Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/2271/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2026 року справа №200/2271/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Геращенка І.В., Сіваченка І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року (головуючий суддя І інстанції Куденков К.О.), складене у повному обсязі 11 червня 2025 року у справі № 200/2271/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач-1, ВЧ НОМЕР_1 ), Військової частини НОМЕР_2 (далі відповідач-2, ВЧ НОМЕР_2 ), в якому просив: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 28.08.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 2023 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023 та розрахункової величини 2684,00 грн у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт; - зобов`язати здійснити перерахунок на користь грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 30.01.2020 по 28.08.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 - 2102 гривні 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 - 2270 гривень 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 - 2481 гривня 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 - 2684 гривні 00 копійок, розрахункової величини 2684 гривні 00 копійок на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44; - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення і виплати грошового забезпечення за період з 29.08.2023 по 14.03.2025, грошової допомоги для оздоровлення за 2024 2025 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та щорічної додаткової відпусток, одноразової допомоги при звільненні без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розрахункової величини 2684,00 грн на відповідний тарифний коефіцієнт; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 29.08.2023 по 14.03.2025, грошової допомоги для оздоровлення за 2024 2025 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та щорічної додаткової відпусток, одноразової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розрахункової величини 2684 гривні 00 копійок на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 19.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 і 2021 роки без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023 у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 30.01.2020 по 19.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 і 2021 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 - 2102 гривні 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 - 2270 гривень 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 - 2481 гривня 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 - 2684 гривні 00 копійок, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з вищевказаним судовим рішенням, позивач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального процесуального права, просив суд скасувати судове рішення в частині відмови у задоволені позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що посадовий оклад має бути обчислений, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня відповідного календарного року. Крім того, не погодившись з вищевказаним судовим рішенням, відповідач 1 (військова частина НОМЕР_1 ) звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального процесуального права, просив суд скасувати судове рішення та відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що згідно з Постановою КМУ №704 (в редакції Постанови № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів у спірний період не застосовується. Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, однак листом суд першої інстанції повідомив, що справу в паперовому вигляді не формувалась. Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд». Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд». Суд, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України НОМЕР_3 , виданого 16.03.2007. З військового квитка позивача від 11.03.2021 № НОМЕР_4 випливає, що з 24.01.2019 до 28.08.2023 позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 28.08.2023 № 460-ОС позивача з 28.08.2023 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження служби в Окремому контрольно-пропускному пункті « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Державної прикордонної служби України. Наказом начальника Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Державної прикордонної служби України від 29.08.2023 № 390-ос позивача з 29.08.2023 зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення. Відповідно до витягу з наказу начальника Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Державної прикордонної служби України від 13.03.2025 № 173-ос з позивачем припинено контракт та виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення з 14.03.2025. З довідок відповідача-1 від 26.04.2025 № 650, № 649, № 648, № 647 випливає, що за спірний період проходження позивачем військової службу у ВЧ НОМЕР_1 (з 30.01.2020 до 28.08.2023) при розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 застосовувався розмір прожиткового мінімуму 1762,00 грн. Також позивачу виплачувалася грошова допомога на оздоровлення за 2020 рік (грудень 2020 року), за 2021 рік, за 2023 рік (серпень 2023 року). Відомості щодо нарахування і виплати грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік відсутні. Суд погоджує висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог та зазначає наступне. Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з абз. 1 ч. 4 ст. 9 вказаного Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, яка набрала чинності 01.03.2018, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 цієї Постанови в редакції, яка була чинною до 24.02.2018, було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Додатки 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться. 24.02.2018 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб, п. 6 якої внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 викладено в редакції, згідно з якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб визнано протиправним та скасовано. Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, діє п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. З 29.01.2020 року знову почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року (в тому випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50 відсотків мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум). Проте, згідно з п. 3 розд. ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 в справі №240/4946/18, постановах Верховного Суду від 18.02.2021 в справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а. З 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням». Правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 2 серпня 2022 у справі № 440/6017/21 (на яку є посилання у постанові від 12 вересня 2022 у справі № 500/1813/21) відображена також у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 у справі № 400/6214/21, спір у якій - подібно до цієї справи - стосувався перерахунку і виплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29 січня 2020 по 6 листопада 2020 відповідно до пункту 4 Постанови № 704 у зв`язку з ухваленням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 у справі № 826/6453/18. Верховним Судом зроблено правовий висновок про те, що з 1 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили. Отже, з 29.01.2020 року суб`єкт владних повноважень - орган фінансового забезпечення зобов`язаний обчислювати розміри посадового окладу та окладу за військове звання військовослужбовців з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, як було передбачено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в редакції зі змінами, які визнані протиправними та скасовані. Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. Згідно статті 6 Закону №2017 базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти. Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 1762 грн. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 2102 грн. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 2270 грн. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 2481 грн. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 - 2684 грн. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2024 - 3028 грн. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2025 - 3028 грн. Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 зазначено, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб. Так, під «умовами» слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії. Під «порядком» розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців. Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій. Отже зазначення у пункті 4 постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ. Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. З огляду на вищезазначене, Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 зазначив, що враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу - Законів №294-ІХ та №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Водночас Верховний Суд вказав, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №380/7813/22, від 05.07.2023 у справі № 160/24227/21 та від 25.04.2024 у справі № 240/16735/21. Відповідно до ч.5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відтак, з огляду на те, що з 01.01.2020 положення п. 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» постановлено:

2. Внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), виклавши абзац перший в такій редакції:

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.. Отже пункт 4 Постанови КМУ № 704 в первісній редакції, яка визначала застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, був застосовним до 19.05.2023. Постанова КМУ № 481 набрала чинності 20 травня 2023 року. Саме з цього дня її положення стали обов`язковими для виконання всіма суб`єктами владних повноважень. Отже з дня набрання чинності постановою КМУ № 481 - 20 травня 2023 року, Кабінет Міністрів України запровадив нову розрахункову величину для визначення посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням - фіксовану суму 1762 грн, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, пункт 2 постанови КМУ № 481 у частині внесення змін до пункту 4 постанови КМУ № 704 визнано протиправним та нечинним. Статтею 265 КАС України передбачено наслідки визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним. Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили. За змістом частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 320/2796/23, Кодекс адміністративного судочинства України визначає особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів. Такі положення стосуються наявності передбачених спеціальних повноважень суду у разі визнання такого акта протиправним, а саме: нормативно-правовий акт на відміну від індивідуального акта не скасовується з моменту його прийняття, а визнається нечинним повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду і, відповідно, не передбачає відновлення прав, які були порушені під час дії такого акта. Вказане спрямовано на гарантування ефективного захисту прав позивача, порушення прав якого припиняється з моменту втрати чинності акта, та водночас полягає у недопущенні можливості зловживання позивачем його правом на захист порушених прав внаслідок визнаної протиправності нормативно-правового акта (стягнення сплачених під час дії оспорюваного нормативно-правового акта податків, орендної плати тощо). Аналогічної правової позиції Верховний Суд дотримався у постанові від 10 вересня 2024 року у справі № 160/7809/19, зазначивши, що визнання нормативно-правового акта нечинним з моменту його прийняття суперечить принципу правової визначеності. В постанові від 09 квітня 2025 року у справі № 826/17907/18 Верховний Суд наголосив, що положення частини другої статті 265 КАС України мають імперативний характер і не допускають множинного тлумачення. Суд позбавлений повноважень визнавати нормативно-правовий акт нечинним з моменту його прийняття, оскільки втрата чинності таким актом настає виключно з моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким його визнано протиправним та нечинним. Такі судові рішення мають пряму (перспективну) дію в часі та не поширюються ретроспективно, тобто не впливають на правовідносини, що виникли і реалізувалися під час чинності нормативного акта, навіть якщо останній згодом було визнано протиправним. Конституційний Суд України також неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Така ж позиція наведена Верховним Судом у постанові від 20.10.2025 у адміністративній справі № 600/3516/24-а. Отже, з врахуванням положень статті 265 КАС України, правових висновків Верховного Суду та Конституційного Суду України, рішення про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним має виключно пряму (перспективну) дію в часі. Втрата чинності нормативно-правовим актом настає з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням, яким його визнано протиправним та нечинним та не поширюється на правовідносини, що виникли та були реалізовані під час його дії. Отже, постанова КМУ № 481 вважалася чинною та підлягала застосуванню до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі № 320/29450/24, яким її окремі положення були визнані протиправними та нечинними. З дня набрання чинності постановою КМУ № 481 (20 травня 2023 року) та протягом усього періоду її дії (до 18 червня 2025 року), відсутні правові підстави для застосуванням розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, позаяк потягом зазначеного періоду визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями здійснювалося, виходячи з фіксованої величини 1762грн, передбаченої постановою КМУ №

481. За наведених обставин, позивач має право на перерахунок грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 19.05.2023, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет на відповідний рік. При цьому, у відповідачів були відсутні підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача у період з 20.05.2023 по 14.03.2025 (відповідно до позовних вимог позивача) із зазначенням складових грошового забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2023 та на 01.01.2024, оскільки рішення суду у справі № 320/29450/24 набрало законної сили 18 червня 2025 року Враховуючи вищевикладене, суд погоджує висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог. Рішення суду в частині компенсації сум податку з доходів фізичних осіб не оскаржувалось. Доводи апеляційних скарг сторін не спростовують висновків суду, вони є такими, що не підлягають задоволенню в зазначеній частині позовних вимог. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду попередньої інстанції. Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року у справі № 200/2271/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 19 березня 2026 року. Судді А.В. Гайдар І.В. Геращенко І.В. Сіваченко