Постанова 4824 № 369/21275/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 369/21275/23 № апеляційного провадження: 22-ц/824/6058/2026 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Болотова Є.В., суддів: Музичко С.Г., Сушко Л.П. розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 вересня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Пінкевич Н.С.,- встановив: У грудні 2023 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду із названим позовом. АТ КБ «Приватбанк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 51 479 грн 44 коп., що складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 42 579 грн 59 коп.; заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 8 899 грн 85 коп. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 порушено умови кредитного договору, у зв`язку із чим, станом на 26 листопада 2023 року, виникла заборгованість у розмірі 51 479 грн 44 коп. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 вересня 2025 року названий позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 15 квітня 2010 року у розмірі 51 479 грн коп. та сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 684 грн 00 коп. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України дана справа розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності невиконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредитних коштів. Висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Встановлено, що 15 квітня 20210 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, згідно з яким відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який у подальшому збільшено до 46 000 грн 00 коп. ОСОБА_1 належним чином не виконала умови договору, внаслідок чого утворилася заборгованість. Станом на 26 листопада 2023 року загальна сума заборгованості становить 51 479 грн 44 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 42 579 грн 59 коп.; заборгованість за відсотками - 8 899 грн 85 коп. АТ КБ «ПриватБанк» зазначило, що ОСОБА_1 підтвердиласвою згоду на те, що підписана заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку складає договір про надання банківських послуг. Відповідач наданими кредитними коштами користувалась, що підтверджується випискою за договором № б/н за період із 11 листопада 2014 року по 27 листопада 2023 року. Згідно розрахунку заборгованості за договором № б/н від 15 квітня 2010 року, станом на 26листопада 2023року утворилася заборгованість у розмірі 51 479 грн 44 коп., яка складається із: - заборгованості за тілом кредиту у розмірі 42 579 грн 59 коп.; - заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 8 899 грн 85 коп. Обґрунтовуючи поданий позов, АТ КБ «ПриватБанк» зазначило, що ОСОБА_1 відкрито кредитний рахунок, видано кредитну картку та встановлено кредитний ліміт. Відповідач належним чином не виконала умов договору, внаслідок чого утворилася заборгованість. Відповідно доч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст. ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов'язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором. Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. За ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Згідно ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. На підтвердження позовних вимог банком надано: розрахунок заборгованості за договором № б/н від 15 квітня 2010 року станом на 26 листопада 2023 року; анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку; паспорт споживчого кредиту; виписку за договором № б/н. Верховний Суд у постанові від 26 грудня 2019 року по справі № 467/555/19 вказав: «враховуючи, що шляхом ознайомлення відповідача під підпис з паспортом споживчого кредиту між сторонами було досягнуто згоди за істотними умовами спірного кредитного договору, такий правочин, згідно з вимогами ст. 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим цей договір згідно зі ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів ст. 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору». Так, у анкеті-заяві від 15 квітня 2010 року зазначено про згоду відповідача з тим, що ця заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та тарифами складають між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з «Умовами та правилами надання банківських послуг» і «Тарифами банку», які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору АТ КБ «Приватбанк» надано заяву про приєднання до умов та правил надання послуг, витяг з тарифів обслуговування кредитних карток та паспорт споживчого кредиту. ОСОБА_1 підписано вказані документи, які містять усі істотні умови кредитування та розмір процентної ставки за користування кредитними коштами. Вказане свідчить, що відповідач належним чином була ознайомлена з умовами надання кредитних коштів та погодилась із ними. Із долученої до матеріалів справи копії виписки за договором б/н вбачається, що ОСОБА_1 користувалась кредитними коштами. Розрахунок заборгованості містить розмір відсоткової ставки, суми нарахувань за кожний окремий проміжок часу, у тому числі окремо по відсотках, тілу кредиту, суму нарахувань по кожному з видів зобов`язань. Відповідачем кредитний договір у встановленому законом порядку не оспорювався та не визнавався недійсним. Звертаючись до суду із позовною заявою АТ КБ «Приватбанк» надано усі необхідні докази на підтвердження факту укладення між сторонами кредитного договору та існування у ОСОБА_1 заборгованості внаслідок неналежного виконання своїх обов`язків по сплаті кредиту. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає доведеним вимогу АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в розмірі 51 479 грн 44 коп., що складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 42 579 грн 59 коп.; заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 8 899 грн 85 коп. Висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог є правильним. Доводи апеляційної скарги про те, що кредитна заборгованість виникла внаслідок шахрайських дій третіх осіб за фактом крадіжки грошових коштів з банківського рахунку ОСОБА_1 , колегія суддів відхиляє, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження використання персональних даних відповідача іншою особою для отримання кредитних коштів. Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення. На момент розгляду вказаного позову про стягнення кредитної заборгованості відсутні відомості про існування обвинувального вироку про притягнення винної особи у вчиненні шахрайських дій. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права. Вирішуючи спір у справі, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини та вірно застосував норми матеріального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 29 вересня 2025 року ухвалено з додержанням норм процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає. Оскільки в силу положень п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України дана справа є малозначною, тому у відповідності до ч. 3 ст. 389 ЦПК України винесена постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 вересня 2025 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст складено 12 березня 2026 року. Суддя-доповідач Є.В. Болотов Судді: С.Г. Музичко Л.П. Сушко