Постанова Одеський апеляційний суд № 522/20716/23

Номер провадження: 22-ц/813/1625/26 Справа № 522/20716/23 Головуючий у першій інстанції Павлик І. А. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.02.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 січня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних, та інфляційних втрат, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат у сумі 172 036, 68 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Одеського апеляційного суду від 22.02.2022 рокудопущено поворот виконання рішень Суворовського районного суду м. Одеси від 23.09.2015 рокута апеляційного суду Одеської області від 16.11.2016 рокуу цивільній справі № 523/6003/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору підряду укладеним, розірвання договору, стягнення збитків. В порядку повороту виконання зазначених судових рішень з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто грошові кошти у розмірі 496 122,51 грн., а також судовий збір у сумі 10 761,82 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 35 500,00 грн. Посилаючись на невиконання відповідачем вказаних рішень суду в частині сплати позивачу зазначеної суми боргу, ОСОБА_2 просить суд стягнути з відповідача нараховані ним 3 % річних на зазначену заборгованість на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 січня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних, та інфляційних втрат у сумі 172 036,68 грн задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНКОПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) 144 887,74 грн. інфляційних втрат та 27 148,94 грн. 3 % річних, а всього 172 036,68 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНКОПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) 1 720,37 грн. витрат по сплаті судового збору. Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 січня 2025 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що для з`ясування, чи набула особа відповідного зобов`язання, визначеного ст. 1212 ЦК У країни, необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності с підставою для виникнення такого зобов`язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для отримання майна. Тобто, головною умовою для можливого звернення до будь-якої особи з вимогами про повернення безпідставно набутого майна - є факт набуття або збереження такого майна (в даному випадку - грошових коштів) саме цією особою. Звертає увагу суду, що ОСОБА_1 не отримував грошові кошти від ОСОБА_2 у розмірі 493 183,40 грн. Жодного доказу, який підтверджував отримання Відповідачем 493 183,40 грн. не міститься в матеріалах справи. Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції не було взято до уваги відсутність будь-яких належних доказів, які доводять факт набуття або збереження Апелянтом грошових коштів Позивача. Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання, призначене на 10.02.2026 року на 14:00 год. ОСОБА_2 та його адвокат Козачишин Олег Вікторовичне з`явилися. 06.02.2026 року на адресу суду від ОСОБА_2 , від імені якого діє представник Козачишин Олег Вікторович надійшла заява про розгляд справи без їх участі. Присутній в судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Смолка Олексій Вікторович не заперечував проти розгляду справи за фактичної явки. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду зазначеним вимогам відповідає. Задовольняючи позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних, та інфляційних втрат, стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 144 887,74 грн. інфляційних втрат та 27 148,94 грн. 3 % річних, а всього 172 036,68 грн., розподіляючи судові витрати, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем щодо сплати грошових коштів на виконання судових рішень у справі № 523/6003/14-ц у період з 22.02.2022 рокупо 23.10.2023 року(дату подачі позову), в зв`язку з чим у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Судом встановлено, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23.09.2015 рокуу справі № 523/6003/14, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 02.11.2015 рокупозов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано укладеним договір підряду між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Визнано розірваним договір підряду, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки в сумі 293 911,05 грн., судові витрати в сумі 2 939, 11 грн., а всього 296 850, 16 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 16.11.2016 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23.09.2015 рокузмінено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію збитків у розмірі 493 183,40 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.04.2017 рокукасаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23.09.2015 рокув незміненій частині та рішення апеляційного суду Одеської області від 16.11.2016 рокузалишено без змін. 30.05.2017 рокупозивачем, на виконання постанови апеляційного суду Одеської області від 16.11.2016 року, ОСОБА_1 були сплачені грошові кошти у розмірі 496 122,51 грн. Факт отримання відповідачем зазначених коштів встановлений судом під час розгляду справи № 523/6003/14. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 рокузаяву ОСОБА_2 про перегляд судових рішень задоволено частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.04.2017 року, рішення апеляційного суду Одеської області від 16.11.2016 рокута рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23.09.2015 рокускасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Після скасування Великою Палатою Верховного Суду судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Чорний О.В., у жовтні 2018 року подав заяву про зміну предмету позову, у якій, посилався на те, що після прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 05.06.2018 року, в якій вказано про відсутність між сторонами договірних правовідносин, змінились фактичні обставини справи, отже ОСОБА_2 безпідставно отримав від ОСОБА_1 грошові кошти. Посилаючись на викладене, останній просив суд стягнути з ОСОБА_2 : безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 58 700 грн., та безпідставно отримані грошові кошти у гривневому еквіваленті 7 100 доларів США; суму інфляції в розмірі 81 320,17 грн., 3 % річних в розмірі 8 530 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 206 839, 51 грн. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16.03.2021 рокупозов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Додатковим рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12.05.2021 рокузадоволено заяву представника ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 10 761,82 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 35 500,00 грн., витрати на правову допомогу за період з вересня 2014 рокупо грудень 2017 рокув розмірі 69 200,00 грн., витрати, пов`язані з направленням письмових документів у справі в розмірі 680,40 грн. Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 12.05.2021 рокудопущено поворот виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23.09.2015 та Апеляційного суду Одеської області від 16.11.2016 року. В порядку повороту виконання рішення суду повернуто належні ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 496 122,51 грн., які 30.05.2017 рокубули прийняті приватним нотаріусом на депозитний рахунок для передачі ОСОБА_1 . Постановою Одеського апеляційного суду від 22.02.2022 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16.03.2021 рокузадоволено, апеляційну скаргу адвоката Чорного О.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16.03.2021 рокузмінено в мотивувальній частині, в іншій частині залишено без змін. Апеляційний суд, змінюючи мотивувальну частину рішення місцевого суду виходив з того, що суд першої інстанції, розглядаючи подану представником ОСОБА_1 адвокатом Чорним О.В. заяву від 01.10.2018 про зміну предмета позову, порушив вимоги ч. 4 ст. 49 ЦПК України. Встановивши, що після скасування Великою Палатою Верховного Суду судових рішень, фактичні обставини не змінились, а поданою заявою від 01.10.2018 представник Горби А.Ю. одночасно змінив як предмет позову, так і правові підстави позову, в зв`язку з чим суд апеляційної інстанції розглянув та вирішив первісні позовні вимоги ОСОБА_1 . Постановою Одеського апеляційного суду від 22.02.2022 апеляційну скаргу адвоката Чорного О.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , задоволено частково. Додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12.05.2021 в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу за період з вересня 2014 по грудень 2017 року в розмірі 69 200,00 грн. та витрат, пов`язані з направленням письмових документів у справі в розмірі 680,40 грн. скасовано та в цій частині відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення. В іншій частині додаткове рішення суду першої інстанції залишено без змін. Також, постановою Одеського апеляційного суду від 22.02.2022 рокуапеляційну скаргу адвоката Чорного О.В. в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 12.05.2021 рокупро поворот виконання рішення суду змінено, викладено її мотивувальну та резолютивну частини в редакції постанови апеляційного суду. Заяву ОСОБА_2 задоволено, допущено поворот виконання рішень Суворовського районного суду м. Одеси від 23.09.2015 рокута апеляційного суду Одеської області від 16.11.2016 рокуу цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору підряду укладеним, розірвання договору, стягнення збитків. В порядку повороту виконання судових рішень, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 496 122,51 грн. Таким чином, обов`язок відповідача по поверненню зазначених коштів виник з часу набрання постановою суду законної сили, тобто з 22.02.2022 року. Постановою Верховного Суду від 18.01.2023 рокукасаційні скарги адвоката Чорного О.В., в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення, вищевказані постанови Одеського апеляційного суду від 22.02.2022 рокузалишені без змін. 10.05.2022 рокуСуворовським районним судом м. Одеси видані виконавчі листи про стягнення зазначеної заборгованості. 21.06.2022 рокуу зв`язку з невиконанням рішень суду про стягнення судових витрат у розмірі 10 761,82 грн., витрат на професійну правову допомогу у розмірі 35 500,00 грн., та про поворот виконання судового рішення про стягнення грошових коштів у розмірі 496 122,51 грн., позивач звернувся до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявами про примусове виконання рішення суду. 22.06.2022 рокустаршим державним виконавцем Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито ВП №69287346 з примусового виконання виконавчого листа № 523/6003/14-ц, виданого 10.05.2022 рокуСуворовським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової суми у розмірі 496 122,51 грн. Також, 22.06.2022 року було відкрито ВП № 69287378 про примусове стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 46 261,82 грн. 05.01.2023 рокувиконавчі провадження № № 69287346, 69287378 зупиненні, у зв`язку із проходженням ОСОБА_1 військової служби в органах СБ України. Колегія суддів виходить з наступного. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Порушенням зобов`язання, згідно з статтею 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України). За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору). Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. За змістом вказаної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 березня 2016 року у справі №6-2168цс15 та Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі№ 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18). У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. При цьому компенсаторний характер процентів, передбаченихстаттею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другоюстатті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та пункті 6.19. постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19). Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбаченихстаттею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження№ 14-254цс19). Результат правового аналізу статей526,599,611,625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбаченихстаттею 625 цього Кодексу,за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18). З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом, має невиконане грошове зобов`язання перед позивачем, що встановлено постановою Одеського апеляційного суду від 22.02.2022 року згідно з яким, серед іншого, в порядку повороту виконання судових рішень, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 496 122,51 грн. Таким чином, обов`язок відповідача по поверненню зазначених коштів виник з часу набрання постановою суду законної сили, тобто з 22.02.2022 року. Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами наявні грошові зобов`язання. З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, який не виконаний боржником в повному обсязі, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України. Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання (висновок про застосування норм права, який викладено в постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 904/7401/16). Визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Позивач здійснив розрахунок заборгованості за період з 22.02.2022 рокупо 23.10.2023 року, згідно з яким виходячи із загальної суми заборгованості 542 384,33 грн. 3 % річних становить 27 148,94 грн., а розмір інфляційних втрат 144 887,74 грн. Розрахунок позивача щодо розміру інфляційних витрат та трьох процентів річних перевірений судом, відповідає нормам ЦК України та ЦПК України. Наведений позивачем розрахунок є детальним, містить суму боргу за кожен місяць спірного періоду, розмір інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих за кожним платежем. Відповідачем цей розрахунок не спростовано. За таких обставин, враховуючи те, що відповідач порушив права позивача, як стягувача на своєчасну сплату суми боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних, суд вважає, що позовні вимоги повністю підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню. Фактично єдиним доводом апеляційної скарги є те, що ОСОБА_1 не отримував грошові кошти від ОСОБА_2 у розмірі 493 183,40 грн., жодного доказу, який підтверджував отримання Відповідачем 493 183,40 грн. не міститься в матеріалах справи, є необґрунтованим. Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Так, в судових рішеннях по справі № 523/6003/14, зокрема, ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 12.05.2021 року, та постановою Одеського апеляційного суду від 22.02.2022 року якою вищевказана ухвала змінена, викладена її мотивувальна та резолютивна частини в редакції постанови апеляційного суду, встановлено, що: «30.05.2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В. від ОСОБА_2 прийнято на депозитний рахунок для передачі ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 496 122,51 грн., що підтверджується листом № 17/01-16 від 11.03.2021 року приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Журавель М.В. корінцем квитанції № 23 від 30.05.2017 року. 14 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про перерахування грошових коштів у сумі 496 122,51 грн. 15 червня 2017 року нотаріусом перераховано грошові кошти у сумі 496 122,51 грн. на рахунок ОСОБА_1 за реквізитами, вказаними у його заяві. В суді апеляційної інстанції представник позивача підтвердив отримання ОСОБА_1 зазначених коштів». Інші доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з остаточним висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду - без змін. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 січня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено: 11.03.2026 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: Є.С. Сєвєрова С.О. Погорєлова