Постанова 4805 № 278/2874/23

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №278/2874/23 Головуючий у 1-й інст. Татуйко Є. О. Категорія 61 Доповідач Талько О. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 листопада 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді: Талько О.Б., суддів: Коломієць О.С., Шевчук А.М., за участю секретаря Антоневської В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 278/2874/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача,- приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Доброльожа Віктор Віталійович, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 28 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Татуйка Є.О.,- ВСТАНОВИВ: У червні 2023 року позивач звернувся до суду із позовом, в якому зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 , після смерті якої залишилося спадкове майно житловий будинок АДРЕСА_1 . У зв`язку зі смертю ОСОБА_3 нотаріусом Третьої Житомирської державної нотаріальної контори заведено спадкову справу № 140 від 07.05.1997 року. Заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори подали діти ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 . Також заяву про прийняття спадщини подав громадянин ОСОБА_9 . За життя померла ОСОБА_3 залишила заповіт від 30.09.1996 року № 78, зареєстрований Іванівською сільською радою та складений на ім`я дочки ОСОБА_10 та ОСОБА_9 . За заповітом спадкове майно складалося з будинку, який був розподілений між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , по 1/2 частині. 27 червня 1997 року державний нотаріус Третьої Житомирської державної нотаріальної контори видав ОСОБА_9 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно з яким він успадкував 19/42 житлового будинку АДРЕСА_1 . На інші 23/42 частини свідоцтво про спадщину не видавалося. Із вказаного свідоцтва вбачається, що нотаріус не врахував те, що у заповіті спадкоємцем зазначено ОСОБА_9 , а не ОСОБА_9 . Отже, вважає вказане свідоцтво недійсним, оскільки воно не відповідає вимогам закону. Також зазначає, що ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадщину після його смерті прийняла дружина ОСОБА_11 , на ім`я якої 10 листопада 2021 року приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Доброльожею В.В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 19/42 ід. ч. вказаного житлового будинку. Таким чином, просив суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Третьою Житомирською державною нотаріальною конторою 27 червня 1997 року, на 19/42 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Окрім того, просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Доброльожею В.В. на житловий будинок АДРЕСА_1 , та скасувати державну реєстрацію права власності на 19/24 частки житлового будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_11 , здійснену на підставі рішення приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Доброльожею В.В. від 10 листопада 2021 року (номер запису про право власності 44959819). Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 28 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Зокрема, зазначає, що оскільки до державного нотаріуса Третьої Житомирської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_9 , тоді як у заповіті спадкоємцем вказано ОСОБА_9 , нотаріус не мав права видавати свідоцтво про право на спадщину у зв`язку із необхідністю встановлення в судовому порядку факту, що має юридичне значення. Твердження суду про те, що державний нотаріус, видаючи свідоцтво про право на спадщину за заповітом, ідентифікував спадкоємця за заповітом та видав свідоцтво, а отже відбувся перехід спадкових прав, є помилковим. За наявності у тексті заповіту помилки у написанні прізвища, імені, по батькові спадкоємця нотаріус не може видати свідоцтво про право на спадщину у зв`язку із необхідністю встановлення факту, що має юридичне значення, отже, ОСОБА_9 було необхідно звертатися до суду. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок видачі спірних свідоцтв права позивача не були порушені. Колегія суддів погоджується з таким висновком. Судом встановлено, що ОСОБА_12 є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_13 . 30 вересня 1996 року ОСОБА_3 склала заповіт, згідно з яким належний їй житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований в с. Іванівка Житомирського району Житомирської області, заповіла у рівних частках ОСОБА_14 і ОСОБА_9 . Вказаний заповіт посвідчений посадовою особою виконавчого комітету Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області 30 вересня 1996 року та зареєстрований в реєстрі за №

78. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. У встановлений законом строк із заявами про прийняття спадщини за законом після смерті матері до Третьої житомирської державної нотаріальної контори звернулися її діти: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . 16 травня 1997 року ОСОБА_9 подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 . 27 червня 1997 року державним нотаріусом Третьої Житомирської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_9 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 19/42 ід. ч. житлового будинку АДРЕСА_1 . У свідоцтві міститься відмітка про те, що на 23/42 частини спадкового майна свідоцтво про право на спадщину ще не видано. В судовому засіданні також встановлено, що ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . 10 листопада 2021 року на ім`я дружини спадкодавця ОСОБА_11 , приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Доброльожею В.В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_9 на 19/42 частин домоволодіння АДРЕСА_1 . На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 був чинним ЦК України в редакції 1963 року, яким, зокрема, передбачено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом (частини перша та друга статті 524 ЦК України). Статтею 534 цього Кодексу передбачено, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом. Недійсність окремих частин заповіту не тягне за собою недійсності його в цілому. Якщо заповіт буде визнаний недійсним, то спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений спадщини, одержує право спадкувати на загальних підставах (стаття 545 ЦК України в редакції 1963 року). У статті 554 цього Кодексу також зазначено, що в разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках. Якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках. Правила цієї статті не застосовуються до випадків, коли спадкоємець відмовився від спадщини на користь іншого спадкоємця, держави чи державної, кооперативної або іншої громадської організації (стаття 553 цього Кодексу) або коли замість спадкоємця, який відпав, призначено іншого спадкоємця (підпризначення спадкоємця стаття 536 цього Кодексу) (ст. 554 ЦК УРСР). Як свідчать матеріали справи, на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 позивач не мав права на обов`язкову частку в спадщині відповідно до положень статті 535 ЦК України в редакції 1963 року, й за наявності заповіту, складеного його матір`ю на ім`я двох спадкоємців за заповітом, не отримав права на спадкування за законом як спадкоємець першої черги. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач не входить до кола спадкоємців, права та законні інтереси якого були порушені або обмежені внаслідок видачі вказаних свідоцтв про право на спадщину. Суд першої інстанції також обгрунтовано зазначив про те, що при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом державний нотаріус встановив особу спадкоємця. Доказів того, що при вчиненні цієї нотаріальної дії нотаріус порушив вимоги законодавства, суду не надано. Заповітом, складеним 30 вересня 1996 року, було оформлене дійсне волевиявлення ОСОБА_3 на розпорядження належним їй житловим будинком на випадок її смерті. Таке розпорядження було здійснене нею у присутності уповноваженої на вчинення відповідної нотаріальної дії посадової особи Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, яка посвідчила цей заповіт. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду. Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 28 лютого 2024 року, - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: