Ухвала КЦС ВС № 369/17692/23

УХВАЛА 13 березня 2026 року м. Київ справа № 369/17692/23 провадження № 61-3140ск26 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах сім`ї та дітей Гатненської територіальної громади Фастівського району Київської області, про захист житлових прав малолітньої дитини та визнання правочину недійсним щодо відчуження нерухомого майна (житла малолітньої дитини), ВСТАНОВИВ: У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , у якому просив визнати недійсним договір дарування нерухомого майна від 15 листопада 2019 року та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 26 жовтня 2023 року відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішив проводити у порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання. Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 30 червня 2025 року закрив провадження у цій цивільній справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України. Ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що після відкриття провадження у цій справі, стало відомо про наявне інше рішення суду у цивільній справі № 369/16020/19, яке набрало законної сили, між тими ж сторонами, вимоги в цих позовах є тотожними, підстави та предмет позов є ідентичними, тому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав про закриття. Київський апеляційний суд постановою від 28 січня 2026 року ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 червня 2025 року скасував та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційний суд виходи в з того, що хоча позови мають однаковий предмет та стосуються одних і тих же договорів, однак підстави позовів у цих справах не є тотожними. 10 березня 2026 року ОСОБА_5., який діє від імені ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2026 року у зазначеній вище справі. Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження. Відповідно до положень частин першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень постанову Київського апеляційного суду прийнято 28 січня 2026 року, повний текст якої складено 02 лютого 2026 року та забезпечено надання загального доступу 04 лютого 2026 року. З урахуванням вказаних обставин заявник має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, як такого, що пропущений з поважних причин відповідно до статті 390 ЦПК України. Дослідивши касаційну скаргу заявника колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав. Повторне звернення з тими самими вимогами і з тих самих підстав фактично свідчить про намагання домогтися нового слухання справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції. Для застосування вказаної підстави закриття провадження у справі необхідна одночасна наявність трьох складових: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається (постанови Верховного Суду від 30 травня 2024 року у справі № 757/130/22-ц, від 09 травня 2024 року у справі № 753/876/23, від 17 квітня 2024 року у справі № 669/417/22). Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, з урахуванням підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до духу Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15). Суд установив, що з рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 липня 2021 року у справі № 369/16020/19 вбачається, що ОСОБА_2 , в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , пред`явив позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку від 15 листопада 2019 року та скасування рішень про державну реєстрацію. Підставою указаного позову було те, що після народження малолітній син ОСОБА_3 проживав та був зареєстрований у житловому будинку, а тому укладення між відповідачами договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки від 15 листопада 2019 року спрямоване на позбавлення дитини єдиного житла та звуження обсягу його майнових прав, що суперечить статті 177 СК України. Крім того, ОСОБА_1 є підозрюваною у кримінальній справі, а отже подарувала будинок та земельну ділянку з метою уникнення стягнення за результатами розгляду кримінальної справи, що свідчить про фіктивність оспорюваних правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. У справі № 369/17692/23 ОСОБА_2 , в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , пред`явив позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку від 15 листопада 2019 року та скасування рішень про державну реєстрацію. Підставою позову у цій справі є те, що малолітнього ОСОБА_3 фізично виселено із будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та новим власником - ОСОБА_4 (бабуся дитини) указаний будинок передано в оренду ГО «ЯСА». Аналіз предмета і підстав позову у справі № 369/16020/19 свідчить про те, що вони є відмінними від підстав позову у цій справі. Встановивши, що у справі № 369/16020/19 та у цій справі підстави позову, тобто обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, а також нормативно-правова кваліфікація таких обставин, не збігаються, тоді як нетотожність хоча б одного з елементів позову не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованої особи за вирішенням спору, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що у суду першої інстанції не було правових підстав для закриття провадження у цій справі відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Керуючись статтею 390, частинами четвертою, п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задовольнити. Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 28 січня 2026 року. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах сім`ї та дітей Гатненської територіальної громади Фастівського району Київської області, про захист житлових прав малолітньої дитини та визнання правочину недійсним щодо відчуження нерухомого майна (житла малолітньої дитини) - відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров