Ухвала КЦС ВС № 382/1005/22

УХВАЛА 14 серпня 2025 року м. Київ справа № 382/1005/22 провадження № 61-10407ск25 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Яготинської міської ради, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Яготинської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Згурівської селищної ради Броварського району Київської області, про визначення місця проживання дитини, ВСТАНОВИВ: У вересні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Яготинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , у якому просила визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із матір`ю ОСОБА_4 за адресою її проживання: АДРЕСА_1 . У листопаді 2022 року ОСОБА_1 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 , у якій просив визначити місцем проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання її батька ОСОБА_1 Яготинський районний суд Київської області рішенням від 07 листопада 2024 року задовольнив позов ОСОБА_2 . Визначив місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з її матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання матері. Відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини. Яготинський районний суд Київської області ухвалою від 09 січня 2025 року частково задовольнив заяву про стягнення витрат на правничу допомогу. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 9 500,00 грн. В решті вимог відмовив. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що враховуючи категорію справи, а також обсяг фактичних витрат, понесених стороною позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх необхідність та доцільність, враховуючи, невчасне направлення сторонам доказів саме представником позивача, відповідно до вимог ЦПК України, що призводило до оголошення перерви, та надання часу для ознайомлення сторонам у справі, а також враховуючи, що адвокат вправі сам визначатись щодо транспорту, яким прибуває до суду та це не є витратами саме в розуміння надання правничої допомоги, а є витратами пов`язаними з явкою до суду, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 9 500,00 грн. Київський апеляційний суд постановою від 28 травня 2025 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Яготинського районного суду Київської області від 07 листопада 2024 року залишив без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. Ухвалу Яготинського районного суду Київської області від 09 січня 2025 року скасував з ухваленням нового судового рішення, яким заяву задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн. Постанова апеляційного суду в частині судових витрат мотивована тим, що дослідивши надані представником позивача за первісним позовом докази щодо понесених позивачем ОСОБА_2 процесуальних витрат під час розгляду справи судом першої інстанції і надавши їм належну оцінку, врахувавши результат розгляду справи по суті, аргументи заперечення представника відповідача за первісним позовом, а також оцінивши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, предметом позову та значенням справи для сторони, апеляційний суд вважав помилковими висновки суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру заявлених витрат на правову допомогу. 11 серпня 2025 року Коваль Л. М., яка діє від імені ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року в частині скасування ухвали Яготинського районного суду Київської області від 09 січня 2025 року у зазначеній вище справі. Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, з посиланням на те, що оскаржувану постанову апеляційного суду представник заявника отримав 11 липня 2025 року. На підтвердження надано докази. Відповідно до положень частин першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень постанову Київського апеляційного суду прийнято 28 травня 2025 року, повний текст якої складено 10 липня 2025 року та забезпечено надання загального доступу 15 липня 2025 року. З урахуванням вказаних обставин заявник має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, як такого, що пропущений з поважних причин відповідно до статті 390 ЦПК України. Як підставу для касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку. Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Суд установив, що 12 листопада 2024 року, тобто протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, представник ОСОБА_2 подав заяву, у якій він просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, позивачем за первісним позовом до суду першої інстанції було надано копії: договору про надання адвокатських послуг від 16 вересня 2022 року; додатку № 1 до основного договору від 16 вересня 2022 року, додатку № 2 до основного договору від 07 березня 2024 року; рахунку-фактури № 20 від 12 листопада 2024 року; акта виконаних робіт від 12 листопада 2024 року. 16 вересня 2022 року адвокат Крепель Д. І. та ОСОБА_2 уклали договір про надання адвокатських послуг. Додатком № 2 від 07 березня 2024 року до договору № 16/09/22 про надання адвокатських послуг, сторони досягли домовленостей про внесення зміни до основного договору про надання адвокатських послуг 16 вересня 2022 року, підпункт г) пункту 2.1 виклали в наступній редакції: «оплатити виконавцю послуги за надання правової допомоги щодо представництва та захисту інтересів клієнта в Яготинському районному суді Київської області у сумі 50 000,00 грн». Положенням частин першої, другої статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача. Згідно частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України. За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики. Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19). У постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). У частинах першій-третій статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою щодо суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України). Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Отже при визначенні суми витрат на правову допомогу, які підлягають відшкодуванню, суд має виходити з критеріїв, зокрема, обґрунтованості та пропорційності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи її значення для сторін. Підсумовуючи, Верховний Суд у цій справі дійшов переконання, що висновок суду апеляційної інстанції про зміну розподілу судових витрат ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, застосовано правильно, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Наведені норми закону та

позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваних судових рішень. Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судом апеляційної інстанції вищевказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою. Керуючись статтею 390, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задовольнити. Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Яготинської міської ради, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Яготинської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Згурівської селищної ради Броварського району Київської області, про визначення місця проживання дитини. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров