Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/723/26

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/723/26 Перша інстанція: суддя Стефанов С.О. повний текст судового рішення складено 03.02.2025, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казанчук Г.П. суддів Градовського Ю.М., Єщенка О.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дій державного виконавця протиправними,- ВИКЛАД ОБСТАВИН : 12 січня 2026 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому позивач просив суд: - визнати протиправною відмову Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не закінчення виконавчого провадження №72910794 з примусового виконання постанови №57043218 виданої 29.09.2023 року Приморським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення з ОСОБА_2 грошової суми (виконавчого збору) в розмірі 59374,02 гривень; - зобов`язати Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винести постанову про закінчення виконавчого провадження №72910794 з примусового виконання постанови №57043218 виданої 29.09.2023 року Приморським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення з ОСОБА_2 грошової суми (виконавчого збору) в розмірі 59374,02 гривень; - зобов`язати Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешти, накладені на майно (кошти) боржника ОСОБА_2 , виключити відомості про боржника ОСОБА_2 з Єдиного реєстру боржників, скасувати інші вжиті державним виконавцем заходи щодо виконання виконавчого документу, а також провести інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження №72910794. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що станом на сьогодні відбувається подвійне стягнення плати з ОСОБА_2 державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа. З метою недопущення подальшого подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа ОСОБА_2 звернулась до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з заявою про закінчення виконавчого провадження №72910794 на підставі ч. 8 ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження» (копія заяви додається, оригінал знаходиться у Позивача). У відповідь Приморським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було надано листа від 11.12.2025 року №207637 за підписом начальника Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Гусєва Олександра Олександровича, згідно якого зазначено, що орган ДВС не відмовляє у вирішенні порушеного у зверненні питання, та в той же час прийняти рішення про закінчення виконавчого провадження 72910794 на підставі наданої інформації не є можливим (копія листа від 11.12.2025 року №207637 додається, оригінал знаходиться у Позивача). Позивач вважала дії начальника Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гусєва Олександра Олександровича щодо відмови у закінченні виконавчого провадження та у не скасуванні всіх заходів примусового виконання рішення, вжитих державним виконавцем в ході виконавчого провадження протиправними та такими, що порушують права Олейнік І.В., оскільки за умови одночасного стягнення з боржника суми виконавчого збору за виконавчим документом та основної винагороди приватного виконавця за виконання цього ж виконавчого документу, створюються умови для стягнення з боржника подвійної плати за виконання одного й того ж виконавчого документа. Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (надалі Відповідач) не погоджувався із заявленими позовними вимогами та в задоволенні позову просив відмовити, посилаючись в цілому на те, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено такої підстави для закриття виконавчого провадження як «у зв`язку з відкриттям приватним виконавцем виконавчого провадження з того ж самого виконавчого листа та стягнення основної винагороди». Звертаючись до суду із даною скаргою, представник скаржника представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Попової О.А. посилається на те, що було повторно пред`явлено виконавчого листа №520/3663/15-ц від 01.08.2018 р., виданого Київським районним судом м.Одеси, про стягнення з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ПАТ"ПІРЕУС БАНК МКБ" (ЄДРПОУ:20034231) заборгованість у розмірі 593740,15 грн., однак вже до Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д.М., де відкрито виконавче провадження АСВП № 73203227. Представник скаржника позивача ОСОБА_2 - адвоката Попової О.А. посилається на те що виконавчий збір та основна винагорода приватною виконавця по суті є одним й тим же видом стягнення за примусове виконання за одним й тим же виконавчим документом, заявник просить задовольнити його скаргу. З огляду на вищевказане, Головний державний виконавець Приморського ВДВС Жорновий П.В. діяв чітко згідно вимог передбачених ЗУ «Про виконавче провадження» щодо виведення в окреме провадження стягнення виконавчого збору та відкриття виконавчого провадження №72910794 та відмови у закритті виконавчого провадження №72910794, так як відповідно до ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачені цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задоволено. Визнано протиправною відмову Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не закінчення виконавчого провадження №72910794 з примусового виконання постанови №57043218 виданої 29.09.2023 року Приморським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення з ОСОБА_2 грошової суми (виконавчого збору) в розмірі 59374,02 гривень. Зобов`язано Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винести постанову про закінчення виконавчого провадження №72910794 з примусового виконання постанови №57043218 виданої 29.09.2023 року Приморським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення з ОСОБА_2 грошової суми (виконавчого збору) в розмірі 59374,02 гривень. Зобов`язано Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешти, накладені на майно (кошти) боржника ОСОБА_2 , виключити відомості про боржника ОСОБА_2 з Єдиного реєстру боржників, скасувати інші вжиті державним виконавцем заходи щодо виконання виконавчого документу, а також провести інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження №72910794. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору в розмірі 1331 грн. 20 коп. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у державного виконавця немає підстав для подальшого стягнення виконавчого збору за постановою №57043218 виданою 29.09.2023 року Приморським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору в розмірі 59374,02 грн. в рамках виконавчого провадження №72910794, оскільки станом на сьогодні приватним виконавцем відкрито виконавче провадження №73203227 з примусового виконання виконавчого листа № 520/3663/15-ц, виданого 01.08.2018 року Київським районним судом м. Одеси, при попередньому примусовому виконанні якого було винесено вищезгадану постанову про стягнення виконавчого збору, винесено постанову про стягнення основної винагороди приватного виконавця та частково здійснено стягнення основної винагороди. Відтак, виконавче провадження №72910794 підлягає закінченню з одночасним скасуванням всіх заходів примусового виконання рішення, вжитих державним виконавцем в ході вказаного виконавчого провадження. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (надалі апелянт) подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував ч.8 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки вона застосовується виключно: «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю». У даній справі 04.09.2023 стягувач звернувся із заявою про повернення виконавчого документа; 29.09.2023 документ повернуто на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону; передача документа приватному виконавцю не здійснювалась. Повторне пред`явлення виконавчого листа приватному виконавцю є новою реалізацією права стягувача, а не процедурою передачі. Отже, суд безпідставно поширив дію ч.8 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» на правовідносини, які не підпадають під її регулювання. Постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом 29.09.2023 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору, яка відповідно до п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчим документом. Згідно з ч.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа за п.1 ч.1 ст.37 державний виконавець зобов`язаний винести постанову про стягнення виконавчого збору. Відповідно до абз.11 ч.8 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень: постанова реєструється як виконавчий документ; відкривається окреме виконавче провадження; воно виконується в загальному порядку. Було відкрито ВП №72910794, в межах якого: винесено постанови про звернення стягнення на доходи; здійснювались виконавчі дії. Отже, виконавчий збір набув статусу самостійного публічно-правового грошового зобов`язання перед державою. Апелянт наголошує, що право держави на стягнення збору виникло раніше, ніж відкрито приватне провадження. 29.09.2023 винесена постанова про стягнення виконавчого збору, а 02.11.2023 відкрито провадження приватним виконавцем. Рух справи в апеляційній інстанції: Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2026 року апеляційну скаргу залишено без руху, у зв`язку з несплатою судового збору. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2026 року відкрито апеляційне провадження, витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 додаткові докази і призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. 17.03.2026 року до апеляційного суду надійшла адміністративна справа №420/723/26. Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, - УСТАНОВИВ: Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що 22.06.2018 року рішенням Київського районного суду м. Одеси по справі №520/3663/15-ц позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено повністю. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ПІРЕУС БАНК МКБ» заборгованість за кредитним договором за № MORsa/05335 від 01.08.2011 року, станом на 18.02.2015 року, у загальній сумі 593 740,15 грн., з яких: сума основного боргу за кредитом - 491 510,20 грн.; сума нарахованих і несплачених процентів - 90 338,66 грн.; пеня за несвоєчасну сплату процентів - 11 481,33 грн.; пеня за несвоєчасну сплату основного боргу - 409,96 грн. Cтягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» заборгованість за кредитним договором за №MORsa/05335 від 01.08.2011 року, станом на 18.02.2015 року, у загальній сумі 593 740,15 грн., з яких: сума основного боргу за кредитом - 491 510,20 грн.; сума нарахованих і несплачених процентів - 90 338,66 грн.; пеня за несвоєчасну сплату процентів - 11 481,33 грн.; пеня за несвоєчасну сплату основного боргу - 409,96 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» судовий збір у розмірі 1218 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» судовий збір у розмірі 1218 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ПІРЕУС БАНК МКБ» судовий збір у розмірі 1218 грн. Постановою Одеського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року по справі №520/3663/15-ц апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 червня 2018 року залишено без змін. Постановою Одеського апеляційного суду від 16 травня 2023 року по справі №520/3663/15-ц апеляційну скаргу Мазяр Владислава Дмитровича, представника ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 червня 2018 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 скасовано. Прийнято нове, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» заборгованість за кредитним договором від 01.08.2011 року, станом на 18.02.2015 року, у загальній сумі 593 740,15 грн., з яких: сума основного боргу - 491 510,20 грн.; сума нарахованих і несплачених відсотків - 90 338,66 грн.; пеня за несвоєчасну сплату процентів - 11 481,33 грн.; пеня за несплату основного боргу - 409,96 грн. В решті рішення залишено без змін. 01.08.2018 року на виконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 22.06.2018 року було видано виконавчі листи, зокрема щодо боржника ОСОБА_2 20.08.2018 року старшим державним виконавцем Першого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Жорновим Павлом Вікторовичем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №57043218 з примусового виконання виконавчого листа №520/3663/15-ц, виданого 01.08.2018року Київським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_2 грошової суми у розмірі 593740,15 грн. В рамках вказаного виконавчого провадження 29.09.2023 року головним державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Жорновим Павлом Вікторовичем було винесено постанову про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору у розмірі: 59374,02 гривень. 29.09.2023 року, у зв`язку з надходженням заяви стягувача від 04.09.2023 року про повернення виконавчого документу, головним державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Жорновим Павлом Вікторовичем винесено постанову, якою виконавчий лист №520/3663/15-ц, виданий 01.08.2018 року Київським районним судом м. Одеси, повернуто стягувачу. 29.09.2023 року постановою головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Жорновим Павлом Вікторовичем відкрито виконавче провадження № 72910794 з примусового виконання постанови №57043218 виданої 29.09.2023 року Приморським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 59374,02 грн. В рамках виконавчого провадження №72910794 було винесено 23.10.2023 року постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. З огляду на вказане, в рахунок погашення виконавчого збору на виконання постанови №57043218 виданої 29.09.2023 року з заробітної плати ОСОБА_2 щомісячно утримуються грошові кошти. Отже, станом на сьогодні постанова про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору у розмірі 59374,02 грн. згідно постанови від 29.09.2023 року ВП №57043218 виконується у примусовому порядку. Поряд з тим 02.11.2023 року постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. було відкрито виконавче провадження № 73203227 з примусового виконання виконавчого листа № 520/3663/15-ц, виданого 01.08.2018 року Київським районним судом м. Одеси про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ПІРЕУС БАНК МКБ» заборгованість за кредитним договором за №MORsa/05335 від 01.08.2011 року, станом на 18.02.2015 року, у загальній сумі 593 740,15 грн., з яких: - сума основного боргу за кредитом - 491 510,20 грн.; - сума нарахованих і несплачених процентів - 90 338,66 грн.; - пеня за несвоєчасну сплату процентів - 11 481,33 грн.; - пеня за несвоєчасну сплату основного боргу - 409,96 грн., щодо боржника ОСОБА_2 . Одночасно з відкриттям виконавчого провадження, 02.11.2023 року, приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Колечком Д.М. було винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 59 374,02 гривень. Тобто, стягувачем Акціонерним товариством «ПІРЕУС БАНК МКБ» був повторно пред`явлений виконавчий лист №520/3663/15-ц, виданий 01.08.2018 року до виконання приватному виконавцю. В рамках виконавчого провадження №73203227 було проведено електронні торги, на яких реалізовано майно боржника, а саме: однокімнатна квартира, загальна площа (кв.м): 31.33, житлова площа (кв.м): 17.36, адреса: АДРЕСА_1 (лот № 544669). 15.03.2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. на підставі протоколу проведення електронного аукціону (торгів) №605672 від 14.02.2024 року видано акт про проведений електронний аукціон, який є підставою для видачі нотаріусом відповідного свідоцтва, що підтверджує право власності набувача ОСОБА_6 на придбане з електронного аукціону (торгів) нерухоме майно (копія акту додається, оригінал зберігається в матеріалах виконавчого провадження). Відповідно до листа приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. за вих.№21151 від 27.10.2025 року вбачається, що 16.05.2024 року приватним виконавцем винесено розпорядження по виконавчому провадженню №73203227, відповідно до якого на підставі статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» кошти у розмірі 574572,63 грн. розподілені та перераховані наступним чином: 5000,00 грн. на користь АТ «ПРЕУС БАНК МКБ», як повернення авансового внеску (платіжна інструкція №1925 від 16.05.2024 року); 1852,97 грн. на користь приватного виконавця, як витрати виконавчого провадження (платіжна інструкція №1922 від 16.05.2024 року); 51610,88 грн. на користь приватного виконавця, як основна винагорода приватного виконавця (платіжна інструкція №1924 від 16.05.2024 року); 516108,78 грн. на користь АТ «ПРЕУС БАНК МКБ», як заборгованість за виконавчим документом (платіжна інструкція №1923 від 16.05.2024 року). Отже, в рамках виконавчого провадження №73203227 з ОСОБА_2 було стягнуто 51610,88 грн. на користь приватного виконавця, як основна винагорода приватного виконавця. Окрім того, 22.10.2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, згідно якої звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_2 , що отримує дохід у ТОВ «БЕЛОКОМ», яка також була направлена до виконання. Отже, як свідчать наведені обставини, колегія суддів зазначає, що відбувається подвійне стягнення плати з Олейнік І.В. державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа. ОСОБА_2 звернулась до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з заявою про закінчення виконавчого провадження №72910794 на підставі ч. 8 ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження». У відповідь Приморським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було надано листа від 11.12.2025 року №207637 за підписом начальника Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Гусєва Олександра Олександровича, згідно якого зазначено, що орган ДВС не відмовляє у вирішенні порушеного у зверненні питання, та в той же час прийняти рішення про закінчення виконавчого провадження 72910794 на підставі наданої інформації не є можливим (надалі спірна відмова). Отже, законність та справедливість спірної відмови є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 1 Закону України ''Про виконавче провадження'' визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 Закону України ''Про виконавче провадження''). Згідно зі статтею 10 Закону України ''Про виконавче провадження'' заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Частиною восьмою статті 27 цього Закону встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає. Так, колегія суддів погоджується із доводами апелянта про те, що ч.8 ст.27 застосовується лише при передачі виконавчого документа приватному виконавцю, а також те, що по суті даної справи відбулось повторне звернення стягувача із виконавчим документом. Але вказане, як на переконання колегії суддів, жодним чином не може створювати додатковий тягар на позивача у вигляді стягнення подвійної суми виконавчого збору та винагороди приватного виконавця. При цьому, колегія суддів зауважує, що матеріали даної справи не містять інформації про вжиті апелянтом дії на під час виконання виконавчого документа та про реально стягнуті суми заборгованості. Згідно з частиною сьомою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі також - «Порядок №643»). Пунктом 12 цього Порядку визначено, що розмір основної винагороди приватного виконавця становить 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що у разі виконання рішень приватним виконавцем виконавчий збір не стягується. Натомість за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю виплачується винагорода. Системний аналіз Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що цей закон не містить юридичної норми, яка необхідна для регламентації правовідносин, які виникли у даній справі. У Законах України «Про виконавче провадження» та «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» відсутні норми щодо врегулювання ситуації одночасного стягнення з особи виконавчого збору та винагороди за виконання одного виконавчого документа. Тобто, колегія суддів звертає увагу, що вказані законодавчі акти містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа. З одного боку, Закон України «Про виконавче провадження» не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям. Натомість з іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні в державного виконавця. Означене питання «про справедливість подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа» полягає у тому, що несправедливим є не стягнення виконавчого збору чи основної винагороди як таких, а саме їхнє стягнення одночасно. Тобто у даній справі справедливим є стягнення лише однієї з указаних сум, у зв`язку з чим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції що виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця. Статтею 61 Конституції України визначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа. Так, частиною восьмою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає». Поняття й процедура, що згадані у цій нормі, стосується інших правовідносин, ніж ті, що розглядаються у даній справі, позаяк у даному випадку не було передачі виконавчого документа. Однак, на відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону України «Про виконавче провадження» регулює подібні суспільні правовідносини, оскільки містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець. Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» свідчать про те, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац). Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагороди. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв`язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа. Відповідно до ч.6 ст.7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування. Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин аналогію закону, застосувавши частину восьму статті 27 Закону України «Про виконавче провадження». Застосування судом першої інстанції процесуальний механізм аналогії закону дає підстави дійти висновку, що у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не може стягуватись. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що у спірних правовідносинах належний та ефективний спосіб захисту, який реально відновить й захистить права боржника ОСОБА_2 , полягає у закінченні виконавчого провадження № 72910794 щодо стягнення виконавчого збору. Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження. Положеннями ч. 1 ст. 40 Закону встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21 липня 2022 року у справі № 320/6215/19. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, на підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що у державного виконавця немає підстав для подальшого стягнення виконавчого збору за постановою №57043218 виданою 29.09.2023 року Приморським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору в розмірі 59374,02 грн. в рамках виконавчого провадження №72910794, оскільки станом на сьогодні приватним виконавцем відкрито виконавче провадження №73203227 з примусового виконання виконавчого листа № 520/3663/15-ц, виданого 01.08.2018 року Київським районним судом м. Одеси, при попередньому примусовому виконанні якого було винесено вищезгадану постанову про стягнення виконавчого збору, винесено постанову про стягнення основної винагороди приватного виконавця та частково здійснено стягнення основної винагороди. Відтак, виконавче провадження №72910794 підлягає закінченню з одночасним скасуванням всіх заходів примусового виконання рішення, вжитих державним виконавцем в ході вказаного виконавчого провадження. При розгляді апеляційної скарги позивача, колегія суддів враховує, що жодних інших обґрунтованих доводів, які б спростовували висновок суду першої інстанції матеріали справи не містять, отже, відповідач зобов`язаний вчинити дії щодо закінчення виконавчого провадження, з огляду на те, що в іншому випадку, з позивача буде стягнута сума виконавчого збору і сума винагороди приватного виконавця. Вказане буде складати подвійний майновий тягар при виконанні одного виконавчого документа. При цьому, колегія суддів вдруге звертає увагу на тому, що доказів виконання хоча б частини сум стягнення за виконавчим документом, матеріали справи не містять. А виконавчий збір за своєю суттю є доходом виконавчої служби саме за виконану ним роботу щодо примусового стягнення грошових коштів. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції. Згідно з вимогами ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з вимогами ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позов належить задовольнити у повному обсязі, в спірне податкове повідомлення-рішення необхідно визнати протиправним та скасувати. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до вимог ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Головуюча суддя Г.П. Казанчук Судді Ю.М. Градовський О.В. Єщенко