Постанова 4857 № 140/2800/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/2800/21 пров. № А/857/23408/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді Большакової О.О., суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року (суддя першої інстанції Валюх В.М., м. Луцьк) В С Т А Н О В И В : У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.11.2020 №0024489-0417-0317 за формою Ф, яким визначено податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, в загальній сумі 116762,82 грн., в т.ч. за 2017 рік 19673,60 грн., за 2018 рік 45788,01 грн., за 2019 рік 51311,21 грн. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 06.11.2020 № 0024489-0417-0317 в частині визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2017 рік в сумі 19673,60 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Головного управління ДПС у Волинській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 196,76 грн. Не погодившись частково із рішенням, вважаючи таке в частині постановленим з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, його оскаржили ОСОБА_1 та Головне управління ДПС у Волинській області. ОСОБА_1 просить скасувати оскаржене рішення від 15.11.2021 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та в цій частині ухвалити нове рішення про їх задоволення. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 06.11.2020 № 0024489-0417-0317 підлягає визнанню протиправним з огляду на те, що відповідно до пункту 56.9 статті 56 ПК України скарга позивача на вказане податкове повідомлення-рішення вважається задоволеною, оскільки позивач не отримувала повідомлення про продовження строків розгляду скарги. Суд помилково дійшов висновку, що листом Державної податкової служби України від 05.03.2021, яким підтверджується відсутність станом на 04 березня 2021 року податкового боргу у позивача, таку відсутність заборгованості підтверджено у зв`язку з тим, що податковий борг виключено з інформаційної картки платника податку, як неузгоджене податкове зобов`язання за податковим повідомленням-рішенням № 0024489-0417-0317 від 06.11.2020 до закінчення адміністративного оскарження. А фактично, адміністративне оскарження закінчилось 23 лютого 2021 року, оскільки рішенням Державної податкової служби України від 23.02.2021 № П/99-00-06-01-04-09 податкове повідомлення-рішення № 0024489-0417-0317 від 06.11.2020 залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення. Лист Державної податкової служби України про відсутність у позивача податкового боргу датований 05 березня 2021 року, після закінчення адміністративного оскарження. Також позивач вважає, що не ґрунтується на вимогах діючого законодавства відмова у задоволенні позову на підставі приписів пункту 52-8 підрозділу 10 розділу XX Податкового Кодексу України. Головне управління ДПС у Волинській області просить скасувати частково рішення від 15.11.2021 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що відповідно до баз даних інформаційної системи «Податковий блок» за ОСОБА_1 облікована нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2459,20 кв.м., у зв`язку із цим позивачу нараховане податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017-2019 роки в сумі 116762,82 грн. Враховуючи те, що апеляційні скарги подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом було призначено апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження без виклику сторін. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що за ОСОБА_1 з 10.06.2008 зареєстровано право приватної власності на двоповерхову нежитлову будівлю площею 2459,2 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.11.2020 № 231423379. Головне управління ДПС у Волинській області 06.1.2020 прийняло податкове повідомлення-рішення № 0024489-0417-0317 за формою Ф, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, в загальній сумі 116762,82 грн., в т. ч. за 2017 рік 19673,60 грн., за 2018 рік - 45788,01 грн., за 2019 рік 51311,21 грн. Згідно із розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017-2019 роки, по об`єктах оподаткування, які належать ОСОБА_1 , податкове зобов`язання нараховане щодо нежитлової будівлі площею 2459,20 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . 15.01.2021 позивач звернулася до ДПС України із скаргою на податкове повідомлення-рішення від 06.11.2020 № 0024489-0417-0317 (а. с. 11). Рішенням ДПС України від 23.02.2021 № П/99-00-06-01-04-09 вказане податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Волинській області залишено без змін, а скаргу ОСОБА_1 без задоволення (а. с. 23). Також встановлено, що 19.01.2021 ГУ ДПС у Волинській області сформувало та направило позивачу податкову вимогу № 978-13 про сплату податкового боргу в сумі 51311,21 грн. (а.с. 8), яку також було оскаржено до ДПС України (а.с. 13). Листом від 05.03.2021 ДПС України повідомила позивача про відсутність предмета оскарження з огляду на те, що спірна вимога вважається відкликаною (а.с. 17-18). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення (яким позивачу визначено податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, в т ч. за 2017 рік в сумі 19673,60 грн.) було надіслано лише 06.11.2020, тобто із пропуском строку, передбаченого підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України. Отже, оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2017 рік в сумі 19673,60 грн. визначено протиправно, без дотримання вимог пункту 102.1 статті 102, підпункту 266.10.3 пункту 266.10 статті 266 ПК України. Разом з тим суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для визнання протиправним та скасування в іншій частині оскарженого податкового повідомлення-рішення. Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Згідно вимог ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі Закон №71-VIII) запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (далі ПК України) передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Відповідно до пп. 265.1.1 п. 265.1 ст. 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Підпунктом 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України передбачено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Згідно з пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Відповідно до пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. Згідно пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів - платника податків, зокрема документів на право власності. Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп.266.5.1. п.266.5 ст.266 ПК України). Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. Підпунктом 266.6.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Згідно підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Відповідно до підпунктів 266.10.2, 266.10.3 пункту 266.10 статті 266 ПК України у разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання. Податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу. Отже, з урахуванням підпунктів 266.6.1 пункту 266.1, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України, податкове повідомлення-рішення про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік повинно бути надіслано контролюючим органом платнику податків до 01.07.2018. Встановлено, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням № 0024489-0417-0317, яким ОСОБА_1 , зокрема, визначено податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, в т.ч. за 2017 рік в сумі 19673,60 грн., було надіслано лише 06.11.2020, тобто із пропуском строку, передбаченого підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України. Разом з тим, як правильно зауважив суд першої інстанції, порушення відповідачем строків направлення податкового повідомлення-рішення не може бути підставою для звільнення платника податку від обов`язку щодо сплати сум податку. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2020 у справі № 500/2407/18. При цьому безпідставними є доводи податкового органу, викладені у рішенні ДПС України від 23.02.2021 № П/99-00-06-01-04-09 про те, що сума податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік може бути нарахована до 01.07.2021 (а. с. 25), так як, з урахуванням вимог пункту 102.1 статті 102, підпункту 266.10.3 пункту 266.10 статті 266 ПК України, оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 06.11.2020 № 0024489-0417-0317 контролюючий орган мав право визначити суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за три звітні податкові роки (тобто, 2018-2020 роки). Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 06.11.2020 № 0024489-0417-0317 податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2017 рік в сумі 19673,60 грн. визначено протиправно, без дотримання вимог пункту 102.1 статті 102, підпункту 266.10.3 пункту 266.10 статті 266 ПК України, тому таке необхідно визнати протиправним та скасувати у цій частині вказане податкове повідомлення-рішення. Щодо покликань позивача на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 06.11.2020 № 0024489-0417-0317 підлягає визнанню протиправним з огляду на те, що відповідно до пункту 56.9 статті 56 ПК України скарга позивача від 15.01.2021 вважається задоволеною, оскільки позивач не отримувала повідомлення про продовження строків розгляду скарги (рішення про результати розгляду скарги прийняте 23.02.2021), суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно із пунктом 56.2 статті 56 ПК України у разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня. Відповідно до пункту 56.8 статті 56 ПК України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків засобами поштового зв`язку (з повідомленням про вручення) чи електронного зв`язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу) або надати йому під розписку. Згідно пункту 56.9 статті 56 ПК України передбачено, що керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово або в електронній формі засобами електронного зв`язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу) повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті. Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту. Відповідно до пункту 52-8 підрозділу 10 розділу XX ПК України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 13.05.2020 № 591-ІХ, який набрав чинності 29.05.2020) тимчасово, на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків, встановлених: статтею 56 цього Кодексу (в частині процедури адміністративного оскарження) щодо скарг платників податків (крім скарг щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від`ємного значення з податку на додану вартість), що надійшли (надійдуть) по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), та/або які не розглянуті станом на 18 березня 2020 року. Таке зупинення не породжує будь-яких наслідків, передбачених статтею 56 цього Кодексу. З першого календарного дня місяця, наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), перебіг строків, які зупинялися відповідно до цього пункту, продовжується з урахуванням часу, що минув до такого зупинення. Отже, скарга від 15.01.2021 на податкове повідомлення-рішення від 06.11.2020 № 0024489-0417-0317 надійшла у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а тому перебіг строків, встановлених статтею 56 ПК України (в частині процедури адміністративного оскарження) щодо такої скарги платників податків зупинений, та вказане зупинення не породжує будь-яких наслідків, передбачених статтею 56 ПК України. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсутні правові підстави для визнання протиправним та скасування оскарженого податкового повідомлення-рішення, оскільки наслідки, передбачені пунктом 56.9 статті 56 ПК України (а саме, скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку), у спірних правовідносинах застосуванню не підлягають з огляду на приписи пункту 52-8 підрозділу 10 розділу XX ПК України. Також безпідставними є доводи позивача про протиправність оскарженого податкове повідомлення-рішення за податковий період 2019 року з покликання на лист ДПС України від 05.03.2021 про відсутність податкового боргу з податку на нерухоме майно, оскільки вказаним листом підтверджено відсутність станом на 04.03.2021 податкового боргу саме у зв`язку із виключенням з інформаційної картки платника податків, як неузгоджених, податкових зобов`язань за податковим повідомленням-рішенням від 06.11.2020 № 0024489-0417-0317, до закінчення процедури адміністративного оскарження. Отже, суд першої інстанції правильно задовольнив частково позовні вимоги шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в частині визначення позивачу податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2017 рік в сумі 19673,60 грн. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційних скарг їх не спростовують. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Відповідно до ст.139 КАС України, судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. С. Затолочний В. Я. Качмар