Постанова Житомирський апеляційний суд № 282/751/25

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №282/751/25 Головуючий у 1-й інст. Вальчук В. В. Категорія 76 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М., з участю секретаря судового засідання Лугини О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 282/751/25 за позовом ОСОБА_1 до Житомирського обласного державного нотаріального архіву про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 09 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Вальчука В.В. у селищі Любар, в с т а н о в и в : У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом, в якому просила скасувати постанову приватного нотаріуса Житомирського нотаріального округу Житомирської області Соляра В.М. за вих. №6/02-31 від 11 січня 2023 року про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба - ОСОБА_2 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 мала трьох дітей - доньку ОСОБА_3 , доньку ОСОБА_4 та сина ОСОБА_5 , які є громадянами російської федерації. 19 серпня 2019 року, приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Житомирської області Соляром В.М. була відкрита спадкова справа на підставі поданої нею (на той момент ОСОБА_6 ) заяви про прийняття спадщини після смерті бабусі - ОСОБА_2 . Спадкове майно складається з будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та земельних ділянок, кадастрові номери:1823181800:07:003:0004, 18231181800:02:001:0012,1823181800:07:003:0005. 19 серпня 2019 року, вона та її батько ОСОБА_7 , прибули до приватного нотаріуса Соляра В.М., щоб відкрити спадкову справу після смерті бабусі та роз`яснили нотаріусу ситуацію, а саме, те що: її батько ОСОБА_8 та тітка ОСОБА_9 після поховання бабусі в березні 2019 року мали усну домовленість, що вони відмовляться від спадкового майна на її користь через те, що вони є громадянами російської федерації, тому по приїзду до нотаріуса, батько повідомив, що бажає написати заяву в якій він відмовляється від своєї частки спадкового майна на користь доньки, таку ж заяву, за усною домовленістю, мала написати і тітка - ОСОБА_9 . Строки звернення до нотаріуса з заявами нею та батьком пропущені не були та були надані усі необхідні документи згідно чинного законодавства України. Зокрема, заява про прийняття спадщини, сплачене державне мито, свідоцтво про смерть бабусі, інші документи для встановлення родинних зв`язків, оригінали документів на спадкове майно. У вересні 2019 року вона прибула до нотаріуса з метою отримати свідоцтво про право на спадщину після смерті бабусі, але останній повідомив, що вона не зможе отримати спадщину, оскільки тітка ОСОБА_9 подала заяву про прийняття спадщини після смерті матері - ОСОБА_2 і тим самим усунула її від права на спадкування, як спадкоємець першої черги спадкування. Нотаріус показав заяву, яка була видана в місті Санкт-Петербург, 10 вересня 2019 року, при цьому він не зміг пояснити яким саме чином вона до нього потрапила. На штампі реєстрації на заяві є виправлення в даті її надходження, тому не зрозуміло заява надійшла 12 чи 13 вересня 2019 року, до того ж зверху заяви продубльована дата надходження її до приватної контори нотаріуса 13 вересня 2019 року. У березні 2020 року на річницю смерті бабусі, тітка - ОСОБА_9 жодного слова про те, що вона зверталася чи збирається звертатися до нотаріуса з приводу оформлення спадщини не казала, жодних документів не просила. З початком збройної агресії російської федерації проти України (24 лютого 2022 року), нотаріус повідомив їй в телефонній розмові, що ОСОБА_9 не має права на отримання спадкового майна, оскільки вона є громадянкою держави-агресора. При цьому вона не має жодних документів за якими вона могла б бути резидентом України, так як за увесь час з моменту відкриття спадщини, вона не отримувала, а ні ідентифікаційного коду в Україні, а ні посвідки на тимчасове/постійне проживання в Україні. Прибувши вкотре до нотаріуса для оформлення спадщини, останній їй повідомив, що вона, як громадянка України має право отримати свідоцтва про право на спадщину, але на той момент були закриті державні реєстри, тому нотаріус порадив чекати коли реєстри будуть відкриті і тоді він зможе видати свідоцтва про право на спадщину. В подальшому нотаріус повідомив по телефону, що державні реєстри працюють, але він перебуває на лікарняному в стаціонарі. Приблизно через півтора місяці після цього, нотаріус в телефонній розмові повідомив, що він вже перебуває на робочому місці і можна приїхати і оформити спадщину. Прибувши до нотаріуса з усіма оригінали документів для оформлення спадщини, нотаріус повідомив, що він не в змозі видати їй свідоцтва про право на спадщину через те, що він чекає створення, прийняття та вступу в силу нормативно-правового документу, який буде регулювати відносини між громадянами України та громадянами держави-агресора. У січні 2023 року, вона, засобами поштового зв`язку, подала нотаріусу заяву стосовно отримання свідоцтва про право на спадщину, на яку останнім було надано відповідь, шляхом винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 11 січня 2023 року. Вважає вищевказану постанову незаконною, оскільки заява ОСОБА_9 від 10 вересня 2019 року про прийняття спадщини до нотаріуса у встановленому законодавством України порядку не надходила Відтак, у передбачений частиною 1 статті 1270 ЦК України шестимісячний строк після смерті своєї матері - ОСОБА_2 , її дочка - ОСОБА_9 не подала належним чином оформлену заяву про прийняття спадщини, а отже, фактично вона її не прийняла у визначений законом строк. Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 09 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі, позивачка просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що нею оскаржується постанова приватного нотаріуса Житомирського нотаріального округу Житомирської області Соляра В.М. від 11 січня 2023 року про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, мотиви оскарження постанови викладені нею у позовній заяві. Судом не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27 червня 2022 року в справі № 202/1188/19 (провадження № 61-11828св21, згідно яких, якщо спадкоємець перебуває за кордоном на тимчасовому або постійному місці проживання та не може з`явитися особисто для того, щоб прийняти спадщину, він має право подати заяву про прийняття спадщини засобами поштового зв`язку. Звертає увагу, що безпідставним і необґрунтованим є висновок суду про те, що відповідачу доведеться скасовувати, змінювати чи переглядати рішення приватного нотаріуса, який припинив свою діяльність, оскільки в даному випадку, у разі скасування спірної постанови судом, архіву взагалі нічого переглядати чи змінювати а тим більше скасовувати, не доведеться. Таким чином, не заслуговує на увагу і ґрунтується на припущеннях, висновок суду про те, що Житомирський обласний державний нотаріальний архів не може бути відповідачем у даній справі і що таким відповідачем може бути будь-який нотаріус (як приватний так і державний) в межах Житомирського району, до якого може звернутись спадкоємець, для отримання свідоцтва про право на спадщину. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду. У судовому засіданні позивач підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити і надала пояснення, які відповідають доводам поданої апеляційної скарги. Належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи відповідач в судове засідання не з`явився, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у його відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть. Таким чином, вимоги про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій, безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_9 , яка є спадкоємцем за заповітом та за законом і фактично прийняла спадщину, на яку претендує позивачка. Крім того, суд вказав, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним. Також, з урахуванням пункту 4.11 Правил ведення нотаріального діловодства, затвердженого наказом міністерства юстиції України від 22.12.2010 №3253/5, як відповідача (співвідповідача) можна залучити будь-якого нотаріуса (як приватного так і державного) в межах Житомирського району, до якого може звернутись спадкоємець, для отримання свідоцтва про право на спадщину. Однак, клопотань про залучення ОСОБА_9 чи будь-якого нотаріуса (як приватного так і державного) в межах Житомирського району у якості відповідача (співвідповідача) за цим позовом ОСОБА_1 не заявила. Колегія суддів погоджується з таким висновками з огляду на таке. Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 25 березня 2019 року (а.с.12). Згідно копії свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_2 ОСОБА_6 змінила прізвище на ОСОБА_10 (а.с.11). На момент смерті ОСОБА_2 мала трьох дітей - доньку ОСОБА_3 , доньку ОСОБА_4 та сина ОСОБА_5 , які є громадянами російської федерації. 19 серпня 2019 року, приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Житомирської області Соляром В.М. була відкрита спадкова справа на підставі поданої ОСОБА_1 заяви про прийняття спадщини після смерті бабусі - ОСОБА_2 . Спадкове майно складається з будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та трьох земельних ділянок, із відповідними кадастровими номерами. Зокрема, №1823181800:07:003:0004, №18231181800:02:001:0012, №1823181800:07:003:0005. Із копії матеріалів спадкової справи вбачається, що дочка ОСОБА_2 ОСОБА_9 відповідно до поданої заяви від 13 вересня 2019 року прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 (а.с.26). Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України). Одними із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін та диспозитивність (пукти 4,5 частини 3 статті 2 ЦПК України). Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Згідно статей 51, 175 ЦПК України на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Суд не вправі з власної ініціативи і без згоди позивача замінювати первісного відповідача належним відповідачем або ж залучати до участі у справі співвідповідачів та зобов`язаний вирішити справу за пред`явленим позовом щодо тих відповідачів, які в ньому зазначені. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача, суд відмовляє у задоволенні позову. Відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача). Відповідно до частин першої - четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі 203/2/19). Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 75)). У справі, що переглядається, зміст і характер спірних правовідносин між учасниками справи, встановлені судом обставини справи свідчать про те, що належними відповідачами є ОСОБА_9 , яка є спадкоємцем за заповітом та за законом і фактично прийняла спадщину, на яку претендує позивачка та відповідно до пункту 4.11 Правил ведення нотаріального діловодства, затвердженого наказом міністерства юстиції України від 22.12.2010 №3253/5, як відповідача (співвідповідача) може бути залученим будь-який нотаріус (як приватний так і державний) в межах Житомирського району, до якого може звернутись спадкоємець, для отримання свідоцтва про право на спадщину. Отже, судове рішення впливає на спадкові права ОСОБА_9 , тому остання мала бути залучена до участі у справі як відповідач. Встановлено, що у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 30 Закону України «Про нотаріат» діяльність приватного нотаріуса ОСОБА_11 у зв`язку з його смертю була припинена. У зв`язку із чим, згідно пункту 15.2 Правил ведення нотаріального діловодства, затвердженого наказом міністерства юстиції України від 22.12.2010 №3253/5, вищезазначена спадкова справа була передана на зберігання до Житомирського обласного державного нотаріального архіву. Крім того, з урахуванням п. 4.11 зазначених вище Правил, як відповідача (співвідповідача) можна залучити будь-якого нотаріуса (як приватного так і державного) в межах Житомирського району, до якого може звернутись спадкоємець, для отримання свідоцтва про право на спадщину. Позивачка у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляла. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з неналежним суб`єктним складом сторін. Враховуючи, що позивачем пред`явлено позов та зазначено неналежний суб`єктний склад, що є безумовною підставою для відмови в його задоволенні, тому апеляційний суд не аналізує інші доводи апеляційної скарги щодо суті спору. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом при ухваленні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін. За приписами частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає. Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Любарського районного суду Житомирської області від 09 жовтня 2025 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складений: 05 березня 2026 року.