Постанова Дніпровський апеляційний суд № 204/1481/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/831/26 Справа № 204/1481/25 Суддя у 1-й інстанції - Чапала Г. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 березня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М., за участю секретаря Пікос А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» про визнання поруки припиненою за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 29 липня 2025 року,- В С Т А Н О В И В: 07 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», про визнання поруки припиненою, мотивуючи заявлені вимоги наступними обставинами. Позивач ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 09.07.2008 між ВАТ комерційний банк «Надра» (надалі банк) та ОСОБА_2 (надалі Позичальник) було укладено кредитний договір №266/П/22/2008/840. Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти (Кредит) у сумі 57 125 (п`ятдесят сім тисяч сто двадцять п`ять) доларів США 04 цента в порядку і на умовах, визначених цим договором. Згідно пунктів 2.1-2.4 вказаного кредитного договору, в день його укладення, в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, банк взяв зобов`язання укласти договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 21,0 кв. м., житловою площею 11,7 кв. м. із позичальником, а також договір поруки із позивачкою, ОСОБА_1 . На виконання зазначеної вимоги, 09.07.2008 між ОСОБА_1 та ВАТ комерційний банк «Надра» було укладено договір поруки, відповідно до пункту 1.1 якого позивач, як поручитель, поручилась перед Кредитором (банком) за належне виконання ОСОБА_2 взятих ним зобов`язань за Кредитним договором №266/П/22/2008/840 від 09 липня 2008 року. Поручитель повинен виконати зобов`язання в тому ж порядку, який встановлено для Позичальника кредитним договором. У відповідності до пункту 1.2 договору поруки позичальник і поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право Кредитора вимагати виконання зобов`язань вказаних у п. 1.1 цього Договору повністю (чи у будь-якій його частині) як від позичальника та поручителя разом, так і від кожного окремо. Пунктом 2.1 договору поруки Сторони погодили, що Кредитор набуває право вимагати від Поручителя виконання зобов`язання, що витікає із Кредитного договору при умові, якщо в установлений Кредитним договором строк виконання позичальником зобов`язання в цілому чи в будь-якій його частині не будуть виконані, а також при умові обов`язкового направлення Поручителю повідомлення з вимогою виконати зобов`язання позичальника в цілому (або в тій чи іншій його частині). Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 05.10.2012 по справі №1007/10013/2012 шлюб між ОСОБА_1 та позичальником ОСОБА_2 було розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть останнього від 18.04.2019 р. серії НОМЕР_1 , виданого Броварським міськрайонним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Київській області. Позивач зазначила, що порука припинилася у зв`язку зі смертю боржника ОСОБА_2 та відсутністю згоди ОСОБА_1 відповідати за нового Боржника. У випадку смерті боржника за кредитним договором його права і обов`язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов`язанні задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Посилаючись на норми ст. 559 та ст. 608 ЦК України вказала, що зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку із цим не може бути виконане іншою особою, а порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. Відзначила, що у разі смерті боржника за кредитним договором при наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна одержаного у спадщину. Позивач вказує на те, що не надала свої згоди на переведення боргу та не погоджувалася в разі порушення зобов`язання за кредитним договором відповідати за будь-яку іншу особу, окрім самого боржника, тому у зв`язку зі смертю Позичальника є підстави для припинення поруки. Позивач просить суд визнати поруку ОСОБА_1 , що виникла на підставі договору поруки від 09.07.2008, укладеного між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 припиненою (а.с.1-2). Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 29 липня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» про визнання поруки припиненою (а.с. 114-116). Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, не доведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та допустив невідповідність своїх висновків фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с. 126-128) . Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Судом першої інстанції встановлено, що 09.07.2008 року між ВАТ комерційний банк «Надра» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №266/П/22/2008/840. Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору банк надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти (кредит) у сумі 57 125 (п`ятдесят сім тисяч сто двадцять п`ять) доларів США 04 цента строком до 07 липня 2028 року в порядку і на умовах, визначених цим договором. Згідно пунктів 2.1-2.4 вказаного кредитного договору, в день його укладення, в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, банк взяв зобов`язання укласти договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 21,0 кв. м., житловою площею 11,7 кв. м. із позичальником, а також договір поруки із позивачкою, ОСОБА_1 09.07.2008 року між позивачем ОСОБА_1 та ВАТ комерційний банк «Надра» було укладено договір поруки. Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору поруки вона як поручитель поручилась перед кредитором (банком) за належне виконання ОСОБА_2 взятих на нього зобов`язань за Кредитним договором №266/11/22/2008/840 від 09 липня 2008 року: поручитель повинен виконати зобов`язання в тому ж порядку, який встановлено для Позичальника кредитним договором (а.с. 6). У відповідності до пункту 1.2 договору поруки Позичальник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право Кредитора вимагати виконання зобов`язань вказаних у п. 1.1 цього Договору повністю (чи у будь-якій його частині) як від Позичальника та Поручителя разом, так і від кожного окремо. Пунктом 2.1 договору поруки сторони погодили, що Кредитор набуває право вимагати від Поручителя виконання зобов`язання, що витікає із Кредитного договору при умові, якщо в установлений Кредитним договором строк виконання Позичальником зобов`язання в цілому чи в будь-якій його частині не будуть виконані, а також при умові обов`язкового направлення Поручителю повідомлення з вимогою виконати зобов`язання Позичальника в цілому (або в тій чи іншій його частині). ОСОБА_1 та позичальник ОСОБА_2 перебували у шлюбі. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 05.10.2012 року по справі №1007/10013/2012 шлюб між ОСОБА_1 та позичальником ОСОБА_2 було розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 помер, що підтверджено копією свідоцтва про смерть останнього від 18.04.2019 року серії НОМЕР_1 , виданого Броварським міськрайонним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Київській області (а.с. 7). Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд 1 інстанції виходив із того, що заявленні вимоги є недоведеними та необґрунтованими. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не може погодитись з доводами сторони позивача, викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке. Так, відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, зараз і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника. Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Отже, у законодавстві передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги). У випадку коли сторони у договорі визначили інший строк дії поруки, відповідно застосовується строк, визначений за домовленістю сторін що відповідає засадам цивільного законодавства щодо свободи договору. Відповідно до положень статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Як вбачається із матеріалів справи, позичальник та позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконували не належним чином, у зв`язку із чим Банк звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2012 року у цивільній справі № 1007/366/2012 було стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором № 266/П/22/2008- 840 від 09 липня 2008 року в сумі 85 186,29 доларів США, що в еквіваленті становить 679 165 грн. 70 коп. (а.с. 74-77). Про вказане рішення відомо позивачу, оскільки приймала участь в зазначеній справі в якості співвідповідача. Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України та є обов`язковими до виконання на всій території України. Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже має відповідати вимогам ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права і свободи, викладені в Конвенції, порушуються, має право на ефективний правовий захист у відповідному національному органі, навіть якщо порушення вчинили офіційні особи. У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» (Ноrnsbу V. Gгеесе) від 19 березня 1997 року, зазначено, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Згідно ч. 3 ст. 559 ЦК України (в редакції, що діяла на час укладання договору), порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Відповідно до ст. 523 ЦК України, порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником. З аналізу зазначених норм вбачається, що у разі смерті боржника, кредитор, повинен отримати від поручителів та/або іпотекодавців згоду забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником, а інакше - порука та/або іпотека визнаються припиненими. (ВП ВС № 570/3891/14 від 04.07.2023 р.) З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та позичальник ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 05.10.2012 року було розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 помер, що підтверджено копією свідоцтва про смерть останнього від 18.04.2019 року серії НОМЕР_1 , виданого Броварським міськрайонним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Київській області. Враховуючи, що на день смерті позичальника ОСОБА_3 не перебували у шлюбі, позивачка вважає, що не є спадкоємицею ОСОБА_2 . А враховуючи, що у разі смерті боржника за кредитним договором при наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна одержаного у спадщину, а вона не надала свої згоди на переведення боргу та не погоджувалася в разі порушення зобов`язання за кредитним договором відповідати за будь-яку іншу особу, окрім самого боржника, тому у зв`язку зі смертю Позичальника, на думку позивачки, є підстави для припинення поруки. Колегія суддів вважає думку позивачки хибною та такою, що не ґрунтується на правових нормах діючого Законодавства. Так, зі справи вбачається, що позивачка та позичальник перебували у шлюбі, який згодом було розірвано. Але за життя позичальника рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2012 року було стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в сумі 85 186,29 доларів США, що в еквіваленті становить 679 165 грн. 70 коп. Рішення набрало законної сили та перебуває на виконанні. Таким чином, ще до смерті позичальника правовідносини за договором поруки трансформувалися у відносини, які виникають з приводу виконання судових рішень. А отже відсутні будь-які підстави для визнання поруки припиненою. Наявність або відсутність згоди поручителя відповідати за нового боржника на момент розгляду даної справи не має юридичного значення, оскільки за життя попереднього боржника (позичальника), за виконання яким свого обов`язку перед банком поручалась позивач, кредитор реалізував своє право вимоги до поручителя, звернувшись з відповідним позовом до суду, який було задоволено та стягнуто кредитну заборгованість із позичальника та поручителя. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду по справі № 210/3330/20 від 15 серпня 2023 року. У своїй постанові від 27.07.2021 року при розгляді справи №№ 585/2836/16-ц Верховний Суд зазначив, що: «на переконання Верховного Суду, правильним є висновок, що у разі, якщо у поручителя виник обов`язок з погашення заборгованості за кредитним договором до смерті позичальника, то відсутні правові підстави стверджувати, що порука припинилася відповідно до правил частини першої статті 523 ЦК України, оскільки можливі умови припинення поруки настали після виникнення обов`язку з погашення заборгованості, а отже поручитель не може бути звільнений від відповідальності у зв`язку з подальшою смертю позичальника та відсутністю згоди поручителя відповідати за зобов`язаннями спадкоємця боржника. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Також з матеріалів справи вбачається, що 15 жовтня 2019 року старшим державним виконавцем Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області відкрито виконавче провадження № 60254068, де стягувачем є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», з примусового виконання виконавчого листа № 1007/366/2012, виданого 05 червня 2014 року Броварським міськрайонним судом Київської області про стягнення коштів з боржника ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» заборгованості за кредитним договором № 266/П/22/2008-840 від 09 липня 2008 року в сумі 85186, 29 доларів США, що в еквіваленті становить 679165 грн. 70 коп., що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження та інформацією про виконавче провадження яка отримана з Автоматизованої системи виконавчого провадження станом на 30.06.2025 року (а.с. 79-82). На теперішній час у судовому порядку вирішується питання заміни сторони стягувача у вказаному виконавчому провадженні №60254068 ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 червня 2025 року у справі № 1007/366/2012 заяву відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» прийнято до провадження (а.с. 83). Матеріали справи не містять доказів які б спростовували зазначені обставини. Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованою Законом України від 17 липня 1997 року, визначено право на справедливий суд, згідно якого кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Слід зазначити, що однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суд своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами». Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі вважає, що суд першої інстанції у повній мірі з`ясував всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі є законним і належним чином обґрунтованим. Виходячи з вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, які відповідають вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи. Доводи апеляційної скарги зазначені висновки не спростовують. Так, доводи, вказані в апеляційній скарзі про те, що суд неповно з`ясував обставини по справі, необґрунтовані та зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,- У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 29 липня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Повний текст постанови складено 05 березня 2026 року. Судді: