Постанова 4857 № 460/12129/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/12129/25 пров. № А/857/46009/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі № 460/12129/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, стягнення моральної шкоди, суддя у І інстанції Дорошенко Н.О., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складення повного тексту рішення 22 жовтня 2025 року, ВСТАНОВИВ: 17.07.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі ГУ ПФУ), у якому просив: визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо відмови у перерахунку пенсії; зобов`язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу за спірний період з моменту призначення пенсії і по день набрання рішенням суду законної сили (за весь час без обмежень з підстави наявності вини відповідача) із застосуванням відповідних коефіцієнтів; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 3 000 000,00 грн. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 у справі №460/12129/25, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, вказаний позов було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо непроведення індексації пенсії позивача відповідно до частини 2 статті 42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2020-2022 роки. Зобов`язано відповідача здійснити індексацію пенсії позивача відповідно до частини 2 статті 42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2020-2022 роки, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення, у розмірі 1,197 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» (далі Постанова №168) та у розмірі 1,0796 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» (далі Постанова №185), починаючи з 17.01.2025, а з 01.03.2025 - у розмірі 1,115 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» (далі Постанова №209), та у зв`язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 17.01.2025. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що з метою забезпечення у 2023 - 2025 роках проведення індексації пенсій для підвищення рівня матеріального забезпечення найбільш вразливих верств населення з числа пенсіонерів Кабінет Міністрів України у межах бюджету Пенсійного фонду України визначив такі розміри коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії: у 2023 році - 1,197 згідно із Постановою №168; у 2024 році - 1,0796 згідно з Постановою №185; у 2025 році - 1,115 згідно із Постановою №209. Тому індексація пенсій у 2023-2025 роках має проводитись відповідно до Постанови №168, Постанови №185, Постанови №209 та Порядку проведення перерахунку пенсій відповідно до частини 2 статті 42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 №124 (далі Порядок №124) та з урахуванням приписів частини 2 статті 42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії із застосуванням коефіцієнтів збільшення 1,197; 1,0796; 1,115 відповідно. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 позовну заяву в частині позовних вимог за спірний період з моменту призначення пенсії (з 21.12.2022) по 16.01.2025 залишено без розгляду через пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду. Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 3 000 000,00 грн, суд у задоволенні такої відмовив, оскільки доказів на підтвердження завданої шкоди позивач суду не надав. Позивач не надав також і обґрунтованого розрахунку стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 3 000 000,00 грн. Сам факт тривалості порушення права, а також і неодноразове звернення особи за судовим захистом, на думку суду, не може слугувати підставою для висновку, що внаслідок протиправної поведінки відповідача негативні емоції позивача досягли рівня страждання або приниження. З огляду на обсяг наданих суду доказів, суд позбавлений можливості об`єктивно встановити причинно-наслідковий зв`язок та оцінити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено позивачем, який у своїй скарзі просив скасувати його та прийняти нове про задоволення позовних вимог. На обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. На думку позивача, при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави. Отже, законодавець не обмежив строк звернення до суду із вимогами про перерахунок пенсії і суди не мають права відмовляти у розгляді позову з підстав його пропуску. Окрім того, позивач зазначає, що будь-яке порушення прав громадянина з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам і завжди призводить до моральних страждань. Отже, заподіяння моральної шкоди протиправними діями чи бездіяльністю державного органу презюмується. Разом із тим, на переконання позивача, постановлення ухвали Рівненським окружним адміністративним судом Про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог не відповідає вимогам Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки аргументи суду повинні були бути зазначені в мотивувальній частині рішення. Окрім того, рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку оскаржено відповідачем, який у своїй скарзі просив скасувати його та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог. На обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. На думку відповідача, оскільки пенсію за віком позивачу призначено з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2020-2022 роки - 12236,71 грн, то підстав для перерахунку пенсії шляхом збільшення на відповідні коефіцієнти показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, яка врахована для призначення пенсії, з 01.03.2023 - відповідно до Постанови № 168, з 01.03.2024 - відповідно до Постанови № 185 немає. Водночас на виконання вимог вищезазначених постанов Уряду позивачу встановлено доплату до пенсії: з 01.03.2023 - 100,00 грн (відповідно до Постанови № 168); з 01.03.2024 - 100,00 грн (відповідно до Постанови № 185). Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи із такого. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон №1058-ІV), починаючи з 21.12.2022. В травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ із заявою, в якій просив провести індексацію пенсії із застосуванням відповідних коефіцієнти збільшення. Листом від 27.06.2025 ГУ ПФУ повідомило позивача про те, що оскільки пенсію за віком позивачу призначено з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2020-2022 роки - 12236,71 грн, то підстав для перерахунку пенсії шляхом збільшення на відповідні коефіцієнти показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, яка врахована для призначення пенсії, з 01.03.2023 - відповідно до Постанови № 168, з 01.03.2024 - відповідно до Постанови № 185 немає. Водночас зазначено, що на виконання вимог вищезазначених постанов Уряду до пенсії позивачу встановлено доплату до пенсії: з 01.03.2023 - 100,00 грн (відповідно до Постанови № 168); з 01.03.2024 - 100,00 грн (відповідно до Постанови № 185). Вважаючи такі дії пенсійного органу протиправними, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Спірним у цій справі є правомірність незастосування коефіцієнтів збільшення (з 01.03.2023 на 1,197; з 01.03.2024 на 1,0796 та з 01.03.2025 на 1,115) середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передували року призначення пенсії за віком 2020, 2021, 2022 у зв`язку з проведенням індексації пенсії. Подібні правовідносини були предметом розгляду у Верховному Суді. Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 16.04.2025 у справі №200/5836/24 виснував наступне: "при проведенні перерахунку пенсій, призначених у 2020 - 2023 роках згідно з Законом №1058-IV, у зв`язку з щорічною індексацією, збільшенню підлягає показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, як це передбачено частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV. Застосуванню також підлягають відповідні постанови Кабінету Міністрів України «Про додаткові заходи соціального захисту пенсіонерів у 2021 році» від 22 лютого 2021 року №127, «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» від 16 лютого 2022 року №118, «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24 лютого 2023 року №168. Порядок №124 підлягає застосуванню виключно в частині, яка не суперечить положенням Закону № 1058-IV. З огляду на визначення загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами судова палата доходить висновку, що застосування при проведенні індексації пенсій, починаючи з 2020 року, відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-IV положень пункту 5 Порядку №124, є протиправним. З врахуванням вищевикладеного, абзац перший в сукупності з абзацом другим пункту 5 Порядку №124 повинні застосовуватися лише у відповідності з частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV, тобто під час проведення індексації повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення вказаної пенсії. За таких обставин, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав не знайшла підстав для відступлення від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 січня 2025 року у справі № 160/28752/23 та інших постановах, де він застосований. Тому, застосовуючи наведені вище норми права, з урахуванням зазначених вище висновків Верховного Суду, судова палата констатує, що Управління, здійснюючи перерахунок пенсії позивачу на підставі частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, встановивши йому щомісячну доплату до пенсії в розмірі 135 грн, 100 грн, 100 грн відповідно у 2022 - 2024 роках, замість застосування коефіцієнтів збільшення 1,14, 1,197, 1,0796 відповідно до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії позивача, діяв не у відповідності до вимог чинного законодавства.» Застосовуючи вказаний правовий висновок у контексті обставин цієї справи, апеляційний суд зазначає, що з метою забезпечення у 2023 - 2025 роках проведення індексації пенсії для підвищення рівня матеріального забезпечення найбільш вразливих верств населення з числа пенсіонерів Кабінет Міністрів України у межах бюджету Пенсійного фонду України визначив такі розміри коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, зокрема: у 2023 році - 1,197 згідно із постановою Кабінету Міністрів України №168, у 2024 році - 1,0796 згідно із постановою Кабінету Міністрів України №185, у 2025 році - 1,115 згідно із постановою Кабінету Міністрів України №209. Таким чином, індексація пенсій у 2023-2025 роках має відбуватися відповідно до вказаних постанов Кабінету Міністрів України, Порядку №124 та з урахуванням приписів частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії із застосуванням коефіцієнтів збільшення 1,197; 1,0796; 1,115 відповідно. Оцінюючи вирішення судом першої інстанції позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 3 000 000,00 грн, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54). Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 06.04.2023 у справі № 200/5144/20-а. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що сам факт тривалості порушення права, а також неодноразове звернення особи за судовим захистом не може слугувати підставою для висновку, що внаслідок протиправної поведінки відповідача негативні емоції позивача досягли рівня страждання або приниження, а відтак позов в цій частині позовних вимог правомірно залишено без задоволення. Разом з тим, відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Частиною 3 статті 123 Кодексу передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. 22.10.2025 судом першої інстанції постановлено ухвалу про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог, яка позивачем не оскаржена у встановленому процесуальним законом порядку. Оскаржуваним рішенням від 22.10.2025 питання дотримання позивачем строків звернення до суду не вирішувалося, а тому доводи апеляційної скарги у цій частині є безпідставними. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі № 460/12129/25 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар