Постанова 4805 № 285/3054/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №285/3054/19 Головуючий у 1-й інст. Мозговий В. Б. Категорія 16 Доповідач Талько О. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 грудня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді: Талько О.Б., суддів: Шевчук А.М., Коломієць О.С., за участю секретаря Пеклін Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 285/3054/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка є правонаступником ОСОБА_3 , про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 30 жовтня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Мозгового В.Б., ВСТАНОВИВ: У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в обгрунтування якого зазначив, що він є власником будинку АДРЕСА_1 , біля якого є земельна ділянка, що перебуває у його користуванні. Вказана земельна ділянка межує із земельною ділянкою відповідача по АДРЕСА_1 . Вказані земельні ділянки були розмежовані шляхом встановлення паркану із сітки-рябиці, яка кріпилася на стовпчиках. Вказує, що ОСОБА_3 , вважаючи ці парканні стовпчики своєю власністю, встановив на них паркан із металевого профілю. Також посилається на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 19 березня 2019 року, яким відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на вказане вище майно. ОСОБА_1 зазначає, що ця обставина свідчить про належність йому спірних парканних стовпчиків, відтак встановлення ОСОБА_3 паркану із металопрофілю порушує його право власності. Окрім того, встановлення відповідачем паркану призвело до обмеження доступу сонячного світла, що позбавляє його можливості вирощувати на земельній ділянці, якою він користується, сільськогосподарську продукцію. Також зазначає, що відповідач на відстані 0,75 см від стіни його житлового будинку влаштував рівчак, внаслідок чого відбувається підмивання фундаменту будинку. Окрім того, відповідач встановив саморобні квітники з автомобільних шин біля хвіртки його володіння, які перешкоджають йому користуватися власністю. Виходячи із наведеного, ОСОБА_1 просив зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, а саме: знести паркан з металевого профілю, встановленого на межі їхніх земельних ділянок; засипати рівчак, який влаштований по межі цих земельних ділянок та демонтувати самовільно встановлені квітники із автомобільних шин в кількості 5 шт. Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 30 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що його вимога про демонтаж огорожі є законною, оскільки його право власності на парканні стовпчики є доведеним. Вказує, що рівчак для стічних вод між суміжними земельними ділянками не позначений на плані, отже він влаштований відповідачем самовільно, а стічні води руйнують його житловий будинок. При вирішенні вимоги про демонтування самовільно встановлених квітників із автомобільних шин суд першої інстанції не звернув увагу на те, що розташування цих квітників не відповідає нормам ДБН та вимогам земельного законодавства, про що складений відповідний акт. Під час розгляду справи в Житомирському апеляційному суді ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 - ОСОБА_4 помер, у зв`язку із чим ухвалою суду від 24 листопада 2020 року до участі у справі залучено його правонаступника ОСОБА_2 . Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що згідно з договором дарування, укладеним 1 березня 1988 року, ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 . Земельна ділянка, призначена для будівництва та обслуговування цього житлового будинку, перебуває у користуванні позивача. ОСОБА_3 є власником будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 1,000 га, яка розташована за цією ж адресою. Як вбачається з встановлених обставин, сторони по справі є суміжними землекористувачами. Межі цих земельних ділянок були встановлені під час проведення землевпорядних робіт при виготовленні технічної документації, необхідної для приватизації земельної ділянки попереднім власником, у якого позивач ОСОБА_3 придбав її на підставі цивільно-правової угоди у 2003 році. Під час розгляду справи № 285/2182/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на майно, заборону руйнування металевого профілю та паркану, зобов`язання вчинити певні дії, встановлено, що згідно з актом закріплення та передачі межових знаків на місцевості від 12 жовтня 2016 року, межі земельної ділянки ОСОБА_3 зі сторони ОСОБА_1 виділені в натурі, закріплені межовими знаками в кількості 5 шт. На вказаних межових знаках металевих стовпчиках був паркан із металевої сітки - рябиці, встановлений попередніми власниками будинків. Дану сітку 28 квітня 2016 року ОСОБА_1 демонтував. Матеріали справи також свідчать, що на межі вказаних земельних ділянок розташована відкрита дощова каналізація ( рівчак). Окрім того, по АДРЕСА_1 , вздовж огорожі встановлені саморобні квітники із автомобільних шин в кількості 5 шт. на відстані від огорожі приблизно 0,75 м. Дві автомобільні шини, залиті всередині бетоном, закопані в землю безпосередньо біля домоволодіння АДРЕСА_1 , біля хвіртки. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення його прав. Колегія суддів погоджується із таким висновком. Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Ураховуючи, що згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню. У відповідності з ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам судочинства. Відповідно до статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. На підставі ст. 391 цього Кодексу власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. В судовому засіданні встановлено, що звернення ОСОБА_1 щодо порушення його прав було предметом розгляду комісії Новоград-Волинської міської ради. Долучений до матеріалів справи протокол наради від 4 квітня 2019 року містить інформацію про те, що паркан, встановлений на межі вказаних земельних ділянок, відповідає вимогам ДБН. Квітники не розташовані на проїзній частині дороги та не є перешкодою для вільного руху пішоходів й транспортних засобів. Місце їхнього розташування узгоджується з вимогами ДБН та правилами благоустрою. Також встановлено, що будинок по АДРЕСА_1 , добудований з порушенням вимог ДБН. Окрім того, листом Управління житлово-комунального господарства Новоград-Волинської міської ради від 14 квітня 2017 року позивача повідомлено про те, що утримання відкритої дощової каналізації ( рівчака), розташованої на межі вказаних земельних ділянок, покладається на обох землекористувачів. Оскільки матеріали справи не містять доказів, які підтверджують факт порушення прав позивача, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду. Керуючись ст. ст. 259,268,367,368, 374,375,381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 30 жовтня 2019 року, - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: Повний текст постанови складений 21 грудня 2020 року.