Постанова 4813 № 511/704/24

Номер провадження: 22-ц/813/1314/25 Справа № 511/704/24 Головуючий у першій інстанції Ільяшук А. В. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.02.2025 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Таварткіладзе О.М., Сєвєрової Є.С. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Ільяшук А.В. 17 квітня 2024 року у м. Роздільна Одеської області, - встановила: У лютому 2024 року представник ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернувся до суду із даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 2479627 у розмірі 27462,00 грн. та понесені судові витрати. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 17 жовтня 2021 року між ТОВ «Лінеруа Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2479627 (далі Договір). Укладення Договору здійснювалось сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через Веб-сайт або Мобільний додаток (пункт 1.1. Договору). Підписанням Договору, відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма правилами надання коштів. 11 серпня 2023 року між ТОВ «Лінеруа Україна» та позивачем було укладено договір факторингу № 11082023, згідно якого ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», з-поміж іншого, набув права грошової вимоги до відповідача за Договором на загальну суму 27462,00 грн., з яких 11500,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 15962,00 грн. - сума заборгованості за процентами. Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 17 квітня 2024 року позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 2479627 у розмірі 27462,00 грн., з яких - 11500,00 грн. заборгованості за основною сумою боргу, 15962,00 грн. - сума заборгованості за процентами, та судовий збір у розмірі 3028,00 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить змінити рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість за відсотками в сумі 6865,50 грн, в іншій частині позову відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту, оскільки відповідачем було сплачено заборгованість за тілом кредиту у розмірі 11500,00 грн. В частині стягнення витрат за процентами апелянт вважає правильним стягнення з нього заборгованості у розмірі 6865,50 грн., оскільки строк кредиту, відповідно до пункту 1.3 Договору складає 30 днів, а процентна ставка становить 1,99 %. Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши розгляд апеляційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З матеріалів справи вбачається, що 17 жовтня 2021 року між ТОВ «Лінеруа Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2479627 (далі Договір). Укладення Договору здійснювалось сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через Веб-сайт або Мобільний додаток (пункт 1.1. Договору). Підписанням Договору, відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма правилами надання коштів, загальна сума яких складає 11500 грн., які були отримані ОСОБА_1 , що не заперечується останнім. Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною 2 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, а відтак, колегія суддів доходить висновку про те, що, акцептуючи пропозицію товариства ТОВ «Лінеура Україна» - Мельниченко Є.О. електронним цифровим підписом, відтвореним за допомогою одноразового ідентифікатора у договорі про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2479627 від 17 жовтня 2021 року приєднався до Правил надання коштів у позику, визнав та погодився на запропоновані кредитором умови користування та порядок надання грошових коштів. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України). Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ст. 11 Закону). Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договори між відповідачем ОСОБА_1 та первісним кредитором не було б укладено. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 та інших. На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказаний вище кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з електронним підписом первісного кредитора підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх, є доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору, та про те, що позичальник ОСОБА_1 всі умови договору цілком зрозумів та своїм підписом письмово підтвердив та погодився із тим, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору. Таким чином, оскільки вказаний кредитний договір, які підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, правильним є висновок суду про те, що між первісним кредитором та ОСОБА_1 , як позичальником, виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами. Також з матеріалів справи вбачається, що 11 серпня 2023 року між ТОВ «Лінеруа Україна» та позивачем було укладено договір факторингу № 11082023, згідно якого ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», з-поміж іншого, набув права грошової вимоги до відповідача за Договором на загальну суму 27 462,00 грн., з яких 11 500,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 15962,00 грн. - сума заборгованості за процентами. У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. За змістом ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов`язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Положеннями ст. ст. 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Статтею 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом. Отже, за змістом наведених вище положень закону, заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора. Колегія суддів погоджується із доводами суду першої інстанції про те, що наявними у матеріалах справи письмовими доказами підтверджується факт укладення ОСОБА_1 17 жовтня 2021 року кредитного договору № 2479627, та факт існування заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків по поверненню кредитних коштів за вказаним договором у розмірі 27462,00 грн., з яких: 11500,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, та 15962,00 грн. - сума заборгованості за процентами), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Безпідставними при цьому є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту, оскільки відповідачем було сплачено заборгованість за тілом кредиту у розмірі 11500,00 грн. Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що оплата ним 20 листопада 2021 року суми 7500 грн. не є може свідчити про те, що відбулося повне погашення кредитної заборгованості, оскільки тіло кредиту становить 11500 грн., а сума процентів складає 6865,50 грн. у разі, якщо клієнт виконає умови Договору у строк 30 днів з дня його укладення, що у даному випадку не відбулось. Сплата боржником 30 грудня 2021 року суми у розмірі 4000 грн. на користь позивача також не можна вважати повним поверненням боргу за договором, оскільки, у разі неповернення суми боргу протягом 30 днів, розміри платежів за відсотками за користування кредитом перераховуються за стандартною процентною ставкою, яка становить 1,99% в день. Жодних доказів сплати процентів за користування кредитом матеріали справи не містять та ОСОБА_1 не надано. Аналогічно необгрунтованими є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що у частині стягнення витрат за процентами апелянт вважає правильним стягнення з нього заборгованості у розмірі 6865,50 грн., оскільки строк кредиту, відповідно до пункту 1.3 Договору складає 30 днів, а процентна ставка становить 1,99 %. Колегія суддів приймає до уваги, що п. 4.2.1 Договору кредиту визначає, що сторони домовились, що у випадку, якщо у Клієнта на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації) наявна заборгованість за кредитом, та Клієнт не продовжив строк кредиту відповідно до п. 4.1.1. 4.1.6. Договору, за цим Договором застосовується автоматичне продовження строку користування кредитом (автопролонгація) з наступного дня після запланованої дати повернення кредиту. Згідно п. 4.2.5 Договору, загальна кількість автопролонгацій за цим договором обмежується загальною кількістю календарних днів користування кредитом, яка не може бути більшою за 120 календарних днів. Пункт 4.2.6 Договору передбачає, що Договір припиняється в день повного повернення Клієнтом суми кредиту, процентів за користування кредитом та штрафу/пені за прострочення виконання грошового зобов`язання (за наявності). Датою закінчення строку дії Договору є дата надходження повної суми заборгованості за Договором на рахунок Товариства, тобто, строк дії Договору автоматично продовжився. Таким чином, враховуючи невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, строк його дій продовжувався та становить 120 календарних днів. Відтак, приймаючи до уваги, що стандартна процентна ставка за договором становить 1,99% в день, то сума заборгованості за процентами за користування кредитом мала становити 27462 грн.(11 500х1,99%х120). Однак, колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20, згідно якої суд апеляційної інстанції не може вийти і за межі доводів апеляційної скарги, погіршивши при цьому становище заявника (відповідача, який подав апеляційну скаргу). Зазначене узгоджується з принципом заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який відомий ще із часів римського права та існував у зв`язку з іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно з тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (п.83 постанови) Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується із сумою заборгованості у загальному розмірі 27462,00 грн., яка визначена судом першої інстанції у оскаржуваному судовому рішенні. Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду першої інстанції, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 17 квітня 2024 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає. Керуючись ст. 367, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 17 квітня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими п.2 «а» - 2 «г» ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 13 лютого 2025 року. Судді Одеського апеляційного суду С.О. Погорєлова Є.С. Сєвєрова О.М. Таварткіладзе