Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/23911/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ головуючий суддя у першій інстанції: Лунь З.І. 06 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/23911/24 пров. № А/857/5982/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого-судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі № 380/23911/24 про встановлення судового контролю за виконанням рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : 26.11.2024р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дії щодо обмеження основного розміру пенсії при здійсненні перерахунку пенсії з 01.02.2021р. на підставі довідки Адміністрації Державної прикордонної служби України №11/19086-суд від 23.10.2023р. про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2021р. максимальним розміром максимальним розміром. Зобов`язати здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.02.2021р., виходячи із розміру грошового забезпечення, зазначеного в довідці Адміністрації Державної прикордонної служби України №11/19086-суд від 23.10.2023р. про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2021р. без обмеження максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.09.2025р. у справі 380/23911/24 адміністративний позов задоволено повністю. 16.12.21025р. ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про встановлення судового контролю, в якій просив зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.09.2025р. у справі № 380/23911/24. 05.01.2026р. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду заяву про встановлення судового контролю залишено без задоволення. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 05.01.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву задовольнити та зобов`язати суб`єкта владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у термін встановлений судом подати звіт про виконання судового рішення, що набрало законної сили . ч.1 ст.308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В ст.370 КАС України видно, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. ч.1 ст.372 КАС України передбачено, що у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення. Питання судового контролю за виконанням судових рішень врегульовано ст.382 КАС України. Із змісту ч.1, ч.2 ст.382 КАС України видно, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, може встановити суд першої чи апеляційної інстанції. Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції, а в разі неподання такого звіту - шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу. Тобто, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення, є правовим наслідком судового рішення. Апеляційний суд зазначає, що судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи - позивача. З аналізу зазначених норм законодавства видно, що КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. Законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб`єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд. Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. Слід зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання. Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами. Тому, після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили, суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення. В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що невиконанням рішення суду, яке набрало законної сили, підривається як авторитет судової гілки влади, так і авторитет демократичної держави в цілому. Рішення суду, яке набрало законної сили - має бути виконане. Виконання рішення суду забезпечує довіру суспільства до суду, оскільки довіра людини до суду формується не тільки через призму справедливого судового рішення, а й зокрема через виконання цього рішення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.09.2025р. у справі 380/23911/24 набрало законної сили 30.10.2025р.; Заяви про видачу виконавчих листів у справі позивач подав до суду 03.12.2025р. ст.129 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Таким чином право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях виклав правову позицію, що право на справедливий суд є примарним, якщо судове рішення є невиконаним. У ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зазначено: виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист. Відповідно до ст.1 Закону України Про виконавче провадження №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Водночас, подаючи заяву про встановлення судового контролю, заявником не наведено жодного доказу умисного невиконання, ухилення чи створення перешкод Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області для виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 у справі 380/23911/24. Тобто, у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про ухилення пенсійного органу від виконання судового рішення. Одночасно, суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта і на те, що останнім не доведено, а судом не встановлено, що пенсійний орган, ухиляється від виконання рішення суду. Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області в межах своїх повноважень виконав можливі залежні від нього дії, спрямовані на виконання судового рішення у даній справі. При цьому, колегія суддів звертає увагу апелянта і на те, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (ст.1 Закону України Закону України Про виконавче провадження). При цьому, рішення суду може виконуватись як у добровільному, так і у примусовому порядку; разом з тим, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень приписами Закону України Про виконавче провадження врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень. Колегія суддів зазначає, що в даному випадку в апелянта наявна можливість отримати реальне виконання судового рішення у межах процедури виконавчого провадження, у тому числі шляхом застосування державним виконавцем примусових заходів, визначених Законом України "Про виконавче провадження". Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звернення позивача після направлення суду заяв від 03.12.2025р. про видачу виконавчих листів до органів Державної виконавчої служби з метою примусового виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.09.2025р. у справі 380/23911/24. Таким чином, примусовий порядок виконання рішення не завершений, оскільки відсутні примусові дії Державної виконавчої служби стосовно пенсійного органу, та без надання належної оцінки відповідним органом, суд не може стверджувати, що встановлені законом заходи примусового виконання рішення суду наразі є вичерпаними. Доводи апелянта з покликанням на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги вимоги ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини щодо ефективного засобу захисту, принципу належного урядування, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, колегія суддів відхиляє, оскільки не наведено жодних фактичних обставин справи на підтвердження вказаного факту. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для встановлення судового контролю. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі № 380/23911/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель