Постанова 4811 № 462/2483/17

Справа № 462/2483/17 Головуючий у 1 інстанції: Палюх Н.М. Провадження № 22-ц/811/1452/21 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 серпня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючої - судді Копняк С.М., суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В., секретар Жукровська Х.І., розглянувши у відкритому судовому засіданнів приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 27 січня 2021 року, ухвалене в складі головуючої судді Палюх Н.М., у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми боргу, - ВСТАНОВИЛА: Позивач АТ «Альфа-Банк» звернувся в суд із позовом до відповідача ОСОБА_1 і з врахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з відповідача на свою користь 271891,27 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог покликався на те, що 11.12.2014 року у справі №462/3960/14-ц рішенням Залізничного районного суду м. Львова звернуто стягнення на предмет іпотеки двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 43,4 кв.м., житловою площею 27,5 кв.м. з метою задоволення вимог ПАТ «Укрсоцбанк» на загальну суму 141133,86 грн., згідно з іпотечним договором від 11.12.2007 року №4612, укладеним з ОСОБА_2 , шляхом продажу майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вказаним рішенням суду встановлено суму боргу за кредитним договором, укладеним між банком та ОСОБА_1 , рішення суду по сьогоднішній день не виконане, а тому позивач має право вимагати сплати відповідачем суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми боргу. За цих обставин, покликаючись на вимоги ст. ст.526, 625 ЦК України, просив позовні вимоги задовольнити. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 24 травня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства «Альфа Банк» заборгованість за договором про надання відновлюваної кредитної лінії №610/37-307 від 11.12.2007 року в сумі 256 524 грн. 28 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства «АльфаБанк» 3848 грн. 88 коп.судового збору. Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи; висновки викладені в рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи; судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що відповдачем позов частково визнається, а саме в сумі 105 027, 61 грн. з яких: 72 966, 29 грн. - заборгованість за кредитом, 32 061, 32 грн. інфляційні втрати з 22.11.2016 року по 22.11.2019 року. Зазначає, що 22 листопада 2019 року, після скасування Залізничним районним судом м. Львова заочного рішення по справі, позивачем подано до суду заяву про зміну підстав позову, яка є фактично заявою про зміну предмету позову по справі. Адже, позовна вимога про стягнення 3% річних в розмірі 19 239, 96 грн. за період з 14.12.2014 року по 22.11.2019 року не була заявлена в позові від 2017 року. Тому вважає таку новою, що свідчить про зміну предмету позову. Проте відповідної заяви про зміну предмету позову позивачем не подано, натомість подано заяву про зміну підстав позову. Одночасна зміна предмета і підставу позову не допускається. Даний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №916/1764/17. Вважає, що позивачем неправильно нараховано інфляційні втрати. Так розмір основного боргу становить 72966,29 грн., тому саме від цієї суми необхідно нараховувати інфляційні втрати, а не від 141 133, 86 грн. Щодо позовної вимоги про стягнення 141 133, 86 грн. (сума заборгованості згідно рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11.12.2014 року у справі №462/3960/14-ц), то така вимога була заявлена лише в 2019 році в заявах про зміну підстав позову та збільшення розміру позовних вимог. Тому таку вимогу також вважає новою. У зв`язку наведеним просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 27 січня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 151 496,39 грн. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з`явились. Представник відповідача адвокат Тиховський Т.О. подав клопотання про розгляд справи за відсутності апелянта та його представника. Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а також на те, що рішення про виклик учасників справи в судове засідання суду апеляційної інстанції для надання пояснень не приймалось, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які не з`явились. Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить юдо висновку, що оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає лише частково. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався частково. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що 11.12.2007 року відповідач ОСОБА_1 отримав в АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 95000 грн., зі сплатою 14 % річних та комісій, в розмірі та в порядку, визначеному цим договором, з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 11.12.2022 року на умовах, визначених цим договором згідно Додатку №1, який є невід`ємною частиною цього договору, та дією даного договору згідно п.7.3. до остаточного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань, про що сторони уклали договір про надання відновлюваної кредитної лінії №610/37-307 від 11.12.2007 року та додаток №1 до такого, додаткову угоду №1 про внесення змін до договору про надання відновлюваної кредитної лінії №610/37-307 від 01.07.2008 року, додаткові угоди про внесення змін до договору про надання відновлюваної кредитної лінії №610/37-307 від 11.12.2009 року та від 26.11.2010 року. Відповідачем з 01.07.2008 року сплачується відсоткова ставка за кредитом у розмірі 18 % річних, а з 11.12.2009 року - відсоткова ставка 19, 34 % річних, з новим кінцевим терміном повернення кредитної заборгованості до 11.12.2027року. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконував, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 22.05.2014 року складала 141133,86 грн., з яких 82333,28 грн. заборгованість за кредитом, 51404,05 грн. заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитними коштами, пеня за несплату кредиту у розмірі 1099,27 грн., пеня за несплату відсотків 3734,18 грн., розмір інфляційних втрат за кредитом - 586,12 грн. та розмір інфляційних втрат за відсотками 1976,96 грн. З метою належного виконання зобов`язань за договором 11.12.2007 року з ОСОБА_2 укладено іпотечний договір №4612 від 11.12.2007 року, згідно умов якого іпотекодавець передає в іпотеку двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 43,4 кв.м. Також встановлено, що 23.05.2014 року ПАТ «Укрсоцбанк» направляло на адресу ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень, яка на даний час не виконана. 10.06.2014 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось в суд з позовом ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, де рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 11.12.2014 року у справі №462/3960/14-ц позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено та ухвалено звернути стягнення на предмет іпотеки двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 43,4 кв.м, житловою площею 27,5 кв.м, з метою задоволення вимог ПАТ «Укрсоцбанк» на загальну суму 141133,86 грн., згідно з іпотечним договором №4612 від 11.12.2007 року, що укладений з ОСОБА_2 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вказане рішення суду як майновим поручителем, так і основним боржником повністю не виконане, що сторонами по справі не заперечувалось та визнавалось. Водночас на виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11.12.2014 року у справі №462/3960/14-ц відповідачем ОСОБА_1 24.12.2014 року, 06.01.2015 року, 22.12.2016 року, 27.12.2016 року та 30.05.2017 року частково сплачено заборгованість по вказаному кредитному договору на загальну суму 18366, 00 грн. Звертаючись у червні 2017 року в суд зпозовом до відповідача про стягнення заборгованості, ПАТ «Укрсоцбанк» посилалося на те, що у відповідача виникла заборгованість за кредитним договором про надання відновлювальної кредитної лінії №610/37-307 від 11.12.2007року, а саме, за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке виникло за рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, і розмір такої станом на 17.03.2017 року становить 174 893 грн. 44 коп., а станом на 22.11.2019 року 271 891 грн. 27 коп. Надаючи оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин, колегія суддів виходить із такого. За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Так, за змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до частини третьої статті 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. 28 березня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Надаючи правову оцінку зібраним у справі доказам, суд першої інстанції правильно вказав, що наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, оскільки застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 361/7543/17та від 18.09.2018 у справі № 921/107/15-г/16. Таким чином, після направлення 23.05.2014 року на адресу боржника вимоги про усунення порушень, цим банк змінив порядок, умови і строк дії договору про надання відновлюваної кредитної лінії №610/37-307 від 11.12.2007 року. Нарахування заборгованості по тілу кредиту, відсоткам та пені після закінчення строку дії кредитного договору законом не передбачено. Положення статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін застосовуються лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, так як у охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц, від 04 липня 2018 року у справі №14-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18. Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три відсотки річних від простроченої суми. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. З матеріалів справи вбачається, що відповідач станом на дату звернення АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», до суду з даним позовом, мав грошове зобов`язання перед позивачем на підставі заочного рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 грудня 2014 року про звернення стягнення на заставлене майно, згідно іпотечного договору, для задоволення грошових вимог ПАТ «Укрсоцбанк» в сумі 141 133,86 коп. Після ухвалення рішення в рахунок погашення заборгованості в сумі 141133,86 коп. відповідачем було сплачено 18 366 грн. 00 коп. Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами наявні невиконані грошові зобов`язання. З огляду на те, що відповідач порушив вказане грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України, про що було заявлено у позові 2017 року. З урахуванням збільшених позовних вимог у 2019 році, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та трьох процентів річних на розмір заборгованості, визначений рішенням суду від 11 грудня 2014 року, з врахуванням сплачених відповідачем в рахунок погашення боргу коштів, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, які не виконані боржником в повному обсязі, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Разом з тим, суд першої інстанції допустився помилки, щодо розміру заборгованості за кредитним договором, визначеним рішенням суду від 11 грудня 20214 року. Так, згідно рішення суду від 11 грудня 2014 року загальна сума заборгованості становила 141133,86 грн. З урахуванням часткового виконання судового рішення на суму 18 366 грн. 00 коп., до стягнення за рішенням суду від 11 грудня 2014 року підлягає заборгованість в сумі 122 767 грн. 86 коп., а не як визначив суд - 125 766,87 грн. Тому рішення суду в означеній частині підлягає зміні. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) зазначено: «до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України). Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому 21 квітня 2015 року (дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням) і є датою, коли зобов`язання відповідачів перед банком за Кредитним договором припинилося. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим. Таким чином, помилковим є висновок колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, спливає через три роки після дати набрання законної сили судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову». Згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Як убачається з матеріалів справи, позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви від 22 листопада 2019 року просив стягнути з відповідача 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України. Виходячи з принципу диспозитивності цивільного процесу колегія суддів бере за основу розрахунку загальну суму за тілом кредиту та відсотками, стягнуту заочним рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 11 грудня 2014 року в розмірі 141133,86 грн. за мінусом на кожну дату проплати сплачених 18 366, 00 грн. Вперше вимога про стягнення 3% річних за період з 14 грудня 2014 року по 22 листопада 2019 року заявлена 22 листопада 2019 року. У додаткових поясненнях від 27 лютого 2020 року відповідач вказує про те, що стягнення 3% річних та інфляційних втрат обмежується трьома роками, які передували подачі позову (т. 1 а.с. 187). Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та прийшов до невірного висновку про стягнення 3% річних за весь період з 14 грудня 2014 року по 22 листопада 2019 року, хоча таки вмога була заявлена 22 листопада 2019 року. Розрахунок 3% річних проводиться за формулою: RPS=S*Q*V/D/100, де S - сума заборгованості, Q - кількість днів прострочки, V -3%, D - кількість днів у році, 100 - 100% і згідно зі Згідно наданого позивачем розрахунку, де вказані проведені відповідачем платежі на часткове погашення заборгованості за рішенням суду від 11 грудня 2014 року, який не спростований відповідачем, з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» підлягають стягненню 3% річних в розмірі 11 177 грн. 38 коп. за період з 22 листопада 2016 року по 22 листопада 2019 року, тобто за три роки, що передували зверненню до суду з цією вимогою. А відтак, у цій частині рішення суду першої інстанції слід змінити. Мотиви апеляційної скарги про те, що позовна вимога про стягнення 3% річних за період з 14 грудня 2014 року по 22 листопада 2019 року не була заявлена в позовній заяві від 2017 року, тому така є новою, що свідчить про зміну предмету позову, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки, при звернення до суду у 2017 році, позивач покликався на положення статті 625 ЦК України, яка передбачає, як нарахування інфляційних втрат, так і нарахування трьох відсотків річних. Розрахунок інфляційних втрат обчислюється за такою формулою: IV=(S*I/100 - S)*Q/DM, де S- сума заборгованості, I - індекс інфляції, Q - кількість днів прострочки, DM - кількість днів у місяці, 100 - 100%. Разом з тим, сума інфляційних втрат за період з грудня 2014 по жовтень 2019 року (період, який зазначений позивачем у його розрахунках щодо інфляційних втрат) становить 111 517 грн. 45 коп. І така, з урахуванням повернутих відповідачем сум і часу їх повернення, правильно стягнута судом першої інстанції. При цьому судом вірно враховано, що з позовом про стягнення інфляційних втрат позивач вперше звернувся 06 червня 2017 року, таку вимогу в подальшому збільшив 22 листопада 2019 року, тому відсутні підстави застосовувати наслідки спливу позовної давності щодо стягнення інфляційних втрат. Таким чином, узагальнюючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, до стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню 245 462 грн. 69 коп., з яких 122 767,86 грн. сума боргу за кредитним договором за рішенням суду від 11 грудня 2014 року, 11177,38 грн. 3% річних за період з 22 листопада 2016 року по 22 листопада 2019 року та 111 517,45 грн. інфляційній втрати за період з грудня 2014 року по жовтень 2019 року. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім. Пунктами першим та другим частини першої ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду в частині стягнення інфляційних втрат, постановлено судом з дотриманням норм матеріального та процесуального права, при повному і всебічному з`ясуванні всіх дійсних обставини спору сторін. Суд у цій частині вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення в цій частині та задоволення поданої апеляційної скарги в цій її частині, виходячи з меж її доводів, відсутні. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За приписами частини 2 статті 376 ЦПК України (у редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню;порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Колегія суддів вважає, що оскільки висновки, викладені в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості, встановленої рішенням суду, а також 3% річних не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, то в цій частині таке слід змінити зменшивши суму стягнення заборгованості, встановленої рішенням суду із 125 766, 86 грн. до 122 767, 86 грн., а стягнення 3% річних змінити із стягнення таких за період з 14 грудня 2014 року по 22 листопада 2019 року в сумі 19 239, 96 грн. на стягнення таких за період з 22 листопада 2016 року по 22 листпада 2019 року в сумі 11177,38 грн. Статтею 382 ЦПК України, передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина першастатті 141 ЦПК України). Судом апеляційної інстанції позов задоволено частково на суму 245462,69 грн., що становить 90,28% від ціни позову (271891,27 грн). За подання позовної заяви ПАТ «Укрсоцбанкбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» було сплачено 4078 грн. 37 коп. (2623,40+1454,97). Тому з урахування задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати у розмірі 3 681, 94 грн. За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив 5773,32 грн. З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги останнього, до стягнення з позивача на користь відповідача підлягають відшкодуванню судові витрати у розмірі 222,05 грн. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено-повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.Повний текст даного судового рішення складено 09 серпня 2020 року. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч.1 п. п. 1, 2, 375, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 27 січня 2021 рокув частині стягнення суми боргу за кредитним договором за рішенням суду від 11 грудня 2014 року та 3 % річних змінити, зменшивши суму боргу за кредитним договором за рішенням суду від 11 грудня 2014 року із 125 766 грн. 86 коп. до 122 767 грн. 86 коп., а суму 3 % річних із 19 239 грн. 96 коп. до 11 177 грн. 38 коп. Рішення суду в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 111 517 грн. 45 коп. залишити без змін. У зв`язку з цим абзац другий резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції: «Стягнути із ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства «Альфа Банк» заборгованість за договором про надання відновлюваної кредитної лінії № 610/37-307 від 11.12.2007 року в сумі 245 462 грн. 69 коп.» , з яких: 122 767 грн. 86 коп. сума боргу за кредитним договором за рішенням суду від 11 грудня 2014 року; 11 177 грн. 38 коп. - 3 % річних за період з 22 листопада 2016 року по 22 листопада 2019 року; 111 517 грн. 45 коп. інфляційні втрати за період з грудня 2014 року по жовтень 2019 року.» Змінити розподіл судових витрат, понесених у зв`яку з розглядом справи судом першої інстанції та стягнути із ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства «АльфаБанк» 3681 грн. 94 коп.судового збору. Стягнути із Акціонерного товариства «АльфаБанк» на користь ОСОБА_1 222 грн. 05 коп.судового збору за розгляд справи апеляційним судом. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 09 серпня 2021 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Бойко С.М. Ніткевич А.В.