Постанова 4857 № 500/2516/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/2516/25 пров. № А/857/37721/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Запотічний І.І., суддя Шинкар Т.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд» в особі відокремленого підрозділу Управління виробничо-технологічної комплектації товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд» на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року (головуючий суддя Баб`юк П.М., м.Тернопіль) у справі №500/2516/25 за адміністративним позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд» в особі відокремленого підрозділу Управління виробничо-технологічної комплектації товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, - В С Т А Н О В И В: 01.05.2025 позивач (Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд» в особі відокремленого підрозділу Управління виробничо-технологічної комплектації товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд» (відповідач), в якому просив: стягнути з відповідача адміністративно-господарську санкцію в розмірі 188781,54 грн та пеню в розмірі 1510,24 грн. Позов обґрунтовує тим, що згідно з даними, що надані Управлінням виробничо-технологічної комплектації Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд» до Державного реєстру з загальнообов`язкового державного соціального страхування та сформованими розрахунками сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік у відповідача складає 17 осіб. Кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875 становить 1 особа. Середньооблікова кількість осіб з інвалідністю в Управлінні виробничо-технологічної комплектації Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд» у 2024 році згідно даних, що надані відповідачем до Державного реєстру з загальнообов`язкового державного соціального страхування становить 0 осіб. Даний норматив працевлаштування Управлінням виробничо-технологічної комплектації Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд» не дотримано. Середня річна заробітна плата штатного працівника складає 188781,54 гривень. Таким чином, за 1 робоче місце, незайняте особою з інвалідністю, Управління виробничо-технологічної комплектації Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд» до 15 квітня 2025 року повинне було самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі: 188781,54 гривень. У зв`язку з тим, що Управління виробничо-технологічної комплектації Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд» порушило терміни сплати адміністративно-господарських санкцій на 16 днів, воно повинно сплатити пеню у розмірі 1510,24 гривень. Оскільки вказані вище суми відповідачем не сплачено, станом на момент подання адміністративного позову, заборгованість перед Тернопільським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю становить 190291,78 гривень. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Стягнено на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд», в особі відокремленого підрозділу Управління виробничо-технологічної комплектації Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд», адміністративно-господарські санкцій в розмірі 188781 (сто вісімдесят вісім тисяч сімсот вісімдесят одна) грн 54 коп. та пеню в розмірі 1510 (одна тисяча п`ятсот десять) грн 24 коп. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що з 01 січня 2024 року по 30 квітня 2024 року, у відповідача в штаті знаходилась 1 (одна) особа з інвалідністю, що займала посаду «машиніста автомобільного крану», якій виплачувалась заробітна плата, з якої утримувались податки та на яку нараховувався єдиний внесок. 22 липня 2024 року відповідачем подано, а посадовою особою центру зайнятості прийнято в паперовому вигляді форму № 3-ПН «Інформацію про попит на робочу силу (вакансії)» про виділення та створення в штаті відповідача посади «слюсар з ремонту колійних машин та механізмів», постійна. Вказує, що як видно із пункту 1.14 «Відомостей про вакансію «слюсар з ремонту колійних машин та механізмів», дана вакансія призначена для осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказує, з 22 липня 2024 року відповідач виділив та створив у своєму штаті нову посаду для осіб з інвалідністю, про що в установленому порядку повідомив центр зайнятості. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. 04.11.2025 позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову, крім того зазначає, що для визначення виконання чи невиконання роботодавцем нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю враховуються середньооблікові показники за весь звітний рік. До розрахунку середньооблікової кількості штатних працівників, яким установлено інвалідність, включаються лише ті періоди, коли особа з інвалідністю фактично працювала на підприємстві. Натомість періоди, коли роботодавець лише «виділив та створив штатні місця для осіб з інвалідністю», як помилково стверджує апелянт у своїй скарзі, до розрахунку не включаються. З приводу подання звітності за формою 3-ПН зазначає, що створення робочого місця має підтверджуватися не лише фактом звітування, а і реальним вжиттям заходів щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю. Відповідачем не доведено фактичного виконання ним нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю. Подані ним пояснення й наміри не є належним доказом. Зокрема, намір звернутися чи звернення апелянта до служби зайнятості та перекладення обов`язку на цей орган не звільняє його від обов`язку щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування було встановлено, що у звітному 2024 році середньооблікова кількість штатних працівників у відповідача за звітний період склала 17 осіб. Кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875 становить 1 особа. У зв`язку з невиконанням відповідачем нормативу робочих місць з працевлаштування осіб з інвалідністю, позивачем складено розрахунок адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, відповідно до якого: середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік складає 17 осіб; середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 1; фонд оплати праці штатних працівників 3209286,23 грн; середня річна заробітна плата штатного працівника 188781,54 грн; сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу 188781,54 грн. Вказаний розрахунок надіслано відповідачу у формі електронного документа через електронний кабінет роботодавця 04.03.2025, що підтверджується відповідною квитанцією. У зв`язку з несплатою визначених адміністративно-господарських санкцій за 2024 рік у добровільному порядку, відповідачем проведено нарахування пені за 16 днів прострочення в розмірі 1510,24 грн, що відображено у відповідному розрахунку. З метою стягнення зазначених коштів з товариства, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач, як суб`єкт владних повноважень, довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон №

875. Згідно ч. 1 ст. 17 Закону № 875 особам з інвалідністю гарантується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою діяльністю та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, з урахуванням їх індивідуальних програм реабілітації. Частиною 3 ст. 18 Закону № 875 встановлено обов`язок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за пік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця. Згідно до ч. 2, 4, 11 ст. 19 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним. Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку. Відтак, Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначає конкретні та вичерпні положення щодо зарахування виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць. Враховуючи оновлений правовий інструментарій визначений Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022 року № 2682-ХІ, постановою Правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку та Форми надання Пенсійним Фондом України Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування» від 10.03.2023 року № 14-2, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 15.03.2023 за № 457/39513 та Порядком надсилання розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 10.03.2023 року № 14-1 та наказом Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 10.03.2023 року № 17, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 15.03.2023 року за № 456/39512, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримує від Пенсійного Фонду України інформацію: про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону. Згідно з ч. 13, 14 ст. 19 Закону № 875, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону. Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України. Отже, розрахунок адміністративно-господарських санкцій виконується в автоматизованому режимі без втручання працівників Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, для усіх роботодавців на підставі даних податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, форму якого затверджено наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 року № 4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 року за № 111/26556 (зі змінами), що надана роботодавцем до контролюючих органів за основним місцем обліку. Позивачем у автоматизованому режимі, сформовано та підписано розрахунок адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 17 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, 0 осіб, при нормативі робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 1 особа. Такий документ розміщено в електронному кабінеті роботодавця (01274633) 04.03.2025. Апелянт вказує на те, що з 01 січня 2024 року по 30 квітня 2024 року, у відповідача в штаті знаходилась 1 (одна) особа з інвалідністю, що займала посаду «машиніста автомобільного крану», якій виплачувалась заробітна плата, з якої утримувались податки та на яку нараховувався єдиний внесок. 22 липня 2024 року відповідачем подано, а посадовою особою центру зайнятості прийнято в паперовому вигляді форму № 3-ПН «Інформацію про попит на робочу силу (вакансії)» про виділення та створення в штаті відповідача посади «слюсар з ремонту колійних машин та механізмів», постійна. Зазначає, що як видно із пункту 1.14 «Відомостей про вакансію «слюсар з ремонту колійних машин та механізмів», дана вакансія призначена для осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Таким чином, на його переконання, з 22 липня 2024 року відповідач виділив та створив у своєму штаті нову посаду для осіб з інвалідністю, про що в установленому порядку повідомив центр зайнятості. Проте, колегія суддів констатує, що це не звільняє відповідача від сплати санкцій виходячи з наступного. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» регулюється відповідним Порядком, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 року за № 988/23520, відповідно до п.5 якого форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Аналогічні за змістом положення містить також Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженим наказом Міністерства економіки України 12.04.2022 року № 827-22, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.05.2022 за № 565/37901. Вищенаведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч.1 ст. 18 Закону №

875. Однак на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 25.07.2022 року у справі № 160/4187/19, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН. Законом не передбачено обов`язку щомісячно подавати звітність за формою № 3-ПН. Проте, існує обов`язок підприємств одноразово подавати форму № 3-ПН, а саме не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. При чому, датою відкриття вакансії може бути: наступний день після створення робочого місця; наступний день після припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним; дата, починаючи з якої може бути укладено трудовий договір з найманим працівником. І тільки своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Так представник відповідача вказує на те, що 22 липня 2024 року відповідачем подано, а посадовою особою центру зайнятості прийнято в паперовому вигляді форму № 3-ПН «Інформацію про попит на робочу силу (вакансії)» про виділення та створення в штаті відповідача посади «слюсар з ремонту колійних машин та механізмів», постійна, для працевлаштуванню особи з інвалідністю. Поряд із цим, з матеріалів справи вбачається, що з 1 січня 2024 року по 30 квітня 2024 року у відповідача в штаті знаходилась 1 (одна) особа з інвалідністю, що займала посаду «машиніста автомобільного крану». Доказів виведення даної вакансії шляхом відповідних змін у штатному розписі не надано. Відтак, з 1 січня 2024 року по 30 квітня 2024 року на товаристві було робоче місце де була працевлаштована особа з інвалідністю, після її звільнення вакансія стала відкритою, а тому, позивачу потрібно було, або подати не пізніше ніж через три робочі дні з дати її відкриття звіт форми 3-ПН, або, якщо на вказану вакантну посаду не передбачалось працевлаштування особи з інвалідністю, невідкладно створити інше (нове) робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю, про що повідомити територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції. Проте, доказів подання звіту форми 3-ПН по робочому місцю «машиніст автомобільного крану» для працевлаштуванню особи з інвалідністю відповідачем не надано. При цьому, лише 22 липня 2024 року (майже через три місяці після звільнення особи з інвалідністю) відповідачем подано, а посадовою особою центру зайнятості прийнято в паперовому вигляді звіт форми № 3-ПН «Інформацію про попит на робочу силу (вакансії)» про виділення та створення в штаті відповідача посади «слюсар з ремонту колійних машин та механізмів», для працевлаштуванню особи з інвалідністю. Апеляційний суд наголошує, що зазначене свідчить про непослідовність та несвоєчасність дій відповідача по забезпеченню нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Також, у поданому звіті форми 3-ПН відповідачем взято на себе обов`язок, в тому числі самостійного укомплектування вакансії, зокрема шляхом розміщення інформації про вакансію на офіційному вебсайті юридичної особи. Поряд з цим, відповідачем не надано доказів того, що ним самостійно здійснювався пошук особи з інвалідністю для подальшого її працевлаштування. Враховуючи встановлені під час розгляду справи обставин та наведені положення законодавства, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, що відповідачем не було вжито своєчасних, можливих та достатніх заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році відповідно до нормативів встановлених Законом №

875. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд» в особі відокремленого підрозділу Управління виробничо-технологічної комплектації товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд» залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року у справі № 500/2516/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний Т. І. Шинкар