LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4805285/5303/25

від 04.03.2026 ·

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №285/5303/25 Головуючий у 1-й інст. Михайловська А. В. Категорія 35 Доповідач Галацевич О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді: Галацевич О.М. суддів: Григорусь Н.Й., Панкеєвої В.А. з участю секретаря судового засідання: Нестерчук М.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу №285/5303/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Звягельського міського нотаріального округу Лінкевич Броніслав Адамович, про розірвання договору довічного утримання (догляду), за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області, ухвалене 10 грудня 2025 року суддею Михайловською А.В. у м. Звягель, в с т а н о в и в: У вересні 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила розірвати договір довічного утримання (догляду) від 16 січня 2019 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . В обґрунтування позову зазначала, що 16 січня 2019 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (мати позивача), уклала договір довічного утримання, за умовами якого передала ОСОБА_2 право власності на 3/5 ідеальних часток квартири АДРЕСА_1 . Згідно з пунктом 9 договору ОСОБА_2 зобов`язалася довічно надавати ОСОБА_4 матеріальне забезпечення. Посилаючись на те, що відповідачка допустила істотне порушення умов договору, оскільки належний догляд за ОСОБА_4 не здійснювала, зокрема остання переважну більшість часу перебувала у занедбаному стані, у неї були відсутні продукти харчування та речі першої необхідності, часто перебувала на вулиці у недоглянутому вигляді, представник позивача в інтересах останнього звернулася до суду з цим позовом. Також зазначила, що ОСОБА_1 є власником 1/5 частки зазначеної квартири та вважає, що укладення вказаного договору порушує його права. При цьому зазначала, що набувач ОСОБА_2 не виконувала умови договору ще за життя відчужувача - ОСОБА_4 . Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 10 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, а також стягнути з ОСОБА_2 на його користь судові витрати. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим із неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у нього права на звернення до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання, а також безпідставно зазначив про припинення дії такого договору у зв`язку зі смертю відчужувача. Також зазначає, що відповідачка належним чином не виконувала своїх обов`язків за договором довічного утримання, оскільки не забезпечувала ОСОБА_4 належним доглядом, матеріальною допомогою та необхідними умовами проживання. При цьому допомогу останній, за твердженням позивача, фактично надавав він разом зі своєю дружиною. Звертає увагу, що є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 , у зв`язку з чим невиконання відповідачкою умов договору довічного утримання позбавило його можливості успадкувати належну їй частку квартири. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Горбань М.М. апеляційну скаргу підтримала з підстав, викладених у ній. Представник ОСОБА_2 - адвокат Кобріна Н.В. апеляційну скаргу не визнала, просила залишити її без задоволення. Третя особа - приватний нотаріус Звягельського міського нотаріального округу Лінкевич Б.А. у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки апеляційному суду не повідомив, тому суд дійшов висновку, що його неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 16 січня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання (догляду), відповідно до якого ОСОБА_4 передала відповідачці у власність належні їй 3/5 ідеальних часток квартири АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 зобов`язалася забезпечувати відчужувача довічним утриманням та доглядом (а.с. 1820). Згідно з пунктами 16, 17 зазначеного договору договір може бути розірваний у судовому порядку на вимогу відчужувача у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків або на вимогу набувача, а також передбачено, що договір припиняється зі смертю відчужувача. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 17). Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина. ОСОБА_1 є сином померлої ОСОБА_4 та належить до кола її спадкоємців за законом. Квартира АДРЕСА_2 належить йому на праві спільної сумісної власності (а.с. 14, 16). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до частини другої статті 755 ЦК України договір довічного утримання припиняється зі смертю відчужувача. За таких обставин правом звернення до суду з вимогою про розірвання договору наділені лише сторони договору, однак у зв`язку зі смертю відчужувача договір довічного утримання від 16 січня 2019 року припинив свою дію і тому не може бути розірваний за рішенням суду. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини, або на вимогу набувача. Отже, правом звернення до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання наділені сторони такого договору, а також третя особа, на користь якої він укладений. З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 не є стороною договору довічного утримання від 16 січня 2019 року та не є третьою особою, на користь якої укладено цей договір. Крім того, відповідно до частини другої статті 755 ЦК України договір довічного утримання припиняється зі смертю відчужувача. Оскільки ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладений між нею та ОСОБА_2 договір довічного утримання припинив свою дію, а тому не може бути розірваний у судовому порядку. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги щодо неналежного виконання відповідачкою умов договору довічного утримання та порушення прав позивача як спадкоємця після смерті ОСОБА_4 не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки зазначені обставини не впливають на вирішення питання про наявність у позивача права на звернення до суду з вимогою про розірвання такого договору, що є визначальним для вирішення спору.За відсутності у позивача права на звернення до суду з відповідною вимогою обставини щодо виконання чи невиконання набувачем умов договору довічного утримання правового значення для вирішення цього спору не мають. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 липня 2024 року у справі № 185/1900/20, у якій зазначено, що у разі звернення до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання після смерті відчужувача такий договір є припиненим на підставі частини другої статті 755 ЦК України, а тому вимога про його розірвання не підлягає задоволенню. З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягали застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 10 грудня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: Судді: Повний текст постанови складено 05 березня 2026 року .

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»