Постанова 4854 № 400/1927/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/1927/24 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І.А. Дата і місце ухвалення 15.03.2024р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді доповідача Шеметенко Л.П. судді Градовського Ю.М. судді Турецької І.О. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії В С Т А Н О В И В: У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невжитті заходів стосовно закриття виконавчого провадження ВП № 65760015 із виконання постанови від 02.06.2021 р. ВП № 53308529 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 151 611,47 грн (нестягнута сума 148 826,49 грн), яка винесена головним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Павлюк М.А.; - визнати протиправними дії стосовно відмови у закритті та продовження здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 65760015 із виконання постанови від 02.06.2021 р. ВП № 53308529 про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 151 611,47 грн (нестягнута сума 148 826,49 грн), яка винесена головним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Павлюк М.А.; - зобов`язати відповідача винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № № 65760015 із виконання постанови від 02.06.2021 р. ВП № 53308529 про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 151 611,47 грн (нестягнута сума 148 826,49 грн), яка винесена головним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Павлюк М.А. В обґрунтування позову позивач зазначила, що відбувається одночасне стягнення з неї виконавчого збору та основної винагороди, що призводить до подвійного стягнення за одним і тим самим виконавчим документом, а тому звернулась до відповідача з заявою, в якій просила закінчити виконавче провадження ВП № № 65760015 із виконання постанови від 02.06.2021 р. ВП № 53308529 про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 151611,47 грн на підставі ч.8 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження», однак відповідач в листі від 20.02.2024 р. зазначив, що наразі відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження ВП № № 65760015. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) щодо не закінчення виконавчого провадження ВП № 65760015 із виконання постанови від 02.06.2021 р. ВП № 53308529 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 151611,47 грн (нестягнута сума 148 826,49 грн), яка винесена головним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Павлюк Мариною Анатоліївною. Зобов`язано Заводський відділ Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) закінчити виконавче провадження ВП № 65760015 із виконання постанови від 02.06.2021 р. ВП №53308529 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 151611,47 грн (нестягнута сума 148826,49 грн), яка винесена головним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Павлюк М.А. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Заводський відділ Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що в ч. 3 ст. 40 Закону вказано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1,3,4,6 частини першої статті 37 цього Закону, (п. 1 - стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа) закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Отже, апелянт зазначає, що виконавчий збір це санкція відповідальності майнового характеру, що покладається на боржника за невиконання рішення у добровільному порядку. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, виконується примусово в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Постанова про стягнення з боржника виконавчого збору вважається виконавчим листом за умови закінчення виконавчого провадження та за своєю правовою природою в першу чергу є рішенням державного виконавця, прийнятим в межах конкретного виконавчого провадження. Апелянт вказує, що відповідачем правомірно відкрито виконавче провадження ВП № 65760015 з виконання постанови від 02.06.2021 р. ВП № 53308529 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 151611,47 грн (нестягнута сума 148 826,49 грн.). Відповідач зазначає, що відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» правових підстав для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 65760015 з виконання постанови від 02.06.2021 р. ВП № 53308529 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 151611,47 грн немає. Також, апелянт наголошує, що Законом України «Про виконавче провадження», визначається виключний перелік обставин при яких відбувається закінчення виконавчого провадження, частиною 8 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», тому здійснити закінчення виконавчого провадження фактично не можливо за статтею не передбаченою для закінчення виконавчих проваджень, тому твердження суду першої інстанції про обов`язок відділу щодо закінчення виконавчого провадження № 53308529 на підставі частини 8 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» не відповідає дійсності та спростовується вимогами чинного законодавства. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до виконавчого листа по справі № 2/487/9/2015, виданого 22.12.2016 р. Заводським районним судом м. Миколаєва з позивачки на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» було стягнуто суму 1 516 114, 78 гри., яка утворилась за кредитним договором № 1718-н від 13.07.2007 р. станом на 01.12.2015. Зазначений виконавчий лист знаходився на виконанні відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в межах виконавчого провадження ВП № 53308529. На підставі заяви стягувача відповідно до постанови від 02.06.2021 ВП № 53308529 про повернення виконавчого документу, стягувачу було повернуто виконавчий лист № 2/487/9/2015, виданий 22.12.2016 р. Заводським районним судом м. Миколаєва на підставі п. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Також, 02.06.2021 головним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Павлюк М.А. винесено постанову ВП № 53308529 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 151611,47 грн (нестягнута сума 148826,49 грн). Зазначена постанова знаходиться на примусовому виконанні Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в межах виконавчого провадження ВП № 65760015. Стягувачем 12.07.2021 повторно пред`явлено до примусового виконання виконавчий лист по справі № 2/487/9/2015, виданий 22.12.2016 р. Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення з позивачки на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» суми 1 516 114, 78 гри., яка утворилась за кредитним договором № 1718-н від 13.07.2007 р. станом на 01.12.2015. Постановою від 23.07.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Булахевічем С.В. було відкрито виконавче провадження № 66189181 щодо боржника ОСОБА_1 з примусового виконання того ж виконавчого листа №2/487/9/2015, виданого 22.12.2016 року Заводським районним судом м. Миколаєва. Також, 23.07.2021 приватним виконавцем було винесено постанову про стягнення з боржника, ОСОБА_1 основної винагороди у сумі 149 799,33 грн. Позивачка звернулась з заявою до відповідача щодо закінчення виконавчого провадження ВП № № 65760015 з виконання постанови від 02.06.2021 р. ВП № 53308529 про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 151 611,47 грн на підставі ч.8 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження». Листом від 20.02.2024 № 19192/20.11-34/13 відповідач повідомив позивачку про відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження ВП № 65760015 із виконання постанови від 02.06.2021 р. ВП № 53308529 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 151 611,47 грн (нестягнута сума 148 826,49 грн), яка винесена головним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Павлюк М.А. Позивач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у закінченні виконавчого провадження, тому звернулася до суду з даним позовом. Вирішуючи справу, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають вимогам норм процесуального та матеріального права, з огляду на наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (набув чинності 05 жовтня 2016 року, далі - Закон № 1404-VІІІ). У відповідності до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII, в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Нормами статті 2 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад, зокрема забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. За приписами п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VІІІ, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; В силу вимог ч.1 ст. 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Положеннями ч. 5 ст. 26 Закону 1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону 1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Згідно ч. 2 ст. 27 Закону 1404-VIII, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Частиною 8 статті 27 Закону 1404-VIII визначено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає. Відповідно до частин 1, 4 статті 42 Закону 1404-VIII, кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. Статтею 45 Закону 1404-VIII визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів. Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення. Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору. За приписами частин 1-5 статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 2 червня 2016 року №1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). У відповідності до ч. 7 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця. Пунктом 19 цього Порядку визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Отже, основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом. З матеріалів справи вбачається, що у виконавчому провадженні № 53308529 державним виконавцем фактичного виконання судового рішення досягнуто не було, а виконавчий документ - повернутий стягувачу. Згодом, виконавчий лист №2/487/9/2015, виданий 22.12.2016 року Заводським районним судом м. Миколаєва, був пред`явлений до виконання приватному виконавцю, який наразі фактично здійснює його виконання та, відповідно, стягнув основну винагороду. Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 13.04.2023р. у справі №160/695/22 висловив правову позицію стосовно розв`язання питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа та зазначив наступне. Так, Закон №1404-VIII містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення із боржників виконавчого збору та основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа. З одного боку, Закон №1404-VIII не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям. З іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні у державного виконавця. Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження. Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення беззаперечно тягне за собою додаткові витрати. Вказана обставина може розглядатися як накладання непропорційного та надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване ст.41 Конституції України і ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод. Верховний Суд у вищевказаній постанові від 13.04.2023 у справі №160/695/22 зазначив, що з-поміж учасників виконавчого провадження в рамках спірних правовідносин у зв`язку з неповнотою законодавчого регулювання саме боржник перебуває у найбільш уразливому становищі, якого зобов`язано сплатити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа. При цьому, Верховний Суд наголосив, що питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа є несправедливим з огляду на те, що стягнення виконавчого збору чи основної винагороди одночасно як таких, є неприпустимим. Тобто у контексті вирішення адміністративного спору Верховний Суд дійшов висновку, що з точки зору дотримання засад виконавчого провадження, передбачених зокрема пунктом 5 частини першої статті 2 Закону №1404-VIII, справедливим може бути лише стягнення однієї з указаних сум. Розв`язуючи це питання, Верховний Суд повторно зазначив, що законодавство про виконавче провадження не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця. Водночас, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа. Отже, Верховний Суд у постанові від 13 квітня 2023 року у справі №160/695/22 дійшов висновку, що для розв`язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України), до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону №1404-VIII. Застосування частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII до спірних правовідносин дає підстави зробити такий висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається. Застосування аналогії закону дозволяє також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 21 липня 2022 у справі №320/6215/19. Таким чином, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки приватним виконавцем відкрито виконавче провадження за виконавчим листом №2/487/9/2015, виданим 22.12.2016 року Заводським районним судом м. Миколаєва та стягнуто з позивача основну винагороду у визначеному законом розмірі, тому підстави для подальшого стягнення з позивача суми виконавчого збору, який стягнутий в межах виконання цього ж виконавчого документа, відсутні. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач повинен був закінчити виконавче провадження № 53308529 на підставі частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження». Колегія суддів зазначає, що інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та є тотожними відзиву на адміністративний позов, факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об`єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення. За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 287, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду. Судове рішення складено у повному обсязі 30.05.2024 р. Суддя доповідач: Л.П. Шеметенко Суддя: Ю.М. Градовський Суддя: І.О. Турецька