Постанова Вінницький апеляційний суд № 132/396/26

Справа № 132/396/26 Провадження № 33/801/277/2026 Категорія: 156 Головуючий у суді 1-ї інстанції Карнаух Н. П. Доповідач: Ковальська І. А. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2026 рокум. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі судді Ковальської І.А., за участі захисника Цвєткова О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниця апеляційну скаргу особи, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 19.02.2026 у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, одруженого, маючого на утримані малолітню дитину, тимчасово не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 виданий 06.11.2023 органом 0521, РНОКПП: НОМЕР_2 , до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП, В С Т А Н О В И В: Постановою Калинівського районного суду Вінницької області від 19.02.2026 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, та призначено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 (сорок тисяч вісімсот) грн. 00 коп., із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років. Стягнуто з нього в дохід держави судовий збір в розмірі 665, 60 грн. Своє рішення суд першої інстанції мотивує тим, що проаналізувавши усі положення процесуального закону та оцінивши кожен доказ, який міститься у матеріалах судової справи, із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд першої інстанції за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження в справі про адміністративне правопорушення, дійшов висновку, що вказані вище докази узгоджуються між собою, підстав для сумнівів у їх достовірності немає, ці докази у своїй сукупності підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 19.02.2026, а провадження у справі закрити у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Апеляційну скаргу мотивує тим, що, на його переконання, постанова Калинівського районного суду Вінницької області є незаконною та необґрунтованою, оскільки суд першої інстанції, як зазначає апелянт, не з`ясував у повному обсязі фактичні обставини справи, не перевірив належним чином зібрані у справі докази та дійшов помилкового висновку про доведеність його вини у вчиненні адміністративного правопорушення. Зокрема, ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 579959 від 31.01.2026 його було притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що 31.01.2026 о 13:35 годині у м. Калинівка на вул. Незалежності, 4 він нібито керував автомобілем «AUDI A6», державний номерний знак НОМЕР_3 , не маючи права керування транспортним засобом, чим, як зазначено у протоколі, повторно протягом року вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст.126 КУпАП, та порушив вимоги пункту 2.1 «а» Правил дорожнього руху України. Разом з тим, як стверджує апелянт, зазначені у протоколі обставини не відповідають фактичним даним, а сам протокол, на його думку, складено безпідставно, з порушенням вимог чинного законодавства та без належного підтвердження факту керування ним транспортним засобом у вказаний час. Зокрема, апелянт звертає увагу, що до матеріалів справи було долучено відеозапис із портативного відеореєстратора (бодікамери) № 476010, однак, на його переконання, зазначений відеозапис не підтверджує факту керування ним транспортним засобом. Як зазначає ОСОБА_1 , із змісту відеозапису вбачається, що відеозйомка розпочалася 31.01.2026 о 13:26 год, при цьому на відео зафіксовано нерухомий автомобіль чорного кольору, який стоїть на узбіччі дороги, а не рух транспортного засобу. Крім того, апелянт наголошує, що на вказаному відеозаписі зафіксовано його спілкування з працівниками поліції, однак будь-яких об`єктивних даних, які б підтверджували факт керування ним автомобілем «AUDI A6», державний номерний знак НОМЕР_3 , у зазначений у протоколі час, відеозапис не містить. Більше того, як зазначає скаржник, під час телефонної розмови поліцейського 2 взводу 1 роти 1 батальйону УПП з обслуговування Хмільницького району у Вінницькій області ДПП старшого лейтенанта поліції Мельника Олександра Юрійовича з іншою особою останній повідомляє, що факту руху автомобіля не було, а керування транспортним засобом ним не встановлено, що, на думку апелянта, підтверджує відсутність доказів його вини. Крім того, апелянт посилається на положення ст. 251 КУпАП, відповідно до яких доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, як зазначає ОСОБА_1 , обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП. Водночас, на переконання апелянта, навіть у випадку надання водієм пояснень про вчинення порушення правил дорожнього руху, працівники поліції не звільняються від обов`язку дотримуватися встановленого законом порядку документування адміністративного правопорушення та належного оформлення відповідних матеріалів. Також скаржник зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на істотні недоліки протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема на те, що у ньому невірно сформульовано суть обвинувачення, оскільки одночасно зазначено порушення пункту 2.1 «а» Правил дорожнього руху України, який передбачає обов`язок водія мати при собі посвідчення водія відповідної категорії, та притягнення до відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП. На переконання апелянта, такі суперечності свідчать про те, що у протоколі неналежним чином відображено суть адміністративного правопорушення, чим, на його думку, порушено вимоги ст. 256 КУпАП, яка визначає зміст протоколу про адміністративне правопорушення. Крім того, ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі наголошує, що у матеріалах справи відсутні належні докази повторності вчинення правопорушення, що є обов`язковою ознакою складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. Зокрема, як зазначає апелянт, до матеріалів справи було долучено лише копію постанови про накладення адміністративного стягнення від 29.11.2025 року за ч. 2 ст. 126 КУпАП, однак жодних відомостей про набрання цією постановою законної сили у матеріалах справи не міститься. Крім того, як вказує ОСОБА_1 , долучена до матеріалів справи довідка інспектора ГАІ Юлії Журавльової не є рішенням уповноваженого органу та не може підтверджувати факт повторності вчинення адміністративного правопорушення. Також апелянт звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності або відсутності у нього посвідчення водія відповідної категорії, зокрема до матеріалів справи не долучено інформації щодо отримання або неотримання ним посвідчення водія. На переконання скаржника, суд першої інстанції, розглядаючи справу, обмежився лише посиланням на протокол про адміністративне правопорушення та визнання вини особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, при цьому належним чином не дослідив наявні у справі докази та не надав їм відповідної правової оцінки. Крім того, як зазначає апелянт, суд першої інстанції не врахував численні порушення вимог Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, затвердженої наказом МВС України №1395 від 07.11.2015. Також у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на практику Європейського суду з прав людини, зазначаючи, що відповідно до правової позиції, висловленої у рішенні «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978, оцінка доказів має здійснюватися за стандартом доведення «поза розумним сумнівом», який може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків. На переконання апелянта, у даній справі зазначений стандарт доведення не дотримано, оскільки надані у матеріалах справи докази не є достатньо переконливими, узгодженими та такими, що беззаперечно підтверджують факт керування ним транспортним засобом у зазначений у протоколі час. Крім того, ОСОБА_1 звертає увагу на положення ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожен, кого обвинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у законному порядку. У зв`язку з цим апелянт наголошує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови доведення наявності у її діях складу адміністративного правопорушення на підставі належних та допустимих доказів, а всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитися на її користь. На його думку, у даному випадку суд першої інстанції не дотримався зазначених принципів, оскільки, як вказує ОСОБА_1 , обмежився формальним посиланням на протокол про адміністративне правопорушення та не здійснив належного дослідження доказів у їх сукупності. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 вважає, що його вина у вчиненні адміністративного правопорушення не доведена належними та допустимими доказами, а надані у справі докази не підтверджують факту керування ним транспортним засобом поза розумним сумнівом. У зв`язку з цим апелянт вважає, що у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, а тому просить постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Вислухавши думку захисника Цвєткова О.В., вивчивши матеріали судової справи, дослідивши відеозапис, перевіривши усі докази окремо та у їхній сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у задоволені апеляційної скарги ОСОБА_1 слід відмовити з наступних підстав. За ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Згідно з вимогами ст. 294 КУпАП, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на таке. За приписами ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення. Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до п. 2.1.а ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Згідно диспозиції ч. 5 ст. 126 КУпАП відповідальність за вказане правопорушення настає за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті. Висновок судді першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.126 КпАП України, ґрунтується на матеріалах провадження та досліджених у судовому засіданні доказах. Із протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 579959 від 31.01.2026 встановлено, що 31.01.2026 о 13 год. 35 хв. ОСОБА_1 у м. Калинівка, вул. Незалежності, 4, керував транспортним засобом «AUDI A6», державний номерний знак НОМЕР_3 , не маючи права керування таким транспортним засобом, чим повторно протягом року вчинив правопорушення за що передбачена відповідальність ч. 5 ст. 126 КУпАП. Протягом року ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 126 КУпАП, а саме: 29.11.2025 винесена постанова серії ЕНА № 6249552 від 29.11.2025 та накладено стягнення у вигляді штрафу 3 400 грн. Також вина ОСОБА_1 підтверджується іншими доказами, а саме: ?копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6249552 від 29.11.2025 , відповідно до якої ОСОБА_1 29.11.2025 керував транспортним засобом не маючи права керувати таким транспортним засобом, чим порушив п.2.1.а ПДР, вчинивши правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП. На нього накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн; ?довідкою інспектора ГАП Журавльової Ю. щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно із якою він керував автомобілем марки «AUDI A4», державний номерний знак НОМЕР_3 , не маючи права керування, чим порушив ч. 2 ст. 126 КУпАП. Постановою серії ЕНА № 6249552 від 29.11.2025 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу 3400 грн. Проте, громадянин ОСОБА_1 , вже 31.01.2026 повторно на протязі року керував автомобілем марки AUDI A4», державний номерний знак НОМЕР_3 , не маючи права керування, чим порушив ч. 5 ст. 126 КУпАП; ?рапортом поліцейського взводу № 2 роти № 1 БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП капрала поліції Олександра Мельника від 31.01.2026; ?письмове пояснення ОСОБА_1 від 31.01.2026, відповідно до якого згідно ст. 63 КУ пояснення надавати відмовився; ?інформаційною довідкою старшого інспектора ГАП БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП лейтенанта поліції Андрія Павлика, відповідно до якої ОСОБА_1 29.11.2025 керував ТЗ не маючи права керувати таким ТЗ, чим порушив п.2.1.а ПДР, вчинивши правопорушення за ч. 2 ст. 126 КУпАП. На нього накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн, який ним сплачено; ?відеозаписами з нагрудних бодікамер працівників поліції. Згідно з ч.ч. 9, 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-ХІІ, право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами. Відповідно до диспозиції частин 2, 3, 4 ст. 126 КУпАП передбачено відповідальність за: - керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом; - керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами; - керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами. Відповідальність за ч. 5 ст. 126 КУпАП наступає за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, зокрема, керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред`явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами. Всупереч твердженням апеляційної скарги, вимоги закону судом першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 були дотримані, а висновок суду про доведеність винуватості останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, є вмотивованим та обґрунтованим. Щодо доводів апеляційної скарги про недотримання вимог до складання протоколу про адміністративне правопорушення, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення мають зазначатися, зокрема, дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я та по батькові особи, яка склала протокол, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, місце, час і суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, що передбачає відповідальність за його вчинення, пояснення особи, щодо якої складено протокол, а також інші відомості, необхідні для правильного вирішення справи. Метою зазначених вимог закону є забезпечення можливості встановлення фактичних обставин правопорушення, ідентифікації особи правопорушника, а також надання суду достатніх відомостей для перевірки законності притягнення особи до адміністративної відповідальності. Як убачається з матеріалів адміністративного провадження, протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 579959 від 31.01.2026 складений уповноваженою службовою особою, містить усі передбачені законом відомості, зокрема дату та місце його складення, дані особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, обставини вчинення адміністративного правопорушення, час та місце події, а також посилання на норму закону, що передбачає адміністративну відповідальність за вчинене правопорушення. Крім того, зі змісту зазначеного протоколу вбачається, що у ньому належним чином викладено суть інкримінованого правопорушення, а саме керування транспортним засобом без права керування таким транспортним засобом повторно протягом року, що дає можливість чітко встановити фактичні обставини події та правову кваліфікацію дій особи. Суд апеляційної інстанції також враховує, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, який фіксує обставини події та є одним із джерел доказів у справі, а тому підлягає оцінці судом у сукупності з іншими матеріалами адміністративного провадження. Водночас апелянтом у своїй апеляційній скарзі не наведено конкретних істотних порушень вимог закону під час складання протоколу, які б перешкоджали встановленню фактичних обставин справи або обмежували його право на захист. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 579959 від 31.01.2026 складений відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, містить необхідні відомості для розгляду справи, саме по собі формальне посилання на недоліки протоколу не може бути підставою для закриття провадження, якщо вони не перешкоджають встановленню фактичних обставин правопорушення. Щодо доводів апеляційної скарги про неправильне формулювання суті адміністративного правопорушення у зв`язку із одночасним посиланням у протоколі про адміністративне правопорушення на пункт 2.1 «а» Правил дорожнього руху України та ч. 5 ст. 126 КУпАП, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до пункту 2.1 «а» Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу зобов`язаний мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. У свою чергу ст. 126 КУпАП встановлює адміністративну відповідальність за порушення правил керування транспортними засобами особами, які не мають відповідних документів на право керування таким транспортним засобом. Зокрема, ч. 5 ст. 126 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, вчинене повторно протягом року. Отже, зазначення у протоколі про адміністративне правопорушення посилання на п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху України поряд із кваліфікацією дій особи за ч. 5 ст. 126 КУпАП є логічно взаємопов`язаним та відповідає правовій природі зазначеного правопорушення. Таке посилання фактично відображає норму Правил дорожнього руху, вимоги якої було порушено, тоді як відповідна норма КУпАП визначає юридичну відповідальність за таке порушення. Таким чином, зазначення у протоколі одночасно норми Правил дорожнього руху та статті КУпАП не створює жодної суперечності у формулюванні суті правопорушення, а навпаки дозволяє чітко визначити як фактичну сторону порушення, так і правову підставу притягнення особи до адміністративної відповідальності. Крім того, зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 579959 від 31.01.2026 вбачається, що у ньому чітко викладено обставини події, зокрема керування ОСОБА_1 транспортним засобом без права керування таким транспортним засобом повторно протягом року, що повністю відповідає складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. За таких обставин зазначене формулювання суті правопорушення є зрозумілим та не допускає подвійного тлумачення. Отже, наведені у цій частині доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 . Щодо мотивів апеляційної скарги у частині відсутності факту керування транспортного засобу, суд апеляційної інстанції прийшов до наступного висновку. У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що під час телефонної розмови поліцейського 2 взводу 1 роти 1 батальйону УПП з обслуговування Хмільницького району у Вінницькій області ДПП старшого лейтенанта поліції Мельника О.Ю. з іншою особою останній повідомляє, що факту руху автомобіля не було, а керування транспортним засобом ним не встановлено, що свідчить про те, що відсутній факт керування транспортним засобом. Разом із тим, суд апеляційної інстанції дослідивши бодікамеру працівниці поліції (реєстраційний номер 471832) ОСОБА_2 , яка була присутня при вищезазначених подіях, встановив, що ОСОБА_1 фактично підтверджує обставини керування транспортним засобом. Зокрема, відповідно до відеозапису із бодікамери працівниці поліції (реєстраційний номер 471832), а саме о 13:28:47 ОСОБА_1 на прохання працівниці поліції пред`явити посвідчення водія, відповідає «немає посвідчення водія, ще навчаюся, на свій страх та ризик вирішив підскочити на 2 хвилини та забрати». Надалі, згідно з тим самим відеозаписом, о 13:31:03 ОСОБА_1 зазначає «я не користуюся машиною, просто вирішив виїхати на свою глупость, треба було забрати антифриз у автомобіль, бо завтра дружина хоче їхати з дитиною на фотосесію до Вінниці, тому я вирішив учудити таку дурість. Свої дії не виправдовую, а кажу як є». З наведеного вбачається, що зазначені висловлювання ОСОБА_1 , зафіксовані на відеозаписі, свідчать про те, що він сам повідомляє працівникам поліції про обставини, за яких керував транспортним засобом, не заперечуючи при цьому факту відсутності у нього посвідчення водія. Отже, надані відеозаписи містять безпосередню технічну фіксацію перебігу подій та висловлювань учасників спілкування у момент їх виникнення, що дає можливість суду оцінити відповідні обставини шляхом безпосереднього сприйняття зафіксованої інформації. На відміну від усних чи письмових пояснень, зміст яких може залежати від суб`єктивного сприйняття або подальшого тлумачення учасниками подій, відеофіксація відображає перебіг подій у їх реальному вигляді, а тому є об`єктивним джерелом доказової інформації у справі. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наведені апелянтом доводи про відсутність факту керування транспортним засобом не знаходять свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються дослідженими судом матеріалами. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до положень ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. До таких доказів, зокрема, належать пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції відеозапису, а також інші матеріали. У даному випадку висловлювання ОСОБА_1 , зафіксовані на відеозаписі з бодікамер працівників поліції, у яких він прямо повідомляє про обставини виїзду на автомобілі, у сукупності з іншими матеріалами справи обґрунтовано були покладені судом першої інстанції в основу висновку про наявність у його діях ознак адміністративного правопорушення. Отже, зазначені докази у своїй сукупності є достатніми для встановлення фактичних обставин справи, а доводи апеляційної скарги зводяться фактично до їх альтернативного тлумачення та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, що саме по собі не є підставою для скасування оскаржуваної постанови. Щодо доводів апеляційної скарги у частині розбіжності часу вчинення адміністративного правопорушення із часом початку фактичної фіксації обставин події, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Із матеріалів адміністративного провадження встановлено, що у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 579959 від 31.01.2026 зазначено, що час вчинення адміністративного правопорушення становить 13:35 год, тоді як початок фіксації події за допомогою технічних засобів працівників поліції (бодікамери з реєстраційними номерами 471832 та 476010) відбувся о 13:26:46. Таким чином, як зазначає апелянт, певна розбіжність між зазначеними часовими показниками дійсно має місце. Разом із тим суд апеляційної інстанції вважає, що така розбіжність не є істотною та сама по собі не може свідчити про недостовірність складеного протоколу або відсутність події адміністративного правопорушення. Як убачається з матеріалів справи, під час спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 перебував у транспортному засобі «AUDI A6», державний номерний знак НОМЕР_3 , із увімкненим двигуном та повідомляв працівникам поліції про обставини виїзду на автомобілі, при цьому підтверджуючи відсутність у нього посвідчення водія. За таких обставин встановлені у справі фактичні дані свідчать про наявність події адміністративного правопорушення, а наведена апелянтом різниця у часових показниках між початком технічної фіксації події та часом, зазначеним у протоколі, не спростовує цих обставин. Сама по собі різниця у фіксації окремих часових показників не свідчить про відсутність події адміністративного правопорушення та не може бути підставою для висновку про недоведеність вини особи. Отже, наведені у цій частині доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильність рішення суду першої інстанції. Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність доказів того, що ОСОБА_1 не має посвідчення водія, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Із досліджених судом матеріалів справи вбачається, що під час спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 повідомив, що посвідчення водія у нього відсутнє, оскільки він лише навчається. Так, відповідно до відеозапису з бодікамери працівника поліції (реєстраційний номер 471832) о 13:28:47 на прохання працівниці поліції пред`явити посвідчення водія ОСОБА_1 відповідає: «немає посвідчення водія, ще навчаюся». Крім того, під час подальшого спілкування, що зафіксовано на тому ж відеозаписі о 13:31:03, ОСОБА_1 додатково зазначає: «я не користуюся машиною, просто вирішив виїхати на свою глупость… Свої дії не виправдовую, а кажу як є», фактично підтверджуючи обставини самостійного виїзду на автомобілі. Отже, наведені висловлювання ОСОБА_1 , зафіксовані під час документування події, свідчать про те, що він сам повідомив працівникам поліції про відсутність у нього посвідчення водія та про обставини виїзду на автомобілі. За таких обставин доводи апеляційної скарги про відсутність доказів того, що ОСОБА_1 не має права керування транспортним засобом, спростовуються матеріалами адміністративного провадження та не знаходять свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Щодо мотивів апеляційної скарги у частині недоведеності вчинення повторного адміністративного правопорушення через те, що матеріалів справи були долучені тільки довідка та постанова, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Із матеріалів адміністративного провадження вбачається, що до матеріалів судової справи додано: довідку інспектора ГАІ Юлії Журавльової; інформаційну довідку старшого інспектора ГАП БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП лейтенанта поліції Андрія Павлик; копію постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6249552 від 29.11.2025. Із інформаційної довідки старшого інспектора ГАП БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП лейтенанта поліції Андрія Павлика, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 було сплачено штраф за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що факт сплати адміністративного штрафу свідчить про прийняття особою відповідної постанови до виконання, що у свою чергу підтверджує набрання нею законної сили та її реалізацію. Отже, наявність у матеріалах справи копії постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, а також відомостей про фактичну сплату накладеного штрафу, об`єктивно підтверджує факт попереднього притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП. З огляду на те, що нове правопорушення було вчинено 31.01.2026, тобто менш ніж через рік після притягнення до адміністративної відповідальності 29.11.2025, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_1 ознаки повторності, що є кваліфікуючою ознакою правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. За таких обставин доводи апеляційної скарги про недоведеність повторності адміністративного правопорушення не знаходять свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються дослідженими матеріалами адміністративного провадження. Щодо посилань апелянта на практику Європейського суду з прав людини, суд апеляційної інстанції зазначає. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ доведеність вини особи має ґрунтуватися на сукупності достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою доказів. Разом із тим, у даній справі суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення саме на підставі оцінки доказів у їх сукупності, надавши належну правову оцінку матеріалам справи. При цьому суд апеляційної інстанції враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом, який у своїй постанові від 08.07.2020 у справі №463/1352/16-а зазначив, що у силу принципу презумпції невинуватості, який підлягає застосуванню і у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події правопорушення та винності особи, яка притягається до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Апеляційний суд зазначає, що при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою, суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), відповідно до якого ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, повинна виключати будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і особа є винною у його вчиненні. Це питання має вирішуватися на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать «за» чи «проти» тієї або іншої версії подій. Разом із тим суд апеляційної інстанції зазначає, що у даному адміністративному провадженні наведений стандарт доказування було дотримано, оскільки обставини справи встановлені судом першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів, досліджених у їх сукупності, яким надано відповідну правову оцінку. Зокрема, під час розгляду справи судом першої інстанції досліджено матеріали адміністративного провадження, протокол про адміністративне правопорушення, відеозаписи з технічних засобів працівників поліції, а також пояснення самого ОСОБА_1 , з яких убачається, що він підтвердив обставини виїзду на автомобілі та відсутність у нього посвідчення водія. Таким чином, встановлені у справі фактичні дані у своїй сукупності є узгодженими між собою, взаємно доповнюють один одного та не залишають обґрунтованих сумнівів щодо наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Отже, наведені апелянтом посилання на практику Європейського суду з прав людини та принцип доведення вини поза розумним сумнівом не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про незаконність чи необґрунтованість ухваленого рішення Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали адміністративного провадження та зібрані у справі докази у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наведені апелянтом аргументи не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи та фактично зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою доказів. Водночас суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно дослідив матеріали справи, надав належну правову оцінку доказам та дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. За таких обставин підстав для скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції не вбачається. Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 8, 126, 245, 251, 256, 280, 294 КУпАП, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 19.02.2026 у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП без змін. Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя І.А. Ковальська