Постанова 4857 № 140/173/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/173/25 пров. № А/857/27130/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Заверухи О.Б., Матковської З. М. розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Ельбе УА» на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року (головуючий суддя: Денисюк Р.С., місце ухвалення - м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Ельбе УА» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - встановив: Приватне підприємство «Ельбе УА», 08.01.2025 звернулося до суду з позовом, в якому, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 27.11.2024 № 0328470706. Обґрунтовує позов тим, що в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні нарахований земельний податок з юридичних осіб за періоди: 2021, 2022, 2023 роки в сумі 333847,71 грн за земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:22:123:0040, розташовану в м. Луцьку по вул. Глушець,

59. Водночас позивач не погоджується з вищевказаним ППР, посилаючись на те, що він не є власником даної земельної ділянки та вона не перебуває на балансі їхнього підприємства, оскільки згідно нотаріально посвідченого акту приймання-передачі від 28.01.2019 вказана земельна ділянка передана до статутного капіталу ТзОВ «Консалтинг Сервіс Плюс». Крім того вказує на те, що незрозумілим є сума нарахування земельного податку за вказані роки та яким чином вона обраховувалась. Також звертає увагу з посиланням на норми ПК України на те, що не можуть бути нараховані штрафні санкції за несвоєчасну сплату земельного податку під час дії карантину. З урахуванням викладеного, вважав податкове повідомлення-рішення таким, що підлягає скасуванню. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач ПП «Ельбе УА» та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте за неповного з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на ті ж доводи, що й в позовній заяві. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Вказує на те, що підставою для нарахування плати за землю за періоди 2021-2023 роки було те, що у підприємства станом на момент проведення перевірки наявна земельна ділянка по вул. Глушець, 59 в м. Луцьку, площею 0,1896, що підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності на землю серії ЯМ № 251835 від 08.06.2012. Вважає, що відповідачем у відповідності до норм ПК України нараховано даний податок, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення - правомірним. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що 30.10.2024 ГУ ДПС у Волинські області на підставі наказів № 3177-п від 16.09.2024 (а.с. 48) та № 3597-п від 21.10.2024 (а.с. 49) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Ельбе УА». За результатами якої складено акт № 30340/07-06/3180215 від 30.10.2024 (а.с. 7-9), яким встановлено такі порушення: пунктів 288.1-288.5 ст. 288, ст. 289, п. 286.2 ст. 286, п.п. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14, п.п. 269.1.1. п. 269 ст. 269. п. 287.1 ст. 287, п. 44.1 ст. 44 ПК України, а саме занижено плату за землю з юридичних осіб на загальну суму 333847,71 грн, а саме за 2021 рік 99211,80 грн, 2022 рік - 109132,98 грн, 2023 рік 125502,93 грн. ГУ ДПС у Волинській області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Розділу ХІІ ПК України прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.11.2024 № 0328470706, яким позивачу нараховано земельний податок з юридичних осіб: за 2021-2023 роки на суму 333847,71 грн (а.с. 6) Вважаючи податкове повідомлення-рішення таким, що не ґрунтується на вимогах закону, позивач звернувся із цим позов до суду. Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що із встановлених під час розгляду справи обставин та правового регулювання спірних правовідносин суд вважає не доведеним те, що позивач не був власником земельної ділянки і що в нього відсутній обов`язок щодо сплати земельного податку з юридичних осіб у 2021-2023 роках. Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України. Відповідно до пункту 7.1 статті 7 ПК України під час встановлення податку обов`язково визначаються такі елементи: 7.1.1. платники податку; 7.1.2. об`єкт оподаткування; 7.1.3. база оподаткування; 7.1.4. ставка податку; 7.1.5. порядок обчислення податку; 7.1.6. податковий період; 7.1.7. строк та порядок сплати податку; 7.1.8. строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку. Згідно з пунктом 8.3 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Правові відносини щодо нарахування та сплати плати за землю врегульовані зокрема статтями 269-287 ПК України. Згідно з підпунктом 269.1.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками плати за землю є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). Об`єктами оподаткування платою за землю є земельні ділянки, які перебувають у власності (пп.270.1.1.1. п.270.1 ст. 270 ПК України). Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п.п.271.1.1 п.271.1 ст.271 ПК України). Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території (п.284.1 ст.284 ПК України). Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців) (пункти 285.1, 285.2 ст.285 ПК України). Пунктом 286.1 статті 286 ПК України передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є: а) дані державного земельного кадастру; б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї); е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельну ділянку, земельну частку (пай), відомості про які відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, нарахування податку фізичним особам здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації про перехід права власності на об`єкт оподаткування. У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельну ділянку, відомості про яку відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, сплата податку фізичними та юридичними особами здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації про перехід права власності на об`єкт оподаткування. Згідно з пунктом 286.2 статті 286 даного Кодексу платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі. Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. При цьому, податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу. (п.287.10 ст.287 ПК України). Обов`язок сплачувати земельний податок виникає з дня виникнення права власності на земельну ділянку. У разі припинення права власності на земельну ділянку податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності у поточному році (п.287.1 ст.287 ПК України). Як видно з матеріалів справи, податковим повідомленням-рішенням від 27.11.2024 № 0328470706 позивачу нараховано податок за землю за період 2021-2023 роки на загальну суму 333847,71 грн, а саме за 2021 рік - 99211,80 грн; 2022 рік -109132,98 грн, 2023 рік 125502,93 грн відповідно. Об`єктом оподаткування земельним податком стала земельна ділянка площею 0,1896 га з кадастровим номером 0710100000:22:123:0040, розташована в АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1896 га, яка перебуває у власності позивача. Разом з тим, позивач вказує на те, що у січні 2019 року дана земельна ділянка відповідно до протоколу № 01/19 установчих зборів засновників ТзОВ «Консалтинг Сервіс Плюс» від 22.01.2019 та акту приймання передачі майна, який засвідчено нотаріально, внесена до статутного капіталу ТзОВ «Консалтинг Сервіс Плюс» і відповідно не перебуває на балансі підприємства. У зв`язку з чим, позивач вважає, що у період з 2021 по 2023 роки не був власником вказаної земельної ділянки та відповідно не мав обов`язку сплачувати земельний податок за вказані періоди. Щодо наведеного апеляційний суд зазначає таке. Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯМ № 251835 ПП «Ельбе УА» (код ЄДРПОУ 31820215) є власником земельно ділянки з кадастровим номером 0710100000:22:123:0040, розташованої в м. Луцьку по вул. Глушець, 59, загальною площею 0,1896 га (а.с. 55). Вказане також підтверджується і відомостями поземельної книги по земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:22:123:0040 (а.с. 84-90). Цільовим призначенням даної ділянки є: категорія земель: землі житлової та громадської забудови, код виду цільового призначення: для обслуговування складських приміщень. Відповідно до частини першої статті 125 Земельного кодексу України (далі ЗК України) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Відтак, підставою для нарахування позивачу земельного податку стали дані Державного земельного кадастру, що узгоджується із нормою підпункту «б» пункту 286.1 статті 286 ПК України. Із внесених до Державного земельного кадастру та актуальних на момент обчислення спірних податкових зобов`язань відомостей, контролюючим органом встановлено, що право власності на земельну ділянку, яка стала об`єктом оподаткування, зареєстровано за ПП «Ельбе УА». При цьому, згідно з протоколом № 01/19 установчих зборів засновників ТзОВ «Консалтинг Сервіс Плюс» від 22.01.2019 (а.с. 11-12) та акта приймання передачі майна, що вноситься до статутного капіталу цього товариства, позивач передав цю земельну ділянку до статутного капіталу ТзОВ «Консалтинг Сервіс Плюс» (а.с.10). Разом з тим, апеляційний суд вважає, що вказаний протокол та відсутність цієї земельної ділянки на балансі позивача не свідчать про те, що ПП «Ельбе УА» не є її власником, оскільки як свідчать наявні в справі документи, у встановлений законодавством спосіб, не було здійснено державної реєстрації цих прав за ТзОВ «Консалтинг Сервіс Плюс». При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що сам позивач визнає факт не реєстрації права власності цієї земельної ділянки за новим власником в реєстрі речових прав на нерухоме майно через накладення арешту на земельну ділянку. Також апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до ст. 125 ЗК України право власності чи користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації, а не прийняття протоколів чи складання акта приймання передачі такого майна. Так, згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом. Відтак, користуючись під час нарахування позивачу земельного податку актуальними відомостями із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру податковий орган не мав повноважень та не міг ставити під сумнів їх достовірність, а тому повинен був їх враховувати при визначенні платника та інших елементів нарахованого позивачу земельного податку. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд зазначає, що на момент винесення спірного податкового повідомлення-рішення будь-які зміни щодо власника земельної ділянки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не були внесені. А позивачем не подано належних та допустимих доказів про перехід власності на цю земельну ділянку до іншого власника. Отже, допоки особа вважається власником земельної ділянки і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру є актуальними відомості про неї як про власника, така особа є платником земельного податку, тому твердження позивача, що він не був власником цієї земельної ділянки в 2021-2023 роках є необґрунтованими. Наведене узгоджується із нормами підпункту 269.1.1.1 пункту 269.1 статті 269 та підпункту «б» пункту 286.1 статті 286 ПК України, в силу яких платником податку є власник земельної ділянки, відомості про якого внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру. З приводу тверджень позивача, що в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні визначено заниження орендної плати за землю з юридичних осіб, разом з тим спірна земельна ділянка не перебуває в оренді позивача, то апеляційний суд їх до уваги не приймає. Оскільки, як вбачається із акта перевірки від 30.10.2024 та оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, податковим органом встановлено заниження позивачем земельного податку, а відтак в оскаржуваному рішенні збільшено грошові зобов`язання за платежем земельний податок з юридичних осіб. А допущені в акті перевірки, чи податковому повідомленні-рішенні певні помилки не змінюють суті виявленого порушення та не впливають на визначені грошові зобов`язання та не є правовою підставою для висновку щодо його протиправності. Щодо аргументів позивача про те, що контролюючим органом невірно проведений розрахунок податкових зобов`язань у спірному податковому повідомленні-рішенні, то апеляційний суд зазначає таке. Як видно із долучених до справи розрахунків, нарахування грошових зобов`язань позивачу по сплаті земельного податку з юридичних осіб здійснено контролюючим органом, виходячи із нормативно грошової оцінки земельної ділянки, її площі, коефіцієнтом індексації та з врахуванням ставок земельних податку, що діяли на території м. Луцька в 2021-2023 роках, відповідно до рішень Луцької міської ради від 10.07.2020 № 86/2 та від 23.06.2021 № 13/67 (із відповідними змінами) «Про встановлення ставок земельного податку». Беручи до уваги відомості поземельної книги по земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:22:123:0040 (а.с. 84-90), згідно якої цільовим призначенням даної ділянки є: категорія земель: землі житлової та громадської забудови, код виду цільового призначення: для обслуговування складських приміщень, апеляційний суд вважає, що наданий розрахунок земельного податку ПП «Ельбе УА» за 2021-2023 роки контролюючим органом здійснено правильно у відповідності до норм чинного законодавства. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що позивачем, заперечуючи проти здійсненого відповідачем розрахунку, на спростування нарахованих сум грошових зобов`язань не надано жодного належного та допустимого доказу. Крім того, апеляційний суд зазначає, що не приймає до уваги посилання представника позивача на пункт 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, оскільки спірним податковим повідомленням-рішенням позивачу нараховано грошові зобов`язання за платежем земельний податок з юридичних осіб, який є одним із видів податку, а не штрафною санкцією, а вказаною нормою ПК України не було встановлено обмежень щодо необхідності нарахування та сплати даного податку для юридичних осіб під час карантину. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачу правомірно нараховано контролюючим органом земельний податок з юридичних осіб за 2021-2023 роки, а спірне податкове повідомлення рішення від 27.11.2024 № 032847070 прийняте відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та ПК України. За вказаних обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, а отже не підлягають задоволенню. Суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд постановив: апеляційну скаргу Приватного підприємства «Ельбе УА» залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі № 140/173/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді О. Б. Заверуха З. М. Матковська