Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/6835/25

Дата документу 03.03.2026 Справа № 335/6835/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/6835/25 Провадження №22-ц/807/371/26 Головуючий в 1-й інстанції Рибалко Н.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2026 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Полякова О.З., Трофимової Д.А., секретарВолчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2025 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 17 листопада 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом, - В С Т А Н О В И В: У липні 2025 року ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Бай С.Е., звернулася до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2 . Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить сума недоотриманої пенсії, нарахованої, але не виплаченої за життя спадкодавця. Позивач зазначає, що її мати перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримувала пенсію по втраті годувальника. З 01 квітня 2017 року виплата пенсії була зупинена у зв`язку з тим, що місце реєстрації її матері знаходиться на тимчасово окупованій території у місті Макіївка Донецької області, а відомості про неї відсутні у базі даних внутрішньо переміщених осіб. Після смерті матері позивач, як спадкоємиця, звернулася до відповідача із заявою про виплату належної померлій пенсії, додавши свідоцтво про право на спадщину. Однак рішенням відповідача від 06 червня 2025 року № 923040802252 у задоволенні заяви позивачу відмовлено з мотивів того, що за життя ОСОБА_2 не зверталася із заявою про поновлення виплати пенсії, а право на отримання пенсії є особистим і не може бути об`єктом спадкування. На підтвердження розміру заборгованості Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області листом від 18.03.2025 року повідомило, що сума недоотриманої пенсії ОСОБА_2 становить 184550,87 грн. Позивач вважає, що така відмова є протиправною, оскільки відповідно до статей 1218, 1227 ЦК України та статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суми пенсії, що належали пенсіонеру і залишилися недоотриманими у зв`язку зі смертю, входять до складу спадщини та підлягають виплаті спадкоємцям. З огляду на викладене, позивач просила суд стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на її користь суму недоотриманої пенсії матері ОСОБА_2 у розмірі 184 550 грн 00 коп., що входить до складу спадщини. Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2025 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом - задоволено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 , грошові кошти, набуті нею в порядку спадкування за законом у вигляді недоотриманої пенсії за життя ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 184 550 (сто вісімдесят чотири тисячі п`ятсот п`ятдесят) гривень 00 копійок. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) 20 копійок. Не погоджуючись з рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимоги позову в повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що пенсіонерці ОСОБА_2 у період з 01.04.2017 по 01.01.2024 пенсія не нараховувалась та не виплачувалась, оскільки за життя за поновленням виплати пенсії вона не зверталась. Відповідно до ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, тому проводити виплату пенсії немає законних підстав. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Бай С.Е. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на такі обставини. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 03.04.2025 державним нотаріусом П`ятої київської державної нотаріальної контори Марцинкевичем Л.А., спадкоємцем зазначеного майна ОСОБА_2 , 1930 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її донька, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з недоотриманої пенсії у розмірі 184 550,87 грн., що підтверджується листом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 18 березня 2025 року за № 0800-0401-8/25754. Відповідно до відомостей витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі № 80713750 від 03.04.2025, спадкоємцем після ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно з відповіддю Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 06 червня 2025 року № 923040802252, наданою на запит позивача, вбачається, що ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримувала пенсію у зв`язку з втратою годувальника, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003. Згідно з паспортом громадянина України, який міститься в електронній пенсійній справі померлої ОСОБА_2 , серія НОМЕР_1 , виданого 21.11.1997 року Центрально-Міським РВ Макіївського МУ УМВС України в Донецькій області особа зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що є тимчасово окупованою РФ територією України. Виплата пенсії ОСОБА_2 , призупинена з 01 квітня 2017 року у зв`язку з відсутністю інформації щодо реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб. За життя отримувачка пенсійних виплат до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо поновлення виплат не зверталась, тому поновити пенсію після її призупинення немає законних підстав. Отже спірні правовідносини по справі виникли саме з приводу не виплати позивачу пенсії померлого спадкодавця в порядку спадкування за законом в сумі, яка зазначена в свідоцтві на спадщину, на яку позивач має право відповідно до частини першої статті 52 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в порядку спадкування за законом набула право власності на спадкове майно після спадкодавця ОСОБА_2 , яка складається з грошової суми (недоотриманої пенсії) в сумі 184 550,00 грн., яка належала померлій, що підтверджується довідкою, виданою Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 18 березня 2025 року за № 0800-0401-8/25754. Законодавством України не передбачено права пенсійних органів на перегляд свідоцтва про право на спадщину, в тому числі і щодо застосування до таких свідоцтв положень ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Неприйняття відповідачем рішення про виплату позивачу недоотриманої при житті пенсії спадкодавця ОСОБА_2 винесено з порушенням вимог абз. 2 п. 1.5, абз. 4 п. 2.26 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що затверджений Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрований в Мінюсті України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846. Таким чином у спірних правовідносинах відповідач незаконно перешкоджає реалізації прав позивача, як спадкоємця на отримання всього належного їй спадкового майна, яке увійшло до складу спадщини. З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів погоджується виходячи з наступного. Спір між сторонами у цій справі виник з приводу захисту позивачем свого права на спадкування за законом, а саме права власності на спадкове майно у вигляді невиплаченої пенсії спадкодавця. Підставою своїх позовних вимог позивач зазначає наявність у неї як спадкоємця першої черги після смерті матері права на спадкування недоотриманої суми пенсії. Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Відповідно до ст. 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини. Відповідно до статті 52 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV«Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини. Правовідносини з приводу нарахування та обліку недоотриманої пенсії померлого пенсіонера мають регулюватись спеціальною нормою ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», без урахування норм ст. 46 цього Закону. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 06.07.2020 у справі №750/8819/19. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18), постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 243/5697/16-ц (провадження № 61-34175св18) та у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 227/2802/16-ц (провадження № 61-6270св18) зазначено про те, що, підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України. Тому припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсії. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 428/10113/20 (провадження № 61-14299св21). Також необхідно звернути увагу, що ЦК України не визначає строк, протягом якого члени сім`ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів. Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення лише визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2025 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 05 березня 202: року. Головуючий С.В. Кухар Судді: О.З. Поляков Д.А. Трофимова