Постанова 4857 № 500/2981/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/2981/25 пров. № А/857/33362/25 Восьмий апеляційний адміністративний суду у складі колегії суддів: судді-доповідача Сала П.І., суддів Гінди О.М., Заверухи О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року (ухвалене суддею Чепенюк О.В.) у справі за адміністративним позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та позиції відповідача, їх обґрунтування У травні 2025 року Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - Фонд або позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 або відповідач) на користь позивача адміністративно-господарських санкцій в розмірі 37 750,92 грн за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені за їх несвоєчасну сплату в розмірі 585,28 грн, а всього 38 336,20 грн. Позов мотивовано тим, що в порушення вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідач не забезпечив виконання у 2024 році нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів в кількості однієї особи, а тому зобов`язаний сплатити адміністративно-господарські санкції та нараховану за їх несплату пеню у розмірах, встановлених чинним законодавством. Своєю чергою, представник відповідача у відзиві на позовну заяву позов Фонду заперечив та просив суд відмовити його задоволенні. Зазначив, що 01.01.2024 ФОП ОСОБА_1 подав до Бучацького управління Чортківської районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", якою повідомив про наявність у нього вакансії (пекаря) для працевлаштування особи з інвалідністю в кількості одного робочого місця. Також 04.01.2024 позивач видав наказ № 1 "Про внесення змін до штатного розпису на 2024 рік", відповідного до якого створено робоче місце для інваліда та доповнено штатний розпис новою посадою пекаря - робоче місце інваліда. Отже, належно інформувавши центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році, відповідач тим самим забезпечив дотримання вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та у його діях відсутній склад господарського правопорушення. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.07.2025, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), у задоволенні позову Фонду відмовлено. Суд врахував, що наказом № 1 від 04.01.2024 "Про внесення змін до штатного розпису на 2024 рік" відповідач створив одне робоче місце для особи з інвалідністю - посаду пекаря. Крім того, у січні 2024 року ним було подано до центру зайнятості звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" про наявність вакансії пекаря з позначенням про одну вакансію для можливого працевлаштування особи з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, що підтверджується копією такої звітності з відміткою про її прийняття. Відтак суд дійшов висновку, що оскільки відповідач як роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН у зв`язку з відкриттям вакансії для особи з інвалідністю, то він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). У цьому випадку відповідач як учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Проте його обов`зок щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.07.2025 скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" не встановлює преференцій в частині виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю для роботодавців, які мали на меті (бажали чи виявили намір) працевлаштовувати людей з інвалідністю, у тому числі і шляхом надсилання до державних центрів зайнятості запитів на робочу силу за формою звітності 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". Закон вимагає працевлаштування особи з інвалідністю за основним місцем роботи для всіх роботодавців, які використовують найману працю від 8 і більше осіб. Водночас сам факт подання звіту за формою 3-ПН не є виконанням обов`язку щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, а лише може свідчити про намір роботодавця, що не звільняє його від відповідальності у разі порушення вимог законодавства. Разом з тим у 2024 році відповідач нормативну працевлаштування осіб з інвалідністю не виконав, а тому за 1 (одне) робоче місце, незайняте особою з інвалідністю, був зобов`язаний до 15.04.2025 самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 37 750,92 грн. Не зробивши цього, відповідач прострочив сплату санкцій, у зв`язку з чим йому донараховано пеню в сумі 585,28 грн. Позиція інших учасників справи 22.09.2025 надійшов відзив на апеляційну скаргу. Представник відповідача вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і таким, що ухвалене з повним дослідженням усіх обставин справи та доказів, а тому апеляційна скарга не може бути задоволена. Звертає увагу на те, що закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів. Працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда. Тобто обов`язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади Також наголошує, що відповідальність за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю, обов`язковими елементами відповідного правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками. Відтак, враховуючи вжиття відповідачем усіх залежних від нього заходів для недопущення порушення, у його діях відсутній склад правопорушення, а отже, й відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських стягнень. Рух справи в суді апеляційної інстанції Апеляційне провадження відкрито ухвалою від 15.09.2025, постановленою колегією у складі судді-доповідача Ніколіна В.В., суддів Гінди О.М., Заверухи О.Б. Наказом голови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.02.206 № 41/к/тв суддю ОСОБА_2 відраховано з 05.02.2026 зі штату суду у зв`язку із звільненням у відставку згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 05.02.2026 № 160/0/15-26. На підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду від 26.03.2026 здійснено повторний автоматизований розподіл цієї справи між суддями Восьмого апеляційного адміністративного суду. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу від 26.03.2026 суддею-доповідачем для розгляду справи визначено суддю Сала П.І. Ухвалою від 31.03.2026 колегії у складі судді-доповідача Сала П.І., суддів Гінди О.М., Заверухи О.Б. справу прийнято до свого провадження з призначенням до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Установлені судом обставини справи ОСОБА_1 зареєстрований як підприємець 23.04.2002, основним видом його господарської діяльності є виробництво хіба та хлібобулочних виробів, виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів, тістечок нетривалого зберігання. Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік (сформованого в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та централізованого банку даних з проблем інвалідності), середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу ФОП ОСОБА_1 за рік становить 14 працівників, а осіб з інвалідністю у вказаний період - 0, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для підприємця - 1 (одне) робоче місце. За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю Фонд нарахував відповідачу адміністративно-господарські санкції у сумі 37 750,92 грн, виходячи з половини розміру середньорічної заробітної плати (75 501,83 грн). Розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій надіслано відповідачу в електронному вигляді 04.03.2025. У зв`язку з несплатою у встановлений термін (до 15.04.2025) сум адміністративно-господарських санкцій, за період з 16.04.2025 по 16.05.2025 відповідачу нарахована пеня у сумі 585,28 грн. В добровільному порядку відповідач вказані санкції не сплатив, що стало підставою звернення позивача до суду з адміністративним позовом про їх стягнення . Оцінка апеляційним судом висновків суду першої інстанції, рішення якого переглядається, та доводів учасників справи Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя, здоров`я, честь і гідність визнаються найвищою соціальною цінністю, а стаття 43 Основного Закону гарантує право кожного на працю, включаючи рівні можливості у виборі професії та створення державою умов для реалізації цього права. Міжнародні зобов`язання України, зокрема стаття 15 Європейської соціальної хартії (European Social Charter; ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V), також підкреслюють необхідність забезпечення особам з інвалідністю права на самостійність, соціальну інтеграцію та доступ до праці через створення відповідних умов, у тому числі шляхом заохочення роботодавців створювати робочі місця. Закон України від 21 березня 1991 року № 875-XII "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 875-XII, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами. Згідно з частиною першою статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Частиною другою статті 19 Закону № 875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснювати працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Водночас в силу приписів частини другої статті 20 Закону № 875-XII порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першої цієї статті, окремо в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в яким відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першої статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із застосуванням адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (частина четверта статті 20 Закону № 875-XII). Також згідно з частинами дев`ятою та десятою статті 20 цього ж Закону спори, що виникають з правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю або в судовому порядку. Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді. Відповідно до частини першої, другої статті 218 Господарського кодексу України, який був чинним на час спірних правовідносин (далі - ГК України), підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Тобто, як вбачається зі змісту частини другої статті 218 ГК України, вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій). Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення. Згідно із статтею 18 Закону № 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Таким чином, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду на приписи, роботодавці подають до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страховик внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття. Обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 грудня 2018 року у справі № 812/1140/18. За змістом пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI "Про зайнятість населення" (далі - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу"). Інформація щодо вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України подається не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення. На виконання зазначеної норми Закону № 5067-VI, наказом Міністерства економіки України № 827-22 від 12.04.2022 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі - Порядок № 827-22). Пунктами 1.4-1.5 Порядку № 827-22 встановлено, що Форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами-підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії). Форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. За правилами, передбаченими пунктами 1.4-1.5 Порядку № 827-22, звітність за формою № 3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. Разом з тим періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Системний зміст наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: - виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; - надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067-VI та Порядку № 827-22; - звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ; - у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 березня 2023 року у справі № 460/5056/21 та від 06 березня 2024 у справі № 120/7955/21-а. Відповідно до частини шостої статті 19 Закону № 875-XII Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію: - про працевлаштованих осіб з інвалідністю; - про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; - необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті. Згідно з частиною восьмою цієї статті, отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю. Отримана від Пенсійного фонду України інформація про працевлаштованих осіб з інвалідністю використовується в Централізованому банку даних з проблем інвалідності для визначення в автоматичному режимі осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані. Відповідно до частини одинадцятої статті 19 Закону № 875-XII Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону. Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України. Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 280/3642/23 дійшов наступних висновків: "…з 06 листопада 2022 року, з набранням чинності Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримав повноваження застосовувати адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю (4 % від середньооблікової чисельності штатних працівників або одне місце для підприємств із 8-25 працівниками) на основі автоматизованого аналізу даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, без необхідності проведення позапланових перевірок Держпраці, що робить правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21 листопада 2022 року у справі № 400/3957/21, неактуальною для спірних правовідносин через зміни в правовому регулюванні. Автоматизоване виявлення Фондом соціального захисту осіб з інвалідності роботодавців-порушників до 10 березня на основі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності є реактивним заходом контролю, що відбувається після завершення звітного року. За результатами такого заходу Фонд може накласти на роботодавця адміністративно-господарські санкції та пеню відповідно до Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженого Постановою КМ України № 70…". Зазначений висновок підтверджений постановою Верховного Суду від 27 серпня 2025 року у справі № 400/3796/24 Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, у 2024 звітному році ФОП ОСОБА_1 не виконав нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю. Так, згідно з даними, що надані до Державного реєстру з загальнообов`язкового державного соціального страхування та сформованими розрахунками сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік у відповідача складає 14 осіб. Отже, кількість штатних працівників-осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-XII - 1 (одна) особа. Середньооблікова кількість осіб з інвалідністю у відповідача в 2024 році за даними, поданими до Державного реєстру з загальнообов`язкового державного соціального страхування - 0 (нуль) осіб. Середня річна заробітна плата штатного працівника - 75 501,83 гривень. Оскільки для фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно- господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати, за одне робоче місце, незайняте особою з інвалідністю, відповідач до 15.04.2025 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 37 750,92 гривень. Вказана сума заборгованості по адміністративно-господарських санкціях підтверджується розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік. Крім того, у зв`язку з тим, що відповідач порушив терміни сплати адміністративно господарських санкцій на 31 день, на підставі частини другої статті 20 Закону № 875-XII йому нараховано пеню у розмірі 585,28 грн. Загальний розмір адміністративно-господарських санкцій за невиконання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році разом з нарахованою пенею за протермінування їх сплати становить 38 336,20 грн. Відмовляючи у задоволенні позову Фонду про стягнення з ФОП ОСОБА_1 вказаних санкції та пені, суд першої інстанції зробив висновок, що оскільки відповідач одноразово подав звітність форми № 3-ПН у зв`язку з відкриттям вакансії для роботи особи з інвалідністю, то тим самим він виконав вимоги Закону № 875-ХІІ щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю. Доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю чи відмовляв таким особам у прийнятті на роботу позивачем не надано, а причини не працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році не залежали від самого роботодавця. Тому в діях відповідача відсутній склад господарського правопорушення та до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році згідно із частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ. Проте колегія суддів з наведеним висновком погодитися не може з таких мотивів. Законодавство України чітко встановлює обов`язок роботодавців щодо працевлаштування осіб з інвалідністю та передбачає відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій за невиконання встановленого нормативу. Поряд з цим, враховуючи положення статті 218 ГК України, для звільнення від відповідних адміністративно-господарських санкцій роботодавець повинен довести, що він вжив усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю. Верховний Суд неодноразово, зокрема у постанові від 21 серпня 2018 року у справі № 817/650/17 висловлював позицію, що обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю субсидіарно покладається на роботодавця, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю та центри зайнятості. До обов`язків роботодавця належить: - створення робочих місць для осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних, з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; - подання звітності за формою № 3-ПН до центрів зайнятості у строки, передбачені Порядком № 316 (не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії); - звітування перед Фондом за формою № 10-ПОІ; - працевлаштування осіб з інвалідністю, які звертаються самостійно або направляються центром зайнятості. Суб`єкт господарювання не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо він вжив необхідних заходів по створенню для них робочих місць, зокрема, створив робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформував відповідні установи, але фактично не працевлаштував особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю (постанова Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 826/11977/18). Водночас оцінка дій учасника господарських відносин щодо вжиття усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення має здійснюватися судом крізь призму загально-правового принципу добросовісності. Формальні дії, які завідомо не спрямовані на досягнення реального результату, що вимагається законом (у цьому випадку - працевлаштування особи з інвалідністю), не можуть вважатися належним виконанням обов`язку. На цьому наголошено у постанові Верховного Суду від 11 липня 2025 року у справі № 320/8104/22. Як на підстави, що свідчать про необхідність звільнення від встановленої законом відповідальності за невиконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідність, ФОП ОСОБА_1 посилається на те, що 01.01.2024 він подав до Бучацького управління Чортківської районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", у якій повідомив про наявність у нього вакансії пекаря для працевлаштування особи з інвалідністю. Також наказом № 1 від 04.01.2024 "Про внесення змін до штатного розпису на 2024 рік" було доповнено штатний розпис новою посадою (пекаря), призначеною саме для працевлаштування особи з інвалідністю. З вказаними доводами погодився суд першої інстанції, який визнав, що шляхом інформування центру зайнятості про наявність вільного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, відповідач тим самим забезпечив дотримання вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та у його діях відсутній склад господарського правопорушення. Втім, колегія суддів зауважує, що в силу приписів пункту 1.5 Порядку № 827-22 форма № 3-ПН подається роботодавцем до центру зайнятості з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Отже, звіт форми № 3-ПН не може подаватися до центру зайнятості раніше дати відкриття вакансії: така вакансія має з`явитися у зв`язку із створенням нового робочого місця (яке може бути зайнято особою з інвалідністю) або у зв`язку тим, що раніше створене робоче місце вивільнилось та на нього може бути працевлаштовано особу з інвалідністю. Разом з тим, як видно з матеріалів справи, відповідач задекларував вакансію 01.01.2024, якої юридично в штатному розписі чи структурі ще не було. Наказ про створення робочого місця для особи з інвалідністю та доповнення штатного розпису відповідною посадою прийнятий відповідачем 04.01.2024, що у свою чергу доводить, що станом на 1 січня вакансії для працевлаштування особи з інвалідністю не існувало, а відтак не було і підстав для подання до центру зайнятості звіту форми № 3-ПН. Відтак, на думку колегії суддів, звіт № 3-ПН від 01.01.2024, поданий до фактичного створення робочого місця, не може вважатися належним інформуванням про реальний попит на робочу силу. Крім того, згідно з пунктом 1.6 Порядку № 827-22 роботодавець визначає вид форми № 3-ПН - первинна або уточнювальна. Первинна форма № 3-ПН подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна форма № 3-ПН подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії(й), зокрема умов праці, розміру заробітної плати, вимог до кандидата(ів) тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та професійної назви робіт (професії/посади). У звіті форми № 3-ПН від 01.01.2024 відповідач визначив вид інформації про попит на робочу силу (вакансія) як уточнювальну, що не відповідає обставинам справи і тому ж таки наказу № 1 від 04.01.2024 "Про внесення змін до штатного розпису на 2024 рік", адже, як стверджує сам відповідач, поданим до центру зайнятості звітом він інформував про наявність вакансії для роботи особи з інвалідністю у зв`язку із створенням нового робочого місця. Також колегія суддів враховує, що до обов`язків роботодавця належить, зокрема, створення реальних (а не номінальних) робочих місць для осіб з інвалідністю, у тому числі з урахуванням індивідуальних програм реабілітації. При цьому не будь-яке робоче місце може бути зайняте особою з інвалідністю. За документами позивач створив робоче місце інваліда, доповнивши штатний розпис посадою пекаря. Саме про таку вакансію повідомлено звітом форми № 3-ПН. Поряд з цим колегія суддів зауважує, що посада пекаря зазвичай вимагає серйозних фізичних навантажень (робота біля гарячих печей, підйом важких мішків із борошном, нічні чи змінні графіки). На противагу цьому відповідач не надав суду жодних доказів (наприклад, розроблених посадових інструкцій із полегшеними умовами праці, готовності забезпечити розумне пристосування робочого місця тощо), з яких можливо було зробити висновок, що відповідна вакансія дійсно була є придатною для заповнення саме особою з інвалідністю. Суд повторює, що роботодавець звільняється від відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо він доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів для створення робочих місць та пошуку таких працівників. До відповідних заходів, за практикою Верховного Суду, належить в тому числі й активна комунікація з центром зайнятості, участь у ярмарках вакансій, публікація оголошень, актуалізація звітності у зв`язку з тривалим незаповненням вакансії, що додатково підтверджує реальність намірів працевлаштувати у себе осіб з інвалідністю. Водночас одноразове подання форми № 3-ПН на початку звітного періоду не може бути самоціллю для роботодавця або автоматичним "імунітетом" від штрафних санкцій. Отже, з огляду на встановлені у справі обставини та наявні у ній докази, враховуючи очевидну дефектність звіту та його невідповідність вимогам законодавства, а також відсутність переконливих даних про фактичне (а не на папері) створення робочого місця для особи з інвалідністю та невчинення відповідачем жодних інших дій, спрямованих на працевлаштування такої особи, колегія суддів доходить висновку про відсутність достатніх підстав для звільнення ФОП ОСОБА_1 від передбаченої законом відповідальності за невиконання у 2024 році нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю. Згідно з положеннями статей 9, 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Перевіривши доводи скаржника та інших учасників справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, судова колегія приходить до переконання, що адміністративний позов є підставним та підлягає задоволенню. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За правилами ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема: 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи висновки, викладені в мотивувальній частині цієї постанови, апеляційну скаргу Фонду слід задовольнити, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.07.2025 скасувати та ухвалити нове рішення про повне задоволення адміністративного позову. Висновки щодо розподілу судових витрат Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з ч. 2 ст. 139 КАС України в разі задоволення позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції задоволено апеляційну скаргу суб`єкта владних повноважень, який поніс судові витрати винятково у виді судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, сплачений ним судовий збір з відповідача не стягується. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю задовольнити. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року у справі № 500/2981/25 скасувати та ухвалити нове рішення. Адміністративний позов Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задовольнити. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ 14032334, місцезнаходження: вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, 46021) адміністративно-господарські санкції у розмірі 37 750,92 грн та пеню за порушення строків сплати таких санкцій у розмірі 585,28 грн, а всього 38 336,20 грн (тридцять вісім тисяч триста тридцять шість гривень 20 копійок). Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач П. І. Сало судді О. М. Гінда О. Б. Заверуха Повне судове рішення складено 29.06.26