Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/27259/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/27259/25 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М. Дата і місце ухвалення 26.12.2025р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бойка А.В., суддів: Тарновецького І.І., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому, після уточнення позовних вимог, просив: - встановити, що дії Головного управління ПФУ, які під час повернення простроченої заборгованості за рішенням суду виконуються за відсутності нарахування інфляційних втрат на суму боргу не виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) Кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від Боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати Кредиторові, а тому є неправомірними; - визнати протиправними дії Головного управління ПФУ, які направлені на повернення (станом на 01 січня 2025 року) простроченої заборгованості за рішенням суду в сумі 417 241,96 грн. без урахування 3 (трьох) відсотків річних у розмірі 41735,62 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі 225 290,07 грн.; - зобов`язати Головне управління ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок та повернути прострочену (станом на 01 січня 2025 року) заборгованість за рішенням суду по справі № 420/13247/20 у розмірі 417241,96грн., з урахуванням 3 (трьох) відсотків річних у розмірі 41 735,62 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі 225 290,07 грн. - зобов`язати Головне управління ПФУ в Одеській області надати до суду звіт про виконання судового рішення. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на не правильне застосування норм матеріального права та процесуального права. Апелянт вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не врахував висновки постанов Верховного Суду з питань відшкодування матеріальних втрат Кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, та отримання компенсації Боржника за неналежне виконання зобов`язань, а тому ухвалив необґрунтоване рішення. Апелянт зазначає, що він керувався положеннями постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.03.2023 року у справі № 440/85/21, щодо її розгляду на підставі положень статей 623 та 625 Цивільного Кодексу України, згідно яких Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу Кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 (три) проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Також апелянт зазначив, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.20 р. у справі № 910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають, на підставі положень статті 625 ЦК України, дійшла висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Отже, позовні вимоги про нарахування та стягнення інфляційних втрат і 3 % річних - є похідними від спору про перерахунок та виплату пенсії. В апеляційній скарзі апелянт посилався на те, що у мотивувальній частині рішення суду відсутня згадка про розгляд Верховним Судом спорів з питань відшкодування матеріальних втрат Кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, що суперечить статті 242 КАС України. На думку апелянта в мотивувальній частині рішення суду від 26.12.2025 року не наведено нормативно-правового акту чи постанови Верховного Суду, у яких було би підтвердження наступних висновків суду про те, що Головне управління ПФУ не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 ЦК України, тому положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а також висновків суду про те, що обов`язок відповідача виплатити нараховану заборгованість за рішенням суду не є ані грошовим зобов`язанням у розумінні спи 625 ЦК України, ані зобов`язанням держави з відшкодування завданої шкоди. З урахуванням вищезазначеного апелянт просив скасувати рішення суду, яке позбавляє його права на розрахунок (станом на 01 січня 2025 р.) простроченої заборгованості за рішенням суду, в сумі 417 241,96 грн. (основний борг), а також з урахуванням 3 (трьох) відсотків річних у розмірі 41 735,62 грн., та інфляційних нарахувань у розмірі 225 290,07 грн., а справу № 420/27259/25 направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду в судовому засіданні і ухвалення нового судового рішення на підставі положень статей 623 та 625 Цивільного Кодексу України. Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного: Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до вимог Закону України № 2262-XI1 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у справі № 420/13247/20, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2021 року, було зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01 грудня 2020 року № ЮО108079 про розмір грошового забезпечення, з урахуванням раніше здійснених виплат. 21.10.2021 року постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду рішення залишено без змін. Згідно наданого Головним управлінням ПФУ в Одеській області 19.08.2021 року Звіту про виконання рішення суду від 18.01.2021року у справі № 420/13247/20, позивачу нараховано доплату пенсії за період 01.04.2019 року по 31.08.2021 року в сумі 417 241,96 грн, та повідомлено, що нарахована сума буде виплачена після виділення коштів з Державного бюджету України. 20 листопада 2024 року позивач звернувся до Департаменту пенсійного забезпечення ПФУ із заявою (вх. № 60616/А-2800-24) про надання роз`яснення щодо існуючої заборгованості, у якій просив повідомити, чи повинен Пенсійний фонд України, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити підтверджену суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми. Листом № 52784-60616/А-03/8-2800/24 від 19 грудня 2024 року Департамент пенсійного забезпечення ПФУ повідомив позивача, що підстави для нарахування компенсації відсутні. 25 лютого 2025 року позивач звернувся до Головного управління ПФУ із заявою вх. №5280/А-1500-25 про надання роз`яснення щодо існуючої заборгованості та застосування статті 55 Закону № 2262-ХII. Листом № 7364-5280/А-02/8-1500/25 від 21 березня 2025 року Головне управління ПФУ в Одеській області повідомило позивача, що основною умовою застосування статті 625 ЦК України є цивільно-правовий характер відносин між сторонам, який би, серед іншого, полягав у прострочені виконання грошового зобов`язання, що випливає з правовідносин, що мають цивільний (приватний) характер, а не публічно-правовий. Орган Пенсійного фонду вказав на те, що спірні правовідносини не відносяться до цивільних, не засновані на договірних зобов`язаннях, а є публічно-правовими і регулюються нормами спеціального законодавства. 18 квітня 2025 року Головне управління ПФУ в Одеській області у зв`язку з необхідністю надання до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) звіту відповідно до вимог виконавця від 31.03.2025 року вихідний №14519, звернулося листом № 1506-0403-5/79641 від 18 квітня 2025 року до Пенсійного фонду України з проханням щодо виділення коштів в сумі 417241,96 грн. для виплати заборгованості за рішенням суду ОСОБА_1 . Судом встановлено, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25.02.2025 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2025 року, було відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, з підстав того, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та належить до юрисдикції адміністративних судів. Звертаючись до Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 у поданому позові просив: встановити, що дії Пенсійного фонду України, які під час повернення простроченої заборгованості за рішенням суду виконуються за відсутності нарахування інфляційних втрат на суму боргу не виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору, а тому є неправомірними; - зобов`язати Пенсійний фонд України виконати станом на 01 січня 2025 року перерахунок визнаної ним (станом на 01 вересня 2021 року) заборгованості у справі № 420/13247/20 у розмірі 417241,96 грн, з урахуванням 3 % річних у розмірі 41735,62 грн та інфляційних нарахувань у розмірі 225290,07 грн. Звертаючись до Одеського окружного адміністративного суду позивач, посилаючись на норми ст. 623 та 625 ЦК України, вказував на наявність у Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зобов`язання щодо нарахування на суму заборгованості, яка виникла внаслідок несвоєчасного виконання грошових зобов`язань з виплати пенсії, інфляційних нарахувань та 3 % річних. Позивач посилався на те, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Позивач вважає, що у зв`язку з виниклою заборгованістю Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з виплати пенсії, у сумі 417241,96 грн., він має право на стягнення на його користь інфляційних нарахувань у розмірі 225290,07 грн. та 3 % річних у розмірі 41 735,62 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 ЦК України, тому положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Також суд першої інстанції зазначив, що обов`язок відповідача виплатити нараховану заборгованість за рішенням суду не є ані грошовим зобов`язанням у розумінні ст.625 ЦК України, ані зобов`язанням держави з відшкодування завданої шкоди. За наведеного вище суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є безпідставними, оскільки відповідач не мав обов`язку нараховувати на невиплачену суму боргу за рішенням суду 3% річних та інфляційні протягом періоду невиплати нарахованих 417241,96грн. та як наслідок не має обов`язку повернути цей борг з такими нарахуваннями. Надаючи оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне: Відповідно до ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Відповідно до статті 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159). Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат). Згідно із пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Із вищезазначеного правового регулювання можна зробити висновок, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії). Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Аналогічну правову позицію сформовано Верховним Судом в постанові від 21.08.2023 у справі № 460/6767/20, на яку посилається позивач в обґрунтування доводів касаційної скаргу. При цьому колегія суддів враховує висновок Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, сформований у пункті 29 постанови від 02.04.2024 року у справі № 560/8194/20, про те, що умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості. Таким чином Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб врегульовано питання відповідальності держави в особі певних органів за неналежне виконання грошового зобов`язання щодо пенсіонера, а саме виплати компенсації втрати частини доходів через невчасно виплачену пенсію. Також нормою статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб установлено, що компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із окремим законом, яким у межах спірних правовідносин є Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Вирішуючи питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 ЦК України, на чому наполягає позивач, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29 квітня 2025 року у справі № 580/9536/23. Так, Верховний Суд вказував на те, що відповідно до частини другої статті 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Згідно з частиною третьою статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Частинами першою, другою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (пункт 45 постанови). Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28), від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (пункти 44, 45), від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2022 у справі № 420/2411/19 (пункт 77)). Верховний Суд наголосив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а цивільне законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Також відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15 (спір стосувався невиконанням рішення суду про зобов`язання Міноборони України перерахувати та виплатити особі одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Такі висновки щодо застосування статті 625 ЦК України є актуальними та Велика Палата Верховного Суду від таких не відступала. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 року у справі №910/4590/19 зазначила, що за змістом частини другої статті 22, статті 1192 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту приросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд вказував на те, що компенсація пенсіонерам втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, врегульовані спеціальним законом - Законом України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», відтак норми статті 625 ЦК України в такому випадку не застосовуються. З урахуванням вказаних вище висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, колегія суддів вважає, що при вирішенні даної справи суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для зобов`язання Головного управління ПФУ в Одеській області повернути прострочену заборгованість за рішенням суду по справі № 420/13247/20 з нарахуванням 3 % річних та інфляційних нарахувань відповідно до положень ст. 625 ЦК України. В свою чергу суд першої інстанції вірно вказав на те, що зміст позовних вимог свідчить про те, що позивач просить суд про зобов`язання Головного управління ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок та повернути прострочену заборгованість у розмірі 417 241,96 грн., саме з нарахуванням інфляційних втрат та 3% річних на підставі статті 625 ЦК України. Аналогічно у вимогах апеляційної скарги позивач наголошував на вимозі про зобов`язання Головного управління ПФУ в Одеській області нарахувати на прострочену заборгованість з пенсійних виплат, саме інфляційні втрати в сумі 225290,07 грн. та 3 % річних в сумі 41735,62 грн. В свою чергу згідно 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування у тому числі (…) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Отже, законодавець передбачив право та обов`язок позивача ініціювати відповідний спір, визначати його предмет, спосіб захисту та підстави позову. Колегія суддів також враховує, що за сталою судовою практикою підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення. Закріплений у статті 9 КАС України принцип диспозитивності передбачає, що обсяг позовних вимог та їх формулювання належить виключно позивачу. Повноваження адміністративних судів перевіряти законність прийняття рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних можуть бути реалізовані лише в межах заявлених позовних вимог. Зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги вбачається, що позивач наполягає на задоволенні своїх вимог саме щодо повернення простроченої заборгованості із нарахуванням інфляційних втрат та 3% річних відповідно до статей 623 та 625 ЦК України. Вимоги щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів зв`язку з порушенням строків їх виплати», позивачем не заявлялись. Обґрунтованим є твердження суду першої інстанції, що посилання позивача на положення ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також згадування Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів зв`язку з порушенням строків їх виплати», з урахуванням непред`явлення вимог щодо нарахування та виплати компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати згідно цього Закону, не впливають на спірні правовідносини, та не можуть бути підставою для іншого, ніж визначено позивачем, інтерпретування його позовних вимог. При цьому, суд першої інстанції також вірно вказав на те, що позивач не позбавлений можливості скористатися правом на звернення до суду з позовом про нарахування та виплати компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів зв`язку з порушенням строків їх виплати». Враховуючи все вищевикладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, та не свідчать по неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Частиною 1 статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.328 КАС України. Суддя-доповідач: А.В. Бойко Суддя: І.І. Тарновецький Суддя: О.А. Шевчук