевиявлення позичальника-споживача. Водночас, дані вимоги закону не мали на меті надати споживачу формальні підстави для подальшого невиконання умов договору або визнання укладеного договору недійсним. Споживач (позичальник) не звільнений від обов`язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з`ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор видасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки. За умовами п. 7.2 Договору позичальник, уклавши договір підтвердив, що він ознайомлений з умовами Договору та Правилами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись своїх обов`язків та виконувати їх. Відповідно до п. 7.5 Договору позичальник, підписуючи договір, підтверджує, що він: - усвідомлює та підтверджує, що умови Договору та Правил йому зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими; - отримав від кредитодавця до укладення цього Договору інформацію, зазначену в частині 2 статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ( підпункт7.5.6); - повідомлений про свої права, згідно із Законом України «Про захист прав споживачів»(підпункт 7.5.8); - отримав від кредитодавця до укладення договору інформацію з дотриманням вимог чинного законодавства України, що забезпечує правильне розуміння Позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання ( підпункт 7.5.9); - сторони погодили, що з укладанням цього договору сторонами досягнуто згоди з усіх його істотних умов ( пункт 7.7). Із змісту наведених пунктів укладеного між сторонами договору, вбачається, що відповідач підтвердила отримання та ознайомлення з інформацією, передбаченою чинним законодавством України на дату укладення договору. Розмір відсотків за користування кредитними коштами та строки кредиту сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому в статті 627 ЦК України. Таким чином, до підписання договору позичальнику була надана вся інформація про умови кредитування, які відповідають її інтересам, є розумними та справедливими. Відповідач, укладаючи кредитний договір, мав можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище. Крім того, згідно з умовами договору, він мав право відмовитися від договору протягом 14 днів з дня його укладення без пояснення причин, у тому числі в разі отримання грошових коштів (п. 2.2.30 Договору), однак таким правом не скористався. За таких обставин відсутні підстави вважати, що у справі, яка переглядається, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності. У пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. У пункті 5 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» вказано, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Отже, наведене передбачає право суду зменшити розмір заборгованості за тими процентами, які нараховуються як міра відповідальності за неналежне виконання позичальником обов`язку щодо своєчасного повернення отриманих у кредит грошових коштів. Однак у спірному випадку позивач вимогу про стягнення процентів, що нараховуються за прострочення виконання грошових зобов`язань не заявляв, а лише просив, окрім тіла кредиту, стягнути проценти за правомірне користування кредитними коштами. Із вимогами про стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання відповідачем умов договору про відкриття кредитної лінії позивач не звертався. Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про їх помилковість. Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, є необґрунтованими. Підсумовуючи вищевикладене, суд першої інстанції правильно вбачав підстави для задоволення позову до відповідачів у цій справі. Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію його позицію у цій справі, яку вона вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою. Відповідно до частин 1, 4 статті 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. З матеріалів справи встановлено, що ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 12 листопада 2025 року відкрито провадження у справі та призначено до судового засідання на 13 год 20 хв 26 листопада 2025 року. Відповідно до супровідного листа суду першої інстанції від 21 листопада 2025 року за вих. №9004 25 листопада 2025 року до суду від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату та час, у зв`язку з залученням адвоката. Відповідно до частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 12 листопада 2025 року відкрито провадження у справі та призначено до судового засідання на 13 год 20 хв на 26 листопада 2025 року. Відповідно до довідки про доставку СМС відповідача викликано у судове засідання на 26 листопада 2025 року на 13.30 год. 25 листопада 2025 року до суду від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату та час, у зв`язку з залученням адвоката. 26 листопада 2025 року судом першої інстанції було ухвалено оскаржуване рішення за відсутності відповідача. У тексті рішення не зазначено про вирішення судом першої інстанції клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, а лише констатовано, що відповідач у судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належно, про що свідчить його заява від 25 листопада 2025 року. Відзив не подав. За вказаних обставин, суд першої інстанції порушив право відповідача на доступ до правосуддя та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що позбавило відповідача мати розумну можливість представляти свої інтереси як учасника справи в умовах, які передбачені процесуальним законодавством, зокрема в умовах відкритого та публічного судового розгляду. Вказане, у свою чергу, перешкодило стороні належним чином користуватися передбаченими статтею 43 ЦПК України процесуальними правами. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що допущене судом порушення норм процесуального права (не вирішення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи), не є обов`язковою підставою для скасування правильного по суті рішення, відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України. Верховний Суд зазначає, що перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції відповідає принципу інстанційності судової системи та забезпечує виконання головного завдання "арреllatio" - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є наданням новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. А відтак звернувшись з апеляційною скаргою на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 26 листопада 2025 року відповідач реалізував своє право на судовий захист. Враховуючи принцип свободи сторін у поданні доказів, у розпорядженні своїми цивільними та процесуальними правами, слід дійти висновку, що діючи в процесі на власний розсуд відповідач не спростував у належний процесуальний спосіб по суті доводів, якими обґрунтовувалася правова позиція позивача, та не довів обґрунтованості своєї апеляції. Відповідно статті 376-380 ЦПК України, у яких наведено вичерпний перелік підстав для скасування в апеляційному порядку рішень суду першої інстанції, не містять такої підстави для їх скасування, як порушення судом першої інстанції частини 4 статті 279 цього ж Кодексу - не вирішення клопотання про відкладення розгляду справи. Пунктом 3 частини 3 статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення серед іншого, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Вказану справу в суді першої інстанції розглянуто за відсутності відповідача, про що він зазначав в апеляційній скарзі, проте останній був повідомлений про місце, дату і час судового засідання, що підтверджується матеріалами справи. За такого відсутні передбачені пунктом 3 частини 3 статті 376 ЦПК України підстави для обов`язкового скасування оскаржуваного рішення суду. Колегія суддів констатує, що розгляд заяви судом за відсутності відповідача, який був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, не призвів до неправильного вирішення спору по суті, оскільки протилежного із доводів апеляційної скарги не вбачається. Крім того, на переконання колегії суддів, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції з урахуванням положень статті 141 ЦПК України, та виходячи з обсягу фактично наданих послуг, з дотриманням принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, правомірно вважав заявлені представником позивача до стягнення з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн. такими, що відповідають критерію розумності, є співмірними із виконаною адвокатом роботою, відповідають принципу справедливості, пропорційності та верховенства права. Апеляційна скарга не містить аргументованих заперечень щодо розміру витрат позивача на правничу допомогу, апелянтом лише констатовано, що у зв`язку з порушенням судом першої інстанції норм процесуального права він був позбавлений можливості надати відповідні заперечення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, та надав обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та з урахуванням принципу балансу вірогідностей, дійшов загалом обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Солвентіс». Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності та обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були виправлені судом апеляційної інстанції, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. В силу вимог частини 2 статті 376 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення по суті цієї справи. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 26 листопада 2025 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна І.В. Лівінський Повний текст постанови складено 23 березня 2026 року.