Постанова Закарпатський апеляційний суд № 303/8991/24

Справа № 303/8991/24 П О С Т А Н О В А Іменем України 24 лютого 2026 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Собослоя Г.Г., Кожух О.А. за участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 січня 2025 року, ухвалене суддею Курах Л.В., в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором встановив: У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивує тим, що заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 травня 2012 року у справі №0707/3300/2012 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» заборгованість по кредитному договору №2274 від 11.12.2007 станом на 12.09.2011 у розмірі 109 353,01 грн. та судовий збір у розмірі 1 101,01 грн. Ухвалою суду від 20 вересня 2013 року замінено стягувача ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» у виконавчому провадження із виконання виконавчого листа №2/0707/1302/12, виданого 03 липня 2012 року Мукачівським міськрайонним судом про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , на його правонаступника - ТОВ «Кредитні ініціативи». Виконавчий лист стягувачем переданий на примусове виконання, проте до сьогодні він не виконаний ні частково, ні повністю. 28 жовтня 2024 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «Командор фінанс груп» було укладено Договір факторингу №б/н, згідно якого право вимоги набув останній. 29 жовтня 2024 року між ТОВ «Командор фінанс груп» та ОСОБА_1 було укладено Договір про відступлення прав вимоги грошових зобов`язань №29.10/2024_ПФ, за яким Старий кредитор відступив шляхом продажу Новому кредитору права вимоги до боржника за Договором про іпотечний кредит № 2274 від 11.12.2007 та Іпотечним договором № 2274, посвідченим 13.12.2007 приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Чорі О.Ю. за реєстровим №3214. Крім того, вказано, що позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує у зв`язку із чим, за період з 12.09.2011 по 01.11.2024 наявна заборгованість згідно простроченого виконання заочного рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30.05.2012 у сумі 570 234,18 грн. із яких: 451 977,07 грн. - інфляційні втрати та 118 257,11 грн. - 3% річних. На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість згідно простроченого виконання заочного рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30.05.2012 у сумі 570 234,18 грн. та судові витрати. Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 січня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено. Суд мотивував своє рішення тим, що фізична особа не може бути стороною договору про відступлення прав вимоги щодо фінансових зобов`язань. Тільки у випадку, якщо попередній кредитор був ліквідований або позбавлений банківської ліцензії - фізична особа може бути стороною договору переуступки права вимоги. Тому, договір відступлення прав вимоги від 29.10.2024 між ТОВ «Командор фінанс груп» та ОСОБА_1 укладений всупереч вимог закону, то ОСОБА_1 не набув право вимоги за Договором про іпотечний кредит №2274 від 11.12.2007 та Іпотечним договором № 2274, посвідченим 13.12.2007 приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Чорі О.Ю. та зареєстровим №3214, укладеним між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_2 . Не погоджуючись із заочним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги. Вважає заочне рішення суду першої інстанції незаконним та безпідставним, таким, що підлягає безумовному скасуванню. Вказує, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень та ухвалив очевидно незаконне рішення, що порушує права позивача як кредитора на стягнення індексу інфляції та відсотків річних за весь час прострочення боргу відповідачем. Учасники справи в судове засідання не з`явились. Від позивача ОСОБА_1 надійшла заява 24.02.2024 в якій останній просив розглянути справу за його відсутності. Вимоги апеляційної скарги підтримав та просив таку задовольнити. Відповідач ОСОБА_2 повідомлявся шляхом направлення судової повістки поштовими засобами зв`язку, однак така повернулася 02.10.2025 з відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.05.2023 у справі №755/17944/18, касаційний суд виснував, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки. У зв`язку з тим, що сторони по справі не з`явились, однак такі були повідомлені про судове засідання належним чином, а матеріалів справи достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, то таку слід вирішити по суті. Враховуючи зазначене та керуючись нормою ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла до думки, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних доводів. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З приписів ст. 76, ст. 77, ч.ч. 1, 2, ст.ст. 78, 79, 80, ст. 81 ч.ч. 1, 4 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 11.12.2007 між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит №2274, відповідно до якого останній отримав кредит в сумі 16 000 (шістнадцять тисяч) доларів США під 11 % річних з терміном погашення 10.12.2027. Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 травня 2012 року у справі № 0707/3300/2012 було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» заборгованість по кредитному договору №2274 від 11.12.2007 у розмірі 109 353,01 грн. та судовий збір у розмірі 1 101,01 грн. Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 вересня 2013 року було змінено стягувача ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» у виконавчому провадження із виконання виконавчого листа №2/0707/1302/12, виданого 03 липня 2012 року Мукачівським міськрайонним судом про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , на його правонаступника - ТОВ «Кредитні ініціативи». 28 жовтня 2024 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «Командор фінанс груп» було укладено Договір факторингу №б/н, згідно якого право вимоги набув останній. Згідно договору про відступлення прав за іпотечним договором №2274, який посвідчений 13.12.2007 приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Чорі О.Ю. за реєстровим №3214, вбачається, що ТОВ «Кредитні ініціативи» відступив шляхом продажу ТОВ «Командор фінанс груп» права вимоги до боржника ОСОБА_2 29 жовтня 2024 року між ТОВ «Командор фінанс груп» та ОСОБА_1 було укладено Договір про відступлення прав вимоги грошових зобов`язань № 29.10/2024_ПФ, за яким Старий кредитор відступив шляхом продажу Новому кредитору права вимоги до боржника за Договором про іпотечний кредит № 2274 від 11.12.2007 та Іпотечним договором № 2274, посвідченим 13.12.2007 приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Чорі О.Ю. за реєстровим №3214. Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.01.2025 у справі №0707/3300/2012 заяву ОСОБА_1 про заміну сторони у виконавчому провадженні задоволено. Замінено сторону виконавчого провадження у справі №0707/3300/2012, за позовом ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-івестиційний Банк» в особі без балансового відділення №7 філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Рахів Закарпатської області» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №2274 від 11.12.2007, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» на його правонаступника ОСОБА_1 . Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц (провадження N 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі N 916/190/18 (провадження N 12-302гс18). Тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що: 1) натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном; 2) конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; 3) кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог послався на висновки зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №906/1174/18 та у постанові Великої Палати Верховного суду від 08.11.2023 у справі №206/4841/20. В даних справах, касаційний суд виснував, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи можливе тільки в разі, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації. Оскільки, договір відступлення прав вимоги від 29.10.2024 між ТОВ «Командор фінанс груп» та ОСОБА_1 укладений всупереч вимог закону, то ОСОБА_1 не набув право вимоги за Договором про іпотечний кредит №2274 від 11.12.2007 та Іпотечним договором № 2274, посвідченим 13.12.2007 приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Чорі О.Ю. та зареєстровим №3214, укладеним між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_2 . З такими доводами суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне. Так, предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.03.2021 у справі №906/1174/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №206/4841/20 стали питання можливості відчуження права вимоги на користь фізичної особи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №906/1174/18, касаційний суд виснував, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме - кредитор-банк або інша фінансова установа. Велика Палата конкретизувала висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі № 906/1174/18 так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації. З вищезазначеним висновком погодилась Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 08.11.2023 у справі №206/4841/20, де зазначила, що не вбачає підстав для відступлення від раніше зроблених висновків. Проте, у вищезгаданих справах ключовим є те, що договір відступлення (переуступки) права вимоги або договір факторингу не визнавався у судовому порядку недійсним. Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205 ЦК України). Відповідно до абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з абзацом першим частини першої, частин другої та третьої статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу. За положеннями статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц виснувала, що у випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача. Касаційний суд у вищезгаданій справі зазначив, що протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується. З урахуванням вищезазначених норм ЦК України, зокрема статті 204, якою встановлено презумпцію правомірності правочину, висновок Верховного Суду викладений у справі №227/3760/19-ц, а також беручи до уваги, що договір факторингу №29.10/2024_ПФ від 29.10.2024 укладений між ТОВ «Командор фінанс груп» та ОСОБА_1 у судовому порядку не визнавався недійсним та ОСОБА_2 не звертався до суду з окремим позовом, то слід дійти до висновку, що ОСОБА_1 є належним кредитором у даній цивільній справі, який може вимагати стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат. Щодо стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат. У позовних вимогах ОСОБА_1 просив стягнути на свою користь з ОСОБА_2 за період з 12.09.2011 по 01.11.2024 заборгованість в розмірі 570 234,18 гривень, з яких: 451 977,07 грн. - інфляційні втрати та 118 257,11 грн. - 3% річних. Проте, позивач просить стягнути заборгованість за період з 24.02.2022 по 01.11.2024 попри наявність внесених законодавцем змін у Прикінцеві та перехідні положення ЦК України. Відповідно до Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом

18. У пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України законодавцем прямо передбачено, що тільки в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, позичальник звільняється від відповідальності передбаченої ст. 625 ЦК України та конкретизовано, що списанню підлягають неустойка та інші платежі нараховані включно з 24.02.2022. Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: 1. в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2. в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3. у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Дані висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2025 у справі №758/5318/23. Тобто, враховуючи положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України нарахування за ст. 625 ЦК України, тобто інфляційних втрат та 3% річних, не здійснюється, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають. Крім цього, з долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних та інфляційних втрат вбачається, що ОСОБА_1 просить стягнути не тільки суму заборгованості згідно ст. 625 ЦК України, але й фактичну суму боргу, яку було задоволено заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 травня 2012 року у справі №0707/3300/2012. З матеріалів справи вбачається, що заочне рішення суду першої інстанції у справі №0707/3300/2012 не виконане до цього часу. Доказів, які підтверджують зворотне суду не надано. Тобто, включаючи суму в розмірі 109 353,01 грн. та судовий збір у розмірі 1 101,01 грн. та просячи стягнути таку суму разом з 3% річних та інфляційними втратами, ОСОБА_1 не врахував, що у разі задоволення таких позовних вимог буде допущено подвійне стягнення. Велика Палата у своїй Постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 виснувала, що сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) в договорі у спосіб, який суперечить публічному порядку, порушує положення Конституції, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 3 ЦК, які обмежують свободу договору. Суд наділений повноваженнями перевіряти обраний сторонами договору спосіб врегульовувати свої відносини на предмет відповідності Конституції. ВП ВС зауважила, що гарантована ст. 61 Конституції заборона подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (лат. non bis in idem - «двічі за одне й те саме не карають») має на меті уникнути несправедливого покарання. У даному випадку, подвійне стягнення полягатиме в тому, що у разі задоволення позовних вимог у даній цивільній справі №303/8991/24, буде допущено стягнення боргу за кредитним договором, сума якого була стягнута згідно заочного рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 травня 2012 року у справі №0707/3300/2012, а тому обраховуючи суму 3% річних та інфляційних втрат колегія суддів звертає на це увагу. Таким чином, обраховуючи 3% річних та інфляційні втрати за період з 12.09.2011 по 23.03.2022, такий слід поділити на період до ухвалення Мукачівським міськрайонним судом заочного рішення про стягнення боргу та період після його ухвалення. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 31.07.2024 виснував, що суд для розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат взяв за основну заборгованість лише за тілом кредиту та не врахував, що в цій справі договірні правовідносини сторін трансформувалися у зобов`язальні, пов`язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України. Оскільки рішенням суду було стягнуто заборгованість за кредитним договором та судові витрати, однак відповідач не виконала це зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду, розрахунок трьох процентів річних та інфляційних необхідно було навести виходячи із заборгованості у розмірі 2 554 776,92 грн (2 552 956,92 грн заборгованість за кредитним договором + 1 820 грн судові витрати). Виходячи із наведеного, колегія судів зазначає, що в переглядаємій справі за період з 12.09.2011 по 29.05.2012 (261 календарний день або 0,7 року) слід здійснювати нарахування без урахування судового збору, тобто з урахуванням суми боргу в розмірі 109 353,01 гривень. Такий борг становитиме: 2 342,16 це 3% річних (109 353,01 х 3 х 261 : 365 : 100) та 876,57 інфляційних втрат (109 353,01 х 1,00801597 - 109 353,01 = 876,57), що разом становить суму 3 218,73 гривень (2 342,16 + 876,57). З урахуванням судового збору, який слід дорахувати до загальної суми заборгованості (оскільки заочне рішення від 2012 року досі не виконане), то загальна сума заборгованості з якої слід нараховувати 3% річних та інфляційні з 30.05.2012 становитиме суму 110 454,02 гривень (109 353,01 + 1 101,01). За період з 30.05.2012 по 23.02.2022, який становить 3 557 днів або 9,7 років, то за встановлений період інфляційні та 3% річних становитимуть: 32 268,40 гривень - 3% річних (110 454,02 х 3 х 3 557 : 365 : 100) та 232 000,66 гривень інфляційних втрат (110 454,02 х 3,10042752 - 110 454,02), що разом становить суму 264 269,06 гривень. А відтак, загалом до стягнення за період з 12.09.2011 по 23.03.2022 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума в загальному розмірі 267 487,79 гривень, яка складається із суми інфляційних втрат в розмірі 232 877,23 (232 000,66 + 876,57) гривень та 3% річних в розмірі 34 610,56 (32 268,40 + 2 342,16) гривень. Щодо строку позовної давності. За загальним правилом, невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року N 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"). Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону N 540-IX, який набрав чинності 02 квітня 2020 року). Пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону №540-IX передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (Закон України від 16 червня 2020 року N 691-IX "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19"). Отже, на період дії карантину законодавець звільнив позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками), однак не звільнив від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, тому до спірних правовідносин застосовні положення про позовну давність та щодо її продовження на строк дії карантину. Тобто, строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625 ЦК України, які не спливли на момент набрання чинності Законом N 540-IX (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину. Отже, на момент набрання чинності Законом N 540-IX (02 квітня 2020 року) прострочені з 02 квітня 2017 року платежі за кредитом перебувають у межах продовженої Законом N 540-IX позовної давності. Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року N 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон N 2120-IX), що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, за змістом якого в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Закон N 2120-IX виключив можливість нарахування сум за статтею 625 ЦК України з 24 лютого 2022 року, однак не змінив положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону N 540-IX щодо продовження строку давності, зокрема за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих до 24 лютого 2022 року, на період дії карантину. Таким чином, враховуючи те, що з 12.03.2020 по 30.06.2023 строк позовної давності було продовжено у зв`язку з введенням карантину та враховуючи те, що з 24.02.2022 по 04.09.2025 (після прийняття закону №4434-ІХ) було зупинено перебіг позовної давності у зв`язку з введенням воєнного стану, то заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити частково з врахуванням того, таке право вимагати стягнення нарахованих 3% річних та інфляційних втрат ОСОБА_1 отримав лише з моменту укладення правочину, тобто з 29.10.2024. Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову. Щодо судових витрат, то враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено на 46,90% (267 487,79 : 680 688,20 х 100), а тому стягненню з ОСОБА_2 підлягає судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 5 348,80 гривень (4 561,88 + 6 842,80 = 11 404,68 х 46,9%). Враховуючи вищезазначене та керуючись статтями 12, 81, 141, 374, 376, 382-384 ЦПК України апеляційний суд ухвалив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити частково. Заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 січня 2025 року, скасувати та ухвалити в справі нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 грошові кошти у розмірі 232 877,23 гривень інфляційних втрат і у розмірі 34 610,56 гривень трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, та судові витрати у розмірі 5 348,80 гривень судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги. У задоволенні решти розміру позовних вимог, відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 06 березня 2026 року. Суддя-доповідач: Судді: