Постанова Вінницький апеляційний суд № 125/775/25

Справа № 125/775/25 Провадження № 33/801/237/2026 Категорія: 156 Головуючий у суді 1-ї інстанції Хитрук В. М. Доповідач: Ковальчук О. В. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2026 рокум. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі судді Ковальчука О.В., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Барського районного суду Вінницької області від 09 січня 2026 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, ВСТАНОВИВ: 09 січня 2026 року постановою Барського районного суду Вінницької області ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Стягнено на користь держави 605 грн 60 коп. судового збору. Не погодившись з такою постановою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, провадження у справі закрити, у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, скаржник посилається на те, що суд першої інстанції не навів жодного мотиву щодо відхилення заяви про закриття провадження у даній справі, а також не оцінив на допустимість та належність докази, які містяться в матеріалах справи. Також вказує, що будь-яких законних підстав у працівників поліції для зупинки транспортного засобу, під керуванням ОСОБА_1 , не було. Крім того, скаржник наголошує, що після зупинки транспортного засобу, у ОСОБА_1 були відсутні ознаки сп`яніння, а тому, на переконання ОСОБА_1 , необхідність проходити огляд на стан сп`яніння була відсутня. Між тим, апелянт зауважує, що при складанні протоколу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , йому не було роз`яснено права та насідки відмови від проходження огляду на стан сп`яніння. До того ж, ОСОБА_1 звертає увагу суду на те, що після складання протоколу про адміністративне правопорушення його не було відсторонено від керування транспортним засобом. Також разом із апеляційною скаргою скаржник подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Барського районного суду Вінницької області від 09 січня 2026 року, яке мотивоване тим, що про оскаржувану постанову суду він дізнався лише 31 січня 2026 року, ознайомившись із нею у Єдиному державному реєстрі судових рішень. При цьому, вказує, що про дату, час та місце розгляду справи в суді першої інстанції він не був повідомлений належним чином. Також постанова суду першої інстанції від 09 січня 2026 року не була направлена скаржнику на його адресу проживання. За таких обставин, скаржник вважає, що строк на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції пропущений із поважних причин та просить його поновити. Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. Оцінивши доводи заявленого клопотання, дослідивши матеріали справи, з яких видно, що доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про судове засідання, на якому було прийнято оскаржувану постанову, не має, а також матеріали справи не містять підтвердження вручення ОСОБА_1 постанови суду першої інстанції від 09 січня 2026 року, апеляційний суд вважає, що клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Барського районного суду Вінницької області від 09 січня 2026 року необхідно задовольнити. Разом з тим, в судове засідання апеляційного суду ОСОБА_1 не з`явився, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи. Частиною 6 ст. 294 КУпАП передбачено, що неявка у судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або у суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб. З огляду на викладене, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 . При цьому апеляційний суд згідно з вимогами ст. 294 КУпАП, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції змінити з огляду на таке. Згідно із ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. З матеріалів справи вбачається, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення в суді першої інстанції, особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 заявлялось клопотання про закриття провадження у справі, у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Натомість, суд першої інстанції проігнорував таке клопотання, не надав йому будь-якої оцінки та взагалі не вирішив його. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), судове рішення має бути обґрунтованим. Це означає, що суд повинен чітко викласти підстави свого рішення, пояснити, як він оцінив докази та застосував правові норми. Наприклад, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно із ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод рішення судів достатнім чином повинні містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). У іншому рішенні, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.). Отже, у рішеннях ЄСПЛ сформована стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін. Таким чином, судом першої інстанції не в повному обсязі з`ясовано всі обставини, які мають значення для вирішення даної справи, зокрема не здійснено юридичної оцінки заявленого особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, клопотання, не вирішено його, при цьому суд обмежився лише формальними висновками про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, цілком доведена та підтверджена відповідними належними доказами, які узгоджуються між собою та жодним чином не спростовані, не мотивувавши в оскаржуваній постанові, підстави відхилення доводів, викладених у заявленому клопотанні про закриття провадження у справі. За приписами ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення. Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за: 1) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції; 2) передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів; 3) відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. З матеріалів справи вбачається, що 13 квітня 2025 року о 07 год. 38 хв. ОСОБА_1 по вул. Гідності в с. Балки Жмеринського району Вінницької області керував транспортним засобом «Renault Kangoo», державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння. Від проходження огляду на стан сп`яніння відмовився у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. При цьому висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підтверджується такими доказами. Протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 299049 від 13 квітня 2025 року, у якому зафіксовано вказані вище обставини (а.с. 1). Актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 13 квітня 2025 року, де зазначено ознаки алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 , а також, що від проходження огляду на стан сп`яніння ОСОБА_1 відмовився (а.с. 3). Направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції до медичного закладу від 13 квітня 2025 року, в якому зафіксовано ознаки алкогольного сп`яніння водія ОСОБА_1 (а.с. 4). Відеозаписами з нагрудних камер поліцейських, на яких зафіксовано вимоги працівників поліції пройти огляд на визначення стану сп`яніння, відмови ОСОБА_1 від проходження відповідного огляду (а.с. 8). Згідно з вимогами п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відмова водія від проходження огляду на стан сп`яніння має наслідком притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП. За ч. ч. 2-3 ст. 266 КУпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється. Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 256 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені ст. 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі. За таких обставин та наведеного нормативно-правового регулювання вбачається, що суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України, що є складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. З відеозаписів із нагрудних камер працівників поліції чітко вбачається, що ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, у зв`язку із виявленими ознаками алкогольного сп`яніння, однак він відмовився пройти такий огляд. Також під час спілкування поліцейський почав роз`яснювати ОСОБА_1 , що він може пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці або в медичному закладі, а також, що за відмову від проходження огляду передбачена відповідальність, після чого буде складений протокол про адміністративне правопорушення, однак такі пропозиції ОСОБА_1 проігнорував. Після чого, працівниками поліції було складено протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП, копію якого ОСОБА_1 отримав та поставив в ньому підпис, зокрема у графі «13. Підпис особи, якій роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП». Досліджений судом відеозапис є інформативним і не вказує на упередженість чи суб`єктивне ставлення працівників поліції, ними в достатній мірі роз`яснено права особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, підстави для проходження огляду на стан сп`яніння і наслідки відмови від його проходження, таким чином доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу. Що стосується доводів скаржника про те, що у ОСОБА_1 після зупинки транспортного засобу були відсутні ознаки алкогольного сп`яніння, апеляційний суд вказує на таке. Відповідно до п. 2 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС та МОЗ України від 09 листопада 2015 року №1452/735 (далі за змістом - Інструкція), огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп`яніння, згідно з п. 3 розділу І Інструкції, є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкіряного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці. Саме цими положеннями керуються працівники поліції при встановленні у водіїв транспортних засобів ознак сп`яніння. Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що наявність таких ознак не є встановленням факту перебування особи в стані сп`яніння, а лише є підставою для проходження нею огляду у визначеному законом порядку. Саме проходженням такого огляду встановлюється факт наявності чи відсутності в організмі водія залишків алкогольних, наркотичних чи інших речовин, що знижують увагу та швидкість реакції. Таким чином, правопорушник був зобов`язаний на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку відповідний огляд на стан сп`яніння. Доводи апелянта про те, що будь-яких законних підстав у працівників поліції для зупинки транспортного засобу, під керуванням ОСОБА_1 , не було, апеляційний суд відхиляє з огляду на таке. Як встановлено із відеозаписів із нагрудних камер працівників поліції, підставою для зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , стало порушення ним ч. 5 ст. 121 КУпАП, через невиконання п. 2.3. ПДР України. Наведене також підтверджується постановою серії ЕНА № 4488420 від 13 квітня 2025 року, якою притягнуто ОСОБА_1 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП (а.с. 9). Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не було відсторонено від керування транспортним засобом, ніяким чином не спростовують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння. При складанні протоколу про адміністративне правопорушення, порушень працівниками поліції допущено не було. Ніяких доказів порушення законодавства працівниками поліції (висновок службового розслідування, оскарження дій тощо) апеляційному суду не надано. Ніяких заперечень чи зауважень до протоколу про адміністративне правопорушення при його складанні ОСОБА_1 повідомлено не було. За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно відображені у протоколі про адміністративне правопорушення. Таким чином, зібрані у справі про адміністративне правопорушення докази апеляційний суд визнає належними, допустимими та такими, що відповідають вимогам ст. 251 КУпАП. При цьому доводи апеляційної скарги про те, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не знайшли свого підтвердження і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення доведена та підтверджена належними доказами. Крім того, адміністративне стягнення на ОСОБА_1 накладено у відповідності до вимог ст.ст. 33-34 КУпАП України, з врахуванням його особи, ступеня та характеру вчиненого правопорушення. Разом з тим, враховуючи, що висновки суду щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП є вірними, але мотиви, з яких виходив суд, є необґрунтованими, апеляційний суд вважає, що постанову суду першої інстанції необхідно змінити шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 38, 247, 294 КУпАП, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Барського районного суду Вінницької області від 09 січня 2026 року задовольнити, поновити ОСОБА_1 строк на оскарження вказаної постанови. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Барського районного суду Вінницької області від 09 січня 2026 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції даної постанови. Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя О. В. Ковальчук