Постанова 4812 № 489/3459/24

18.03.26 22-ц/812/553/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 березня 2026 року м. Миколаїв справа №489/3459/24 провадження №22-ц/812/553/26 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Локтіонової О. В., суддів: Крамаренко Т. В., Ямкової О. О., із секретарем судового засідання Колосовою О. М., без участі учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником ОСОБА_2 , на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Рум`янцевої Н. О. у приміщенні суду у м. Миколаєві, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних збитків за прострочення виконання грошового зобов`язання, В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог В травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», яке у грудні 2025 року змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп», звернулося до суду з зазначеним вище позовом, який обґрунтовувало наступним. Позивач зазначав, що 16 травня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №13/МК/Ц/2007-840, на підставі якого останній отримав від Банка кредитні кошти в розмірі 23 000 доларів США. Того ж дня, з метою забезпечення виконання умов кредитного договору №13/МК/Ц/2007-840 між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки. У зв`язку з невиконанням основного зобов`язання за вказаним кредитним договором рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 липня 2010 року (справа №2-2622/10) стягнуто з ОСОБА_3 і ОСОБА_1 у солідарному порядку на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 194 597,75 грн. Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 липня 2021 року замінено стягувача ВАТ КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» у справі №2-2622/10. Однак відповідачі так і не вчинили жодних дій з погашення кредитної заборгованості. Оскільки судове рішення про стягнення з боржників коштів не виконувалось досить тривалий час, враховуючи, що таке прострочення є триваючим правопорушенням, кредитор-позивач вправі вимагати стягнення з боржника-відповідача в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та трьох процентів річних за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання аж до повного його виконання. Посилаючись на викладені обставини та приписи ст.625 ЦК України, позивач просив стягнути на його користь в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за період з 01 травня 2017 року по 23 лютого 2022 року інфляційні втрати у розмірі 91 787,56 грн та три проценти річних в розмірі 28 134,34 грн, а також судові витрати. В липні 2024 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» подало до суду заяву, в якій просило стягнути на його користь з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8500 грн. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2025 року позов ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» три відсотка річних та інфляційні збитки у розмірі 119 921,56 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» по 1514 грн (з кожного) судового збору та 4250 грн (з кожного) витрат на професійну правничу допомогу. Рішення суду мотивовано тим, що відповідачі порушили грошове зобов`язання з виплати суми заборгованості за кредитним договором, у матеріалах справи відсутні докази про виконання ними рішення суду про стягнення заборгованості, а тому у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних у вказаному судом розмірі за період з 01 травня 2017 року по 23 лютого 2022 року. Щодо стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на правничу допомогу, то суд виходив з критерію реальності адвокатських послуг, розумності їх вартості, обставин справи та відсутності доказів про їх неспівмірність. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначав, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, оскільки, на його думку, стягнення сум, передбачених ст.625 ЦК України, обмежене трирічним періодом, що передує подачі позову. Також він вказував про хибність висновку суду про наявність підстав для стягнення сум, передбачених ст.625 ЦК України, оскільки позивач втратив право на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу. Крім того, він зазначав, що суд необґрунтовано стягнув з нього на користь позивача в повному обсязі витрати на професійну правничу допомогу, не перевіривши їх розумності та пропорційності відповідно до вимог ч.4 ст.137 ЦПК України. Доводи інших учасників справи Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому наголошено на тому, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними. Також він зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи в апеляційній інстанції складає 5000 грн. Фактичні обставини справи, встановлені судом 16 травня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №13/МК/Ц/2007-840, відповідно до якого останньому було надано кредит у розмірі 23 000 доларів США зі строком користування до 15 травня 2014 року, зі сплатою 14,4% річних. Того ж дня з метою забезпечення виконання умов кредитного договору №13/МК/Ц/2007-840 між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, відповідно до якого останній, у разі невиконання позичальником ОСОБА_3 умов кредитного договору, стає солідарним боржником. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 липня 2010 року у цивільній справі №2-2622/2010 стягнуто з ОСОБА_3 і ОСОБА_1 у солідарному порядку на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 194 597,75 грн, розподілено судові витрати. Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 липня 2021 року замінено стягувача ВАТ КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» у цивільній справі №2-2622/10. Відмовлено у поновленні строку на пред`явлення до примусового виконання виконавчого листа про стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_3 по справі №2-2622/10. Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2022 року у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінасгруп» про поновлення строку пред`явлення до виконання виконавчих листів по цивільній справі №2-2622/10 про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором №13/МК/Ц/2007/840 від 16 травня 2007 року та судових витрат відмовлено. Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 лютого 2023 року, яка залишена без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 березня 2023 року, у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про видачу дублікату виконавчого листа по справі №2-2622/10 та поновлення строку для пред`явлення його до виконання відносно боржника ОСОБА_1 відмовлено. 27 грудня 2025 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» змінило назву на ТОВ «Дніпрофінансгруп». Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до частини першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною другою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти. Згідно із статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно з вимогами статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. З огляду на вищенаведені норми права, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, від 01 липня 2020 року у справі №535/757/17, від 15 листопада 2023 року у справі №711/4585/22. Отже, у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц вказано, що у частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі №754/511/23 зазначено, що зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним. У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України. За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності. Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Задовольняючи у повному обсязі позовні вимоги ТОВ «Дніпрофінансгруп», суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачі порушили грошове зобов`язання з виплати суми заборгованості за кредитним договором, не виконали рішення суду про стягнення заборгованості, то у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних у вказаному судом розмірі за період з 01 травня 2017 року по 23 лютого 2022 року. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду щодо ОСОБА_1 , який є апелянтом у справі, оскільки він не відповідає обставинам справи, вимогам законодавства та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду. Досліджені докази свідчать, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 липня 2010 року у цивільній справі №2-2622/2010 стягнуто з ОСОБА_3 і ОСОБА_1 у солідарному порядку на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 194 597,75 грн, розподілено судові витрати. Неодноразовими судовими рішеннями позивачу було відмовлено у задоволенні заяв про поновлення строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а також про видачу дубліката виконавчого листа щодо ОСОБА_1 . Вказані судові рішення засвідчують, що стягувач втратив право на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу. Тобто у такому випадку основна вимога позивача про примусове стягнення боргу, підтверджена судовим рішенням, не може бути виконана в примусовому порядку, а тому до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не підлягають застосуванню правила частини другої статті 625 ЦК України. Факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою суду в задоволенні заяв позивача про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення до виконання виконавчих листів унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню. Враховуючи вказане, колегія суддів находить слушними доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про наявність підстав для задоволення його апеляційної скарги. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України). Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог Товариства до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних збитків за прострочення виконання грошового зобов`язання з ухваленням у вказаній частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 через їх безпідставність. Рішення суду в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_3 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних збитків за прострочення виконання грошового зобов`язання не переглядалося, оскільки не оскаржувалося. Щодо судових витрат Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 , скасував рішення суду першої інстанції щодо нього, відмовивши у задоволенні позовних вимог позивача, то наявні підстави для відшкодування позивачем відповідачу ОСОБА_1 судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 3633,60 грн. Керуючись статтями 374, 376, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником ОСОБА_2 , задовольнити. Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2025 року в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних збитків за прострочення виконання грошового зобов`язання скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп» на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 3633,60 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О. В. Локтіонова Судді Т. В. Крамаренко О. О. Ямкова Повне судове рішення складено 18 березня 2026 року.