Постанова 4805 № 285/2404/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №285/2404/19 Головуючий у 1-й інст. Михайловська А. В. Категорія 18 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Трояновської Г.С. суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М. з участю секретаря судового засідання Ковальської Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 285/2404/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Новоград-Волинського міського нотаріального округу Плюйко Володимир Павлович, приватний нотаріус Новоград-Волинського міського нотаріального округу Лінкевич Броніслав Адамович, про визнання недійсним договору довічного утримання та договору купівлі-продажу та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 17 березня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Михайловської А.В. м. Новоград-Волинському, в с т а н о в и в: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Новоград-Волинського міського нотаріального округу Плюйко В.П., приватний нотаріус Новоград-Волинського міського нотаріального округу Лінкевич Б. А. та просила винести рішення, яким визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 17.10.2012 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 22.05.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . В обгрунтування позовних вимог зазначила, що 06.11.2012 між нею та ОСОБА_4 було укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 і вона за власні кошти здійснила його поховання. В подальшому, під час оформлення спадщини, їй стало відомо, що 17.10.2012 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання, за яким ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_2 Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 зобов`язувалася виконувати вимоги за п. 2 цього договору , а у разі смерті здійснити поховання. Вважає вказаний договір недійсним, оскільки ОСОБА_2 не виконувала покладені на неї зобов`язання. Пізніше їй (позивчці) стало відомо, що ОСОБА_2 продала вказану частину будинку ОСОБА_3 за договором купівлі продажу від 22.05.2019. Виходячи із наведеного просила задовольнити її позовні вимоги. У вересні 2019 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив усунути перешкоди в користуванні Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 , зобов`язавши ОСОБА_1 самовільно не проникати на присадибну ділянку та не будувати будь-яких тимчасових споруд на місці капітального ремонту Ѕ частини згаданого будинку. В обгрунтування позовних вимог зазначив, що він є власником Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 , яку він придбав у ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 22.05.2019. Вказав, що 20.09.2019 на місці належної йому частини будинку , яку він розібрав для здійснення капітального ремонту та перебудови, знайшов самовільно збудовану гр. ОСОБА_1 за одну ніч тимчасову споруду із дощок та шиферу без світла, водовідведення та газопостачання, що створює йому перешкоди у здійсненні капітального ремонту належної йому частини будинку. Виходячи із наведеного, звернувся до суду за захистом свого порушеного права як власника. Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 28.11.2019 вказані позови об`єднано в одне провадження. Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 17.03.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою у судове засідання позивача. Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 17 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його вимог. Доводи апеляційної скарги у своїй сукупності зводяться до мотивів його позовної заяви. Окрім того ОСОБА_3 вказує, що суд першої інстанції при розгляді справи не застосував вимоги ч.2 ст. 386 ЦК України. Акцентує увагу на тому, що доказом незаконних дій ОСОБА_1 є його звернення до Новоград-Волинського відділу поліції. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Розглянувши справу в межах, визначених ст.367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке. Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 22.05.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу Ѕ ідеальної частини житлового будинку за АДРЕСА_1 , який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.65,66). 20.09.2019 ОСОБА_3 звертався до Новоград-Волинського ВП ГУВП в Житомирської області із заявою про конфлікт з ОСОБА_1 з питань зазначеного вище домоволодіння на предмет того, що остання періодично викрадає та шкодить його майно (а.с. 67). Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що неможливо рішенням суду захистити права позивача за зустрічним позовом від порушень, що, ймовірно, можуть настати у майбутньому. Апеляційний суд погоджується із рішенням суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_3 з огляду на таке. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України. Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності як усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном. Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України). Статтею 319 ЦК України передбачено що, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Як на підставу для задоволення своїх позовних вимог ОСОБА_3 в апеляційній скарзі посилається на положення ч.2 ст. 386 ЦК України, хоча в позовній заяві він не просив вирішити спір відповідно до цієї норми. Проте зазначена обставина не впливає на наслідки розгляду справи з огляду на таке. Відповідно до ч. 2 ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Зазначена норма гарантує власнику можливість вимагати не лише усунення порушень його права власності, що вже відбулися, а й звертатися до суду за захистом своїх прав, що можуть бути реально порушені в майбутньому, тобто застосовувати такий спосіб захисту своїх порушених прав, як попередження або припинення можливого порушення його прав власника в майбутньому. Таке правило відповідає особливому характеру права власності як його абсолютного права. Частиною 3 ст. 12 , ч.1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У рапорті інспектора Куряти Новоград-Волинського відділу поліції ГУНП в Житомирській області від 20.09.2019 зазначено, що прибувши на місце події за адресою АДРЕСА_1 за зверненням ОСОБА_3 зі слів заявника встановив, що останній є власником вказаного будинку, проте колишня його мешканка ОСОБА_1 монтує на його території споруду із дощечок та шиферу, іноді ночує (а.с. 67 том 1). У рапорті також вказано, що розгляд даного звернення завершено на місці, про що повідомлено заявника. Отже, зазначений рапорт складено лише зі слів ОСОБА_6 . Відповідач ОСОБА_1 з даного приводу не допитувалась, пояснень не давала. Водночас, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зазначеного факту не визнає та на підтвердження своїх заперечень надала акт обстеження, складеного депутатом міської ради м. Новоград-Волинського Кармазіним О.В. від 09.12.2019, у якому зазначено, що при особистому огляді ділянки за адресою АДРЕСА_1 не зафіксовано збудованої споруди з дощок та шиферу (а.с. 110 том 1). Встановлені законом гарантії захисту прав власника щодо припущення ним самої можливості порушення свого права власності іншою особою засновані на наявності у власника достатніх для цього підстав і дотримання цієї вимоги закону виключає саму можливість зловживання власником своїх прав щодо іншої особи (іншого співвласника тощо). Виходячи із наведеного, судова колегія не вбачає наявності у позивача достатніх підстав для припущення порушення відповідачкою його права користування власністю шляхом зобов`язання її самовільно не проникати на присадибну ділянку та не здійснювати будівництва будь-яких тимчасових споруд на місці капітального ремонту Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 . Сам по собі факт звернення позивача до органів поліції 20.09.2020 із заявою про здійснення перешкод в сукупній оцінці з іншими встановленими у справі обставинами та дослідженими доказами не надає змогу дійти до висновку про наявність обставин справи, які входять до предмету доказування, тобто про відповідність цього доказу критерію достатності для задоволення заявлених вимог (ч.І ст. 78 ЦПК України). З огляду на наведене колегія суддів не знаходить підстав для задоволення позову. Оскільки рішення суду першої інстанції по суті спору ухвалено правильно, тому підстав для його скасування в розумінні положень ст. 375 ЦПК України колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374, 375,381-384, 390, 391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 17 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05.06.2020. Головуючий Судді